Навесні 2026 року мер Харкова Ігор Терехов публічно заявив, що місто планує встановлювати ядерні міні-реактори - у професійному середовищі їх називають ММР (малі модульні реактори) або SMR (Small Modular Reactors). За його словами, це дозволить виробляти власну електроенергію та стримувати зростання тарифів.
Заява прозвучала у контексті роботи над «енергетичним островом» - концепцією децентралізованої генерації, яка дозволила б Харкову менше залежати від центральної енергосистеми. Три роки обстрілів зробили своє: ТЕЦ-5, яка забезпечувала теплом і частиною електроенергії значну частину міста, зазнала критичних пошкоджень і швидкому відновленню не підлягає. Підстанції - побиті, перезварені, «латані» в умовах активних бойових дій. Місто продовжує функціонувати, але це функціонування схоже на балансування над прірвою. І кожен новий опалювальний сезон ставить питання: чи вдасться?
Відповідь на це питання шукають на різних рівнях. І одна з ідей, яка вийшла з технічних кабінетів у публічний простір, - малі модульні реактори. Для України взагалі та Харкова зокрема це не просто технологічна опція. Це частина ширшої логіки: відбудовувати не так, як було, а з урахуванням нових реалій, досвіду та світового порядку. Пошкоджена енергосистема - це можливість перепроєктувати її з нуля, враховуючи те, що тепер відомо про вразливість централізованої генерації.
Але між заявами і реальним реактором - величезна відстань. Яка саме - розбираємось із фахівцями.
Що таке малий модульний реактор і чим він відрізняється від звичайного?
Малий модульний реактор - це ядерна установка потужністю до 300-400 МВт. Для порівняння: стандартний енергоблок великої АЕС - це 1000 МВт і більше. Тобто ММР приблизно втричі менші за потужністю. Вони складаються з окремих модулів, які теоретично можна виготовляти на заводі та монтувати на майданчику. Це швидше й дешевше, ніж будівництво великої АЕС, яке може тривати 8-10 років: малі реактори обіцяють збирати за 3-4.
Якщо звичайна АЕС - це величезний завод, навколо якого потрібна санітарна зона, спеціальна інфраструктура й тисячі людей персоналу, то малий модульний реактор - ближче до компактної установки, яка може розміщуватися на меншому майданчику або навіть під землею.
Малий модульний реактор, фото - NuScale Power
Принцип роботи - той самий, що й у великому реакторі: ядерний поділ урану виділяє тепло, яке перетворюється на пару, пара крутить турбіну, турбіна виробляє електроенергію.
Ключова перевага, про яку говорять фахівці, - пасивні системи безпеки. Йдеться про те, що у разі аварійного сценарію охолодження реактора відбувається без зовнішнього живлення і без втручання людини, а за рахунок фізичних процесів - гравітації, конвекції.
Але «малий» реактор не означає просто «зменшена копія». Пилип Кузнєцов, директор ННІ «Фізико-технічний факультет» Харківського національного університету імені Каразіна і член Українського ядерного товариства, пояснює: фізика в ММР та сама, що й у великих реакторах, але технологія має бути значно досконалішою.
«Коли ми зменшуємо розмір реактора, з'являються додаткові навантаження на матеріали, нові технологічні виклики. Десь не вистачає радіаційної стійкості матеріалів, десь потрібні матеріали з кращими термічними властивостями. Немає матеріалу - немає реактора. Далеко не всі технологічні завдання на сьогодні вирішені», - каже він.
Де у світі вже є ММР
Незалежна експертка з ядерної енергетики та безпеки Ольга Кошарна зазначає: за останні кілька років світ просунувся в цій темі.
«У Китаї з 2023 року працює високотемпературний газоохолоджувальний реактор. У 2025-му в Канаді видали ліцензію і розпочалось будівництво реактора BWRX-300 від General Electric Hitachi - це зменшена версія реактора потужністю 300 МВт. У США в 2025 році розпочалось будівництво двох реакторів - Hermes на розплавах солей у Теннессі і натрієвого TerraPower в Айоміні», - перелічує вона.
