У квітні 2020 року Харківщину сколихнула трагедія: шестирічна дівчинка Мілена загубилася в лісі. Попри зусилля поліції, волонтерів і місцевих жителів, дитину знайшли занадто пізно - вона загинула від переохолодження. Цей випадок оголив прогалини в організації пошукових операцій: брак координації, розрізненість дій, відсутність єдиного центру управління. Але водночас цей біль став поштовхом до дії. Після загибелі Мілени Шевельової був створений пошуково-рятувальний загін «Мілена» - волонтерська ініціатива, яка за п’ять років об’єднала десятки людей, готових допомагати, рятувати й навчати інших безпеки. Майже всі співзасновники загону брали участь у пошуках Мілени Шевельової.
Як працює «Мілена»: механізм порятунку
Пошуково-рятувальний загін «Мілена» створений для оперативного реагування на випадки зникнення людей. Його місія - не допустити повторення трагедій, подібних до тієї, що дала назву загону. За словами керівника Сергія Османа, діяльність загону базується на чітких алгоритмах і тісній співпраці з поліцією, ДСНС, кінологами, Червоним Хрестом та іншими службами. Загін має меморандуми про співпрацю з головними управліннями Нацполіції Харкова й Полтави, що дозволяє діяти офіційно.
Осередок загону знаходиться в Харкові і переважна більшість пошуків здійснюється саме в Харкові та області. Але зараз до роботи загону залучені волонтери з багатьох регіонів – вони можуть допомагати дистанційно, така робота є. Якщо зникає дитина, то «міленівці» їздять на пошуки і в інші області – Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Миколаївську тощо.
За весь час роботи загону проведено 1837 пошуків: 1280 людей знайшли живими, 365 – загинули. Інші пошуки припинені або тривають. За ці роки вдалося знайти і врятувати 429 зниклих дітей. На жаль, 23 малюка загинули.
Робота починається із заявки: має бути звернення на гарячу лінію загону, сайт або через соцмережі. Обов’язковою умовою є подання заявником офіційної заяви до поліції про зникнення людини. Після цього волонтери «Мілени» збирають первинну інформацію: хто зник, де, за яких обставин, які особливості. Ці дані аналізуються, і команда визначає алгоритм дій.
«Ми не конкуруємо з іншими організаціями - ми доповнюємо один одного. Поліція має ресурси, ми - гнучкість і швидкість. Знайдена людина - це завжди перемога спільних зусиль. Ми ж всі про одне - рятувати. Хтось має досвід, хтось інтуїцію, хтось витривалість. Ми вчимось один в одного», - каже адмін пошуково-рятувального загону «Мілена» Юлія Кириченко.
Якщо потрібен пошук на місцевості, територію розбивають на квадрати і створюють мапи для спеціального додатку, який є в кожного пошуковця. Формуються екіпажі, які виїжджають на точку збору. Там координатори разом із поліцією, ДСНС і кінологами розподіляють завдання.
«Загін - це одна велика команда, яка розподілена за різними напрямками роботи. Всередині в команді є розбиття на так звані міні-групи відповідальності. Є ті, хто збирає первинну інформацію про зниклу людину. Є ті, хто тримає зв'язок з поліцією під час пошуку, ті, хто створює орієнтування, ті, хто розсилає орієнтування по соціальним мережам, ті, хто перевіряє лікарні, ті, хто робить мапи для пошуку. Кожен волонтер самостійно визначає рівень своєї залученості та напрям діяльності, що дозволяє поєднувати волонтерство з особистим життям та роботою. Але в цілому «Мілена» - це великий механізм, який злагоджено діє на напрацьованій роками схемі та показує дуже гарні результати», - каже Сергій Осман.
До війни загін активно використовував цивільну авіацію та дрони, але з початком повномасштабного вторгнення це стало неможливим.
Війна: адаптація до нових реалій
У «Мілені» кажуть, що війна змінила все. Проте загін адаптувався: зараз трохи менше пошуків на місцевості, але більше інформаційної роботи.
"Зникнення людей стали щоденним явищем - під обстрілами, на евакуаціях, у шпиталях. Ми навчились працювати швидше, мислити ширше, не здаватись, навіть коли важко, шукати нові алгоритми і переходити в нову для нас площину - скоріш не пошуків на місцевості, а інформаційну. Тепер ми не просто шукаємо: ми розуміємо, що ми тримаємо тил людяності», - зауважує Юлія Кириченко.
Знаковим для «Мілени», розповідає Сергій Осман, став пошук 2,5-річної дівчинки на Харківщині у травні 2023 року. За 3,5 доби в умовах мінної небезпеки й важкопрохідної місцевості загін разом із поліцією, Нацгвардією, ДСНС і кінологами організував масштабну операцію. Дитину знайшли живою в лісі — це стало справжнім дивом і підтвердженням злагодженої роботи.
