Четверта зупинка машини часу — 1925 рік. Ми навмисно опустили 1917–1919 роки. Тоді відбувалося стільки всього, що доводилося б складати інструкції з виживання не для кожного окремого року, а для кожного місяця. Тому ми вирішили зупинитися на «спокійних», або, якщо завгодно, — більш «типових» роках. 

Отже, 1925-й. Імперії більше немає, царя немає, губерній немає. Харків — столиця Радянської України: тут засідають ВУЦІК і Раднарком, вулицями їздять трамваї, на величезній новій площі в нагірній частині починають будувати «Госпром», а в приватних крамницях знову торгують чим завгодно — триває НЕП.

Календар нарешті збігається з нашим, стару орфографію скасували, а паспортів усередині країни немає взагалі. Здається, що тут вижити найпростіше. Але у 1925 року є свої пастки: класове походження, житлова криза, безробіття та ГПУ. Розповідаємо, як протриматися в столичному Харкові епохи НЕПу.

Куди ви потрапили

СРСР утворено наприкінці 1922 року. Ленін помер у січні 1924-го, у партії триває боротьба за владу, але для пересічного громадянина 1925 рік — час відносного затишшя: Громадянська війна позаду, голод 1921–1922 років теж, а до колективізації та Голодомору ще кілька років.

Харків — столиця Української РСР (з 1919 по 1934 рік). Тут працюють республіканські наркомати, ЦК КП(б)У, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет. Тому в місті повно чиновників, військових, відряджених, студентів і всіх, хто приїхав до столиці шукати роботу.
Місто швидко зростає: за переписом 1926 року в ньому мешкало 417 тисяч осіб — у 2,4 рази більше, ніж у 1897-му. Основні групи населення — українці, росіяни та євреї, разом майже 95%.

Що відбувається у 1925 році:

  • Розпочинається будівництво «Госпрому» — першого радянського «хмарочоса» за проєктом Сергія Серафімова, Самуїла Кравця та Марка Фельгера. Будуватимуть до 1928 року.
  • З’являються нові будівлі — Новий пасаж, торгова біржа; ВУЦІК з 1922 року засідає в перебудованому комплексі будівель у центрі.
  • Триває українізація. 30 квітня 1925 року влада УРСР ухвалила постанову про повну українізацію радянського апарату.
  • Літературне життя вирує. У 1925 році виникла ВАПЛІТЕ — об’єднання письменників навколо Миколи Хвильового. Харків на десятиліття стає літературною столицею України.

Календар — григоріанський: більшовики перейшли на нього в 1918 році. Хоч одна проблема менше.

Зовнішній вигляд: одяг — це анкета

У 1925 році одяг знову свідчить про ваше походження, тільки тепер шкала перевернута. Добре одягнена людина — підозрілий «непман» або «колишній», простий робочий одяг — знак своєї приналежності.

  • Робітник чи службовець. Косоворотка чи толстовка, штани, чоботи чи черевики, кепка. Найбезпечніший варіант.
  • Співробітник і партієць. Френч або гімнастерка, галіфе, чоботи, портфель. Шкіряна куртка — класика епохи.
  • Непман. Костюм-трійка, краватка, капелюх, годинник на ланцюжку, черевики з гетрами. Красиво, але викликає класову неприязнь.
  • Студент або комсомолець. Толстовка або гімнастерка, кепка, коротка стрижка у дівчат.

Жінкам нарешті можна менше ховатися: коротка стрижка, спідниця до середини литки, червона косинка у комсомолок. Штани на жінці — все ще велика рідкість.

Наручний годинник уже нікого не здивує: його носять і чоловіки, особливо колишні військові. А ось смартфон, синтетика, кросівки з логотипом і рюкзак із яскравими нашивками, як і раніше, доведеться сховати.

Документи: паспорта немає, але папери потрібні

Ось несподіванка: у 1925 році внутрішніх паспортів у СРСР не було. Декрет 1923 року «Про посвідчення особи» заборонив вимагати від громадян обов’язкового пред’явлення паспортів та інших видів дозволів на проживання. Замість них запровадили посвідчення особи, яке видавали за запитом на строк до трьох років. Паспортна система повернеться лише в грудні 1932 року.

Але радіти зарано. Без документів все одно нікуди:

  • на роботу беруть за документами та з урахуванням профспілкового членства;
  • житло без прописки отримати майже неможливо, а в 1925 році посилили порядок прописки в містах;
  • на вулиці під час перевірки ГПУ чи міліції людина без документів і з незрозумілою біографією одразу стає підозрюваною — у шпигунстві, бандитизмі чи «контрреволюції».

