Цього тижня Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий Цивільний кодекс. Попереду, безсумнівно, ще будуть поправки та друге читання, але вже зараз можна визначити кілька фундаментальних моментів, які навряд чи зазнають істотних змін, а головне — так чи інакше торкнуться практично всіх громадян України. Ми вибрали ключові аспекти, які, на нашу думку, є найбільш важливими. Цих речей настільки багато, що ми розбили цей матеріал на кілька частин. Сьогодні – перша частина фундаментальних змін нового Цивільного кодексу. 

Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) із прямою санкцією

Ст. 14 ч. 2 проекту вперше в українській кодифікації прямо вводить формулу: «Особа має здійснювати свої цивільні права добросовісно та у спосіб, що не суперечить її попереднім заявам або поведінці (venire contra factum proprium латиною)». Цей принцип називається «естоппель» (від англ. estoppel — «позбавлення права заперечення»).

Звучить хитромудро, і не зовсім зрозуміло, але насправді все просто. Припустимо, сусід багато років мовчки ходить через ваш город до криниці. Ви знали про це, бачили, не заперечували — навпаки, іноді самі йому допомагали з відрами. Через 15 років ви посварилися і подаєте до суду: «Іван порушує моє право власності, вимагаю заборонити прохід і стягнути збитки за всі роки».

Без принципу venire contra factum proprium формально ви праві — це ваша земля. З принципом «естоппель» суд скаже: ви 15 років своєю поведінкою підтверджували, що згодні на прохід. Ваша нинішня вимога суперечить вашій же попередній поведінці. Іван розумно покладався на цю мовчазну домовленість. У захисті вам суд відмовить.

Більш наближений до реальності приклад. Два підприємці уклали договір поставки. За договором акт приймання повинен підписуватися протягом 5 днів, інакше товар вважається не прийнятим. Постачальник регулярно порушував цей термін — підписував акти через 2-3 тижні, а покупець півтора року все це спокійно приймав, оплачував і не заперечував.

На 18-му місяці покупець раптом каже: «Усі ваші поставки за півтора року є недійсними, оскільки акти підписано з порушенням строку. Поверніть усі гроші, товар я не прийму».

Формально, за буквою договору, покупець має рацію. Але за принципом venire contra factum proprium — ні: своєю поведінкою він показував постачальнику, що порушення строку для нього не є критичним, і покупцеві у його претензіях буде відмовлено. 

Зараз є проблема — одні судді застосовували цей принцип, інші відмовлялися, тому що «прямо в законі не написано». Тепер принцип буде в кодексі прямою нормою загальної дії — це значно підвищує передбачуваність у ділових відносинах. 

Превентивні витрати у складі збитків 

Ст. 25 ч. 2 п. 3 розширює склад збитків за рахунок «витрат, які особа здійснила з метою запобігання виникненню загрози завдання їй майнової шкоди (превентивні витрати)». 
Зараз Кодекс «знає» лише два елементи збитку: реальний збиток (втрати, яких особа вже зазнала) та упущена вигода (доходи, які вона могла б отримати).
Новий Кодекс додає третій елемент — превентивні витрати: гроші, які людина витратила до того, як збиток реально настав, щоб його запобігти.

Простий приклад. Сусід зверху розпочав ремонт із ризиком прориву труб. Ви за свій рахунок встановлюєте додаткову гідроізоляцію, замінюєте щит, наймаєте експерта. Затоплення не сталося — але 20 000 грн ви вже витратили. За чинною ст. 22 стягнути це складно: формально шкоди немає. За новим ЦК — це повноцінний елемент збитків, якщо витрати були розумними та спрямовані на усунення реальної загрози. Це наближає українське право до європейського підходу та до принципу розумного запобігання шкоді.

Новий перелік обмежених речових прав, що включає узуфрукт

Ст. 498 містить вичерпний перелік обмежених речових прав, який суттєво розширено порівняно зі ст. 395 чинного ЦК. Головне — до нього додано так званий «узуфрукт». Що це таке? 

