Є два способи відповісти на питання, чи може туризм стати вектором відновлення Харківщини. Перший - подивитися на карту й сказати: регіон із 40-кілометровою відстанню до кордону з РФ, де ще тривають активні бойові дії і де найкращі туристичні об'єкти або зруйновані, або в зоні ризику, - це не туристична локація, а прифронтова територія. Відповідь «ні» тут виглядає як здоровий глузд.
Другий спосіб - подивитися на Варшаву 1945 року, Мостар 1995-го, Батурин 2000-х і зрозуміти, що туристичний потенціал і туристична реальність - це не одне й те саме. Потенціал не зникає від руйнувань. Він чекає. Питання лише в тому, хто і як з ним буде працювати, коли прийде час.
Харківщина перед цим питанням стоїть вже зараз - навіть у розпал активних бойових дій. І відповідь на нього матиме значення не тільки після закінчення війни. Туризм - не розвага і не розкіш. У певних умовах це інструмент відновлення: економічного, культурного, соціального.
Що було і що зникло
Перш ніж говорити про майбутнє, варто загадати, якою була ситуація до 24 лютого 2022 року. Харківщина ніколи не була масовим туристичним напрямом у тому сенсі, як Львів чи Одеса. Але «не курортний» не означає «порожній».
Будівля Держпрому, Харків, зима-2025
Ганна Дорошенко, доцент кафедри туризму і готельного господарства Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова, описує довоєнний потенціал регіону як унікальне поєднання кількох пластів. Культурно-пізнавальний туризм: музеї, театри, архітектурний авангард, зокрема знаменитий Держпром та площа Свободи. Урбаністичний туризм: Харків - місто з дуже впізнаваним архітектурним обличчям, де конструктивізм 1920-х сусідить із дворянськими садибами XIX століття. Освітній туризм: Харків залишався одним із найбільших студентських міст України, що само по собі формує туристичні потоки. І нарешті - рекреаційний туризм: маршрути вздовж Сіверського Донця, садиби Слобожанщини, палацово-паркові комплекси, які мають мало аналогів у Центральній та Східній Україні.
Шарівський палац, Харківська область, весна-2024
Останній пункт - це окрема розмова. Активіст і засновник благодійного фонду «Омріяна країна» Олексій Толкачов, який понад 10 років займається питанням відновлення Шарівського палацу, зазначає: «Харківщина навіть не уявляє, наскільки вона багата і цікава для туризму. Уявіть, в Київській області взагалі немає ані палаців, ані маєтків - немає куди поїхати, щоб подивитися на старовинну величну красу. А взяти лише один маршрут із Харкова через Старий Мерчик, Шарівку, Наталіївку, Співочі тераси, Краснокутський дендропарк, Пархомівський музей… Потенціал колосальний».
Цей маршрут існував. Він приваблював туристів. Але його ніколи не було повноцінно оформлено, профінансовано й розвинено - і в цьому полягала фундаментальна проблема ще до будь-яких воєнних руйнувань.
Що відбулося після 2022 року
Повномасштабне вторгнення змінило не лише стан об'єктів - воно змінило сам образ регіону.
У ніч на 7 травня 2022 року російська ракета влучила в Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка. Будівля XVIII століття, де філософ провів останні роки свого життя і де розташована його могила, згоріла майже вщент - залишилися лише зовнішні стіни. Удар був завданий у рік 300-річчя від дня народження Сковороди, якого РФ тривалий час привласнювала як «свого» філософа. Те, що сталося, - це акт культурного знищення.
Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди після обстрілу, літо-2022, фото - телеграм-канал Олега Синєгубова
Станом на квітень 2026 року повна реставрація музею оцінюється приблизно в 40 мільйонів гривень. Проєктна документація нарешті розроблена. Але будівля, яка стоїть за 30 кілометрів від кордону з РФ, досі без даху - і навіть питання консервації вирішується роками, через відсутність охочих виконувати роботи в зоні підвищеної небезпеки.
Це лише один із символічних прикладів. За даними обласної Програми розвитку культури, туризму та охорони нерухомої культурної спадщини Харківської області на 2024–2028 роки, внаслідок бойових дій пошкоджено або зруйновано 197 будівель закладів культури та 209 пам'яток культурної спадщини. Серйозних руйнувань зазнали центральна частина Харкова, площа Свободи, будівля обласної державної адміністрації, Палац праці, університети, театри й бібліотеки. Більшість харківських готелів, які є обовʼязковою ланкою для розвитку туризму, - пошкоджені або виведені з ладу.
Будівля Харківської ОВА, зима-2025
Інший показовий приклад - Шарівський палац. До вторгнення він був одним із найбільш медійно помітних туристичних об'єктів Харківщини, справжньою перлиною Слобожанщини. Стан самого палацу залишався предметом багаторічних суперечок, але хоча б частина туристичної інфраструктури навколо нього функціонувала. Зараз, за даними Харківської ОВА, об'єкт включено до системи DREAM і там заплановані першочергові протиаварійні консерваційні роботи - але поки що все це на папері.
Багато місць, які ще кілька років тому виглядали перспективними туристичними локаціями, зараз або перебувають на лінії зіткнення, або в небезпечній близькості до неї. Великий Бурлук - це район, де прямо зараз ідуть активні бої, його садиба Донець-Захаржевських - зазнала масштабних руйнувань. Ізюм - місто з відомою культурною і природною спадщиною, але зараз там насамперед відновлюють водопостачання й електрику, а не туристичні маршрути. Список можна продовжувати.
