Село Грушуваха Ізюмського району минулого року опинилося на лінії фронту. Практично всі жителі села виїхали. Із 500 осіб залишилося 11. У Харківській правозахисній групі розповіли, як ці люди виживали під російськими обстрілами. 

Російські війська в село не зайшли. Але воно опинилося на лінії фронту. Село постійно обстрілювали. Центральна вулиця Грушувахи розбита: напівзруйнований клуб стоїть без вікон, школа зруйнована авіаударами - її, ймовірно, відновити не вдасться.

Мирних жителів, загиблих безпосередньо від ворожих снарядів, у селі небагато: одну літню жінку привалило в погребі. Кілька людей померли від серцевих нападів: це теж жертви війни.

Місцева мешканка Світлана Макогон розповіла, що в перші дні війни люди ховалися в льохах. Коли обстріли трохи стихли, люди вийшли наверх і зустріли двох українських військових. Вони викликали евакуаційний транспорт. Приїхали автобуси і мікроавтобуси. Частина людей виїхала. Сама Світлана Макогон вирішила, що російські війська в село не зайдуть, - і залишилася.

У підсумку у двір Світлани Макогон прилетів снаряд. Від обстрілів її сім'я ховалася в погребі в сусідів. 

Віктор Халін також відмовився евакуюватися. Кілька разів обстріли заставали його на вулиці - доводилося падати на землю і ховатися за стінами будинків.

Микола Базюра розповів, що люди ховалися в льохах і день, і ніч. Обстріли велися безперервно.

Тетяна Павленко залишалася в Грушувасі до середини травня. Вона зважилася виїхати, коли 23 травня боєприпас влучив у її будинок. До цього вона теж постійно ховалася в погребі. Потім захворів її син, і він не міг спускатися в льох. Жінці доводилося залишатися вдома навіть під час обстрілів. Вона розповіла, що російські війська били по школі ракетою, бомбили село з літаків, стріляли з арторудій та стрілецької зброї. Прямо в будинок Тетяни Павленко влучили кулі. Вони дивом не зачепили людей.

Місцевим допомагали українські солдати, розповіла Тетяна Павленко: вони давали продукти, крупи, консерви. Селяни теж ділилися провіантом із солдатами - у них у льохах залишалися запаси.

Світлана Макогон розповіла, що носила військовим відрами молоко, а також яйця і зелень. Військові привозили в село хліб.

Навесні, незважаючи на обстріли, місцеві жителі почали садити городи. Щоправда, на деяких ділянках картоплю довелося садити двічі. Городи потрапляли під російські обстріли, били з "Градів", снаряди знищували працю селян.

Залишаючи село, місцеві жителі випустили з дворів худобу, птицю, собак. Вісім місяців увесь цей "зоопарк" бродив по селу. Кажуть, по селу на вільному вигулі "паслося" до 100 голів худоби. А через зграї собак на вулицю неможливо було вийти без палиці. Деяких тварин прихистили ті, хто залишився в Грушувасі.

Курей і качок, які гуляли без нагляду, поїли голодні собаки. Кози, корови та свині іноді підривалися на мінах. Через міни було важко прогодувати і ту худобу, яка залишалася в корівниках. Тварини змарніли. Світлана Макогон розповіла, що трьох корів їй довелося продати за безцінь.

Фронт відсунули від Грушувахи у вересні під час Харківського контрнаступу. Люди почали повертатися в село.

Тетяна Павленко повернулася в Грушуваху наприкінці вересня минулого року. Від її господарства нічого не залишилося. Їдучи, жінка випустила 10 своїх кіз. Коли повернулася, вже нічого не було - ні кіз, ні курей, ні качок, ні собак. 

Роботи в селі немає. Світлана Макогон стала безробітною. Раніше вона працювала бібліотекарем. Але клуб, у якому розташовується бібліотека, визнали непридатним для використання.

Микола Базюра виїхав із Грушувахи тільки в червні минулого року, коли поранило дружину. Зараз повернувся і намагається відновити будинок.

Віктор Халін - житель села Грушуваха

Село Грушуваха

Сільський клуб у Грушувасі

Руїни школи в Грушувасі