Саме слово походить з латині: usus (користування) + fructus (плоди). По суті — «користуйся і заробляй, але не продавай».

Простий приклад. Бабуся володіє квартирою. Вона оформляє узуфрукт на цю квартиру на користь онуки. Що відбувається:

  • Бабуся залишається власницею — квартира записана на неї, вона може її продати або заповісти.
  • Онука може жити в квартирі сама або здавати її в оренду і отримувати орендну плату собі.
  • Онука не може продати квартиру — вона їй не належить.
  • Якщо бабуся продасть квартиру іншій людині, узуфрукт нікуди не дінеться — новий власник отримає квартиру «з навантаженням»: онука продовжить нею користуватися.

Тобто власник ніби «розщепив» свої права: залишив собі титул, а користування та доходи передав іншому.

У чинному ЦК України 2003 року узуфрукту як окремого інституту немає. Схожі функції частково виконує ст. 405 (право користування чужим майном членами сім’ї власника), але це вузька конструкція. Проект № 15150 запроваджує повноцінний інститут за зразком німецького (Nießbrauch), французького (usufruit) та римського права — те, що в континентальній Європі працює століттями.

Цифрові речі як самостійний об’єкт + цифрове успадкування

Вперше в кодексі з’являється ст. 202 «Цифрова річ» з відкритим переліком: віртуальні активи, цифровий контент, бази даних, 3D-моделі, доменні імена, облікові записи. До них застосовується правовий режим речей. Паралельно ст. 1723 прямо включає цифрові речі до складу спадщини. 

Це одна з найбільш концептуальних новел проекту ЦК — вона вперше в українському праві визнає цифрові об’єкти повноцінними об’єктами речових прав. Розберемо, чому це важливо.

Чинний Кодекс написаний у логіці матеріального світу. Стаття 179 визначає річ як «предмет матеріального світу». Усе, що не має фізичної форми, випадає з категорії «річ» і потрапляє або до майнових прав, або до об’єктів інтелектуальної власності, або взагалі до правового вакууму.

Через це виникає ціла низка практичних тупиків:

  • Криптовалюта. Закон «Про віртуальні активи» 2022 року прийнято, але він не набрав повної сили, і режим віртуальних активів у цивільному обороті залишається невизначеним. Це не гроші, не цінні папери, не майнові права в чистому вигляді. Що це? Суди відповідають по-різному.
  • Акаунт у Steam, PlayStation, Instagram із покупками на десятки тисяч гривень. Формально — ліцензія, прив’язана до особи користувача. Чи можна його продати, успадкувати, арештувати у виконавчому провадженні? Прямої відповіді немає.
  • Доменне ім'я. Має ринкову вартість, іноді мільйони доларів, але юридично — лише право користування за договором з реєстратором. 
  • NFT, внутрішньоігрові предмети, 3D-моделі, навчені ШІ-моделі, бази даних — ринок є, податки сплачуються, а правова природа розмита.
  • Спадщина. Найболючіша зона. Людина помирає, на її гаманцях криптовалюта на мільйони, у хмарі — фотоархів, у Steam — бібліотека на 5 000 євро. Нотаріус розводить руками: це не майно в розумінні ст. 1218 ЦК, а часто — особисті немайнові права, які взагалі не успадковуються. Сім'ї втрачають активи не тому, що закон заборонив їх передавати, а тому, що закон їх «не бачить».

Важливість цієї норми:

  • Для бізнесу — цифрові активи можна ставити на баланс, продавати, передавати в заставу, вносити до статутного капіталу за зрозумілою схемою.
  • Для фізичних осіб — криптовалюта, домени, акаунти стають таким самим майном, як квартира чи автомобіль: їх можна подарувати, заповісти, розділити при розлученні, захистити позовом у разі неправомірного захоплення.
  • Для судів — з'являється чітка категорія, до якої можна застосовувати накопичені за десятиліття інструменти речового права, не винаходячи щоразу велосипед.
  • Для ринку — знижується правова невизначеність, а отже, і премія за ризик, закладена в ціну цифрових активів.