Паралельно Єврокомісія поставила завдання: до 2030 року в ЄС має запрацювати хоча б один ММР.
Але важливо розуміти: більшість існуючих уже об'єктів - або демонстраційні установки, або щойно розпочате будівництво. Жоден комерційний малий модульний реактор у західному світі ще не вийшов на повну потужність і не відпрацював повний цикл.
Найгучніша невдача - американської компанії NuScale, яка вважалася флагманом галузі. У 2023 році вона скасувала свій проєкт у штаті Айдахо: вартість будівництва зросла з 5,3 до 9,3 мільярда доларів, а ціна електроенергії - з обіцяних 58 до 89 доларів за мегават-годину. Учасники проєкту вийшли з нього.
Концепт АЕС з ММР у місті Дойчешть, Румунія, розроблений NuScale; фото - NuScale Power
Це не означає, що технологія нежиттєздатна - але це означає, що шлях від концепту до комерційного продукту набагато складніший, ніж здається на початку.
Паливо: нова залежність чи керований ризик?
Один із аргументів у підтримку використання малих модульних реакторів - енергетична незалежність. Але тут виникає логічне запитання: чи не замінить Україна одну з алежність, від газу, на іншу - від постачальників ядерного палива?
Валерій Зуйок, старший науковий співробітник ННЦ ХФТІ, кандидат фізико-математичних наук, член правління Українського ядерного товариства, вважає, що ризик існує, але він керований:
«Контракти на ядерне паливо підписуються на роки вперед, на АЕС завжди є значний запас. Якщо дизайн паливної збірки розповсюджений - його можна диверсифікувати між кількома постачальниками. Україна вже показала, що може зменшити критичну залежність: ми відмовились від російського палива і перейшли на Westinghouse. Так само і з ММР - певна залежність від технологічного постачальника буде, але вона не буде жорсткою або монопольною».
При цьому важливо розуміти обмеження. Більшість ММР водо-водяного типу, які розглядаються як перспектива для України, працюють на низькозбагаченому урані - до 5%, тобто на тому самому, як і діючі великі реактори. Але деякі перспективні проєкти потребують HALEU (High-Assay Low-Enriched Uranium) - збагачення до 20%. Це більш чутливий матеріал, який перебуває під суворим міжнародним контролем і доступний у набагато менших обсягах.
Україна, до речі, входить до числа країн із серйозним власним ядерним потенціалом: у нас є значні запаси уранової руди, ми перебуваємо в трійці європейських лідерів з ядерної генерації після Франції та Великої Британії. Але видобуток уранової руди в Україні скорочується, і поки що країна закуповує готове паливо за кордоном, самостійно виготовляючи лише окремі компоненти паливних збірок.
Завантаження ядерного палива у реактор, фото - "Енергоатом"
Валерій Зуйок наголошує: саме водо-водяний тип ММР є найбільш швидким і найменш ризикованим шляхом для першої хвилі впровадження - через наявність перевірених конструкційних матеріалів, перевіреної розрахункової бази та регуляторного досвіду. Потенційних постачальників палива для такого типу реакторів в Україні двоє: Westinghouse (США) і Framatome (Франція). Саме з Westinghouse Україна вже має досвід роботи - після відмови від російського палива.
Відходи: проблема є, але вона вирішувана
Відпрацьоване ядерне паливо залишається радіоактивним тисячоліттями - і це один із найпоширеніших страхів, дотичних до теми ядерної енергетики.
Зуйок пояснює: для ММР це питання принципово не відрізняється від великих реакторів. Менший реактор - це не обов'язково менше відходів на одиницю виробленої енергії.
«Загальний обсяг відходів зазвичай пропорційний виробленій енергії або виробленому теплу, а не розміру реактора. На одиницю електроенергії ММР іноді можуть навіть генерувати дещо більші обсяги відпрацьованого палива через їхні конструктивні особливості. Проте це не нова проблема - це ті самі задачі, просто в меншому масштабі», - каже він.
