Третя зупинка машини часу — 1900 рік, самий початок XX століття. Харковом курсує конка, на вокзал прибувають потяги, у театрі горить світло, а в газетах друкують біржові котирування. 

Здається, що до сучасності рукою подати, і вижити людині з 21 століття тут буде простіше, ніж п’ятдесят чи сто років тому. Але насправді це оманливе відчуття. Просто не вийде. 

Куди ви потрапили

На престолі останній цар, Миколай II, він править з 1894 року. Імперія переживає промисловий підйом, але в повітрі вже відчувається наближення бурі: робітники страйкують, студенти бунтують... Загалом, якось неспокійно. До того ж ми знаємо, що до першої революції — 5 років, і це знання нам впевненості не додає. Зате — має додати обережності. Про це — нижче.

Харків нарешті став по-справжньому великим містом. За XIX століття його населення зросло в 17 з половиною разів — з 10 до 174 тисяч осіб за переписом 1897 року. Це одне з найбільших міст півдня імперії: торгове, промислове, університетське.

Що тут є:

  • Залізниця. Потяги курсують з 1869 року, місто стало великим транспортним вузлом.
  • Конка. Перша лінія кінно-залізничної дороги відкрилася 24 вересня 1882 року й з’єднала вокзал із центром.
  • Електрика та газ. Газові ліхтарі з’явилися ще в 1860-х роках, електростанція вже працює, але електрику поки що мають лише деякі мешканці.
  • Заводи. Паровозобудівний, сільськогосподарських машин, механічні майстерні — тисячі робітників.
  • Університет і Технологічний інститут. Студенти — помітна й неспокійна частина міста.
  • Сайту Status Quo поки що немає, зате є газета «Південний край». Вона щоденна, виходить з 1880 року. Оголошення про роботу та квартири шукайте там.

У 1900 році міським головою обрано професора Технологічного інституту Олександра Погорелко. Він керуватиме містом до 1912 року. 

На жаль, цей мер невідомий сучасним харків’янам. А дуже даремно. Людина була видатною. За його часів у Харкові з’явився електричний трамвай, водопровід, каналізація, крита частина Благовіщенського ринку, нові лікарні, бруковані вулиці та тротуари… Звісно, з одного боку — тоді такі були часи — час певного технологічного ривка. З іншого боку — мер міг би обмежитися лавками. Крім того, що дивно, з ім’ям Погорелко не пов’язано жодних корупційних скандалів. І взагалі, він навіть свого маєтку не мав, що для українського мера, як тоді, так і зараз, — навіть якось непристойно.  

Зовнішній вигляд

У 1900 році одягнутися «непомітно» простіше, ніж раніше: у місті повно робітників, приїжджих і міщан у купленому одязі. Харків тоді — місто досить різношерсте, і якийсь екзотичний вигляд викличе у оточуючих набагато менше запитань, ніж 100 років тому. Але голова має бути вкрита, а ноги — у чоботях або черевиках. Тобто краще вже в бейсболці, ніж без неї, і краще в кросівках, ніж босоніж. Бажано, щоб ваш вигляд відповідав обраному образу.  

  • Робітничий або майстерний. Косоворотка або сорочка на випуск під ремінь, піджак або куртка, штани, заправлені в чоботи, картуз. Найпоширеніший і найнепомітніший варіант.
  • Прикажчик або конторник. Піджак, жилетка, біла сорочка з комірцем, краватка, капелюх-котелок або картуз, черевики. Годинник на ланцюжку — ознака солідності.
  • «Чиста публіка». Сюртук або візитка, накрохмалена сорочка, капелюх-котел або циліндр, тростина, рукавички. Дорого і вимагає дотримання манер.

З жінками трохи простіше: спідниця до підлоги, блузка з високим коміром, жакет, капелюшок або хустка. Штани, короткі спідниці та непокрита коротко стрижена голова зроблять вас головною сенсацією вулиці, причому в поганому сенсі.

Бороди та вуса вже нікого не дивують: вуса носить майже кожен дорослий чоловік. А ось поголений наголо модник або яскраво пофарбоване волосся привернуть зайву увагу.

