Найгучнішою подією минулого тижня, яка буквально підірвала Харків і змусила, кинувши всі справи, прибути до нашого місто генерального прокурора, голову СБУ та міністра внутрішніх справ, стало вбивство судді Фрунзенського райсуду Харкова Володимира Трофимова та його сім'ї. Траплялися у нас останнім часом і вибухи, і підпали, і стрілянина на вулиці, але такого ще не було: в квартирі судді були виявлені чотири обезголовлених тіла.
Шокуюча пригода викликає масу питань, на які немає відповідей. Не знайдені поки навіть голови вбитих. Кому потрібно було вбивати суддю? Чому це було зроблено настільки по-звірячому (відомо, що синові судді голову відрізали, коли він був ще живим)? Куди і навіщо поділи голови? Чи випадково злочин скоєний у день професійного свята суддів?
Правоохоронці вже заявили, що розглядають дві основні версії мотивів вбивства: професійна діяльність судді та пограбування (Трофимов був досить відомим колекціонером і тримав удома велику нумізматичну колекцію). Не виключають також, що вбивство було виконане на замовлення.
"Нумізматична" версія виглядає слабше - адже злодіям абсолютно немає чого привертати зайву увагу до вкраденого (чи викрадено щось з колекції, зараз перевіряють) масовою різаниною. Голова СБУ Ігор Калінін назвав Трофимова одним з провідних нумізматів України, проте навряд чи в колекції могло бути щось настільки дорогоцінне, щоб конкурент найняв заради цього кілерів. Не схоже і на те, що злодії випадково наткнулися на господарів і, запанікувавши, вбили їх, - надто вже професійно, за оцінками експертів, були відокремлені від тіл голови.
Так що більш імовірно, що мотиви цього злочину слід шукати в професійній біографії судді. А вона тривала три десятки років, причому двадцять з них Трофимов очолював райсуд. І спектр справ, до яких він мав відношення, широкий надзвичайно. В останні роки Трофимов, щоправда, працював простим суддею і справами займався в основному найпростішими - найбільш резонансним з останніх називають умовний термін водієві, який вчинив ДТП зі смертельним результатом, решта - це розводи, аліменти, кредити... Так що якщо це помста за якийсь винесений (або не винесений) суддею вирок, то коріння її варто шукати глибше. І міліції з прокуратурою доведеться потрудитися, адже справ, до яких прямо або побічно мав відношення Трофимов, тисячі.
Що ще це могло бути? Якісь розбірки? Однак Трофимов не працював головою суду вже досить давно. Він залишався авторитетною людиною в професійному середовищі, але сам особисто серйозних справ, як уже було сказано, не вів. Колеги характеризували суддю Трофимова як людину тиху, ніяких кричущих ознак багатства, як це часто буває у наших служителів Феміди, які номінально живуть на державну зарплату, за ним не помічали - жив у квартирі разом з дорослим сином, користувався громадським транспортом.
Звертає на себе особливу увагу, звичайно ж, і спосіб убивства. Відрізання голів в українській злочинній практиці - явище не найпоширеніше. У випадку з Георгієм Гонгадзе це було зроблено для ускладнення ідентифікації тіла, проте в справі Трофимова це ні до чого, адже тіла залишили вдома. Зовсім вже фантастичну версію про те, що тіла підмінили, а голови відрізали, щоб це приховати, навряд чи варто розглядати всерйоз. Які ще можуть бути версії? Що жертв убили пострілами в голову, а потім відрізали і забрали їх, щоб не дати ідентифікувати зброю? Але навіщо вбивцям, якщо вони, як заявили правоохоронці, ретельно готувалися до злочину, так все ускладнювати, невже не можна було придумати щось простіше? Злочинці (або замовники злочину) хотіли таким чином когось ще залякати або комусь щось показати? Тоді що? Питань поки значно більше, ніж відповідей.
І закінчився тиждень ще однією резонансною НП - у неділю в Харкові пролунав черговий вибух у житловій багатоповерхівці. Не встигли повернутися до своїх квартир мешканці постраждалого у вересні будинку на вулиці Слинька, як ще більш серйозна пригода сталася на ХТЗ. Якщо минулого разу дивом обійшлося без жертв, то тепер кілька людей загинули, є постраждалі. Обставини цієї трагедії стануть відомі пізніше.
Основною подією суспільно-політичного життя минулого тижня став старт роботи парламенту нового скликання. Хід і результати минулих у кінці жовтня парламентських виборів показали деякі тенденції, які так чи інакше мають проявитися у новій Верховній Раді: претензії Партії регіонів на тотальний контроль, жорстке протистояння влади й опозиції, розбрід і непорозуміння всередині опозиції, бажання радикалів зі "Свободи" стати активними парламентськими гравцями... В принципі, все це в перші два дні роботи парламенту ми і побачили.
