До парламентських виборів залишилося лише три тижні, а кандидати в більшості харківських мажоритарних округів продовжують поводитися гранично скромно. Вони не миготять у телевізорі, не викуповують смуг у газетах, не дають прес-конференцій, їхні обличчя не дивляться на нас з білбордів, в місті мало наметів з їхніми іменами, де роздавали б агітпродукцію з вихвалянням переваг кандидатів і їх обіцянками зробити життя виборців кращим. Не бачити і "чорнухи" на адресу конкурентів, на що як на позитивний факт любить звертати увагу губернатор Михайло Добкін.
Причини цього, правда, навряд чи можна назвати настільки вже радісними: справа ж не у високій політичній культурі, що раптово з'явилася, а в банальній відсутності коштів, вкладених кандидатами у виборчу кампанію, і, як наслідок, у відсутності конкуренції. Абсолютна більшість кандидатів, яких на харківських округах, нагадаємо, від п'яти до тринадцяти, не мають для публічної боротьби і роботи з виборцями ні грошей, ні бажання (а значить, і шансів на перемогу). А представники влади (вони ж - найбільш ймовірні переможці в кожному з округів), які мають і гроші, і можливості, вважають вищеперелічені методи передвиборчої агітації зайвими, оскільки і так впевнені в результаті.
Ось і виходить, що людина, яка не дуже цікавиться політикою, проїжджаючи через Харків, може подумати, що вибори у нас будуть проходити, як і в останні роки, виключно за пропорційною системою. Адже якщо не придивлятися до фотографій провладних кандидатів у кіосках "Кулиничів", магазинах і установах, то в очі впаде виключно партійна реклама. В інших регіонах це не так: у кожному з шести обласних центрів Північної, Центральної і Західної України, в яких довелося побувати останнім час, на вулицях явно видна передвиборна боротьба в мажоритарних округах. Як у Чернігові, так і в Чернівцях як мінімум пара кандидатів на округ активно розхвалює себе і роздає обіцянки з вуличних рекламних носіїв. А в Луцьку цієї "мажоритарної" реклами так багато, що вона абсолютно затьмарила собою рекламу партійну. До речі, за партійними білбордам явно видно, в якому регіоні яка партія розраховує на переможний результат. Чим далі просуватися від Харкова на захід, тим менше стає Партії регіонів і Королевської, зовсім зникає Компартія. Зате набагато більше розповідає, що "вони не пройдуть", "Батьківщина", активніше бореться з корупцією Кличко, значно частіше видно "Свободу" і "Нашу Україну".
Повертаючись до харківських мажоритарних реалій, хочеться відзначити, що за великої кількості кандидатів, які не ведуть жодної передвиборчої роботи, ніхто не поспішає знімати свої кандидатури. У семи округах Харкова поки втрачені лише четверо бійців, а в семи округах області - взагалі жодного. Подекуди в Україні ситуація інша: наприклад, в окрузі в Кривому Розі вже знялися 11 з 16 кандидатів, однак це швидше виняток, ніж тенденція. Чи то дрібні кандидати не цікаві "важковаговикам" і вони не хочуть "стимулювати" їх зняття з перегонів, чи то все відкладається на останній дозволений тиждень (зніматися з виборів можна не пізніше, ніж за 12 днів до голосування). Тривають, наприклад, переговори про зняття кандидатів між Об'єднаною опозицією й "УДАРом". На Харківщині кандидати від "УДАРу" ні на що не розраховують і ніякої роботи не вели, тому могли б, в принципі, піти зовсім безболісно. Однак переговори між політ силами, що називають себе союзниками, вже настільки затягнулися, що це починає нагадувати "Канівську четвірку" президентських виборів 1999 року. Тоді, нагадаємо, чотири кандидати другого ешелону урочисто поклялися підтримати найуспішнішого і зняти на його користь свої кандидатури, однак амбіції взяли гору, і закінчилося це нічим.
Варто відзначити, що повний штиль панує все ж не у всіх округах Харкова. Розставив свої намети по Дзержинському району кандидат від опозиції Балута. У сусідньому Київському районі намагається проявляти активність його облитий зеленкою колега Кірш. Однак по-справжньому розвіяти нудьгу зміг колишній топ-регіонал, а нині самовисуванець у 173-му окрузі (Червонозаводський і частина Комінтернівського району Харкова) Салигін. Василь Вікторович підійшов до виборчої кампанії з розмахом і використовуючи старі, перевірені методи - ролики про прекрасного сім'янина і багатодітного батька, віршики про кандидата, агітаторів... Особливо потішили оголошення, в яких виборців запрошували отримати агітматеріали про кандидата на флешці. Така ось форма "зацікавити" більше молодий електорат, який на гречку не ведеться. Шанси на перемогу в Салигіна сумнівні, проте є надія, що він потішить у три тижні, ще чимось креативно-веселим і зробить виборчу кампанію менш нудною. Подобається креатив Салигіна, правда, не всім: губернатор Добкін не втомлюється відпускати безсторонні зауваження на його адресу. А дарма - приклад Салигіна можна було б використовувати як ілюстрацію демократичність передвиборної кампанії на Харківщині для всіляких спостерігачів, адже крім нього і показати-то в цьому плані особливо нікого.
