23 лютого 2022 року. Харків'янка Марина Шевченко повертається з Києва до Харкова вечірнім потягом. Вона їздила до столиці, щоб пройти ПЕТ-КТ - обстеження, яке роблять тільки в трьох медичних центрах України. Результатів ще немає, але діагноз Марина вже знає, його встановили в Харкові: лімфома Ходжкіна, четверта стадія.
Вранці 24 лютого починається повномасштабне вторгнення.
На фото - харківʼянка Марина Шевченко, зима-2026
«Я повинна була ночувати в однокласниці і повернутися ранковим потягом. Але впоралася швидше, ніж планувала, і поміняла квиток. Об 11 вечора 23 лютого я була вдома. Рано вранці прокинулася від вибухів», - згадує Марина (на фото).
Їй 42 роки, вона працює прес-секретарем одного з харківських підприємств. До війни Марина регулярно проходила обстеження: у її батька з 2016 року було онкологічне захворювання, і вона знала, наскільки важлива профілактика. Щороку здавала аналізи крові, робила УЗД внутрішніх органів, флюорографію - тобто не входила до числа тих людей, хто роками не був у лікаря.
І все одно хвороба застала зненацька:
«Я взагалі не знала, що є таке захворювання - лімфома Ходжкіна. Це не рак у класичному розумінні цього слова, не пухлина. Це зміни в лімфовузлах. На рентгені та флюорографії невеликого збільшення не видно. Щоб його побачити, потрібно робити КТ. Але хто ж робить КТ органів грудної клітини просто для профілактики?»
Восени 2021 року у Марини почався сильний кашель, аж до блювоти, піднялася температура, яка не спадала кілька тижнів. Від перших симптомів до постановки діагнозу минуло чотири місяці. Спочатку терапевт направила на КТ через підозру на коронавірус. Там виявили збільшені лімфовузли. Потім був фтизіатр, який сказав, що це таки коронавірус. Був і інший діагноз - саркоїдоз. У жовтні Марина потрапила в онкоцентр. Там запропонували поспостерігати в динаміці. Коли через пару місяців лімфовузли не зменшилися, була призначена діагностична операція - біопсія.
Але 12 січня 2022 року у Марини помер батько - від онкозахворювання. Операція була не на часі. Біопсію зробили тільки 11 лютого. Результат прийшов 17-го: лімфома Ходжкіна, четверта стадія. Легенева тканина вже була уражена.
"Це був шок. Не вкладалося в голові, що в одній родині нас відразу двоє. І відразу четверта стадія», - каже Марина.
Вона згадує, як лікарі її заспокоювали: при лімфомі Ходжкіна навіть на четвертій стадії 70-80% пацієнтів досягають повного одужання. Для онкозахворювання це дуже хороший показник.
23 лютого Марина проходила ПЕТ-КТ в Києві. Черга на це обстеження може бути місяць-два. Їй пощастило - хтось відмінив запис, і з'явилася можливість приїхати буквально на наступний день.
Лікування мало розпочатися в березні - але почалось вторгнення. Результати ПЕТ-КТ прийшли тільки в квітні.
Сплеск, якого очікували
Віктор Лихман, генеральний директор Харківського обласного центру онкології, доктор медичних наук, професор, наводить цифри без зайвих емоцій: у Харківській області за роки повномасштабної війни зафіксовано зростання онкозахворюваності в 1,5 раза - з 19 767 випадків у 2022 році до 28 907 у 2024-му. Це +46,2%.
Але це не означає, що люди стали хворіти на рак в півтора рази частіше:
На фото - Віктор Лихман, директор Харківського онкоцентру
«Ми спостерігаємо не тільки збільшення кількості зареєстрованих випадків, але і повернення відкладених діагнозів. У 2022 році частина пацієнтів фізично не могла доїхати до діагностики. У 2023-2024 роках люди прийшли, і це відбилося на статистиці», - каже лікар.
У порівнянні з довоєнним 2021 роком у 2022-му було зафіксовано зменшення вперше виявлених злоякісних новоутворень у 4,5 рази. Причини - немедичні: окупація територій, міграція населення, руйнування медичної інфраструктури.
«Війна не змінила біологію раку, але змінила умови, в яких він виявляється і лікується», - каже Лихман.
