Лютий 2024 року. Авдіївка в напівоточенні, місто під щоденними авіабомбардуваннями, цивільні ховаються по підвалах. У цей же час у Мережі з'являється інформація: росіяни вивозять дітей із «сірої зони».
Пошук розпочинається банально - із запита «вывезли ребенка из Авдеевки» російською мовою. Google виводить на телеграм-канал Юрія Мезинова, члена партії «Справедливая Россия». 25 лютого він публікує відео, на кадрах - чотирирічний хлопчик із мамою, щойно вивезені з Авдіївки. У коментарях люди запитують, де знаходиться родина, бо хочуть привезти дитині іграшки. Мезинов відповідає: «пункт тимчасового розміщення» у Ясинуватій, що знаходиться на тимчасово окупованій території Донецької області.
Фото - Instagram Влади та Костянтина Ліберових; на фото - Авдіївка
21 березня 2022 року Офіс генпрокурора відкрив кримінальне провадження за ч. ч. 1,2 ст. 43 8 Кримінального кодексу України за фактами протиправного переміщення українських дітей на тимчасово окуповану територію України та подальшої депортації до РФ та Білорусі. У межах розслідування, повідомили прокурори, перевіряється інформація ДІ «Український національний центр розбудови миру» щодо депортації та примусового переміщення 19 546 українських дітей. Верифікація даних триває.
Кожна цифра з цієї статистики - це історія пошуку, який може тривати роками. Або не закінчитись ніколи. Історія чотирирічного хлопчика з Авдіївки - одна з таких. Відео і коментарі у телеграм-каналі - це перша зачіпка у ланцюжку цифрових слідів, яка може привести до дитини. Або не привести.
Наступний крок - знайти той самий «пункт тимчасового розміщення». Google-пошук засвідчує, що це одна зі шкіл Ясинуватої. На сторінці школи у російській соцмережі «Вконтакте» - коментар жінки, яка працює там. Вона пише російською, як «боляче, що школа стала прихистком для біженців від війни»: не від «СВО», а саме від війни.
Створюється фейковий акаунт в російській соцмережі. Починається листування. Жінка має проукраїнську позицію і називає ім'я та прізвище хлопчика й матері з відео. Тепер можна шукати за прізвищем.
28 лютого на російському телеканалі «Звєзда» виходить сюжет про цього хлопчика. Називають прізвище та імена батьків. Жінка з центру розповідає: приїжджає багато російських журналістів, вони знімають пропагандистські ролики, а з усіма, кого вивезли, проводять «виховні бесіди».
«У мене діти з 2014 року виїхали на українську територію, ми з ними на зв'язку, я все розумію, що відбувається, - розповідає російською співробітниця «пункту тимчасового розміщення» в Ясинуватій. - А те, що родина казала це «спасибі Росії», - ну ось так їх... обробили, я впевнена. Не завжди варто вірити, коли бачите, як хтось із вивезених хвалить Росію. Тут все непросто, звичайно. Ми тут виживаємо».
У середині березня родину з Авдіївки везуть до Москви: сюжет про це знімає російське видання Readovka. Зустріч з Марією Львовою-Бєловою - уповноваженою при президентові РФ із прав дитини, ордер на арешт якої Міжнародний кримінальний суд видав у березні-2023. Львова-Бєлова обіцяє родині квартиру в Єнакієво, родина їде туди.
Цифрові сліди зафіксовано. Місцезнаходження - встановлено. Але дитина - досі в окупації.
Харківська область, 2022-й рік. Мати - бойовий медик ЗСУ: у січні-2022 підписала контракт, 11-річну доньку лишила у батьків в області. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ окупувала їхнє місто в кількох кілометрах від кордону, зв'язку не було. Жінка отримала важкі поранення на Донеччині, втратила документи і телефон. Коли влітку нарешті зуміла встановити звʼязок, сусіди повідомили: батьки загинули, дитина зникла.
Звернення до поліції, ЗМІ та волонтерів. В окупованому містечку в жінки був брат, який багато років мріяв отримати російський паспорт. Починається пошук у відкритих джерелах.
У телеграм-каналі так званої «ВГА Харьковской области» у вересні 2022-го зʼявляється репост відео російського телеканалу «Звєзда». На кадрах жителі окупованого міста отримують російські паспорти. Серед них - і брат жінки, яка шукає доньку.
