У центрі Харкова, серед поранених вулиць, стоїть будівля Харківського національного економічного університету ім. Семена Кузнеця. Заснований у 1930 році, він пережив чимало криз, але війна стала найтяжчим випробуванням. Прильоти пошкодили корпуси та гуртожитки. Колектив не чекає припинення бойових дій: відбудова триває, аби зберегти не тільки будівлі, але й спільноту та рівень освіти.

Ланцюг подій

«Ми хапалися за відра і ганчірки - бо це наше життя»

Загалом ХНЕУ пережив 11 прильотів, розповідає ректор вишу Володимир Пономаренко. Пʼять із них - біля головного корпусу, що неподалік метро «Наукова». Найтяжчий за наслідками  - удар КАБу у 2024-му році. 

"КАБ упав десь на рівні 7-го поверху. Від рикошета бомба залетіла на четвертий поверх, пробила стіну, підлогу, там значні руйнування були. Вилетіли вікна в головному корпусі, була пошкоджена покрівля: її підняло і вдарило назад. Оскільки там були деревʼяні перекриття - все обвалилось», - розповідає ректор. 

Інші прильоти здавалися не такими близькими - у будівлю через дорогу, біля виходу метро в районі «Антошки», на сусіднй вулиці. Але хвилі докочувались до університету, вибивали шибки, виносили вікна, зривали покрівлі. 

Окрема історія - корпус у районі Павлівської площі, відомий серед харківʼян як «Зелений будинок». Ця будівля визнана пам’яткою архітектури. Там теж були вибиті вікна, зруйнований дах, обвалені перекриття. Отвори вікон позабивали, але через статус повноцінно ремонтувати цей будинок не можна: там можлива тільки реставрація, а це десятки мільйонів гривень, каже Володимир Пономаренко.

«Загалом руйнувань у нас - десь на 150 мільйонів гривень, - розповідає ректор. - Але ми багато чого вже відновили. У першу чергу дахи,  бо якщо дах протікає, корпус руйнується зсередини. У головному корпусі, у другому, у фізкультурно-оздоровчому вже все зроблено. Вікна вставлені майже скрізь. Лишилося доробити хімічну лабораторію, де пошкодження були найбільші».

На відбудову університет вже витратив понад 60 мільйонів гривень, із них 20 мільйонів - це державна підтримка, ще 40 - власні кошти вишу.

«Ми не користувались грантами чи допомогою випускників, - уточнює Пономаренко. - Трохи допомогли члени Наглядової ради, волонтери, але переважно все робимо самі. Бо це наше життя, моє особисте і колективу. Тому одразу після прильотів усі брали відра і ганчірки, прибирали, вставляли шибки, ремонтували».

Освіта під час війни: серверна і студенти в укритті

Коли у 2022 році по Харкову били з РСЗО, в університеті не було електрики і зв’язку. Ректор каже, через обстріли були перебиті всі три лінії живлення. Але вже 21 березня 2022-го ХНЕУ відновив навчання - повністю в онлайн-режимі.

«Ми перенесли серверну в укриття, зробили там кондиціонування, систему вологості, — каже ректор. — І навчальний процес поновився».

Сьогодні університет облаштував укриття на 950 місць у корпусах, ще 250 планують зробити в гуртожитку на ХТЗ. Цього року формат навчання - змішаний, але університет готовий повністю повернутись в офлайн, якщо дозволить ситуація.

«Ядро колективу залишилось у Харкові. Це героїчні люди, - говорить Пономаренко. - Коли ще були перші прильоти, люди приходили і замітали вибите скло. Прибиральниці, сантехніки, викладачі - усі. І навіть коли впала стеля - ввечері вже все прибрали. Це і є справжня відбудова - коли не чекаєш наказу, а просто береш і робиш».

"Відбудова - це не лише стіни"

Інна Геращенко, доцентка кафедри бізнес-журналістики та цифрових медіа, згадує день, коли під обстріл потрапив центральний корпус ХНЕУ:

«Ми саме спускалися у метро, коли здригнулася підлога. Вибило скляні входи, скрізь сипалося скло. Ми бігли до університету, щоб переконатися, що всі живі. Зв’язку не було. Було страшно. Наступного ранку всі прийшли з рукавицями, мішками, совками. Почали прибирати».