Спрацювало відразу кілька факторів. По-перше, знизилася частка ранньої діагностики - пацієнти переносять профілактику і скринінги на «після війни». По-друге, відбулася міграція пацієнтів і медичних кадрів, що призвело до переривання курсів терапії. По-третє, психологічний фактор: в умовах обстрілів і стресу люди відкладають медичні питання на другий план: «Пацієнт думає про укриття раніше, ніж про колоноскопію або мамографію», - зазначає онколог.
Сімейний лікар Анастасія Спасібо, яка після деокупації Вовчанська переїхала до Харкова, бачить це на практиці: «Люди бояться, по-перше, що у них щось знайдуть, а по-друге, що не буде грошей на лікування. Хоч в Обласному центрі онкології і є програма безкоштовного лікування, люди звертаються тоді, коли пухлина вже кровить".
Четверта стадія як нова норма
Найтривожніший показник - питома вага хворих з четвертою стадією серед тих, кому вперше поставили діагноз. За даними департаменту охорони здоровʼя Харківської ОВА, у довоєнному 2021 році це було 15,01%. У 2022-му - стрибок майже вдвічі, до 31,33%. У 2023-2024 роках показник поступово знижується - 26,13% у 2023-му і 20,85% у 2024-му.
«Так, частка пізніх стадій зросла, але це очікуваний ефект для будь-якої системи охорони здоров'я в умовах війни: профілактика і скринінги просідають, і пацієнти звертаються вже з симптомами», - каже Віктор Лихман.
Олексій Бойко, завідувач терапевтичним відділенням міської лікарні №27, теж фіксує зростання онкопатологій у своїй практиці: «Запущені стадії раку стали зустрічатися набагато частіше. У нас це переважно шлунок, кишківник, легені».
Чому люди не приходять вчасно? «Я думав, що само пройде», - за словами Бойка, це найчастіша відповідь.
На фото - Харківський онкоцентр, зима-2026
Змінилася і структура виявлених захворювань. До повномасштабної війни на першому місці був рак молочної залози, на другому - новоутворення бронхолегеневої системи, на третьому - рак шкіри. У 2024 році на перше місце вийшов рак шкіри.
"Така зміна пов'язана насамперед з доступністю діагностики, - пояснює Лихман. - Пухлини, які можна діагностувати амбулаторно і без складного обладнання, виявляються частіше. Зате пухлини, що вимагають скринінгу або спеціалізованих методів, в умовах війни фіксуються рідше або на більш пізніх стадіях".
Стрес не переводить рак у четверту стадію, але заважає його вчасно знайти.
«Якщо говорити мовою доказової медицини, стрес, травма або забруднення навколишнього середовища не «перемикають» рак миттєво на четверту стадію. Стадія раку - це перш за все питання часу, доступу до діагностики і своєчасності лікування», - говорить Віктор Лихман.
Хронічний стрес може опосередковано впливати на перебіг онкологічного захворювання - через гормони стресу, зміни в імунній відповіді та поведінці пацієнта. Людина в стані постійної тривоги частіше відкладає звернення, пропускає обстеження, гірше дотримується рекомендацій.
«Що стосується травм, вони зазвичай не є причиною прогресування раку, а частіше стають моментом, коли пухлину випадково виявляють. Екологічні фактори можуть збільшувати ризик виникнення певних типів раку, але прямих доказів того, що вони «переводять» вже існуючу пухлину в четверту стадію, значно менше», - пояснює онколог.
Коли Марину запитують, чому рак «помолодшав» і став агресивнішим, вона хитає головою:
«Я вивчала багато інформації. Стрес, звичайно, впливає. Але стрес не створює рак миттєво і не переводить його з першої стадії в четверту. Стрес заважає людині вчасно піти до лікаря».
Тому коли говорять про більш швидкий перехід у запущені стадії - все одно залишаються час, доступ до медицини, скринінг. Стрес і умови війни важливі, але саме як фактори, що заважають людині вчасно потрапити до онколога.
Німеччина чи Харків?
Коли почалося вторгнення, Марина зателефонувала друзям, які живуть за кордоном. Їй пропонували допомогу в Польщі, Ізраїлі, Німеччині. Вона поїхала до Німеччини - там її однокласник працює лікарем.
