До повномасштабного вторгнення будівельна галузь України працювала на повну потужність. Великі заводи експортували продукцію до 44 країн світу, іноземні титульні виробники відкривали виробництва в Україні, попит перевищував пропозицію. Зараз виробники продають лише третину від довоєнного рівня, понад 300 великих підприємств втрачено, а галузь, яка мала стати локомотивом відбудови, опинилася на стадії виживання.
Харків: в епіцентрі руйнувань
У Харкові за час повномасштабної війни пошкоджено близько 12 тисяч будівель, із яких 70% — житлові. Лише у 2024 році ворожі обстріли зруйнували понад 2,6 тисячі будинків. У 2024 році місто обстрілювали понад 300 разів. У квартирах вибито майже 35 тисяч вікон, у під'їздах і місцях загального користування — ще понад 12 тисяч. Зруйновано скління 4822 балконів, 781 дах потребував термінового ремонту.
За 2024 рік у Харкові відремонтували понад 70 будинків. На 2025-й заплановано відновити ще 200.
Північна Салтівка, Харків, весна 2025 року
Контрасти відомої на весь світ Північної Салтівки з її руйнуваннями та відродженнями — символ усієї України: будинки, що майже відбудовані, стоять поруч із повністю зруйнованими. Свіжопофарбовані фасади контрастують з обгорілими бетонними скелетами. Це візуалізація головного парадоксу української відбудови: вона відбувається тут і зараз, але залишається на паузі, поки не припиняться обстріли.
Цифри, які говорять про кризу
Станом на перше півріччя 2025 року обсяг виконаних будівельних робіт в Україні до 82 мільярдів гривень проти 86 мільярдів за той самий період 2024 року. За січень-травень 2025-го індекс виконаних будівельних робіт знизився на 7,5% порівняно з аналогічним періодом попереднього року.
«У високий сезон виробники продають від 27 до 35% від довоєнного рівня своїх товарів, — розповідає Костянтин Салій, голова Спілки виробників будівельних матеріалів. — А коли низький сезон, деякі виробники навіть призупиняють виробництво».
Для порівняння: у 2021 році, до початку повномасштабної війни, обсяг будівельного ринку України становив 258 мільярдів гривень (8 мільярдів євро). У 2022 році спостерігався катастрофічний спад на 62%. У 2023-2024 роках поступове відновлення зростанням 28% і 12% відповідно. Але навіть у 2024 році обсяг ринку не досяг довоєнних показників і лише 200 мільярдів гривень (4,6 мільярда євро).
Схід України: коли виробництво стає подвигом
Найбільше постраждали східні регіони. За Київської школи економіки, на сході України станом на початок 2024 року зруйновано або пошкоджено 78 малих, середніх та великих приватних підприємств, а також 348 держпідприємств.
Найбільше підприємств постраждало в Донецькій області — на неї майже половина загальної суми прямих збитків підприємств. Серед найбільших втрат — ПрАТ «Металургійний комбінат Азовсталь», ПрАТ ММК ім. Ілліча (обидва — Маріуполь) та ПАТ Авдіївський коксохімічний завод. Також значні втрати зафіксовані в Харківській, Луганській та Київській областях.
Костянтин Салій, фото - Nadra.info
«Загалом за час війни Україна втратила понад 300 великих будівельних підприємств — це і на захоплених територіях, і на тих, що обстрілюються, — уточнює Салій. — Це 10-15% усіх виробників будівельних матеріалів. Причому це без Криму і без Донецька та Луганська, які не обліковувалися».
Війна до руйнування близько 15% виробничих потужностей будівельних матеріалів по всій Україні, особливо в сегментах металопрокату та сухих гіпсових сумішей.
Географія виробництва: куди змістилися потужності
Війна кардинально змінила географію будівельного виробництва. Прифронтові регіони найбільшого падіння обсягів будівництва — до майже 90%, центральна частина — зменшення до 70%, а на заході будівництво зросло на 15%.
Якщо у 2021 році найбільший обсяг будівельних робіт припадав на Київ та Київську область, то в умовах воєнного стану лідерство перейшло до західних регіонів — Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей. За даними Львівської ОВА, Львівщина є лідером в Україні за кількістю релокованих підприємств. До області переїхали 193 підприємства з територій, де тривають активні бойові дії. З них 115 уже повноцінно відновили роботу.
Релоковане із Харкова підприємство "Акваізол" побудувало завод на Івано-Франківщині, фото - Калуська міськрада
Але за досвідом Харкова релокація - не панацея. Її можуть здійснити мікропідприємства та середні - десь до 75-100 чоловік. Більші підприємства не можуть бути релоковані: занадто великі в них потужності. Де побудувати житло для працівників, як перевезти печі для виробництва? Питань значно більше, ніж відповідей.
Три кризи однієї галузі
Криза людей: коли немає кому будувати
У 2023-2024 роках будівельній галузі не вистачало понад 150 тисяч працівників, а 30% компаній цей фактор головним обмеженням для розвитку.
