14 червня російські війська завдали удару по Художньому музею в Харкові. Це був удар не лише по будівлі, а й по культурній спадщині, по історії. Сьогодні ми вирішили згадати історію Харківського художнього музею.
Від університетської колекції до самостійного музею
Історія Харківського художнього музею сягає корінням самого початку XIX століття. Відправною точкою прийнято вважати 1805 рік, коли засновник Харківського університету Василь Каразін придбав для університету колекцію з 2477 графічних творів західноєвропейських майстрів. До цієї колекції входили роботи видатних художників XVI–XVIII століть: А. Дюрера, Х. Гольціуса, Л. Джордано, П. Брейгеля Старшого та інших. При університеті діяв Музей образотворчих мистецтв і старожитностей, який поповнювався протягом усього XIX століття за рахунок дарів випускників.
Паралельно в місті формувалася друга інституція. У 1886 році в Харкові було організовано Міський художньо-промисловий музей (у низці джерел датою заснування називають 1905 рік, коли комісію з комплектування нового музею очолив відомий харківський історик Дмитро Багалей).
Ці дві колекції й лягли в основу майбутнього музею. У результаті їх об’єднання в 1920 році виник Центральний художньо-історичний музей державного значення. У 1922 році його було перетворено на Музей українського мистецтва та розділено на три відділення: живопису, скульптури та архітектури. У відділенні живопису були зібрані зразки книжкової графіки, колекція ікон XVI—XIX століть, а також портретний, пейзажний і жанровий живопис XVIII—XIX століть.
Музей неодноразово змінював назву. У 1930-ті роки він був закритий для відвідувань. У 1944 році знову відкритий під назвою Музей українського мистецтва, а в наступні десятиліття назва змінювалася ще кілька разів, перш ніж за установою закріпилася нинішня — Харківський художній музей.
Будівля: особняк пивного магната, проект Олексія Бекетова
Сьогодні музей розташований в одному з найгарніших особняків історичного центру Харкова — на вулиці Жен Міроносиць, 11.
Ділянка мала довгу дворянську історію, поки на початку XX століття не змінила власника. Її викупив пивоварний магнат Іван Єгорович Ігнатищев, який замовив проект будівництва своєї нової родинної резиденції знаменитому харківському архітектору Олексію Миколайовичу Бекетову (1862–1941). Розкішний маєток на тихій вулиці в самому центрі міста, що швидко зростало, було завершено у 1914 році. Ігнатищев володів пивзаводом на вулиці Великій Панасівській, 76 (відомим також як Іванівський пивний завод).
Бекетов — знакова постать для Харкова: його називають архітектором, який багато в чому сформував обличчя міста. В особняку купця Ігнатищева розмістився Харківський художній музей, в особняку самого Бекетова 1901 року — Харківський Будинок вчених, в особняку Алчевських — ДК МВС; цілий ряд його споруд зосереджений в одному районі.
Архітектурно будівля є виразним зразком еклектики. Це симетричний прямокутний об’єм висотою у два поверхи на високому цоколі, з виступаючими кутовими ризалітами складного профілю та центральним ступінчастим ризалітом, де чітко простежуються риси класицизму, бароко та українського модерну. Фасад поєднує строгі пропорції з багатою декоративною обробкою — ліпниною та керамікою.
Особливо цікава тематика декору, що прямо відсилає до роду занять замовника: в оздобленні будівлі збереглися барельєфи з немовлятами-«путті», які вирощують хміль і збирають урожай — витончений натяк на пивоварну справу Ігнатищева.
У власності родини особняк пробув недовго. Через три роки його викупив комерсант Левицький, однак революція 1917 року не дала новому господареві насолодитися придбанням. Після цього будівля перейшла через безліч рук радянських установ. У 1922—1928 роках тут працювала Рада Народних Комісарів України. Після переїзду РНК у 1928 році до будівлі Держпрому в колишньому особняку Ігнатищева розмістився Інститут імені Т. Г. Шевченка (нині — Національний музей Тараса Шевченка в Києві).
Музей в’їхав до особняка вже після війни. Колишня музейна будівля на Басейній була знищена, і саме цій будівлі в 1944 році замість спаленої на Басейній було призначено стати хранителем тих небагатьох художніх цінностей Слобожанщини, які пережили Другу світову війну і повернулися до Харкова з евакуації. У 1990-ті роки будівля пройшла капітальну реставрацію з модернізацією виставкових залів.
Колекція: Рєпін, Шевченко та західноєвропейські майстри
Харківський художній музей — одна з найбільших і найстаріших публічних художніх колекцій України. Загалом фонди музею налічують близько 25 тисяч творів живопису, графіки, скульптури та декоративного мистецтва.
Перлина колекції — колекція робіт Іллі Рєпіна, уродженця Харківщини. У музеї знаходиться найбільша в Україні колекція робіт Іллі Рєпіна — 11 полотен, серед яких знаменита картина «Запорожці» (варіант 1889—1893 років). Також у музеї є роботи видатного українського поета і художника Тараса Шевченка.
У постійній експозиції, розгорнутій у 25 залах, були представлені твори відомих живописців Брюллова, Айвазовського, Шишкіна, Сурикова, Боровиковського. Крім цього, музей зберігає цінну колекцію ікон XVI—XIX століть, західноєвропейську графіку, що походить із колекції Каразіна, та зразки декоративно-прикладного мистецтва.
Музей у роки повномасштабної війни
Війна принесла будівлі-пам’ятці нові випробування. У результаті російських ракетних ударів 7 березня 2022 року будівля музею постраждала: було пошкоджено фасад, вибито вікна та вітражі.
Найважчий удар припав на червень 2026 року. 14 червня російські війська завдали удару по Художньому музею в Харкові — виникла пожежа на площі 1200 кв. метрів. За даними міської влади, під атакою безпілотника загорівся дах будівлі, а рятувальники та співробітники музею в екстреному порядку евакуювали експонати, побоюючись їхнього знищення. В результаті обстрілу постраждало кілька людей.
Сьогодні Харківський художній музей залишається не тільки сховищем унікальної колекції, а й символом культурної стійкості міста — особняк, побудований для пивного магната понад століття тому, продовжує оберігати художню спадщину Слобожанщини, незважаючи на війну.