Як отримати документи:

  1. Посвідчення особи видають за місцем проживання на підставі інших документів або показань свідків. Двоє знайомих, готових підтвердити вашу особу, — ваш головний ресурс.
  2. Легенда має бути «пролетарською». Робітник із Донбасу, син селянина, демобілізований червоноармієць, документи загублені під час Громадянської війни. Таких людей у 1925 році мільйони, і перевірити їхнє минуле майже неможливо.
  3. Ні в якому разі не видавайте себе за дворянина, священика, колишнього офіцера чи купця. Таке походження зробить вас «позбавленим прав» — про це нижче.

Як говорити

Вперше в цьому циклі мова — питання державної політики, і вона на вашому боці, якщо ви знаєте українську.

Українізація. Курс на «коренізацію» оголосили ще в 1923 році, але в 1925-му він різко прискорився. Постанова від 30 квітня 1925 року вимагала повної українізації радянського апарату, а в листопаді вийшла тимчасова інструкція про мову діловодства. Чиновникам, які не вивчили українську, погрожували звільненням. Вивіски, газети, бланки переходять на українську, відкриваються українські школи та театри. Знання мови у 1925 році — реальна перевага під час пошуку роботи в установі.

Орфографія. Гарна новина: «ять», «i» та тверді знаки на кінці слів скасовані реформою 1918 року. Ваша російська писемність майже не відрізнятиметься від місцевої. Українська орфографія ще не уніфікована: загальний «харківський правопис» ухвалять лише 1928 року.

Новий словник. Без нього ви видасте себе гірше, ніж із «ятом»:

  • звернення — «товариш», а не «пане» і не «господине». «Громадянин» — до незнайомої особи або підозрюваного;
  • абревіатури — нарком, совнарком, виконком, рабфак, непман, губернії немає, але є округ;
  • ніяких «мерсибо» та «ваше благородиє» — це маркери «колишніх».

Міри. Метричну систему запровадили ще в 1918 році, але на базарі за звичкою торгують фунтами та пудами.

Гроші та робота

Ви потрапили в вдалий момент: грошова реформа 1922–1924 років завершилася, і рубль знову став стабільним. Знецінені «совзнаки», яких потрібно було мільйони навіть на коробку сірників, викупили за курсом 50 тисяч рублів зразка 1923 року за один новий рубль. У обігу тепер:

  • червонци — банкноти Держбанку, один червонець дорівнює 10 рублям. До 1924 року на них припадало близько 90 % грошового обігу;
  • казначейські квитки — рублі, трійки, п’ятірки;
  • срібні та мідні монети, які почали випускати в 1924 році: полтинники, двогривневі, копійки.

Скільки платять. Середня зарплата робітника в 1925 році становила близько 46–50 рублів на місяць, у кваліфікованих — більше.

Де працювати. Головна проблема 1925 року — безробіття: у 1923–1927 роках воно трималося на рівні 10–13%. Колишні селяни, демобілізовані, біженці — усі шукають роботу в місті, тим більше в столиці.

  • Біржа праці. Безробітні реєструються там і чекають на направлення, іноді місяцями. Щоправда, з 1925 року підприємства можуть наймати працівників і безпосередньо.
  • Будівництво. Держпром, житлові будинки, нові установи — будівельників і чорноробів потрібно багато.
  • Установи. Якщо ви грамотні й знаєте українську мову, вам раді в наркоматах і трестах. Бухгалтер, конторщик, машиністка — реальні варіанти.
  • Приватний сектор. НЕП дозволяє приватні крамниці, кустарні майстерні, кафе. Непман найме без зайвих питань, але робота у «приватника» не дає профспілкових пільг.
  • Знання. Робфаки та технікуми шукають викладачів. Знання математики, фізики, іноземних мов — ваш козир.

Де жити й що їсти

Житло — головна проблема столиці. Населення зростає набагато швидше, ніж будуються будинки. Установам потрібні приміщення, співробітникам — квартири, а колишні особняки та прибуткові будинки вже розподілені. Старі квартири «ущільнюють»: у кожну кімнату заселяють по сім’ї, і колишня панська квартира перетворюється на комуналку зі спільною кухнею та чергою до вбиральні.

Варіанти для приїжджого:

  • куточок або ліжко у господині на околиці — найдоступніший варіант;
  • гуртожиток при заводі, будівництві чи навчальному закладі — якщо вас туди візьмуть;
  • кімната у приватника — дорого, але без зайвої бюрократії. Непмани здають житло за комерційними цінами;
  • нічліжка — для найбідніших, з облавами міліції.

Що їдять. Карткова система часів Громадянської війни скасована, і за часів НЕПу магазини та базари знову повні. Пообідати можна в їдальнях «Нарпіта» — закладах громадського харчування для робітників і службовців, у пивних, у приватних кафе та ресторанах. Головний ринок міста — Благовіщенський, «Благбаз», де торгують усім, від картоплі до краденого.