За кілька днів ЗСУ звільняють місто. Незабаром на сторінці брата у «Вконтакте» з'являється фото двох дітей біля школи. Одна з них - донька героїні.
Це той момент, коли технології стають вирішальними. Реверсний пошук фото показує: на знімку - школа в Шебекіно Бєлгородської області РФ. Інформація передається до благодійної організації Save Ukraine та правоохоронних органів.
«Написала заяву в поліцію про зникнення доньки. Я розуміла, що не могла туди поїхати: я ж військова, то для мене то був би білет в один кінець. А тоді в поліції ще порекомендували звернутися в Офіс уповноваженого з прав дитини і до волонтерів Save Ukraine. Подзвонила брату, все це розказала. І тільки тоді він погодився віддати мою доню. Може, злякався, думаю», - каже мати дівчинки.
У грудні 2022 року дівчинку повертають в Україну. Волонтери допомагають оформити всі документи: із РФ дитину вивозять до Білорусі, потім - у Польщу, а звідти вже в Україну.
«Вона плакала, постійно ридала, я її обіймала і питала, чому вона плаче, а вона сказала, що від щастя, що вона так скучила», - згадує мати дівчинки.
Але не всі історії мають такий фінал.
Серпень 2022 року, окуповане місто Харківської області. До родин із дітьми приходить жінка, пропонує відправити малечу до оздоровчого табору на території РФ. Батьківські збори, там розповідають: табір біля моря, у Краснодарському краї, «гарний, як Артек». Із дітьми поїдуть вчителі. Усе безкоштовно.
Одна з матерів обговорила пропозицію з дітьми. Сини відмовились, 12-річна донька погодилась. «Чи треба щось підписати?» - запитала мати на зборах. Їй сказали просто взяти документи на дитину.
У середині серпня, зі слів матері, із міста виїхали десятки дітей - два великі автобуси. Жінка впізнала лише двох вчительок із місцевого ліцею: решта дорослих були незнайомі.
Дівчинка опинилась у таборі в російському Геленджику. Зв'язок - раз на два дні: зі слів дитини, телефони відбирали і віддавали лише подзвонити додому.
У першій половині вересня 2022-го ЗСУ деокупували місто в Харківській області, про яке ідеться. Мати набрала доньку і попросила передати слухавку вихователю, щоб дізнатись, коли повернуть дітей, бо місто звільнили. Невстановлена жінка-вихователька відповіла російською: «Від кого звільнили?» - і кинула слухавку.
Дівчині казали: у її місті немає нормальних умов для життя, тому залишайся тут. У жовтні мати попросила знайому, яка багато років жила в РФ, забрати дитину з табору: зі слів жінки, вона не мала можливості поїхати сама, бо вдома залишалось ще троє синів. Донька опинилась у сім'ї цієї жінки та її чоловіка-росіянина в Орлі. Своїх дітей у родини не було.
Спочатку мати розмовляла з донькою щодня, казала, що поверне її, як тільки зможе. Дівчинка просилась додому. Потім до дитини стало складніше додзвонитись, при кожному дзвінку поряд була та жінка. Згодом вона подзвонила матері і сказала: дитині краще поки лишатись у РФ і піти там у школу. Додала, що російські ЗМІ повідомляють, ніби людей, які намагаються повернутись до деокупованого містечка на Харківщині, розстрілюють ЗСУ. Жінка показала дівчинці руйнування у тому населеному пункті і сказала, що їй все одно нема куди повертатись.
У травні 2024-го РФ почала новий наступ на місто, про яке ідеться. Зараз воно лежить у руїнах. Мати з синами евакуювалась до Харкова. Дівчинка досі залишається в РФ та ходить у російську школу.
«Вона вже звикла, але все одно хоче до нас. А якщо я поїду до Росії, то мене одразу схоплять як дружину військового», - каже жінка.
Наразі вона у контакті з волонтерами, щоб все-таки повернути доньку в Україну.
