За останні кілька років у Харкові скоєно чимало серйозних злочинів. Одни з них закінчилися вироками для винних, інші поки що не закінчилися нічим. "SQ" обрало десять найбільш резонансних кримінальних справ останніх років і простежило їх долю.
Частина 1. Нерозкриті справи
Розслідування у кожній з цих резонансних справ просуваються по-різному. Наприклад, у справі про зникнення журналіста Василя Климентьєва міліція розшукує конкретних осіб, підозрюваних у вбивстві журналіста, - Андрія Козара і Дмитра Уварова. У справі про згвалтування 5-річної дівчинки в дитбудинку "Родина" ніби як є підозрюваний, але його не затримують і його ім'я не озвучують. А в справі про пограбування інкасаторів поки що нічим похвалитися, крім невиразних фотороботів невідомих підозрюваних.
1) Зникнення Василя Климентьєва
Зниклого в серпні 2010 року харківського журналіста Василя Климентьєва демонстративно шукали всі силові відомства спочатку області, а потім країни. Справа Климентьєва розслідували МВС і Генеральна прокуратура, до Харкова приїжджали всілякі начальники та заступники начальників з Києва, розслідування брали під особистий контроль високі чини, пошуками журналіста цікавилися президент України Віктор Янукович і Євросоюз. Регулярно збиралися міліцейські та прокурорські прес-конференції, на яких і сказати щось було нічого - говорили "ми його шукаємо", означало це "ми його не знайшли". Чим лютіше шукали, тим менше вірилося, що знайдуть.
До липня 2010 року мало хто навіть у Харкові знав, що є така газета - "Новий стиль" і є такий журналіст-"розслідувач", її головний редактор Василь Климентьєв. Він випускав газету на власні гроші і сам розносив її по кабінетах чиновників і силовиків, які і були основною читацькою аудиторією. Тираж газети становив кілька сотень примірників, у редакції працювало три людини, всього вийшло 76 номерів видання. Писав Климентьєв майже завжди про корупцію і зловживання. Серед тих, кому найчастіше "діставалося", - голова обласної податкової Станіслав Денисюк, суддя Київського райсуду Володимир Плетньов і помічник прокурора Харківської обл. Сергій Хачатрян. Те, чим займався В.Климентьєв, не можна з чистим серцем назвати "журналістськими розслідуваннями" - скоріше це був злив компромату. За словами колеги В.Климентьєва по газеті, у зниклого редактора були непогані стосунки з колишнім прокурором Харківської області Васильом Синчуком: "Климентьєв радився з Синчуком з приводу того, чи доречно піднімати деякі питання в газеті". По ходу слідства з'явилися нові аргументи на користь того, що В.Климентьєв "не зовсім журналіст" або "не просто журналіст" - на його банківських рахунках знайшлося 600 тис.дол, сума, нетипова для редактора малотиражної газети. Міліція розглядала кілька версій зникнення журналіста: викрадення через професійну діяльність, нещасний випадок, убивство через гроші.
В.Климентьєв зник 11 серпня - поїхав на Печенізьке водосховище, щоб сфотографувати для нового матеріалу дачу С.Денисюка, - і не повернувся. Міліція порушила кримінальну справу за п'ять днів, відразу за підозрою у вбивстві Климентьєва - мовляв, так буде більше повноважень його швидше знайти. 17 серпня на водосховищі знайшли гумовий човен з речами зниклого журналіста, і це був останній його слід. Минув рік, а Климентьєва немає - ні живого, ні мертвого. За міліцейською інформацією людина, яка відвезла В.Климентьєва з дому 11 серпня й останньою могла бачити його живим, - колишній співробітник УБОЗу Андрій Козар. У міліцейському орієнтуванні на розшукуваного А.Козара сказано, що ця людина має міцні зв'язки в органах СБУ і внутрішніх справ. У березні 2011 р. з'явилася інформація, що у справі В.Климентьєва розшукується також друг дитинства А.Козара Дмитро Уваров, якого в пресі називали "кримінальним авторитетом з Первомайського". При цьому спочатку їх шукали зовсім не у справі Климентьєва - Козар підозрювався в незаконному виготовленні і збуті наркотиків, а Уваров - "в здійсненні низки тяжких злочинів".