 

 

На питання, чи варто взагалі займатись відбудовою, доки продовжуються бойові дії та є загроза повторних руйнувань, викладачка відповідає, що відбудова університету - це історія не про бетон і фарбу.

«Це доказ, що ми живі. Бо виш - це не стіни, це люди. І поки нам не все одно, університет живе. Ми намагаємось, щоб працювали наукові гуртки, щоб проходили практики, щоб студенти чули живі історії від успішних людей. Бо університет - це спільнота, а не адреса».

За її словами, головна мотивація для студентів, які переживають війну, - розуміння та підтримка. Їм буває складно справлятися з певними обставинами, адже на їхню юність прийшлися страшні випробування. 

«Тож ми дуже стараємося дати їм можливість відчути себе частиною спільноти, важливими та потрібними. Як у загальнолюдському, так і в науковому сенсі. Неможливо змотивувати людину до тих чи інших дій, якщо вона не вірить, що ці дії потрібні. І неможливо змусити студента взятися за дослідження просто тому, що так треба. Важливо показати, що це не просто треба, це важливо для нього чи неї, для університету та суспільства. В нас останні роки дуже багато студентів обирають темою дослідження волонтерську діяльність та роботу благодійних фондів, інклюзію», - розповідає Інна Геращенко.

Студент третього курсу Родіон Оверко називає ХНЕУ «одним із найбезпечніших місць»:

«Тут завжди є світло, інтернет. Ми спускаємося в укриття, щоб не запускати навчання. А ще дуже приємно, що викладачі переживають за нас. Перепитують, чи в безпеці ми під час занять та іспитів, перевіряють, чи все гаразд після прильотів. Підтримують, коли ми засмучені чи налякані. Це, мабуть, одна з найважливіших підтримок».

«Зберегти молодь - значить зберегти місто»

Для ректора Пономаренка головне зараз - утримати студентів у Харкові.

«Якщо тут будуть навчатися діти - то і батьки звідси не поїдуть. Діти одружаться, створять родини, і життя продовжиться. Бо РФ нікуди не подінеться, і нам треба навчитися жити поруч із цією загрозою. Але щоб жити - треба мати сенс. Для нас цей сенс - молодь».

Він переконаний, що держава має враховувати різницю між регіонами і підтримати прифронтові вищі навчальні заклади:

«Зараз індикативна вартість навчання однакова для всіх - Львів, Полтава, Харків. Але це несправедливо. Ми пропонували зробити регіональний коефіцієнт, щоб для прифронтових областей ціна навчання на контракті була нижчою».

Поки що пропозиція зависла в кабінетах. Але ректор не здається: за його словами, збереження однакового підходу до всіх вишів країни спричинить знелюднення сходу.

До повномасштабного вторгнення в ХНЕУ навчалося близько восьми тисяч студентів, зараз — шість. Виш залишається одним із лідерів за кількістю іноземних студентів - зарах університет має понад 1200 студентів із Туреччини, Китаю, В’єтнаму, Азербайджану, країн Африки. Викладачі начитують матеріал англійською. Програми подвійних дипломів з університетами Європи - це ще один шлях інтеграції, який не зупинила війна.

«Ми ніколи не розглядали релокацію, - каже Пономаренко. - Бо ми приїдемо на Західну Україну як конкуренти. А Харків має залишитися містом науки. Студентів, може, буде менше. Але наукові школи - технічні, економічні, інженерні - мусять залишитись. Справжній спеціаліст формується 20 років. І якщо ми втратимо зарах тих людей, які мають досвід і можуть його передати, - ми втратимо цілі наукові школи».

Попри війну, вибиті вікна й постійний ризик нових ударів, університет живе - у лекціях, у дослідженнях, у розмовах між студентами й викладачами. «Ми не просто ремонтуємо корпуси, - каже ректор. - Ми відбудовуємо віру, що Харків — це місто, де є майбутнє».

Фото - "Статус-кво", ХНЕУ імені Кузнеця, "Суспільне"