З сучасних гаджетів можуть стати в нагоді годинники зі стрілками.  Проблема в тому, що Картьє ще не ввів у моду чоловічі наручні годинники. На рубежі століть це, як не дивно, суто жіночий аксесуар.  Тому можна зняти з наручного годинника ремінець і підвісити його на ланцюжок, як і личить пристойному чоловікові. Звісно, якщо вигляд вашого наручного годинника більш-менш класичний. Тим більше, що годинник вам, справді, стане в нагоді: за ним живе все місто, від конки до заводу.

Документи: паспорт

Кріпосного права більше немає, його скасували у 1861 році. Але це ще не означає, що можна вільно тинятися містом без документів. Положення про дозволи на проживання 1894 року визначило, які документи потрібні людині поза місцем постійного проживання:

  • плакатний паспорт — на рік, півроку або три місяці, його зазвичай отримували селяни, які вирушали на заробітки;
  • паспортна книжка — строкова або безстрокова, для міщан, купців та інших міських станів.

У документі вказані ім’я, стан, віросповідання, місце приписки. Його вимагають під час працевлаштування, оренди житла, реєстрації у дільниці. 

Важливий момент — остерігайтеся двірників і всіляко задобрюйте їх. Двірник у ті часи — очі й вуха поліції. Він зобов’язаний повідомляти поліцію про нових мешканців, а поліція — перевіряти їхні документи.

Без документа ви «безпаспортний». Це вже не загрожує Сибіром, як у 1850-му, часи вже не ті, але затримання, висилка «на батьківщину» етапом і знайомство з поліцейським відділком гарантовані. Тим більше «батьківщини» у вас немає, і чим закінчиться ваше перебування в поліції — невідомо. Але явно нічим хорошим. 

Як викрутитися:

  • Не орендуйте житло офіційно, поки немає документів. Нічліжки та артельні бараки перевіряють рідше, але й там бувають облави.
  • Влаштовуйтеся туди, де беруть без зайвих питань. Поденна робота на станції, на будівництві, на вантажній. На великий завод без паспорта не візьмуть.
  • Легенда має бути простою і такою, що її якомога менше перевіряють. Наприклад: селянин із віддаленої губернії, паспорт вкрали в поїзді, чекаю на новий. Така історія траплялася постійно, але волость, яку ви назвете, має існувати.

Як розмовляти

У центрі Харкова 1900 року розмовляють переважно російською: у конторах, магазинах, на конці, на заводах. На базарах, у приміських слободах і серед приїжджих селян чути українську мову. У Харківському повіті, за переписом 1897 року, українську назвали рідною майже 55 % мешканців, російську — близько 40 %.

Друкованого українського слова в місті майже немає. Емський указ 1876 року заборонив друкувати книги українською мовою, ввозити їх з-за кордону та ставити на ній вистави. Пізніше заборону на театр частково пом’якшили, але з цензурними обмеженнями. Тож українська книга в руках виглядає як виклик.

Практичні поради:

  • Звернення. До поліцейського — «пане городовий», до чиновника — «ваша високоповажність» або за ім’ям та по батькові, до прикажчика та майстра — «шановний», до дами — «пані». Головне — жодних «чоловік» і «дівчина». Так тоді не говорили. 
  • Стара орфографія. «Ять», «i», твердий знак на кінці слів. Письмові помилки одразу видають малограмотного.
  • Міри. Аршин (71 см), сажень (2,13 м), верста (1,07 км), фунт (410 г), пуд (16,4 кг). Метричну систему знають інженери, але в побуті нею не користуються.

Гроші та робота

Рубль у 1900 році — одна з найстабільніших валют світу. Грошова реформа міністра фінансів Сергія Вітте (1895–1897) запровадила золотий стандарт. У обігу — золоті монети: імперіали та напівімперіали, «п’ятірки» та «десятки», а паперові кредитні банкноти Державний банк вільно обмінює на золото. Срібло та мідь слугують розмінною монетою.

Скільки платять. У середньому робітник отримував у 1900 році близько 16 рублів на місяць. Влітку 1900 року в повітах навколо Харкова косарям платили по 50 копійок на день, а поденницям — по 35 копійок, з харчами від господаря, що, до речі, є важливим. Добре поїсти — вже дорогувато. Дорожче, ніж 100 років тому. Але про це — нижче. 