Стіл пересічного харків’янина простий: хліб, картопля, борщ, каша, оселедець, чай. М’ясо та вершкове масло — не щодня, але й не святкова рідкість, як у 1800 році.
Скільки коштує їжа. Продукти в 1925 році були недорогими: за 1 рубль можна було купити близько 4 кг хліба або більше 16 літрів молока. При середній зарплаті робітника близько 50 рублів на місяць на їжу йшла приблизно половина сімейного бюджету — помітно менше, ніж у роки Громадянської війни, коли майже всі гроші витрачалися на харчування.

Вода. У центрі є водопровід — спадщина епохи Погорелко, але на околицях воду, як і раніше, беруть із колонок і колодязів.

Що п’ють і курять

Алкоголь. У Росії, а згодом і в СРСР, з 1914 року діяв «сухий закон». З 3 грудня 1924 року було дозволено виробництво та продаж напоїв міцністю до 30 градусів, а з 1 жовтня 1925 року до продажу повернулася 40-градусна горілка. Її прозвали «риковкою» — за прізвищем голови радянського уряду Олексія Рикова. Влада пояснювала це рішення тим, що заборона лише підштовхнула самогоноваріння, а бюджету потрібні гроші. 

Що п’ють у Харкові 1925 року:

  • самогон — головний напій бідних до осені 1925 року й після неї: дешевий, каламутний, сивушний. Його гонять у селах, на околицях і навіть діти;
  • пиво — у численних пивних, задимлених і галасливих; радянська пропаганда навіть рекламувала його як заміну самогону;
  • горілка — з жовтня 1925 року, казенна;
  • вино та наливки — для заможнішої публіки, у ресторанах непманів.

Обережно з самогоном: його якість ніхто не контролює, і отруїтися ним легко. І пам’ятайте, що п’яна сварка в пивній — головне джерело хуліганських справ і знайомства з міліцією.

Тютюн. Курять майже всі чоловіки, і багато жінок. Курильня на заводі — головне місце, де обговорюють новини, керівництво та політику.

  • Папіроси — головний формат епохи: до 1922–1923 років у них переробляли понад 80 % тютюну в країні. Сигарет у нашому розумінні майже немає — кажуть «папіроси».
  • Махорка — для бідних: груба, міцна, з великим вмістом нікотину. Її курять у самокрутках, скручених із газетного паперу. Безпритульний із недопалком — один із символів епохи.

Влада офіційно бореться з курінням і називає тютюн «класовою отрутою», але суспільство ставиться до курців терпимо. Жінці з папіросою в руці варто бути готовою до косих поглядів: у фільмах того часу курили переважно «колишні», шпигунки та авантюристки.

Якщо ви не курите, це нікого не здивує. Якщо курите — навчіться скручувати самокрутку: попросити «сигаретку» буде так само дивно, як розраховуватися карткою.

Здоров’я

Страшні епідемії Громадянської війни — висипний тиф, холера, іспанський грип — залишилися позаду. Але антибіотиків досі немає: пеніцилін відкриють лише в 1928 році, а у масове вживання він увійде ще через півтора десятиліття.

Головні загрози:

  • туберкульоз — бич перенаселених комуналок і бараків;
  • кишкові інфекції — від поганої води та антисанітарії на базарах;
  • наслідки голоду у тих, хто його пережив, і загальне виснаження;
  • травми на будівництвах і заводах.

Є й хороша новина: радянська медицина оголошена безкоштовною, а застраховані робітники та службовці лікуються в амбулаторіях і лікарнях без оплати. Щоправда, черги та нестача ліків — норма.

Як захиститися:

  • пийте лише кип’ячену воду;
  • мийте руки та овочі, уникайте сирого молока з базару;
  • не поселяйтеся в переповнених нічліжках;
  • дбайте про зуби: стоматологія 1925 року — серйозне випробування.

Як уникнути неприємностей

НЕП створює ілюзію свободи: приватні крамниці, ресторани, газети, суперечки письменників. Але політична система вже жорстка, і головна небезпека 1925 року — не порушити закон, а виявитися «класово чужим».

Позбавлені прав. Радянська конституція позбавляла виборчих прав «експлуататорів» і «колишніх»: тих, хто використовує найману працю заради прибутку, живе на нетрудові доходи, торговців, священиків, колишніх поліцейських і жандармів. Позбавленому прав важко отримати роботу в установі та житло, його діти насилу вступають до вишів. Тому ваше походження має бути бездоганно пролетарським.

ГПУ. Політична поліція в Україні — ГПУ УРСР — пильно стежить за «контрреволюцією», колишніми офіцерами, емігрантськими зв’язками, «націоналістами» та сектантами. Доноси заохочуються.