«Як з'ясувалося, в Кельні працює найвідоміша група з вивчення лімфоми Ходжкіна. Від міста, де я жила, це за годину їзди. Я опинилася там, де все знають про цю хворобу», - згадує Марина.
Їй призначили чотири курси хіміотерапії. Після першого курсу у Марини випало волосся, лейкоцити падали до нуля. Після двох курсів організм дав повну відповідь, хоча гематологічні онкозахворювання - одні з найважчих у плані лікування. Ще два закріплювальних курси - і одужання через кілька місяців після початку лікування.
На фото - Марина Шевченко після четвертого курсу хіміотерапії, весна-2022
«Тут, у Харкові, я отримувала б такий самий протокол. Ще з досвіду лікування тата я знаю, що зараз дуже багато хіміопрепаратів видають безкоштовно. Їх закуповує держава. Для таких поширених захворювань, як лімфома, вони є в наявності в онкоцентрі», - розповідає вона.
Зараз Марина - в ремісії вже майже 4 роки. Перший рік вона робила КТ кожні півроку, здавала аналіз крові. Тепер раз на рік проходить рентген грудної клітки і загальний аналіз крові.
"Наші лікарі можуть те саме, що і лікарі за кордоном. Вони лікують практично за тими ж протоколами. У батька були дуже хороші лікарі. На кожному етапі вони давали особистий номер телефону, завжди консультували і допомагали. Хірург, який оперував батька ще в 2016 році, був на зв'язку фактично до смерті тата. Жодного разу у нас не просили і тим більше не вимагали гроші. Тільки позитивні враження від наших онкологів», - каже Марина.
На фото - Харківський онкоцентр, зима-2026
За її словами, на хіміотерапію в харківському онкоцентрі завжди були черги.
«Я приїжджала в хіміотерапевтичне відділення о 5 ранку, щоб батька швидше відкапали. Можна було півдня там провести - не вистачало медсестер. Але жодного разу не було такого, щоб хімію не зробили або відмовили».
У поліклініку при онкоцентрі, куди зараз Марина ходить на огляди, вона записується на конкретний час. Необхідні аналізи можна здати безкоштовно в поліклініці, але там теж можуть бути черги. Ті, хто не хоче в них стояти, здають платно в приватних лабораторіях.
«Звичайно, для людини після хіміотерапії висидіти будь-яку чергу важко. Але в Німеччині я теж сиділа і чекала, по годині-півтори. Такі моменти є скрізь», - каже Марина.
За її словами, те, що в Україні можна заплатити в приватній лабораторії і таким чином прискорити процес, - це скоріше плюс для пацієнтів.
Війна всередині війни
Віктор Лихман пояснює, як війна вплинула на онкологічне лікування:
«Через бойові дії виникли проблеми з транспортуванням і логістикою лікарських засобів, дотриманням умов зберігання. Перебої з хіміотерапією є і зараз. Переривання курсу або затримка введення препарату через його відсутність знижують ефективність терапії".
Перебої з електропостачанням ускладнювали роботу лінійних прискорювачів для променевої терапії. Генератори не завжди могли забезпечити необхідну потужність. Опромінення вимагає високої стабільності і чіткої безперервності сеансів.
Хірургія теж постраждала. Для операцій потрібні стабільні умови - водопостачання, електрика, стерилізація, робота апаратури. У періоди інтенсивних обстрілів ці системи працювали з перебоями.
«Наш онкоцентр неодноразово піддавався руйнуванням в результаті обстрілів. Але ми не припиняли ні лікування, ні операції. Це вимагає великих зусиль, але ми навчилися працювати в реаліях війни», - каже онколог.
Війна посилила кадровий дефіцит: частина медпрацівників виїхала або змінила місце роботи. Навантаження на персонал зросло, додався психоемоційний компонент - робота в умовах хронічної тривоги.
Що робити?
Марина каже, що в Україні є стереотип: онкозахворювання - це вирок, хоча особисто вона знає людей, які за своє життя зняли кілька онкодіагнозів. У Німеччині рак сприймається як звичайне захворювання.
«У нас, як тільки людині ставлять діагноз, на тобі тавро. Так бути не повинно. Потрібна просвітницька робота, публікація статистики щодо того, як багато раку виліковується на ранніх стадіях. Про це треба говорити постійно», - вважає Марина.