Історії порятунку: дива і біль
Не всі пошуки мають щасливий фінал. Сергій Осман каже, що найскладніші пошуки – це ті, коли людей не можуть знайти довго, іноді - роками. Він згадує випадок із бабусею, яка зникла в лісі на Харківщині в 2020-му році. Волонтери багато разів виїжджали на місцевість, прочісували той ліс, але безрезультатно. Пошуки тривали кілька тижнів із залученням кінологів і дронів. Попри всі зусилля жінку не вдалося знайти. Цей випадок підкреслив важливість своєчасного звернення за допомогою та необхідність оперативного реагування, наголошує керівник загону.
Але навіть у трагічних випадках, зазначає волонтер «Мілени» Аліна Ніколаєва, результат важливий.
«Найбільше мені запам'яталась фраза одного з адмінів: «Навіть «виявлено» (це слово використовують, коли знайдено тіло – SQ) - це результат, бо родина зниклого не буде жити в марній надії, а зниклого буде поховано не під безіменною табличкою», - каже вона.
Окремий напрям роботи «Мілени» - просвітництво. Загін проводить тренінги з безпеки, навчає, як діяти в екстремальних ситуаціях, і наголошує на профілактиці зникнень.
«Багато випадків можна було б уникнути, якби люди знали базові правила безпеки. Зараз уже люди стали більше замислюватись над тим, як убезпечити себе та своїх близьких. Батьки уважніше ставляться до місцезнаходження дітей. Люди частіше звертаються за допомогою саме в перші години після зникнення близьких. Громадяни активно долучаються до пошуків та поширення орієнтувань у соцмережах», - підкреслює Сергій Осман.
«А хто, окрім мене?»: мотивація волонтерів
Що спонукає людей прокидатися серед ночі, їхати за сотні кілометрів чи годинами прочісувати ліси? Для кожного волонтера відповідь своя, але всіх об’єднує бажання бути корисним.
Тетяна Кирильчук, яка вже чотири роки в загоні, називає волонтерство станом душі.
«У моєму оточенні всі знають про мою діяльність, мене підтримують, мною пишаються - а я пишаюсь цим. Багато моїх друзів вже залучені до команди і також є волонтерами «Мілени». Волонтерство - це не про гроші, не про визнання, це не робота. Це стан душі і бажання допомагати, допомагати і творити добро», - каже вона.
Вікторія Салата приєдналася до загону після трагічного пошуку молодої жінки, яка загинула.
«Я зрозуміла, що не всі пошуки закінчуються щасливо, але треба йти вперед, бо ця допомога потрібна людям», - згадує вона.
Її історія про пошук маленького Богданчика в Сумській області, дитини з особливостями розвитку, ілюструє, чому волонтери не зупиняються: «Коли хлопчик знайшовся, це були такі емоції, що не передати. Ти розумієш, для чого працюєш. Ти розумієш, що приносиш користь і що це надважливо - допомагати людям».
Волонтерка Аліна Ніколаєва розповідає про випадок, який став для неї поворотним: пошук чотирирічної дитини в іншій області, що завершився трагічно.
«Це надихнуло мене допомагати ще більше. Коли ми не змогли допомогти, опускаються руки, але в загоні є величезна підтримка. Ти розумієш, що робиш щось корисне для суспільства. Там, де інші скажуть: "А чому я?", міленівці скажуть: "А хто, окрім мене?"» — каже вона.
Волонтером «Мілени» може стати кожен, незалежно від досвіду чи професії. Достатньо заповнити анкету на сайті, звернутися через Telegram-бот або подзвонити на гарячу лінію (068-777-0-112). Новачки проходять навчання, а досвідчені волонтери допомагають адаптуватися. Важливі лише бажання допомагати, відповідальність, готовність працювати в команді, дотримання правил безпеки та конфіденційності, каже Сергій Осман. Кожен сам обирає рівень залученості: від інформаційної роботи до виїздів на місцевість. На сьогодні у «Мілені» - приблизно 90 волонтерів.
«Пошук - це не лише ж про людину, яка зникла: це про кожного, хто прийшов допомогти, про об'єднання. Нас об'єднують не звання чи посади - нас об'єднує спільна мета. І це працює краще за будь-який статут. Люди починають говорити, знайомитись, довіряти», - розповідає адмін Юлія Кириченко.
Ця єдність виходить за межі загону, нехай повільно, але формуючи в суспільстві культуру взаємодопомоги. Якщо раніше багато хто вважав, що пошуки — це виключно завдання поліції, то тепер, за словами Сергія Османа, люди дедалі частіше долучаються до волонтерства, поширюють орієнтування чи беруть участь у навчаннях.
Ця тенденція підтверджується і науковцями-соціологами. За даними дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків»*, волонтерством іноді займаються майже 30% респондентів, а ще майже 37% - часто або досить часто; благодійністю періодично займаються 33%, а майже 37% — часто і доволі часто.