А єдиним округом у Харківській області, де розгорнулась дійсно жорстка боротьба з усіма її атрибутами - чорним піаром, взаємними звинуваченнями у нечесній боротьбі, заявами і контрзаявами, нервовими реакціями штабів і т.п., - став округ з центром у Чугуєві. Тут конкуренцію регіоналу Шенцеву становить екс-депутат за цим округом, самовисуванець Гавриш. Спочатку в Партії регіонів заявляли, що Гавриш - це взагалі не конкурент, що на нього ніхто особливо не звертає уваги, а його слова про якесь перешкоджання веденню виборчої кампанії - просто спосіб привернути увагу. Але мало-помалу пристрасті розпалювалися, і зараз боротьба між штабами йде неабияка. Останні гучні заяви: Гавриш звинуватив конкурентів у випуску газети з "чорнухою" на нього (сам він каже, що там немає ні слова правди, редактор газети - що ні слова брехні), а міліцію - в тому, що вона не хоче з цим боротися. У відповідь Шенцев заявив, що Гавриш хотів випустити газету з чорним піаром проти нього і пропонував одній громадській організації великі гроші, щоб вона взяла відповідальність за це на себе. Продовження явно піде.
Однією з обговорюваних тем минулого тижня став замах на лідера вірменської громади Харкова Оганесяна. Інформація від правоохоронних органів з цього приводу настільки суперечлива, що зрозуміти, що ж відбулося насправді, практично неможливо. Варіанти різноманітні - від того, що Оганесяна просто намагалися побити, до підготовки замовного вбивства. Єдине, що можна сказати, - всі, слава Богу, живі й здорові. Однак тенденції насторожують. 90-і начебто давно позаду, а кримінальні розборки в їх стилі відбуваються в Харкові з лякаючою регулярністю. Останній гучний злочин сталвся менше місяця тому - тоді бізнесмена (також, до речі, кавказького походження) застрелили прямо біля будинку серед білого дня. Враховуючи те, що вся країна зараз розбурхана київським розстрілом охоронців супермаркету "Караван", хотілося б отримувати від міліції більш чітку інформацію про резонансні злочини. З приводу одного з них, замаху на екс-прокурора області Василя Синчука, міліція днями оприлюднила відео із зображенням нападника. Враховуючи, що замах стався вже більше ніж півроку тому, і це відео явно давно в розпорядженні правоохоронців, факт його оприлюднення, напевно, свідчить про відсутність прогресу в розслідуванні злочину - упізнати злочинця міліції не вдалося.
А ще увагу до себе минулого тижня приковувала Верховна Рада. Створюється враження, що, відчувши наближення закінчення каденції, нардепи перестали піклуватися про свій імідж і приймають усе, що захочуть. На жаль, хочеться їм чомусь у значній мірі приймати рішення сумнівні і скандальні. Не встиг відгомоніти скандал з кримінальним переслідуванням за наклеп (стараннями журналістської громадськості закон був скасований), як депутати наступили на нові граблі, тобто взялися за ще одну сумнівну тему - боротьбу з пропагандою гомосексуалізму.
Незрозуміло, чи то парламентська більшість вважала, що це вдалий хід у передвиборчій кампанії (гомофобів серед виборців більше, ніж гомосексуалістів і співчутливих), чи то депутати спеціально ставлять перед собою завдання якомога більше позлити європейське демократичне співтовариство, чи то, як припустила скандальний адвокат Тетяна Монтян, вони всі там латентні гомосексуалісти. Заяви, що все це - турбота про дітей, на ніжній психіці яких може фатально позначитися видовище гей-параду, виглядають абсурдними. Якщо цей законопроект пройде друге читання, то чоловік, що заявив на ток-шоу на телебаченні, що він гей і пишається цим, буде потрапляти під кримінальне переслідування. А якщо при цьому у нього ще виявлять гей-журнал, то точно "впаяють" три роки. Те, що така політика - це повна "азіатщіна" й ще один цвях у труну євроінтеграційних устремлінь, народних обранців явно не хвилює.
Під шумок прийняли нардепи й інші суперечливі закони, наслідки яких ми на собі ще відчуємо. Наприклад, неоднозначний закон про біометричні паспорти. Його ефемерний плюс - можливе введення безвізового режиму з Європою. Однак він стосується іноземного паспорта, а в доважок нам запропонували ще й внутрішні паспорти, до яких буде вноситися значно більше даних про людину, ніж зараз. Окрім того, передбачається створення глобальної бази даних про мешкнаців України. Неважко уявити, які це дає можливості для зловживань і глобального контролю над людьми.