Харківська область; фото - 57 окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка
У лютому 2022 року російські війська окупували частину населених пунктів Харківської області. За даними Офісу генпрокурора, під приводом «оздоровлення» окупаційна влада вивезла близько 300 дітей до табору «Медвежонок», що знаходиться на території тимчасово окупованого Криму. Поїздка здебільшого відбувалася за згодою батьків, яких переконували, що діти отримають «перепочинок» від ситуації у регіоні. Для сімей, які опинилися на межі бідності після окупації, важливим було те, що всі витрати понесуть російські органи влади. Були випадки, коли батьки, які не відпускали дітей до таборів, стикалися з прихованими, а іноді й прямими погрозами стосовно перегляду їхніх батьківських прав, наголошують в Офісі генпрокурора.
«Неповнолітніх після переміщення з окупованих територій Харківської області до літніх таборів на території окупованої АР Крим чи РФ, по закінченню обумовленого строку, не повертали додому. Натомість дітей перевозили з одного населеного пункту до іншого, зокрема до міст Анапа та Єйськ Краснодарського краю», - розповіли в Офісі генпрокурора.
Також досліджуються обставини незаконного переміщення 13 вихованців Купʼянської спеціальної школи, яких російські військовослужбовці без згоди батьків вивезли до тимчасово окупованого Перевальська Луганської області. Нині місцезнаходження трьох дітей невідоме. За сприяння громадських організацій 10 дітей повернули додому.
Як працює цифровий пошук: від скріншота до архіву
Кожен пошук - це ланцюжок технічних операцій, де помилка на будь-якому етапі може означати втрату сліду. Або небезпеку для тих, хто шукає.
«Кожний пошук розпочинається зі збору інформації - це ПІБ дітей, дати народження, імена батьків, їх соціальні мережі, контакти, - розповідають у розвідувальній агенції «Мольфар», яка спеціалізується на OSINT-пошуку. - Найчастіші цифрові сліди - це фото та відеоматеріали. Маючи фото зниклих дітей, ми шукаємо їх серед публікацій на російських державних чи пропагандистських ресурсах, у Telegram-каналах та соціальних мережах - передусім "ВКонтакте" та "Одноклассники"».
Найефективніший інструмент, за словами аналітиків, - реверсний пошук фото. Google Images, Yandex Images (через VPN), Pimeyes, Search4face - ці сервіси дозволяють знаходити ті самі зображення у новинах, соцмережах чи на офіційних ресурсах. Додатково застосовуються моніторинг Telegram-каналів і архівні сервіси - Wayback Machine, archive.is. Ще один інструмент - сервіси пошуків контактів та соціальних мереж, наприклад x-ray.contact, який по номеру телефону показує, чи є контакт у мережі оператора та в якій країні він знаходиться.
Важливий не лише пошук, але й коректне та надійне збереження його результатів.
«Ми структуруємо всі знахідки у вигляді таблиць, - розповідають аналітики «Мольфара». - Фіксуємо джерело, URL, дату та час, скріншоти сторінок, архівні копії, метадані файлів та результати реверс-пошуку. Для кожного артефакту зберігаємо цифровий "ланцюг доказів" - оригінал файлу, хеші, архів, щоб унеможливити спотворення. Це дозволяє працювати за міжнародними стандартами верифікації електронних доказів».
Серед головних викликів, які наразі стоять перед будь-якими збирачами цифрових слідів, - швидке видалення чи цензура контенту на російських платформах, поширення маніпулятивних матеріалів, а також ризики, пов'язані з безпекою користувачів: логування, відстеження IP-адрес, можливі кібератаки. Саме тому застосовуються ізольовані робочі середовища, контент архівується одразу після виявлення, а інформація перевіряється у кількох незалежних джерелах.
У тіні цифрових слідів: як не стати жертвою
Робота з російськими платформами - це не лише технічна задача: це й ризик для тих, хто шукає. У кіберполіції це називають «ізоляція плюс резервність плюс мінімізація слідів». Практично це означає складну систему захисту на кількох рівнях.
Перший рівень - ізоляція середовища. Окремий пристрій або віртуальна машина (VirtualBox, QEMU), спеціальні операційні системи, орієнтовані на забезпечення анонімності, - Qubes OS або Tails. Ніколи не використовувати робочий комп'ютер для доступу до ризикованих платформ.
Другий рівень - багаторівневе анонімне з'єднання. Як мінімум два VPN-провайдери та мережа анонімізації Tor.