Відпрацьоване паливо від ММР не потрібно зберігати в місцях їх розташування постійно. Стандартна схема: спочатку охолодження в приреакторних басейнах витримки на майданчику АЕС, потім - переміщення в контейнерах у сухе централізоване сховище. В Україні вже функціонує Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні відчуження. Воно фізично може прийняти і відходи від ММР.
Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні відчуження, фото - "Енергоатом"
Валерій Зуйок уточнює: довгострокове поводження з відходами від ММР не вирішується на рівні громади чи міста - це централізована відповідальність держави через національний орган з ядерної безпеки. Навіть якщо оператором реактора буде приватна компанія, стратегічна і регуляторна відповідальність за відходи залишається за державою.
Безпека: чи доречні аналогії з Чорнобилем і Фукусімою?
Будь-яку розмову про ядерну енергетику в Україні супроводжує тінь Чорнобиля. Але у розрізі ММР ця аналогія потребує уточнення.
Реактор РБМК, який вибухнув у 1986 році, мав конструктивний дефект - позитивний паровий коефіцієнт реактивності, тобто за певних умов реакція прискорювалась, а не гальмувалась. Сучасні реактори - в тому числі ті, що вже працюють в Україні, - проєктуються з негативним зворотним зв'язком: зростання температури автоматично сповільнює реакцію.
Зруйнований енергоблок Чорнобильської АЕС, фото - Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки, з особистих архівів Миколи Штейнберга
ММР ідуть далі. Микола Талерко, доктор технічних наук, завідувач відділу радіаційної екології Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України, пояснює ключову перевагу ММР: ідеться про пасивні системи безпеки, які не потребують ні зовнішнього електроживлення, ні активного втручання людини для охолодження реактора.
«Системи безпеки деяких ММР розраховані на роботу протягом мінімум 72 годин без зовнішнього живлення. Аварія на Фукусімі сталась через те, що після цунамі вимкнулось зовнішнє живлення, і системи охолодження перестали працювати. Пасивне охолодження таку проблему в принципі усуває».
Але фахівець додає принципово важливий момент, який стосується саме України: до недавнього часу найгіршим сценарієм, що розглядався при проєктуванні взагалі всіх АЕС, було падіння літака на енергоблок. Зараз - і назавжди - реальним сценарієм стали військові дії та обстріли:
«Ракети літають як над Харковом, так і над центральною Україною. Серйозна аварія від цілеспрямованих ударів великої потужності по ядерному об'єкту - це вже не нульова ймовірність. Що робити зі страхами населення перед такими подіями - напевно, зараз не скаже ніхто. Це дійсно велика проблема».
Харків: технічні можливості і логіка розміщення
Енергетичний експерт, проректор Полтавської політехніки Станіслав Ігнатьєв вказує на логіку розміщення ММР саме в Харкові: тут можна використати майданчики знищених або пошкоджених теплоелектростанцій.
«Там, де є пошкоджені великі об'єкти генерації - зокрема ТЕЦ-5, - і де їх відновити в повних обсягах неможливо, - там є сенс розглядати розміщення ММР. Ідеться про готову електричну інфраструктуру, підстанції, підключення до мережі «Укренерго». Це суттєво спрощує і здешевлює проєкт", - каже Ігнатьєв.
Він також зазначає: побудувати ММР - ефективніше, ніж відновлювати теплову електростанцію, особливо вугільну. Це і дешевше в довгостроковій перспективі, і відповідає загальному курсу на декарбонізацію.
ТЕЦ-5 у передмісті Харкова після низки ударів у 2024 році, фото - "Суспільне"
Але Ігнатьєв зазначає, що історія з ММР - це «гра вдовгу». Навіть за оптимістичним сценарієм - після закінчення війни, укладення відповідних документів із міжнародними гарантіями безпеки, розробки техніко-економічного обґрунтування - реалізація такого проєкту займе не менше десятиліття.