Де шукати роботу:

  • Заводи. Найбільш надійний заробіток, але потрібен паспорт, а на кваліфіковану посаду — навички слюсаря, токаря, ливарника.
  • Вокзал і склади. Вантажники, носії, поденні робітники потрібні завжди.
  • Торгівля. Продавці, конторські працівники, бухгалтери. Але врахуйте: у лютому 1900 року «Південний край» писав про застій у торгівлі — після Водохресного ярмарку десятки продавців залишилися без роботи, а господарі скоротили зарплату тим, хто втримався.
  • Репетиторство. Гімназистам потрібні вчителі математики, фізики, мов. Якщо ви добре знаєте шкільну програму, це ваш шанс. Але потренуйтеся в старій орфографії.
  • Будівництво. Місто росте, а земля стрімко дорожчає: у 1900 році газети дивувалися, як швидко зростають ціни на ділянки на Сумській.

Робочий час. На заводах працюють за сигналом гудка, робочий день згідно із законом 1897 року — до 11,5 годин. Ця норма майже ніколи не дотримувалася. Це називалося «понаднормові години за згодою». Тобто ти або згоден працювати по 15 годин, або не згоден. Тоді й роботодавець не згоден тебе наймати. Якщо ви думаєте, що зможете байдикувати на посаді «менеджера з продажу», тобто прикажчика, не сподівайтеся — їхній робочий день триває близько 16 годин. Причому він не регулювався взагалі ніяк, жодними законами. Загалом, працювати доведеться багато й довго. 

Де жити й що їсти

У 1900 році вибір житла був широким, питання лише в грошах і паспорті.

  • Нічліжка. Найдешевший варіант. У другій половині XIX століття приватні харківські нічліжки брали за ніч від 2 до 5 копійок, а після 1872 року місто побудувало власний нічліжний притулок, розрахований на сотні людей. Нари, тіснота, воші, поліцейські облави. Але все ж краще, ніж ночувати на вулиці. 
  • Куток або ліжко. Знімаються у господині в квартирі на околиці: на Москальовці, Холодній горі, у районі вокзалу. Тут мешкає більшість робітників.
  • Мебльовані кімнати та готелі. Для прикажчиків, студентів, приїжджих купців. Але без паспорта не поселять. При цьому не варто забувати, що ви в Харкові, нехай і 130 років тому. А отже — завжди можна «вирішити питання». За зайвий рубль швейцару чи господареві можна поселитися й без документів. Але це будуть дешеві «номери», тобто в пристойне місце все одно не пустять. Крім того, подібні заклади дуже любить поліція. Не в плані селитися там, а в плані проводити облави. Тому затія ризикована. 

Що їдять. Робітничий Харків харчується просто: житній і пшеничний хліб, борщ, щі, каша, картопля, оселедець, сало. М’ясо — переважно у неділю та у свята. Чай із цукром на закуску — щоденний ритуал, а трактири та чайні з самоваром працюють з ранку до ночі. Робітники, які жили артіллю, складалися на спільний котел: так виходило дешевше.

У «чистої публіки» інший стіл: ресторани при готелях, кондитерські, кав’ярні. Сюди вам у робочому одязі та зі скромними фінансами шлях закритий.

Лайфхак. Де поїсти безкоштовно. По-перше, є безкоштовні їдальні від різних благодійних товариств. Розклад їхньої роботи можна дізнатися на сайті… тобто в газеті «Південний край». По-друге, влада, вирішивши боротися з пивними, відкрила всюди «народні чайні». Там можна було поїсти не просто дешево, а іноді — безкоштовно. По-третє — не забуваємо про монастирі та церкви. Гарна традиція — годувати жебраків, вона не дасть вам померти з голоду. Тож якщо у вас зовсім погані справи — прямуйте до Покровського монастиря. Там від голоду не помрете. 

Скільки коштувала їжа. Восени 1900 року харківські газети скаржилися на дорожнечу картоплі: мішок у півтори мірки продавали по 40–50 копійок. Фунт м’яса (410 г) коштував у Харкові близько 15 копійок: у 1908 році газета зазначила, що він подорожчав ще на копійку, до 16. Десяток яєць на початку століття продавали на харківських базарах приблизно по 15–18 копійок, а влітку, коли постачання було хорошим, дешевше. Для робітника із заробітком у 60–70 копійок на день це означає: фунт м’яса — вже відчутна витрата, а яйця та масло — не на кожен день.