Право на цифровий образ та регулювання дипфейків

Ст. 321 — абсолютно нове особисте право на «цифровий образ» (акаунти, аватари, цифрові профілі). Частина 4 цієї статті прямо вимагає згоди особи на створення контенту, що реалістично імітує її зовнішність, голос або манеру поведінки «зокрема із застосуванням технологій штучного інтелекту», та обов’язкового видимого маркування AI-генерованого контенту. Це відповідь кодексу на виклики ШІ — у чинному законодавстві таких норм немає в принципі.

Зараз захист особистості в українському ЦК побудований навколо класичної тріади:

  • право на ім’я (ст. 294–296),
  • право на зображення (ст. 308),
  • право на голос (окремо прямо не виділено, захищається через загальні норми про особисті немайнові права).

Ця конструкція працювала, поки «зображення» означало фотографію, а «голос» — запис на плівці. Але технології штучного інтелекту зруйнували звичні межі:
— deepfake-відео створює реалістичне зображення людини, якої фізично не існує в цьому кадрі, — voice cloning (ElevenLabs, аналоги) синтезує голос за 30 секунд зразка, — стильові моделі копіюють манеру мовлення, міміку, жести — те, що взагалі не підпадає ні під «зображення», ні під «голос» у класичному розумінні, — цифрові двійники померлих людей використовуються в рекламі та кіно без згоди родичів (історія з Брюсом Віллісом, який продав права на свій ШІ-образ, або скандали навколо «воскресіння» голлівудських акторів).

Чинна ст. 308 ЦК вимагає згоди на використання зображення, але: (а) вона стосується фотографії та відеозапису реальної людини, а не синтетичного контенту; (б) вона нічого не говорить про голос і манеру поведінки; (в) вона не містить вимоги щодо маркування.

Концептуальна новизна полягає в тому, що вводиться самостійне особисте немайнове право — право на цифровий образ, яке охоплює акаунти, аватари, цифрові профілі людини як єдине ціле.

Досі ці об’єкти захищалися фрагментарно: нік — через право на ім’я, аватар — через право на зображення, профіль — ніяк. Нова норма об’єднує їх в один об’єкт захисту.

Частина 4 — ядро антидіпфейк-регулювання. Тут встановлено два принципові правила:

Перше — згода. Будь-який контент, який реалістично імітує зовнішність, голос або манеру поведінки конкретної людини, вимагає її згоди. Ключове слово — «реалістично». Карикатура, очевидна пародія, художній шарж під норму не підпадають: там глядач розуміє, що це не реальна людина. Під норму підпадає те, що середньостатистичний спостерігач може сприйняти за справжній запис.

Важливим є розширення об’єкта: не тільки зовнішність (як у класичній ст. 308), а й голос та манера поведінки. Це пряма відповідь на voice cloning та behavioural deepfakes — синтез типових рухів, жестів, інтонацій.

Застереження «зокрема із застосуванням технологій штучного інтелекту» зроблено розумно: норма формально не прив’язана до ШІ. Якщо завтра з’явиться інша технологія синтезу — ручна анімація, нейроінтерфейс, що завгодно — норма продовжить працювати. ШІ згадано як найбільш очевидний приклад, а не як обов’язкову ознаку.

Друге — маркування. Контент, згенерований або істотно змінений ШІ, повинен мати видиме маркування. Це крок у напрямку так званої transparency obligation — обов’язку інформаційної прозорості.

Тут український законодавець йде в ногу з європейським. EU AI Act (набуває повної сили поетапно до 2027 року) теж вимагає маркування синтетичного контенту: стаття 50 регламенту зобов’язує постачальників ШІ-систем позначати deepfake-контент як штучно створений. Українська норма по суті імплементує ту саму логіку, але на рівні цивільного кодексу, а не спеціального регулювання.

Це дає якісну відмінність: порушення маркування стає не просто адміністративним проступком, а цивільним деліктом, щодо якого можна подати позов з вимогою відшкодування збитків, моральної шкоди, видалення контенту.

Продовження буде