Правила:

  • Не лайте радянську владу, партію та вождів. Навіть жартома, навіть у пивній.
  • Не обговорюйте партійну боротьбу. У 1925 році ще сперечаються Сталін, Троцький, Зінов’єв, Бухарін. Не висловлюйте симпатій жодній стороні й тим більше не «пророкуйте», хто переможе.
  • Не говоріть про майбутнє. Колективізація, Голодомор, «Розстріляне відродження», 1937 рік — будь-яка така фраза прозвучить як провокація.
  • Не виставляйте напоказ свою релігійність. У 1925 році створено Союз безбожників, триває антирелігійна пропаганда, храми закривають. Віруючим жити можна, але тим, хто працює на державній службі, краще не афішувати це.
  • Не зв’язуйтеся з валютою та золотом. Спекуляція валютою — кримінальна справа.
  • Бережіть кишені. Детальніше про харківський кримінал — у наступному розділі.

І останнє, що не відразу впадає в око: у 1925 році безпечно бути украинофілом і говорити українською — це державна політика. Але запам’ятайте, що вже на початку 1930-х років багатьох із тих, хто щиро брав у ній участь, заарештують і розстріляють. Не вступайте в організації й не підписуйте колективних листів.

Кримінальний Харків

Столиця приваблює не лише чиновників і відряджених, а й злочинців. Тисячі приїжджих, жвава приватна торгівля, ринки, вокзал, гроші непманів — усе це робить Харків привабливим містом для кримінального світу. За 1925 рік у Харкові порушили 14 477 кримінальних справ.

Гарна новина: великі банди, які в 1921–1922 роках нападали на села та цукрові заводи губернії, до 1923–1924 років в основному ліквідували. Погана — на їхньому місці з’явилися невеликі зграї до п’яти осіб, які грабують перехожих ножами та обрізами.

Підліткові банди. Найнеприємніша особливість харківського криміналітету 1920-х — його молодість. Влітку 1924 року губернський розшук відзвітував про ліквідацію кількох банд, найстаршому учаснику яких ледь виповнилося 20. Дев’ятьом учасникам банди «Чорна маска» було від 15 до 20 років, а ватажки зграї «Цех» були підлітками 15–17 років.

Безпритульні. Це діти, які втратили сім’ї під час Громадянської війни та голоду. У січні 1923 року лише в Харкові зареєстрували 500 дітей-сиріт, які жили на вулиці, а через комісію у справах неповнолітніх за той рік пройшло майже 3 600 дітей-правопорушників. У кожного району була своя «спеціалізація»: на Москальовці крали вугілля та товари з вагонів, у Старомосковському районі діти гнали самогон, а найнебезпечнішим вважався Іванівський район, де серед підлітків траплялися навіть шахраї-«фармазонщики» та конокради.

Кишенькові злодії. Серед міських злочинів середини 1920-х років переважали грабежі, кишенькові крадіжки, шахрайство та службові злочини. Найнебезпечніші місця — ринки, вокзал та околиці. Кишенькові злодії працюють у переповнених трамваях, у чергах, біля вокзальних кас та на «Благбазі», часто удвох або групою: один штовхає, другий «працює», третій забирає гаманець і зникає.

Як не стати жертвою:

  • носіть гроші у внутрішній кишені, а дрібні гроші на проїзд тримайте окремо;
  • не діставайте гаманець на людях і не перераховуйте виручку на базарі;
  • у трамваї тримайте руку на кишені, а сумку — перед собою;
  • якщо в натовпі вас штовхнули або до вас притиснулися — одразу перевірте кишені;
  • не ходіть ввечері по околицях і порожніх набережних, особливо в темний час восени: тоді, за спостереженнями міліції, зростає кількість крадіжок і збройних нальотів.

Хуліганство та розтрати. У другій половині 1920-х вуличних грабежів стало менше, зате зросло хуліганство, переважно п’яне. А головним «службовим» злочином 1925 року була розтрата: службовці програвали казенні гроші в карти та більярд. Якщо вас запросять «зіграти на дрібні» — відмовтеся.

Шпаргалка мандрівника

  1. Одягніться як робітник або службовець: кепка, сорочка з косою комірцем або френч. Ніяких костюмів-трійок.
  2. Звертайтеся «товаришу», забудьте про «пане».
  3. Придумайте пролетарську біографію та знайдіть двох знайомих, які її підтвердять.
  4. Отримайте посвідчення особи: паспортів немає, але документи потрібні.
  5. Зареєструйтеся на біржі праці та шукайте роботу на будівництві, в установі або у непмана.
  6. Платіть червонцями та сріблом, не зв’язуйтеся з валютою.
  7. Обідайте в їдальні «Нарпіта», пийте кип’ячену воду.
  8. Не обговорюйте партійну боротьбу й не пророкуйте майбутнє.
  9. Бережіть кишені від безпритульних і не вступайте в організації.