Середня зарплата у будівництві за 2024 рік зросла на 23% та досягла 24-25 тисяч гривень, при цьому монтажники та головні інженери отримували 30-35 тисяч. У середньому з 2022 по 2024 роки зарплати у будівельній галузі щорічно зростали на 20%.
Але підняття зарплат не вирішує проблему. Протягом останніх трьох років дефіцит робітничих спеціальностей лише посилюється: пошук фахівців на окремі позиції може тривати до шести місяців.
«Дефіцит кадрів пов'язаний із міграцією та мобілізацією, - пояснює Костянтин Салій. - Ми вважаємо, що в державі під час війни немає неважливих галузей промисловості, але виробники будівельних матеріалів не можуть отримати нормальну бронь. Бувають випадки, коли на завод набирають нову бригаду, її вчать працювати на обладнанні, а через два тижні ТЦК отримує всю інформацію і мобілізує її».
За даними BDO, у другому кварталі 2024 року 54% опитаних будівельних компаній поточний обсяг замовлень як недостатній. Серед основних факторів, які негативно впливають на кількість працівників на будівельних майданчиках, респонденти одностайно називали мобілізацію.
Як результат - галузь рятується тим, що намагається повернути пенсіонерів, які ще можуть щось робити. Сьогодні будівельні компанії активно залучають жінок та людей старшого віку для виконання робіт, які не потребують значного фізичного навантаження: інженери, виконроби, оператори будівельної техніки, водії, зварювальники. Але це вихід на рік-два-три, не більше.
«Відсутність молоді, яка хоче йти на заводи, - це велика проблема, - каже Салій. - Молодь хоче їхати вчитися в Польщу, в Чехію і працювати там. У нас утворюються кадрові ножиці, немає припливу нового виробничого покоління, немає тяглості кадрів».
Кадровий голод стимулює українські компанії навіть розглядати можливість залучення фахівців будівельних спеціальностей з країн Азії.
Криза матеріалів: коли немає заводів
Найбільший дефіцит зараз - будівельне скло.
«Україна взагалі втратила виробництво скла, - констатує Салій. - Це сталося "завдячуючи" політиці росіян, які різними шляхами скуповували виробництво скла, закривали і різали українські заводи. Останній завод був втрачений після окупації Лисичанська. Тепер ми повністю залежні від імпорту».
На українському ринку скло вже називають «новою сіллю» - настільки гострим є його дефіцит.
«В Україні є багато виробників вікон, але скло вони не виробляють. Очевидно, зараз завозитимуть із західних країн», — констатував ще у 2022 році експерт Олександр Даниленко.
Зараз зʼявляється інформація про будівництво двох заводів із виробництва скла — у Київській та Житомирській областях.
«Ті, хто будують ці заводи, проводять якісь конференції, але вони не хочуть контактувати з профільними спілками, не хочуть показувати, яке обладнання вони будуть застосовувати, — каже Салій. — Не зрозуміло, як вони будуть сертифікувати свою продукцію. Тому поки що ми не можемо серйозно ставитися до цих заяв».
Друга критична позиція — арматура. «Азовсталь» втрачена. Зараз українські металісти відкривають певні суміжні виробництва в Євросоюзі, і ця арматура позиціонується як українська, хоча вироблена фізично вже там.
Зруйнована "Азовсталь", фото - Reuters
За даними аналітиків, у першій половині 2025 року внутрішнє споживання сталі зросло на 22,6%, досягнувши 2,81 мільйонів тонн. Найбільший попит — на гарячекатаний листовий прокат (+60%) та арматуру (+45%). Однак ключова вразливість — висока частка імпорту, яка становить близько 37% загального споживання.
«Арматура металева вже у дефіциті, хоча ніхто її не бере масово, — каже Салій. — Зараз підіймають голову нові виробники композитної арматури. Вона робиться з пластику, зі скла, із базальту. Але там є певні питання стосовно її поведінки під час пожеж у житлових будинках».
Частково втрачено також виробництво гіпсу. Knauf продовжує працювати на українських родовищах, але втрачене виробництво компанії у Соледарі, яке було основним постачальником гіпсових сумішей. За оцінками компанії АІМ, прогнозовані загальні втрати ринку сухих будівельних сумішей становлять 60% обсягів 2021 року.
На ринку також зник шифер - Україна заборонила використання азбесту у 2022-23 році. Зараз тільки в Івано-Франківську є завод, який робить безазбестовий аналог. Експерт каже, що цього виробника буквально закидають зараз замовленнями.
Криза фінансів: коли товарний кредит став неможливим
Якщо раніше великі будівельні корпорації брали товарний кредит із відстрочкою платежу на три-шість-сім місяців, то зараз відбувається продаж по факту.
«Машина може заїхати на територію заводу, тільки якщо є підтвердження оплати, - інакше ніхто не випустить її з товаром, - пояснює Салій. - Тому зараз кожний виробник орієнтується не на фьючерсні контракти, а на те, скільки йому конкретно сьогодні пройшло грошей».