Обовʼязкові умови роботи - браузер із «чистим» профілем, відключені розширення, контейнерні профілі. Не довіряйте режиму «інкогніто» - він лише не зберігає локальну історію.
Третій рівень - захист даних. Всі файли у кіберполіції радять тримати в зашифрованих архівах. Ніколи не надсилайте архів і пароль до нього одним каналом зв'язку - завжди пароль має йти окремо. Двофакторна автентифікація для всіх важливих акаунтів, і краще використовувати не SMS, а FIDO2 (фізичні USB-ключі) або додатки-автентифікатори.
Ризики для розслідувачів - абсолютно реальні, наголошують кіберфахівці. Серед них Spear phishing - цільовий фішинг, коли зловмисники надсилають персоналізовані повідомлення для отримання доступу до конфіденційної інформації або встановлення шкідливого програмного забезпечення. Також трапляються використання вразливостей у програмному забезпеченні; збір метаданих, аналіз мережевого трафіку; фізична компрометація - втрата пристроїв, доступу до акаунтів.
«Використовуйте розподіл ролей, - радять у кіберполіції. - Діліть команду на "джерелозбирачів", "аналітиків", "публікаторів", щоб компрометація одного користувача не призвела до повного доступу до даних».
Не менш важливим є і захист самих доказів, адже відомості з відкритих джерел у мережі Інтернет можуть використовуватися як доказ незаконного переміщення та депортації українських дітей - це підтверджує Офіс генпрокурора.
Отже, основна мета - забезпечити цілісність даних і доказовий ланцюг, щоб інформація залишалася достовірною та захищеною від підміни. У кіберполіції радять:
- ніколи не працювати поверх оригіналу - робити копію і хешувати (створювати унікальний цифровий відбиток файлу);
- зберігати метадані, вести журнал: час, джерело, метод отримання;
- використовувати цифровий підпис для критичних файлів або зберігати хеші у публічному реєстрі;
- використовувати визнані інструменти для роботи з цифровими доказами: FTK Imager, Autopsy, Guymager;
- документувати кожну дію, кожен крок;
- зберігати дві незалежні зашифровані копії.
Чому їх не повертають: юридичні та практичні бар’єри на шляху повернення дітей в Україну
Цифровий слід знайдено. Місцезнаходження дитини встановлено. Докази зібрані. Але це не означає, що дитину можна повернути.
«Основні правові перешкоди для повернення дітей з території Російської Федерації пов'язані з односторонніми змінами законодавства, введеними під час окупації, - пояснює правовий аналітик, магістр міжнародного права Карім Асфарі. - Закони, прийняті РФ у 2022 році, "визнають" громадян України та осіб без громадянства на окупованій території громадянами РФ, а російські органи влади вимагають від медичного персоналу на окупованій території видавати новонародженим російські свідоцтва про народження».
Президент РФ видав укази, що прискорюють видачу російського громадянства дітям, які не мають батьківського піклування. Це дозволяє опікунам та директорам установ подавати заявки на отримання російського громадянства від імені дитини. Для дітей, які не мають батьківського піклування або розлучені зі своїми сім'ями, зміна імені або громадянства ускладнює пошук і возз'єднання.
«Росія не виконує своїх зобов'язань щодо обміну інформацією про переданих дітей, - додає Крістофер Хейл, американський юрист, який консультував суддів у Міжнародному кримінальному трибуналі ООН по колишній Югославії. - Крім того, РФ не виконує свого обов'язку згідно з міжнародним гуманітарним правом сприяти поверненню дітей, натомість змушуючи батьків ризикувати довгими і небезпечними подорожами, щоб повернути своїх дітей».
Найбільша проблема - з дітьми, які втратили батьків або були розлучені з ними, наголошує Катерина Рашевська, експертка з питань міжнародного правосуддя та юридичного аналізу Регіонального центру прав людини.
«Діти з Херсонського обласного будинку дитини вже давно в російських сім'ях, - каже вона. - Про це говорять самі росіяни і окупаційні адміністрації. Дітей, які стають сиротами, можуть взяти в родину тільки громадяни РФ. Тобто перед українськими батьками є вибір: або ти кидаєш спробу повернути дитину, або береш російський паспорт. Але тоді тебе з високою долю імовірності не випустять із РФ назад в Україну».