Головним ризиком Ігнатьєв називає не технологічний і не юридичний, а безпековий: поки немає гарантій, що РФ не відновить активних бойових дій, жоден серйозний інвестор не вкладатиме кошти в такий проєкт.
Другий ризик - кадровий. Для обслуговування ядерних установок потрібні вузькоспеціалізовані фахівці, а в Україні вже зараз є кадровий голод в енергетиці. Тут, до речі, з'являється роль для Харкова як наукового центру. Пилип Кузнєцов каже, що фізтех Каразінського університету - разом із іншими харківськими науковими інституціями, зокрема Харківським фізико-технічним інститутом, - вже готує фахівців, які можуть іти і у промисловість, і у регулятор.
Законодавча база: є рух, але є й опір
Паралельно з технологічними йдуть правові процеси. Зараз в Україні всі ядерні установки належать державі в особі «Енергоатома». У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт, який дозволить приватним компаніям будувати й експлуатувати ММР потужністю до 300 МВт - якщо вони виконають всі норми ліцензування та безпеки.
Ольга Кошарна, яка в минулому працювала в національному органі регулювання ядерної безпеки, зазначає, що законопроєкт наштовхується на серйозний опір з боку «Енергоатома», який не зацікавлений у появі конкурентів.
Але вона вважає, що приватне державне партнерство - реалістичний шлях. За її словами, великі приватні компанії вже цікавляться цією темою і вивчають можливість розміщення ММР на власних промислових майданчиках.
Будівництво ММР у провінції Хайнань, Китай, фото - Xinhua
З регуляторного боку ліцензування ММР - складний і повільний процес навіть у стабільних країнах. США і Канада витратили роки на розробку нових підходів до оцінки проєктів, що не мають прецедентів. В Україні є норма про «референтні технології» - тобто дозволяється впроваджувати лише ті рішення, які вже пройшли перевірку в інших країнах. Це означає, що Україна навряд чи буде першою в цьому питання, але може увійти до «першої хвилі» після того, як канадський або американський реактор доведе свою життєздатність.
Окреме питання - фінансування. Ігнатьєв перелічує можливі моделі: приватний капітал (нові енергетичні потужності в Україні вже будуються переважно приватними компаніями), державні гарантії для отримання кредитів від Світового банку, ЄБРР або Європейського інвестиційного банку, і так званий товарний кредит від виробника обладнання - Westinghouse, - коли обладнання передається в користування, а кредит погашається з доходів від виробленої електроенергії, після чого установка переходить у власність оператора.
Екологія: чи атом чистіший за вугілля?
Ядерну енергетику називають «carbon-free» - і це справедливо в тому сенсі, що під час роботи реактор не викидає CO2. Порівняно з харківськими ТЕЦ на вугіллі - це принципова перевага: вугільні станції викидають аерозольні частинки, важкі метали, діоксид вуглецю.
Але Микола Талерко уточнює: повний екологічний цикл атомної енергетики не є ідеально чистим. Видобуток уранової руди потребує відкачування підземних вод, і якщо це припинити - зростає надходження радіонуклідів у ґрунтові води. Будівництво реактора, утилізація відходів - все це має свій екологічний слід.
Тим не менш порівняльна оцінка - на користь ММР: при дотриманні всіх нормативів з ядерної та радіаційної безпеки вплив таких реакторів на довкілля під час нормальної роботи є прийнятним і значно нижчим, ніж від вугільної ТЕС.
Прототип ММР компанії Rolls-Royce, фото - Rolls-Royce
Талерко уточнює, що активність радіоактивних викидів і скидів від реактора визначається ще на етапі проєктування - у звіті про вплив на довкілля. Регулятор в Україні (ДІЯР) затверджує проєкт, лише якщо доведено, що наслідки для населення не перевищують граничну дозу опромінення, визначену Нормами радіаційної безпеки України. Для діючих АЕС результати контролю викидів публікуються щорічно. Ті самі процедури поширяться і на ММР.