Вона створила акаунт в Instagram - "". Там вона описує всі етапи лікування і свої емоції в цей час:
«Для людини, яка тільки зіткнулася з онкопатологією, важливо читати історії. Я сама читала історії людей, які пережили це захворювання. Мене це підтримувало. Не всі історії були зі щасливим кінцем, але я бачила, що і хороших історій багато».
На фото - Марина Шевченко під час лікування в Німеччині, весна-2022
Що Марина радить людям? За її словами, головне - не боятися. Профілактика - дуже важлива, але це теж не панацея. Величезне значення має спосіб життя - харчування, активність, відмова від шкідливих звичок. Якщо в родині є випадки онкозахворювань, особливо серед близьких родичів, - варто з підвищеною увагою ставитися до себе.
Віктор Лихман формулює чітко:
«Мої рекомендації прості: не відкладати профілактичні обстеження, звертатися до лікаря при перших підозрах, не боятися діагнозу. При ранньому виявленні більшість онкологічних захворювань лікуються значно ефективніше».
Він говорить про сигнали, які не можна ігнорувати: несподівана втрата ваги, стійкий біль, тривале підвищення температури без причини, кровотечі або кров у виділеннях, тривалий кашель або задишка, порушення ковтання, новоутворення або ущільнення, зміни родимок, порушення роботи кишечника або сечовипускання. За словами лікаря, ці ознаки не є специфічними тільки для онкології, але вони точно не повинні відкладатися до мирного часу. Рання діагностика значно простіша і ефективніша, ніж лікування пізніх стадій.
Що буде після війни?
Віктор Лихман не будує ілюзій:
"Довгострокові наслідки війни для онкології ми будемо відчувати ще багато років. Ефект відкладених діагнозів - зміщення в бік більш пізніх стадій. Нерівність доступу. Кадровий і психологічний фактор - вигорання медиків. У той же час війна змусила онкологічну службу швидко адаптуватися, будувати нові маршрути, посилювати співпрацю з міжнародними партнерами".
За його словами, варто чекати не стільки сплеску раку як такого, скільки зростання потреби в організованій, стійкій онкослужбі, яка зможе впоратися з хвилею пізніх діагнозів.
У Харкові зараз почали будівництво нового онкоцентру. Марина пам'ятає, яким було хіміотерапевтичне відділення, коли лікувався її батько:
«Там не було ремонту. Обдерті стіни, дуже старі ліжка. Це гнітить, тисне. Великі черги. Але коли я лежала у відділенні голови та шиї, там був свіжий ремонт. Це зовсім інші відчуття. Коли все світле, нове - психологічно легше. Це дуже важливо для пацієнта».
Віктор Лихман апелює до того, що «рак не чекатиме на закінчення війни»:
«Для прифронтового регіону це питання доступності та безперервності онкологічної допомоги. Новий онкоцентр дозволить збільшити потужності, зменшити черги, скоротити час очікування. Наявність укриття і можливість працювати під час повітряних тривог забезпечить стійкість системи. В онкології час має значення, а війна створює паузи».
На фото - апарат КТ в Харківському онкоцентрі
Марина живе в Харкові, працює, будує плани, спілкується у своєму Instagram з тими, хто тільки зіткнувся з онкопатологією. Каже, що після хвороби починається нове життя, в якому цінуєш кожен день, прожитий без болю і поруч з близькими людьми:
«На діагнозі життя не закінчується. Як, власне, і на одужанні. Хвороба може повернутися в будь-який момент, або може виникнути нова, але цей страх не повинен визначати твоє життя. Зараз я здорова, і це найголовніше. Треба подолати себе і прийняти те, що тобі дається. Ніколи не здаватися. Лікуватися і жити».
У телефоні Марини - контакти лікарів з онкоцентру, які були на зв'язку всі ці роки. Номери людей з групи підтримки, з якими вона пройшла курс психологічної допомоги. Посилання на статті про нові протоколи лікування, які вона читає просто так - щоб знати.
12 січня 2022 року від онкозахворювання помер її батько. 17 лютого 2022-го вона дізналася свій діагноз. 24 лютого почалося вторгнення. Навесні 2022-го вона вже була в ремісії.
Чотири роки тому Марина не знала, ані що з нею, ані що буде далі. Зараз вона знає: рак - це не вирок, а діагноз. І з ним можна жити.