Для Харкова на початку роботи нової Ради була ще одна інтрига - чи повернеться благополучно з Італії, де він провів більше року, і чи зможе скористатися депутатською недоторканністю переслідуваний українськими правоохоронцями екс-губернатор Харківщини Арсен Аваков? У принципі, влада за бажання могла б серйозно попсувати йому нерви - чи то відмовитися визнавати депутатом, посилаючись на те, що він не проживав в Україні, чи то спробувати затримати безпосередньо біля трапа літака, заявивши, що депутатська недоторканність до прийняття присяги нардепа не діє. Нічого такого не сталося: харківський суд скасував санкцію на затримання, зважаючи на обрання Авакова народним депутатом, і він спокійно зайняв своє крісло в залі засідань Верховної Ради. Чи то для можновладців він занадто дрібна сошка, щоб породжувати через нього черговий гучний скандал, чи то з цього приводу були якісь домовленості.
Залишається, правда, ще один спосіб зіпсувати життя Авакову - прокуратура може подати до парламенту подання про позбавлення його недоторканності. Однак віриться в це мало. Прецедентів таких в історії українського парламенту було вкрай мало (більш того, неодноразово люди потрапляли до парламентського крісла безпосередньо з СІЗО і потім спокійно працювали депутатами, не побоюючись продовження кримінального переслідування). Та й генпрокурор Віктор Пшонка висловився на цю тему на прохання журналістів украй туманно, по суті, підтвердивши лише, що така можливість у прокуратури є, але не сказавши нічого щодо того, чи збирається вона нею скористатися.
Повернувшись на батьківщину, Аваков уже встиг заявити, що жити він буде в столиці, однак планує вести активну діяльність і в Харкові. Зокрема, він збирається відновлювати роботу партійної організації "Батьківщини" і повертати відняті у нього бізнес- і медіаактиви (телеканали А/ТВК і "Фора", а також служба новин "АТН", що мала власну мовну ліцензію, перестали виходити ще минулого року , пізніше "Фора" в ефір повернулася, але вже під керівництвом зовсім інших людей). Що стосується "аваківських" телеканалів, то з втіленням бажань Авакова явно є проблеми. З документами у них (у тому числі і щодо власності) - безлад, судові тяжби з цього приводу йдуть уже другий рік і можуть затягнутися ще невідомо на скільки. І незрозуміло, на що тут може вплинути особиста присутність Авакова, нехай навіть і з депутатським мандатом. Ну а те, що до Авакова раптом повернуться втрачені ним підприємства - варіант ще більш фантастичний. Справи партійні - теж непросте питання, адже за великим рахунком зараз "Батьківщину" в Харкові представляють в основному лише співробітники фонду Авакова.
Минулого тижня партія втратила керівника фракції в міськраді - екс-бізнес-партнер Авакова Андрій Руденко перейшов до команди влади (передбачається, що він очолить одну з райадміністрацій області). Нічого дивного в цьому немає - чорна кішка пробігла між Аваковим і Руденком досить давно. Руденко довгий час очолював хлібокомбінат "Салтівський", що входив до бізнес-імперії Авакова, і, за чутками, коли в екс-губернатора почалися серйозні проблеми, розраховував зберегти контроль над заводом за собою. Однак Аваков зволів продати підприємство "донецьким", чим підштовхнув Руденка в обійми його давнього опонента - мера Харкова Геннадія Кернеса (відео, на якому Кернес виписує Руденку смачного стусана, колись стало хітом інтернету). Так що турбот з відновлення партійної структури в Авакова буде чимало. Тим більше що засмучене поверненням опального екс-губернатора місцеве харківське керівництво явно спробує вставити йому палки в колеса. Так що політичне життя в місті, яке останнім часом протікало досить похмуро, повинне стати веселішим.
Повернемося до парламентських буднів. Два головні моменти, що звернули на себе увагу в перші дні роботи нової Ради, - це парламентські бійки та обрання нового керівництва. "Бойовими діями" у стінах парламенту в Україні, в принципі, нікого не здивуєш: у цьому залі бачили вже всяке - і димові шашки, і розірвані піджаки, і серйозні каліцтва. Однак нова Верховна Рада відразу показала претензії на статус рекордсмена за колотнечами - минулого тижня вони відбувалися з будь-якого приводу. Перші зіткнення почалися через появу "тушок" (політичні аналітики ще до виборів почали робити ставки на те, від кого першого побіжать депутати - в результаті не пощастило Арсенію Яценюку, який втратив двох "бійців" ще до початку роботи парламенту). Далі депутати кидалися один на одного і через формування фракцій, і через мову, і через особисте голосування. До серйозних каліцтв поки не дійшло (сильніше за всіх постраждав поки депутат від "Батьківщини", якого під парламентською трибуною побили ногами), але чи то ще буде... Особливо старається "виправдати надії" виборців "Свобода", за яку багато хто голосував, щоб "вона там їм всім показала". Що стосується харків'ян, то в парламентських бойових діях традиційно активно проявив себе учасник "бойової групи" Партії регіонів у минулому скликанні Дмитро Шенцев. Поштовхатися трохи біля парламентської трибуни і кілька новачків від регіоналів - Євген Мураєв, Володимир Мисик. Честь опозиції з кулаками захищав свободівець Ігор Швайка.