Чим довше розслідується ця справа, тим менше віриться в успішний фінал: про те, що журналіста знайдуть живим, не говорять вже навіть оптимісти. Складно сказати, наскільки коректно порівнювати справу В.Климентьєва зі справою Георгія Гонгадзе, як це спочатку робили деякі ЗМІ. І наскільки коректно говорити про те, що В.Климентьєв став жертвою режиму. Логічніше припустити, що він став розмінною фігурою в чиїйсь грі. І хто знає, чи нули В.Климентьєва фігуранти його розслідувань через страх перед новим компроматом або ж це зробили зовсім інші люди. Сьогодні справа В.Климентьєва призабулася, говорити про неї майже перестали. Не виключено, що вона провисить кілька років "німим докором" нашій правоохоронній системі, щоб раптово спливти в новинних стрічках, коли комусь знадобляться чи нова зірочка на погонах, чи то політичний скандал регіонального масштабу.
2) Справа про пограбування інкасаторів
Інкасаторів у Харкові грабували у 2001, 2004, 2005 і 2009 рр. Кожного разу бандити діяли стрімко і жорстоко, від їх рук загинуло 9 людей. Усі пограбування схожі за почерком, хоча могли бути вчинені і різними людьми. Жоден з нападів досі не розкритий.
Перший напад на інкасаторів був скоєний 26 жовтня 2001 р. на вул.Дерев'янка. Бандити застрелили на місці міліціонера, який супроводжував касира, і поранили ще одного. У них вони забрали два автомати Калашникова, два пістолети Макарова і гроші, після чого зникли з місця злочину на інкасаторській "Волзі". Автомобіль потім знайшли в районі Шишківки.
Другий напад був скоєний рівно за три роки, що цікаво, в той же день. На інкасаторську "Ниву" біля відділення "Ощадбанку" на вул.Героїв Праці напали двоє озброєних бандитів, убили водія і одного інкасатора, поранили другого. Злочинці забрали 400 тис. грн. та пістолет Макарова і зникли.
Третій напад стався в листопаді 2005 р. на складі ТОВ "Укрптахосервіс" (пров.Станціонний, район Нової Баварії). Двоє бандитів у масках застрелили двох інкасаторів банку "Аваль" і тяжко поранили водія і працівника банку, який пізніше помер. Зловмисники втекли.
Останній напад стався 2 квітня 2009 р. близько 18.50 біля відділення "Ощадбанку" на вул.Клапцова. Злочинці розстріляли трьох інкасаторів з автомата Калашникова і поранили випадкову перехожу. Нападники втекли з місця злочину на двох автомобілях - на своїй машині і машині жертв (викрадений ними автомобіль банку був у той же день виявлений неподалік, на вул.Володарського). Бандити забрали близько 300 тис. грн.
Після четвертого нападу були складені фотороботи підозрюваних, але поки що за ним нікого не знайшли. На початку цього року перший заступник начальника облуправління міліції Володимир Ковригін, з небажанням відповідаючи на питання журналістів, розповів, що міліція повторює первинні слідчі дії у справах про пограбування інкасаторів. За його словами, слідство працює у чотирьох напрямках. Це повторне відпрацювання місць злочинів і пошук можливих шляхів відходу злочинців (особливо ретельно відпрацьовується територія нападу на вул. Клапцова), відпрацювання можливих інформаторів бандитів, які могли повідомити їм про шлях прямування інкасаторів (друзі, родичі та колеги працівників банків, які мали уявлення про порядок інкасації, про шлях прямування та порядку збору грошей) і відпрацювання осіб, які мають досвід бойових дій. Ще один, четвертий, напрямок роботи В.Ковригін не озвучив. Судячи з усього, жоден з цих напрямків поки не дав серйозних результатів.
3) Справа про згвалтування 5-річної дівчинки в дитбудинку "Родина"
Скандал, пов'язаний зі згвалтуванням 5-річної дівчинки в харківському дитбудинку "Родина", потряс місто в січні минулого року. Колишній представник Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі в Харківській і Сумській областях Денис Котенко звернувся в УБОЗ із заявою про те, що дівчинку, яку він місяць тому удочерив, згвалтували. Розслідування досі не закінчене. І мимоволі складається враження, що його спеціально затягують, щоб поховати в пустопорожніх заявах полковників і прокурорів.
Найперший медичний огляд дівчинки підтвердив факт згвалтування. За словами Д.Котенка, його прийомну дочку неодноразово гвалтували приблизно за два місяці до удочеріння - тобто саме тоді, коли вона жила в дитбудинку "Сім'я". У дитячому будинку можливість сексуального насильства над дівчинкою виключили. Відразу після скандалу бригада лікарів-гінекологів у присутності співробітників прокуратури провела медичний огляд 47 дівчаток - вихованок дитячого будинку і не виявила в жодної з них слідів насильства. Правда, регулярні медичні огляди проводилися і до того, як дівчинку удочерили, і теж нічого не виявляли. Начальник міського управління освіти Ольга Деменко тут же стала на захист дитбудинку, заявивши, що в ньому такого відбутися просто не могло.