Він також нагадує: якщо місто - наприклад, Харків, - серйозно розглядає перспективу будівництва ММР, законодавство передбачає обов'язкові громадські слухання - із публікацією звіту про безпеку і можливістю для будь-кого, від незалежних експертів до звичайних мешканців, висловити зауваження. Якщо вони обґрунтовані - то мають бути враховані в новій редакції проєкту.
Скептичний погляд: чи не надто оптимістично?
Було б нечесно не згадати критику. За різними міжнародними оцінками, вартість будівництва ММР становить від 6000 до 12000 доларів за кВт потужності, що наразі робить їх дорожчими за сонячну та вітрову генерацію. Навіть за найкращого сценарію, вказаного в пояснювальній записці до українського законопроєкту, - електрика з ММР буде дорогою.
Аргументи противників ММР - прості: Україна потребує генерації зараз, а не через десятиліття. Відновлювані джерела будуються за місяці, не потребують імпортного палива і не створюють радіоактивних відходів.
Це обґрунтована позиція. Але вона не враховує того факту, про який в один голос говорять всі фахівці - і фізики, і енергетики, і екологи: альтернативи атомній енергетиці в людства наразі немає, і відновлювана енергетика за своїми потужностями зараз ніяк не зможе замінити ядерну. В ідеалі вони мають не конкурувати, а доповнювати одна одну.
Реальні терміни і що потрібно, щоб ММР зʼявився
Микола Талерко вважає, що в найближчі 10 років ММР в Україні не буде. По-перше, технологія ще не пройшла повний комерційний цикл у масштабі. По-друге, навіть якщо вона доведе свою надійність, Україна навряд чи опиниться серед перших замовників.
Пилип Кузнєцов налаштований обережно оптимістично: уже є прототипи, є тестування в лабораторіях, є компанії - NuScale, Holtec, канадський BWRX-300. Це принципово відрізняє ММР від термоядерного синтезу, про який говорять як про «енергію майбутнього» вже 60 років.
«Термоядерна енергетика - це поки лише наука. З малими модульними реакторами ситуація інша. Це вже не «далеке майбутнє»: є прототипи, їх відпрацьовують у лабораторіях. Потрібно пройти тестування, ліцензування і тільки тоді масштабувати. Як спеціаліст я впевнено допускаю, що ця технологія може з'явитися і в Харкові. У нас є наукова школа, є кадровий потенціал, є розуміння теми на рівні фахових майданчиків», - каже він.
Для того, щоб ММР в Україні - і конкретно в Харкові - стали реальністю, потрібно кілька речей одночасно: прийняти законопроєкт і впорядкувати регулювання; дочекатися, коли хоча б один комерційний ММР доведе свою життєздатність і надійність у світі; забезпечити міжнародні гарантії безпеки для інвесторів; підготувати кадри; розробити техніко-економічне обґрунтування для конкретних майданчиків.
Концепт малої модульної ядерної електростанції, фото - gettyimages
Це не питання «чи буде ядерний міні-реактор у Харкові?» Це питання, чи буде зроблено все необхідне, щоб він міг з'явитись - і чи будуть виконані всі умови в потрібний момент.
Харків - непросте місце для такого проєкту. Але він і не випадковий претендент: місто з потужною науковою школою, зруйнованою енергетичною інфраструктурою, яку треба відбудовувати, і очевидною потребою в незалежній генерації. Якщо малі модульні реактори взагалі з'являться в Україні - є певна логіка в тому, щоб один із них був побудований у Харкові.
З іншого боку, розміщення ММР у прифронтовому місті фахівці оцінюють як баланс між енергетичною стійкістю та підвищеними безпековими ризиками. ММР можуть підвищувати енергетичну автономність регіону - але в прифронтових зонах одночасно додхають стратегічний ризик. Тому їхнє розміщення вимагає значно жорсткіших гарантій захисту з боку міжнародних організацій і партнерів.