Головною інтригою нової Ради було заявлене Партією регіонів формування самостійної, без участі комуністів, парламентської більшості. Як стало видно з результатів голосувань, поки у регіоналів приймати рішення без допомоги Компартії не виходить, хоча робота із залучення до лав фракції правлячої партії самовисуванців (а також найменш стійких представників інших партій) була проведена титанічна. Записалися туди не тільки депутати, які проводили свої кампанії під нейтральними прапорами, але й люди, які виграли вибори під радикально опозиційними і спрямованими безпосередньо проти Партії регіонів гаслами. І нікого особливо не дивує, що регіоналами стали, наприклад, Олександр Волков, який спекулював під час виборчої кампанії дружбою з Тимошенко, або Владислав Атрошенко, який заявляв у своїх передвиборчих роликах: "Змусимо "донецьких" поважати Україну". Що ж, говорити на тему моралі в українській політиці, схоже, взагалі марно.
Право керувати Верховною Радою довірили одному із засновників Партії регіонів Володимиру Рибаку, здавалося б, уже списаному на почесну політичну пенсію. Хоча спочатку називалася інша кандидатура від влади на пост спікера - міністра юстиції Олександра Лавриновича. Однак, схоже, що напередодні президентських виборів 2015 р. чинний голова держави Віктор Янукович починає панічно боятися всіх більш-менш молодих і амбітних керівників, які потенційно здатні на власну політичну гру. Тільки цим можна пояснити те, що Верховну Раду очолив 66-річний Рибак, а прем'єр-міністром знову став 65-річний Микола Азаров (а не менше, начебто, відданий особисто Януковичу, але підозріло молодий голова Нацбанку Сергій Арбузов). Враховуючи, що сам Янукович також уже досяг пенсійного віку, то виходить якесь повне торжество геронтократії, якого ніколи раніше не було в історії України і яке радше нагадує ситуацію в керівництві СРСР часів застою. Янукович, щоправда, на Брежнєва поки зовсім не схожий - він виглядає зараз більш свіжим і підтягнутим, ніж років 20 тому, і має амбіції залишити за собою президентське крісло. Саме через ці амбіції він і поставив на ключові посади класичних пенсіонерів Рибака й Азарова, які гарантовано будуть виконавцями волі президента.
У керівництві парламенту крісло першого заступника спікера традиційно віддали союзникам регіоналів - комуністам (партфункціонера Адама Мартинюка на цій посаді замінив один з основних спонсорів партії, екс-керівник митниці Ігор Калетник), а відведене опозиції місце другого зама досить несподівано відійшло представнику "Свободи" Руслану Кошулинському. Однак нічого сенсаційного в цьому немає: "Свобода" вирішила взяти іміджеву посаду віце-спікера (черга "порулити" Верховною Радою до нього не доходить практично ніколи), а "Батьківщина" й УДАР зволіли отримати більше керівних посад у парламентських комітетах, за допомогою яких іноді можна реально вплинути на роботу парламенту, тільки і всього.
А от з розподілом посад у новому Кабміні старого-нового прем'єра Азарова поки ще нічого не ясно. У п'ятницю вибухнула перша "бомба" - голосно грюкнув дверима екс-перший заступник прем'єра Валерій Хорошковський. Сам він заявив, що вважає Азарова нездатним проводити реформи і не хоче з ним працювати, опоненти ж розповіли, що пост у новому уряді Хорошковському ніхто і не пропонував. Таким чином, підтверджуються прогнози про те, що "газова" група всередині Партії регіонів пост першого віце-прем'єра втрачає, а дістанеться він представнику найбільш впливового зараз угрупування - "сім'ї". Втім, на цьому цікавинки у формуванні виконавчої влади не закінчаться. Деякі міністри зі старого уряду свої посади збережуть, але очікуються і сюрпризи. І не тільки в Кабміні - зміни торкнуться всієї вертикалі влади, яку спробують посилити напередодні тих же президентських виборів. Дехто перейде на роботу з регіонів до Києва, з'являться нові обличчя (або кілька призабуті старі), причому як в керівництві областей, так і в багатьох районних адміністраціях. Причому відбудеться все це вже найближчим часом.