Чутки про те, що РФ почне наступ на Харків, не вщухають уже кілька місяців. Змінюється тільки їхня інтенсивність та умовний "напрямок удару". Представники влади, армії та розвідки ці чутки постійно спростовують, але деяким харків'янам, на жаль, цього недостатньо, і страх нікуди не дівається. Хоча насправді є об'єктивні причини, через які окупація Харкова не можлива ні найближчим часом, ні в якомусь осяжному майбутньому.
Давайте розбиратися.
Отже, головне. За правилами військової науки вважається, що для прориву підготовленої оборони на головному напрямку необхідно мати перевагу щонайменше в 3-4 рази у піхоті та артилерії та у 1.5-2 рази - у танках. Але це співвідношення працює тільки під час наступу "в чистому полі". Для взяття великого міста атакуюча сторона повинна мати чисельну перевагу як мінімум у 4-5 разів. При цьому особливе значення має перевага в артилерії (включно з мінометами і РСЗВ), яка повинна перевищувати оборону противника у 8-10 разів.
Сконцентрувати таку кількість військ на умовному "Харківському напрямку" РФ не може. І річ не тільки в тому, що ворог не в змозі зібрати стільки людей і техніки. Річ у тім, що цей ударний кулак потрібно не просто зібрати, а й зосередити на досить вузькій ділянці фронту.
При сучасних засобах розвідки і виявлення таке зосередження буде миттєво помічено, і "відповідь" по місцях концентрації військ, зрозуміло, не змусить себе чекати. Крім того, за правилами військової науки величезну роль при плануванні таких операцій відіграє раптовість, досягти якої в сучасній війні практично неможливо.
Ще один фактор: великий наступ - це дуже складна операція в частині взаємодії всіх родів військ. Піхота у взаємодії з танками прориває передню лінію оборони противника, артилерія та авіація пригнічують його вогневі засоби і резерви. Подальше введення в бій танкових і механізованих з'єднань забезпечує розвиток успіху в глибину. Інженерні війська роблять проходи в мінних полях і забезпечують подолання водних перешкод. Для наступу характерна ешелонована побудова бойових порядків військ. У першому ешелоні діють з'єднання, призначені для прориву тактичної зони оборони противника. У другому - сили для розвитку успіху і відбиття можливих контрударів. Резерви призначені для нарощування сили ударів, закріплення досягнутого успіху, заміни частин, що зазнали втрат. Така побудова дає змогу нарощувати міць наступу і підтримувати його високий темп.
Як показує те, що відбувається в Україні зараз, противник просто не в змозі організувати операцію такого масштабу, навіть за наявності необхідних ресурсів. Взяття дрібних населених пунктів з управлінням батальйонного рівня викликає у нього очевидні проблеми. Що вже говорити про координацію руху більших з'єднань, до того ж в умовах протяжної лінії фронту та ешелонованої оборони.
Тут ми підійшли до головного: теоретично до кордонів Харкова ворог ще може якось докотитися, не зветаючи уваги на свої втрати. А далі справи його стануть зовсім кепські. Знову ж таки, за правилами військової науки, для штурму міста його необхідно оточити і блокувати, що саме по собі є серйозним завданням, яке вимагає величезних організаційних зусиль. Для надійного блокування необхідно створити 2-3 кільця оточення, перекрити всі дороги і панівні висоти навколо міста, встановити мінні поля і дротяні загородження... І все це робитиме та сама армія, яка тижнями шукає підходи до Часового Яру?
Саме взяття міста - це надскладна операція навіть за умови повного його блокування. Штурму міста передує потужна вогнева підготовка, мета якої - придушити і знищити вогневі засоби і живу силу противника. Атакуючі війська намагаються прорвати оборону на кількох ділянках, вклинитися в глибину міської забудови. Для цього використовуються штурмові загони і групи, посилені танками, САУ, вогнеметними та інженерними підрозділами. Вони прокладають шлях через барикади і руїни, пригнічують вогневі точки противника, захоплюють ключові будівлі і перехрестя. Широко застосовується тактика "хвиль" - безперервного потоку атакуючих підрозділів, що змінюють один одного.
Увірвавшись у місто, атакуючі прагнуть швидко розширити зону контролю. Для цього використовуються танкові та механізовані частини, що йдуть безпосередньо за штурмовими групами. Вони просуваються найширшими вулицями і магістралями, блокують вузли опору, захоплюють ключові об'єкти інфраструктури - мости, електростанції, водопровідні вузли. Піхота при цьому зачищає квартали і будівлі, не даючи противнику закріпитися на проміжних рубежах. Важливим завданням атакувальників є розчленування угруповання тих, хто оборонявся, на окремі ізольовані осередки і їх послідовне знищення...
Це все не умоглядні картини. Це правила штурму міст, які викладають військовим скрізь - від Вест-Поінта до Далекосхідного загальновійськового училища. Правила, вироблені століттями воєн і конфліктів.
І на тлі цих картин із підручників із військової тактики в пам'яті спливають багатомісячні м'ясні штурми населених пунктів, які в сотні разів менші за Харків. Хтось серйозно повірить у можливість штурму міста-мільйонника?
Але навіть якщо абстрагуватися від поточного стану справ у російській армії, штурм великого міста є настільки складним і витратним для наступаючої сторони завданням, що в новітній історії таких штурмів практично не було. Епоха масштабних захоплень великих міст закінчилася взяттям Берліна під час Другої світової. Тоді, до речі, співвідношення сил було 10:1 за кількістю задіяних в операції солдатів і 20:1 (!) за артилерією і танками.
Із зовсім новітньої історії можна згадати штурм Грозного 1994 року, де армія РФ, маючи перевагу в живій силі приблизно 5:1 і таку саму перевагу в артилерії та бронетехніці, витратила на штурм два місяці, втративши водночас, за російськими, а тому вельми скромними оцінками, 1500 солдатів убитими. І це при тому, що за кількістю населення Грозний менший за Харків раза в чотири.
Ще один показовий штурм останнього часу - взяття Мосула. У цьому іракському місті, меншому за площею, але трохи більшому за населенням, ніж Харків, - окопалися бойовики ІДІЛ. Операція зі звільнення Мосула почалася в жовтні 2016 року. Іракські урядові війська налічували близько 94 тисяч осіб, їх підтримували до 40 тисяч курдських ополченців. Західна коаліція на чолі зі США надавала повітряну підтримку, розвідку і навчання. Цій значній силі протистояли бойовики кількістю від 3,5 до 12 тисяч осіб, включно з найманцями. Тобто співвідношення в живій силі становило від 10:1 до 30:1 (!) Щодо бронетехніки це співвідношення було 10:1. Здавалося б - операція була приречена на швидкий успіх. Але зачистка Мосула тривала довгих 9 місяців. Втрати тих, хто наступав, склали близько 1000 осіб убитими тільки в армії Іраку, не рахуючи курдських ополченців.
Загалом, штурм такого населеного пункту, як Харків, - і саме по собі дуже складне завдання. А для російської армії воно бачиться і зовсім непосильним. Тому всім російським пропагандистам, які люблять розмірковувати про швидке взяття Харкова, і всім, хто сумнівається в стійкості України, варто нагадати один історичний анекдот. Якось грецький цар Філіп II відправив спартанцям лист приблизно такого змісту: "Я підкорив усю Грецію, у мене найкраще у світі військо. Здавайтеся. Якщо я захоплю Спарту силою, то знищу ваші сади, поневолю людей і зруйную місто!". На що спартанці відповіли листом, що складався лише з одного слова, - "Якщо".