"Звісно, ми мріємо про регіональні підрозділи, власну навчальну базу, про мобільні групи для екстрених ситуацій. Але головне - це створити культуру взаємопідтримки, щоб подібні ініціативи з'являлись всюди. І ми готові ділитись досвідом, підтримувати, розширюватись", - каже Юлія Кириченко.
Сергій Осман переконаний, що в тому числі завдяки «Мілені» в Харкові поступово формується активне, відповідальне та солідарне суспільство, для якого безпека та допомога ближньому - не формальність, а щоденна цінність.
Людям, які хочуть долучитися до «Мілени», але не знають, із чого почати чи вагаються, у загоні радять почати з маленького: звергати на вулицях увагу на розгублених людей – можливо, їм потрібна допомога, - або поширювати в соцмережах орієнтування про зниклих. Головне - не думати «Це не про мене».
«Пошук людини - це дуже складний процес. Це не про пройдені кілометри. Безвісті зниклі - це, перш за все, невідомість, що є дуже страшно. Сила пошуку – у свідках. А головний наш ворог – це час. І щоб виграти цей час, потрібно якомога більше людей. Щоб якомога швидше обробити інформацію та почати шукати», - каже волонтерка Тетяна Кирильчук.
Трансформація болю: від трагедії до спільної мети
Діяльність «Мілени» та аналогічних організацій доводить, що сила суспільства - в єдності та дії. У Харкові, окрім загону "Мілена", працює громадська ініціатива "Пошук зниклих" при Харківській правозахисній групі (ХПГ), яка діє з 1988 року. Окрім того, із початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ХПГ запустила гарячу лінію для пошуку зниклих безвісти. На всеукраїнському рівні виділяється пошуково-рятувальна волонтерська асоціація "SARVA", заснована у 2016 році. Вона працює в кількох областях України, зокрема в прифронтових зонах, і спеціалізується на пошуках у складних умовах, співпрацюючи з ДСНС і Нацполіцією. За 9 років "SARVA" провела тисячі операцій, знайшовши сотні людей, живих і загиблих. Інша ініціатива - ГО "Група Патріот", створена у 2014 році, яка фокусується на пошуку зниклих безвісти захисників і цивільних. Їхній сервіс "Пошукач Інфо" обробив понад 22 тисячі заявок станом на 2023 рік, повернувши додому понад 60% зниклих. У Польщі діє Fundacja ITAKA, у США - організація National Center for Missing & Exploited Children (NCMEC), у Великобританії - Royal National Lifeboat Institution, у Франції - SOS Méditerranée тощо. По всьому світу діють осередки Червоного Хреста, які також зокрема займаються пошуком зниклих.
За словами соціолога Аліна Калашникової, діяльність «Мілени» та інших подібних організацій дає суспільству можливість осмислити думку, що «свої» - це не лише близькі люди: це поняття може бути розтягнуте у просторі і часі на абсолютно незнайомих людей. І сама завдяки тому, що поняття «своїх» так трансформується, стає можливим розуміння, як має виглядати згуртована громада і як вона має діяти.
«Фактично «Мілена» почалася з проживання травми. Такі негативні досвіди – як і війна, наприклад, - закликають до об'єднання навколо спільної мети або спільної цінності. У даному випадку – це розуміння, що немає чужих дітей, тобто ми, усі дорослі, відповідаємо за усіх дітей. І коли утворюється група людей, яка відкрито говорить ці речі – «ця дитина не чужа, ми як спільнота несемо за неї відповідальність», - у цей момент усі члени цієї спільноти починають сприйматися як «свої», як люди, із якими ми разом, на одному боці. Таким чином активна в публічному просторі група людей, яка стверджує такі цінності у своїй безпосередній діяльності, дає зрозуміти всім іншим людям, що у нас взагалі є спільнота, налаштована на взаємодопомогу». – зазначає соціолог.
Кожен пошук, незалежно від того, закінчується він радістю чи горем, підтверджує просту істину: байдужість - це ворог. Кожна роздана листівка, поширене орієнтування, кожен дзвінок або виїзд на місцевість - це маленький місток між людьми, але саме завдяки таким маленьким місткам формується суспільство, пов’язане довірою.
«Добро - це дія, а не намір. Треба пам’ятати по це. А мотивує нас надія. І кожне «дякую», що звучить як «ви повернули моє життя», - каже адмін «Мілени» Юлія Кириченко.
*Соціологічне дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» проводилося компанією «Оперативна соціологія» в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Дослідження проведено у 23 громадах України у квітні-серпні 2024 року. Загальна кількість опитаних – 2 391 респондент. Статистична похибка не перевищує 3,3%.
** Фото - пошуковий загін "Мілена"
