Ірина Завгородня - переселенка з Харкова, власниця керамічної майстерні у Львові. До війни вона мала студію біля Палацу спорту в рідному місті, а тепер працює на заході України.

«До війни ми жили в Харкові. Протягом тижня від початку вторгнення у лютому 2022 року виїхали. Перші пів року були в Польщі, а у жовтні 2022-го повернулися в Україну - до Львова», - розповідає Ірина.

За освітою вона педагог і філолог, випускниця Харківського педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Художньої освіти не має, але «вчиться за покликом серця».

«Я шукала справу, хотіла робити щось своїми руками. Пробувала різне, а потім прийшла до кераміки - і зрозуміла, що саме це мені потрібно. Далі пошуки можна було зупиняти».

Керамікою Ірина займається з 2014 року, має майстерню та онлайн-магазин. Під час евакуації Ірина намагалась не кидати улюблену справу. 

«У Польщі я теж ліпила. Знайшла місцеву керамістку, яка підказала, де взяти глину. До Всесвітнього дня вишиванки зробила тарілочки з узором, який нагадує українську вишивку. Їх швидко розкупили - люди дарували такі тарілки тим, хто їх прихистив, як знак вдячності».

Повернувшись до України, майстриня відкрила власну студію у Львові. 

«Я дуже люблю це приміщення. По-перше, тут є три фази для пічки - це важливо, бо в мене піч потужна. А ще величезні вікна - це була мрія всього  мого життя», - усміхається Ірина.

Вона жартує, що «в неї руки - асфальт», бо вони постійно у воді й глині. У майстерні Ірина не лише творить сама, але і проводить майстер-класи, особливо активно - перед зимовими святами, коли люди хочуть зробити подарунки власноруч.

«Зараз у мене на сайті понад 500 робіт. Хоча закордонні майстри, як правило, мають колекцію з 10 і не розширюють її, щоб не перевантажувати покупців складним вибором».

Кераміка для Ірини - не просто творчість, а й основне джерело доходу. Від держави вона отримувала лише виплати ВПО, жодних грантів. 

Вона детально описує процес роботи:

«Спочатку виріб ліпиться, потім сохне, потім випалюється при 1000 градусів. Далі покривається глазур’ю і випалюється вдруге. Лише після двох випалів посуд стає функціональним - з нього наприклад можна пити гаряче».

Попри комфорт у Львові, Ірина планує повернутися до Харкова. Критерієм для неї є відкриття шкіл для навчання офлайн. 

Майстриня зізнається, що іноді бувають моменти зневіри.

«Звісно, буває, що хочеться все кинути. Але коли мені зовсім важко, починається те, що я називаю «лавбомбінг»: приходять повідомлення від клієнтів з різних куточків світу. Вони пишуть, що мої вироби надихають і зігрівають. Я зберігаю ці слова і перечитую, коли важко. Тоді знову відчуваю сенс у своїй роботі».

Ірина каже, що за роки створила десятки тисяч виробів. Її учасники майстер-класів - і місцеві мешканці, і переселенці.

Кераміка, за словами Ірини, має терапевтичний ефект.

«Це заземлення і робота руками. Є дослідження, що коли людина працює руками, активуються певні нейрони, підвищується рівень дофаміну, ендорфінів - і людина починає радіти. Це гарна “їжа” для мозку. Коли ліпиш, думки заспокоюються, внутрішній монолог стихає. Бо треба сконцентруватися на процесі».

Ірина переконана: ручна робота має особливу енергетику.

«Вона тепла. Люди відчувають, що в кожну річ вкладено душу. У нас, керамістів, є вислів: “Нормально роби - нормально буде”. Я цим і керуюся».

Фото - Наталія Кобзар, "Статус-кво"