Мирні жителі Куп'янська зазнавали жорстоких тортур та знущань під час російської окупації міста. Показання потерпілих опублікувала Харківська правозахисна група.
27 лютого 2022 року, у перші дні повномасштабної агресії РФ проти України, Куп'янськ був окупований. Після звільнення міста під час вересневої наступальної операції правоохоронці розпочали розслідування злочинів скоєних військовими РФ стосовно мирних громадян.
Служба безпеки України повідомила, що російські окупанти незаконно утримували в Куп'янську 400 українських громадян у камерах райвідділу поліції, здатних вмістити близько 140 осіб.
Представники Харківської правозахисної групи отримали розповіді кількох громадян, які пережили катування під час окупації. Потерпілих били, катували струмом, позбавляли їжі та сну.
Враховуючи, що не всі населені пункти довкола Куп'янська звільнено і на окупованій території можуть перебувати родичі потерпілих, у ХПГ не називають справжніх імен.
Житель села Ківшарівка поблизу Куп'янська “Андрій” потрапляв у катівні двічі. Наприкінці червня його взяли за порушення комендантської години. Зазвичай за це довго не тримали, змушували виконувати будь-які роботи та відпускали. Але Андрія під час затримання сильно побили.
“Наступили на голову, зламали три зуби. Привезли на ІТТ, кинули у прогулянкову камеру. Там було ще кілька людей. Ми ніч просиділи просто неба. Їсти-пити не давали. Зранку відправили працювати. Ми тягали пісок. Дали лише воду. Потім привели назад до ІТТ, повернули наші речі та відпустили", - повідомив потерпілий.
30 липня опівдні за Андрієм прийшли додому. Забрали телефон, знайшли докази його проукраїнської позиції. Як повідомив потерпілий, у листуванні він використав слова "свинособаки" та "орки".
Дорогою до Куп'янського райвідділу потерпілого били. На місці Андрію на обличчя натягли стару шапку і, не знімаючи з нього наручники, залишили так стояти протягом десяти годин.
Чоловік повідомив, що знає, хто на нього доніс. Донощик якийсь час ще сидів з ним в одній камері, а потім росіяни його звільнили. Військові РФ часто пропонували деяким затриманим свободу в обмін на імена кількох неблагонадійних знайомих.
У катівні Андрій просидів два тижні. Три дні його просто били, а потім почали проводити допити.
Про тортури потерпілий розповідає коротко:
“Електричний струм застосовували у різних місцях, були й банальні побиття. Повітря перекривали. Стандартний набір старої доброї міліції”.
Деяких ув'язнених мучили ще жорстокіше. Андрій розповідає, що були й такі, кому заборонялося їсти та пити. Для такого виду тортур у камері були "спеціально навчені люди", які допомагали російським військовим. Вони підслуховували розмови в'язнів, а за наказом окупантів могли позбавити певну людину сну або не давати сісти. Деяких затриманих змушували стояти по дві доби. Їм не дозволялося спати чи сісти, навіть у туалет треба було проситися у своїх "доглядачів".
Молодий хлопець із умовним ім'ям “Михайло” потрапив до ІТТ через те, що нібито показав середній палець. 27 липня він відпочивав із друзями на відкритому повітрі. Повз гурт молоді проходив патруль.
“Оперативники були нетверезі. Їм здалося, що хтось із компанії показав їм непристойний жест. Не впевнений, що хтось справді це зробив. Вони підійшли до нас, почали перевіряти документи. Запитували, чия машина стоїть поряд. Це був мій автомобіль, але я промовчав. Оперативник сів у машину, з підлокітника дістав техпаспорт, страховку, документи на машину та розряджений телефон. Він усе це взяв собі. Усі розбіглися. Я хотів домовитися по-нормальному, закрити машину та піти додому пішки...”, - повідомив потерпілий.
Але на хлопця одягли наручники, кинули у багажник та повезли на ІТТ. Там йому на голову натягли мішок і повели на допит. Запитували про те, хто продає місцевим наркотики, хто має зброю. Михайло не міг відповісти на жодне з цих питань. Його залишили на ніч у прогулянковому дворику - "думати". Наступного дня молодика забрали працювати на кухню. Потерпілий міг позбутися кількох днів роботи на кухні, але росіяни перевірили його телефон.
“У мене у Вайбері було листування з другом, він військовослужбовець. Я йому скидав відео як йшли колони росіян”, – повідомив потерпілий.
Вже за кілька годин його катували струмом. Клеми одягали на вуха. Вимагали повідомити місце служби друга, але потерпілий не володів такою інформацією.
Михайла тримали у полоні 20 діб. У його камері окупантам допомагав якийсь москвич. За що він сидів, Михайло не знав, але саме ця людина пресувала інших в'язнів. Михайла цей москвич час від часу змушував нескінченно віджиматися та присідати. З тих, хто сидів за серйознішими підозрами (збирав зброю в розбитих бліндажах), помічник окупантів вибивав інформацію.
Житель села Курилівка “Василь” просидів у Куп'янському ІТТ 49 днів. Він колишній фермер, останнім часом працював у Європі водієм-дальнобійником. Приїхав додому на новорічні свята, трохи затримався та опинився в окупації.
“Біля мого поля ще з 2015 року стояли українські військові із радіолокаційною станцією. 24 лютого хлопці приїхали до мене та попросили допомогти. Вони відступали. Але в них одна машина не завелася. Вони залишили її і попросили сховати в мій ангар із сільгосптехнікою. Я погодився”, – повідомив колишній фермер.