До речі, діти самостійно більше не можуть виїхати з окупованих територій. За словами Рашевської, раніше, у перші роки повномасштабного вторгнення, 17-річні діти ще виїжджали самі. Зараз уже ні - тільки після 18 років. Але й тут є пастка:
«Є деякі діти, які намагаються самотужки повернутися з окупованих територій, уже будучи дорослими, у віці 18-19 років. Але вони не можуть заїхати на територію України, бо в них немає українських документів», — пояснює Рашевська.
Мирослава Харченко, керівник юридичного департаменту правової організації Save Ukraine, додає ще один вимір проблеми:
«Основна перепона для повернення дітей з РФ знаходиться не в юридичній площині: це проблема інформаційної ізоляції дітей і людей, які знаходяться в окупації і на території РФ. А друга проблема - це час, який працює, на жаль, не на нашу користь. Чим довше люди живуть там, тим більше вони, по-перше, звикають до тих обставин, в яких вони опинилися. А по-друге, тим більше вони підпадають під вплив пропаганди».
Від цифрових слідів до кримінальних проваджень
За даними Офісу генпрокурора, у межах кримінального провадження за фактами протиправного переміщення українських дітей на тимчасово окуповану територію та подальшої депортації до РФ і Білорусі повідомлено про підозру 16 особам. Серед підозрюваних - 4 громадяни РФ, зокрема два депутати Держдуми, один із яких - довірена особа лідера партії «Справедлива Росія», дружина лідера цієї партії та військовослужбовець 205-ої окремої мотострілкової козацької бригади сухопутних військ ЗС РФ. Також оголошено про підозри 12 громадянам України.
До суду направлено три обвинувальні акти стосовно 10 осіб, які обвинувачуються у незаконному переміщенні та депортації українських дітей із окупованих територій Херсонської і Донецької областей. Вироки не винесені.
За фактами незаконного переміщення та депортації дітей з Харківської області підозри не повідомлялись.
«Основними проблемами, із якими стикається слідство, є перебування дітей, їх батьків і законних представників, свідків на тимчасово окупованій території України, - пояснюють в Офісі генпрокурора. - Це ускладнює проведення за їх участю слідчих дій. Серед труднощів також багатоепізодність та складність провадження, що потребує проведення значної кількості слідчих та розшукових дій».
Дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок шість дітей. Шістнадцять підозр. Три обвинувальні акти. Поки що жодного вироку.
Це не просто статистика - це дев'ятнадцять тисяч пʼятсот сорок шість історій пошуку, які часто розпочинаються з Google-запиту і можуть тривати роками. Це тисячі фейкових акаунтів у російських соцмережах, мільйони скриншотів, хеші файлів, архівні копії. Це волонтери, які працюють, ризикуючи власною безпекою.
Це мати з Харкова, яка шукала доньку після важкого поранення, втративши все, окрім надії. Це дівчинка з деокупованого містечка, якій показали руїни і сказали, що їй нема куди вертатись. Це чотирирічний хлопчик з Авдіївки, якого вивезли разом з мамою і який став героєм пропагандистських сюжетів.
Кожен цифровий слід - це шанс. Кожен знайдений профіль у «Вконтакте», кожне фото в телеграм-каналі, кожен сюжет на пропагандистському телеканалі - це можливість встановити, де дитина, і спробувати її повернути. Або принаймні зафіксувати злочин. Це роблять силовики, волонтери, дослідники кількох організацій, які працюють в Україні, - наприклад, The Reckoning Project. Цей проєкт співпрацює з Офісом генпрокурора, і інформація про вивезення дітей передається українським правоохоронним органам. Бо деякі батьки, кажуть дослідники, не звертаються в поліцію, але погоджуються говорити з неофіційними особами.
Технології дають інструменти для пошуку. Але цифрових слідів недостатньо, щоб повернути дітей додому. РФ створює правові бар'єри - нав'язує дітям російське громадянство, передає їх у російські сім'ї. І тут розпочинаються інші історії - про те, як технології співпрацюють з юридичною реальністю і що відбувається, коли цифрова правда має стати правдою судовою, а також про те, що і як робить держава, аби повернути своїх дітей.
,