Це призвело до того, що виробники не можуть планувати виробництво наперед, не можуть набирати запаси сировини, не можуть розвиватися. Взяти кредит практично неможливо - відсотки високі, а банки не дають кредитів без застави. «Яка застава може бути у розбомбленого заводу?» — риторично запитує Салій.
Зруйнований Вовчанський агрегатний завод, Харківська область; фото - скріншот із відео ГУР
За три роки повномасштабного вторгнення собівартість будівництва в Україні у гривнях на 70%. При цьому лише за 2024 рік вартість будівельних матеріалів та послуг зросла приблизно на 24%.
Але підняти ціни на продукцію виробники не можуть.
«Якщо ви виробляєте мішок суміші вартістю 200 гривень, ви не зможете його продати за 2000, тому що його ніхто не купить, — каже Салій. — Зараз все стримується ціновою можливістю нашого споживача».
Хто врятував галузь у 2022-му
Найбільш кризовий момент галузь пережила у 2022 році, коли на три місяці зупинилося все будівництво.
«Нас врятував український споживач, який після перших контрнаступів повірив у перемогу і почав робити ремонти, — каже Салій. — Люди знов пішли до малих, середніх і мікропідприємств і почали купувати цемент, бетон, суміші, кровельні матеріали, декор. Саме маленькі українські споживачі утримали галузь у 22-му».
Зараз дещо активізувалось житлове будівництво в західній частині України та Київській області. Програма «єОселя» теж демонструє динаміку: за даними Кабміну, у 2024 році через неї було видано іпотечних кредитів на суму 14,6 мільярдів гривень, що на 66% більше, ніж у 2023 році. На 2025 рік заплановано фінансування в розмірі 18 мільярдів гривень.
За перше півріччя 2024 року, за даними Держстату, обсяг виконаних будівельних робіт в Україні зріс на 37,1% порівняно з аналогічним періодом 2023 року, досягнувши 82,44 мільярдів гривень. Позитивна динаміка спостерігалася в усіх сегментах: інженерні споруди — зростання на 46,1%, нежитлове будівництво — на 31,6%, житлове будівництво — на 16,8%.
Але у 2025 році тренд змінився: за перше півріччя обсяг скоротився до 82 мільярдів проти 86 мільярдів за той самий період 2024-го.
Відбудова, яка не витягує
«Проєкти з відбудови, які є на сході України, у цілому галузь не витягують, - констатує голова Спілки виробників будматеріалів. - На сході багато підприємств під обстрілами, вони не можуть фізично працювати. Живі виробництва - це переважно Центральна і Західна Україна».
Активне відновлення інфраструктури триває також в інших регіонах. Але ці цифри не вирішують системної проблеми галузі.
«Матеріалів у цілому вистачає, - каже Салій. - Але ми не можемо відновити довоєнні обсяги. Не можемо фізично. По-перше, тому що ніхто нічого не продає в борг - продають тільки по факту. А по-друге, звісно, будівельники не хочуть працювати під обстрілами. Під обстрілами можна не довезти бетон, він застигне, і все - обладнання зіпсоване. Дуже багато таких проблем, які зупиняють розвиток будівництва».
Експерти переконані: поки не буде припинення бойових дій - не буде і жодних великих проектів або дійсно крупних інвесторів або донорів.
Харків: економічний патріотизм під обстрілами
«Харків та його керівництво проявляють економічний патріотизм, намагаються швидко відбудовувати все, що пошкоджено, і створювати людям умови для життя», - каже Салій.
У жовтні 2024 року міська рада визначила переможця архітектурного конкурсу на відновлення Північної Салтівки — району, який називають «районом-привидом» через масштабні руйнування. Міський голова Ігор Терехов зазначив, що цей конкурс - «не лише відбудова. Це унікальна можливість створити новий Харків — ідеальне місто майбутнього, яке стане символом безпеки, комфорту та сучасних стандартів життя».
Північна Салтівка, Харків, весна 2025 року
Проте реальність складніша за концепції, і основна причина цього - те, що війна триває.
Український будівельний ринок 2025 року — це парадокс. З одного боку, країна потребує масштабної відбудови: за даними Київської школи економіки, прямі збитки від руйнувань оцінюються у 58,9 мільярда доларів.
З іншого боку, галузь демонструє ознаки скорочення і стикається з низкою системних криз. За даними дослідження UNDP, найбільше від повномасштабної війни саме сектор будівництва. Більшість компаній повідомили про збитки до 100 тисяч доларів США.
Галузь, яка мала стати локомотивом відбудови України, опинилася на стадії виживання. І головне питання не в тому, чи зможе вона пережити війну - а в тому, чи зможе вона після війни пережити мир, коли попит на будівельні матеріали зросте в рази, а виробничих потужностей, робочих рук і фінансових можливостей не вистачатиме навіть на поточні потреби.
Дванадцять тисяч пошкоджених будівель у Харкові чекають на відбудову. Сотні тисяч українців чекають на житло. А будівельна галузь чекає не лише на мир, але й на системні рішення, які дозволять їй стати тим, чим вона має бути, — локомотивом відбудови країни.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обовʼязково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