Водопровід у центрі міста вже є, але на околицях воду, як і раніше, беруть із колодязів і купують у водовозів. Сиру воду не пийте.

Здоров’я

Медицина 1900 року вже знає про мікроби: збудники холери, туберкульозу та тифу відкриті, лікарі говорять про гігієну, у місті є лікарні, університетська клініка, приватні лікувальні заклади. Загалом, прорив очевидний. Але головне — антибіотиків немає і не буде ще сорок з гаком років.

Головні загрози:

  • Черевний і висипний тиф. Харківські газети початку століття регулярно повідомляли про тифозні епідемії. Черевний тиф передається через брудну воду та їжу, висипний — через вошей, які водяться в нічліжках і бараках.
  • Холера. Остання велика епідемія в губернії була в 1892 році. Тоді селяни боялися лікарів і лікарень та відмовлялися лікуватися. Не повторюйте їхню помилку.
  • Туберкульоз — «чахотка». Найпоширеніша причина смерті в тісних і вологих робітничих помешканнях.
  • Виробничі травми. На заводах техніка безпеки перебуває у зародковому стані.

Як захиститися:

  • пийте лише кип’ячену воду та чай;
  • мийте руки й, за можливості, ходіть у лазню;
  • уникайте нічліжок, якщо можете дозволити собі куточок;
  • при високій температурі одразу звертайтеся до лікаря: міські та земські лікарні лікують і бідних.

Не розповідайте лікарю про пеніцилін і щеплення, яких ще немає. Психіатрична лікарня на Сабуровій дачі давно працює, і туди легко потрапити з «мареннями».

Як уникнути неприємностей

У 1900 році Харків став одним із гарячих осередків робітничого руху. Поліція та жандарми насторожі, а політичним розшуком займаються охоронні відділення.
Харківська страйкова акція 1900 року. Робітники на зборах наприкінці квітня вирішили 1 травня не виходити на роботу та влаштувати демонстрацію. Цього дня в місті страйкували 10–11 тисяч осіб. На Вашенковій леваді до 5 тисяч демонстрантів підняли червоний прапор. Почалися арешти, і близько 3 тисяч робітників зібралися біля в’язниці, вимагаючи звільнити затриманих. Історики згодом назвуть це першим масовим політичним виступом робітників у Росії.

Якщо ви опинитеся в Харкові навесні 1900 року, тримайтеся подалі від зібрань, левад і тюремних воріт. Учасника демонстрації можуть заарештувати, вислати або звільнити з «вовчим квитком». Якщо ви не знали — це неофіційна назва будь-якого документа з відміткою про ненадійність, який закривав людині шлях до навчання, служби чи роботи. Такий собі «дислайк» від держави.  

Решта правил:

  • Жодної політики вголос. Ні слова про конституцію, соціалізм, «геть самодержавство». Нелегальні листівки не беріть і не читайте при людях.
  • Не пророкуйте майбутнє. Російсько-японська війна, 1905 рік, Перша світова війна, революція — будь-який такий «жарт» прозвучить як крамола або як марення.
  • Оминайте студентські збори. У 1899–1901 роках університети імперії охопили студентські заворушення, а «тимчасові правила» 1899 року дозволяли віддавати бунтівних студентів у солдати.
  • Поважайте городового та двірника. Двірник — очі й вуха поліції, він знає всіх мешканців. Сварка з ним швидко закінчиться перевіркою документів.
  • Бережіть кишені. На вокзалі, у трамваї та на базарі працюють кишенькові злодії.
  • Не пийте з незнайомцями. Бійка в трактирі — найкоротший шлях до дільниці, а там запитають паспорт.

Пам’ятка мандрівника

  • Одягніться як робітник або прикажчик, накрийте голову.
  • Сховайте все, що з майбутнього, крім, можливо, механічного годинника.
  • Без паспортної книжки ви «безпаспортний»: тримайтеся подалі від дільниці та двірників.
  • Шукайте поденну роботу на станції, будівництві, складах.
  • Платіть золотом і кредитними квитками, дрібні гроші — сріблом і міддю.
  • Живіть у кутку в господині, а не в нічліжці: там тиф і облави.
  • Пийте кип’ячену воду.
  • Не ходіть на збори та майовки, не беріть листівки.
  • Не пророкуйте війни та революції.