Про заховане авто ЗСУ досить довго ніхто не знав. У Курилівці російські війська спочатку не з'являлися: село розташоване осторонь Куп'янська. Мости поблизу були розбиті.
“1 березня у Куп'янську відбулася демонстрація проти окупації. Я особисто там був. У цей час викрали Маслія (доля депутата міської ради Миколи Маслія невідома досі)”, - згадав Василь.
За Василем прийшли за чотири місяці, влітку. Хтось доніс. В ангарі виявили автомобіль ЗСУ. Василь упевнений, що на нього хтось доніс: росіяни вже мали інформацію, що і де шукати.
Коли Василя водили на допити, йому на голову натягували пакет і примотували скотчем. Катували струмом. Клеми чіплялися до вух та мошонки. Били. Примушували відповідати на запитання російською. Облич своїх катів Віктор не бачив, але голос одного з них запам'ятав дуже добре: з виразним кавказьким акцентом. Його позивний – Джокер.
Якось Василя побили так сильно, що він надовго знепритомнів.
Житель Дворічної Дмитро каже, що у перші місяці окупації у його селищі були бойовики ЛНР.
“Перший місяць вони здебільшого пили горілку. Навіть збили одну людину на велосипеді, ногу передавили йому. Стріляли, грали. Потім заїхали росіяни – я так гадаю, ГРУшники це були – і трохи їх придавили. Почалися арешти. Це десь буквально після 9 травня. Після 9-го вони вже почали набирати органи влади. Багатьох хлопців забрали. Я не знаю їхньої долі. Заїжджали та забирали. Привід знаходили: сусідка написала та забрали”, - згадує очевидець подій.
Зрештою, затримали і самого Дмитра – дізналися, що його син є учасником АТО. У Дмитра забрали гроші та зброю.
У першій половині дня за ув'язненими у Куп'янську спостерігали місцеві поліцейські, які перейшли на бік окупантів. Після 18 години на зміну заступали ЛНРівці і "починалося гестапо". Повалили на підлогу, один сидить зверху і б'є по нирках, печінці. Ну, нормальна процедура мене як танком переїхали”, - згадував Дмитро.
Після двадцяти хвилин побиття намотали дроти на вухо та на геніталії, і почати подавати струм.
Російський гімн співали щоранку, а потім і тричі на день. За словами Дмитра, вчити його змушував якийсь Дмитро Лужецький. Разом із братом Ярославом його було засуджено за сепаратизм у 2014 році і вже відсидів своє. Зрештою, Лужецьких, як і мера-колаборанта Мацегору, кинули за ґрати росіяни за спроби торгувати гуманітарною допомогою.
Дмитро повідомив, що його 66-річний односельчанин Анатолій Слицький помер під час перебування у ізоляторі. Затримали та повезли до Куп'янська також і дворичанського начальника комунальної служби Дмитра Стоянова - нібито за фразу: "Ну що це таке, люди з обох боків гинуть".
Відділ поліції був просто забитий викраденими людьми. Дмитро повідомив, що під час його перебування в ІТТ загалом там було 176 людей.
За даними Андрія, у чотиримісній камері було у різний час від 15 до 20 осіб. Спали під нарами, просто на лінолеумі, матраців на всіх не вистачало.
Медичної допомоги ув'язненим не надавали. У камері Василя було сильно побито людину з поламаними ребрами. Співкамерники обв'язали йому тулуб брюками, щоб хоч трохи полегшити біль. У тій же камері сидів співробітник військкомату, який, коли розпочалася війна, встиг знищити флеш-карти з базами військовозобов'язаних даних. Окупанти сподівалися, що він десь приховує ці флешки.
За даними Андрія, тотальних обшуків зазнавали місцеві бізнесмени, у яких відбирали автомобілі.
Російська окупаційна влада широко застосовувала примусову працю затриманих, але лише тих, кого затримали за незначні провини: пияцтво, наркоманію, порушення комендантської години і навіть за створення черги.
“По телебаченню був сюжет, як "добровольці" фарбують якийсь паркан у центрі Куп'янська. Та які це добровольці! Усіх добровольців із камер привели. Фейки вміють робити…” – згадує Василь.
Ув'язнені працювали на кухні, розчищали дороги, займалися прибиранням території, упорядковували дитячі табори, де мали розселитися окупаційні війська. Місцевого художника змусили розписувати стіни у райвідділку та малювати портрети колаборантів.
Тих, кого підозрювали у допомозі ЗСУ, та просто людей із проукраїнською позицією, на роботу не водили, з камер випускали лише на допит.
Потерпілих, які надали дані ХПГ, звільнили у рамках обміну. Вночі 15 серпня до них до камер увійшли доглядачі та назвали прізвища. Наказали: "З речами на вихід". Знову накинули на голови мішки, зв'язали стяжками руки, завантажили в автобус і забрали. Автобус доїхав до останнього блокпоста, чоловік із кавказьким акцентом та позивним Джокер наказав вийти з транспорту протягом 40 секунд і бігти через Печенізьку дамбу. Водій автобуса одразу розвернувся і помчав назад. До Куп'янська або на будь-які інші окуповані території звільненим наказали не повертатися. Пригрозили депортацією на 25 років.