Найдивнішим у цій історії є те, що правоохоронцям відоме ім'я підозрюваного в цьому страшному злочині, про що ще в січні цього року заявив журналістам на той момент перший заступник начальника облуправління міліції Володимир Ковригін. Тим не менш, підозрюваного не затримали, оскільки "не закінчена низка довгострокових експертиз". Про те, що у цій справі ще треба провести якісь експертизи, говорив і прокурор Харківської області Геннадій Тюрін, однак про що йдеться, так і залишилося незрозумілим. За словами Д.Котенка, з його дочкою проводили всього дві медичні експертизи й один медичний огляд у січні 2010 р. Після цього ніяких експертиз не проводили.
У Європі подібний скандал міг би привести до гучних відставок. У нас же, незважаючи на висновки експертизи та порушену кримінальну справу, на своїх посадах залишилися не тільки керівники сфери освіти, а й директор дитбудинку. Можливо, як вони стверджують, насильство дійсно відбулося не в дитбудинку. Якби слідство дійшло такого висновку, логічно було б заявити про це, щоб остаточно зняти з репутації дитбудинку цю пляму. Однак і міліція, і прокуратура поки мовчать. Зі скаргами на бездіяльність правоохоронних органів в розслідуванні цього злочину Д.Котенко дійшов до президента, однак у його адміністрації батькові дівчинки відповіли, що він звернувся не за адресою, оскільки до компетенції АП не входить розгляд скарг у кримінальних справах. Резонанс навколо цієї справи поки що ніяк не допоміг у її розслідуванні.
4) Справа про катування в Орджонікідзевському райвідділі міліції
Ця справа стала родзинкою в "золотій колекції" звинувачень у міліцейському свавіллі в Харкові. Довести факт тортур у міліції в цьому випадку, як це часто буває, не вийшло. Потерпілі звинувачували міліціонерів не просто в насильстві, а в бузувірській інквізиторській жорстокості: багатьом відомо, що в міліції можуть зробити "слоника" та "ластівку", але якось не приходило в голову, що можуть ще й крутити жінці соски плоскогубцями.
Нагадаємо суть справи: у листопаді 2008 р. двох співробітниць дизайнерського бюро Харківського плиткового заводу Світлану Поміляйко та Наталю Леонову запросили до Орджонікідзевського райвідділу міліції після того, як на заводі зникло кілька комп'ютерів. Їх розвели по різних кабінетах і, за словами жінок, почали застосовувати до них насильство. За словами С.Поміляйко, в райвідділі вона провела вісім годин - її били і натягували їй на голову пакет, а її колегу мучили плоскогубцями. З міліції С.Поміляйко відразу ж відправилася в "швидку допомогу". У лікарні у неї діагностували закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та інші ушкодження. Прокуратура порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень, потім був суд, який скасував постанову прокуратури про порушення справи, потім був апеляційний суд, який скасував попереднє рішення, а на початку 2010 р. уже сама прокуратура закрила цю справу.
Формально суд поставив у справі крапку, ухваливши, що тортур не було. Але питання залишилися. Якщо жінок дійсно мучили в міліції, то винні так і не понесли покарання. А якщо тортур не було (на користь такої версії теж є доводи), то не був доведений факт наклепу і винні в ній теж не понесли жодної відповідальності. І зовсім вже незрозуміло, навіщо двом дорослим жінкам потрібно було зводити наклеп на міліцію і мучити себе судовими розглядами.
Ця справа отримала широкий громадський резонанс ще до закінчення розслідування, викликала низку звільнень з органів і судових позовів про поновлення на роботі та компенсації моральної шкоди. С.Поміляйко свого часу обіцяла дійти у пошуках правди до Європейського суду з прав людини. Не виключено, що європейці, налякані швидше типовими для середньовіччя, ніж для наших днів фактами в матеріалах справи, ухвалять рішення на її користь. Однак навряд чи чергове рішення Європейського суду на захист прав людини в нашій країні (а їх вже прийнято більше 670-ти) щось змінить в українських реаліях. Від того, що Україна знаходиться у п'ятірці лідерів за кількістю рішень Європейського суду про порушення прав людини, права людини у нас менше порушувати не стали.
До цієї справи в Харкові сталася історія 37-річного Гліба Сканта, який викинувся з вікна Київського райвідділу, потім було двоє осіб, що вистрибнули з вікна Лозівського райвідділу міліці,ї та Євген Звенигородський, який помер після відвідин облуправління міліції. Час йде, але ситуація докорінно не змінюється.
Далі буде.