Паралельна реальність: що відбувається в Черкасах
Черкащина - регіон, де питання про туризм під час війни вирішується по-іншому. Не тому, що там немає проблем, а тому, що там менше безпосередньої загрози. Це дозволяє тестувати підходи, які в Харкові поки неможливі, - і про які Харків має думати вже зараз, щоб бути готовим.
Черкащина позиціонує себе як «місце сили» - земля Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка, козацтво, Холодний Яр, сакральні місця національної ідентичності. У воєнний час цей наратив набув нового сенсу: туризм тут перетворився на форму психологічного відновлення, пошуку коріння, опори. Люди їдуть сюди - вони їдуть, щоб зрозуміти, за що ми воюємо і хто ми є.
Палац Шувалових у Тальному - мисливський замок кінця XIX - початку XX століття в стилі французького ренесансу - стає живим прикладом такого підходу. Об'єкт, який довгі роки балансував між напівзанедбаністю і туристичним потенціалом, отримав новий імпульс саме під час війни: місцева громада разом із представниками влади почала активніше думати над тим, як перетворити його на щось привабливе для внутрішніх туристів. Реставрація, що тягнеться роками і потребує десятків мільйонів гривень, яких у тальнівської громади немає, - це та сама системна проблема, властива всій Україні. Але усвідомлення того, що саме зараз, під час війни, об'єкт може стати точкою притягнення для людей, які потребують сенсу і краси, - це вже зрушення.
Палац Шувалових у Тальному, фото - Вікіпедія
Черкаський досвід важливий для Харкова ще з одного боку. Він показує: туризм під час і після кризи - це не про «натовп туристів» з інших країн. Це про внутрішній туризм, про те, що сам регіон відкриває для себе, про те, як люди, що шукають короткочасного відновлення, їдуть до місць із культурною цінністю - не тому, що там суперсервіс, а тому, що там є сенс.
Що насправді потрібно
Щоб говорити про майбутнє, треба чесно назвати теперішні системні проблеми. Вони існували до війни, вони існують під час неї і вони нікуди не зникнуть самі собою після.
Олексій Толкачов описує це на прикладі Шарівського палацу - і цей опис є показовим для всієї системи: «В Україні держава і органи місцевого самоврядування часто сидять на пам'ятках культури та архітектури, як собака на сіні: і самі нічого не роблять, і іншим не дають».
Він витратив більше 10 років на спроби взяти Шарівку в оренду через благодійний фонд, зібрати кошти, залучити партнерів - і весь цей час стикався не з відсутністю ресурсів або ідей, а з відсутністю політичної волі. Обласна рада так і не оформила документів про право власності на об'єкти, необхідні для оренди.
Паралельно він спостерігає за тим, як це відбувається в інших країнах. У Франції громадська ініціатива «Д'Артаньяни» викупила замок Château de la Mothe-Chandeniers і перетворила його на спільний проект: 27 910 людей з усього світу придбали символічні акції й стали співвласниками пам'ятки. Зараз замок - потужний туристичний центр. У США молодий ентузіаст за півтора року зібрав кошти й викупив палац Lynnewood Hall, де тепер йде реставрація. «У США на здійснення мрії пішло два роки, у мене в Україні - вічність, а віз і нині там», — констатує Толкачов.
Замок Château de la Mothe-Chandeniers, фото - Вікіпедія
Фахівець із туризму Ганна Дорошенко фіксує іншу, але пов'язану проблему: відсутність системної інвентаризації туристичних ресурсів. За її словами, повноцінної, актуальної й відкритої бази того, що є в регіоні, у якому стані і з яким потенціалом - не існує. Є окремі реєстри, наукові дослідження, дані різних органів, але всі ці джерела не формують єдиної системи: «Дані накопичуються на різних рівнях: державному, регіональному, громадському, міжнародному. Але поки що бракує єдиної цифрової платформи, яка би об'єднала їх».
Ця проблема особливо болюча в умовах війни: стан об'єктів змінюється швидко, частина пам'яток у небезпечних зонах, частина - пошкоджена, частина потребує термінової консервації. Відсутність актуальної картини унеможливлює як пріоритизацію відновлення, так і планування туристичних маршрутів у безпечних районах.
Є і третя проблема - нерівномірний розвиток. Один об'єкт отримує увагу, гроші й туристів. Сусідній занедбується. Це не харківська або навіть не українська особливість - це системна слабкість, яка притаманна більшості країн, де немає комплексної туристичної політики. Але на Харківщині вона проявляється особливо виразно: міська архітектурна спадщина Харкова, Держпром, площа Свободи - ці об'єкти були більш-менш у полі зору. Шарівка - на межі занедбаності. Садиба Донець-Захаржевських у Великому Бурлуці, де збереглася унікальна слобожанська архітектура XIX століття, - про неї знали переважно спеціалісти.
Садиба Донець-Захаржевських у Великому Бурлуці після обстрілу, весна-2026, фото - ДСНС
Відповідальність за це - багаторівнева. Держава, місцева влада, громади, балансоутримувачі, бізнес - кожен формально причетний, але чіткого механізму відповідальності - немає. Саме тому після війни Харківщині знадобиться не просто відновлення окремих об'єктів, а переосмислення всієї системи управління туристичними ресурсами.
Після руїн: яким може бути туризм
Губернатор Харківської області Олег Синєгубов, відповідаючи на питання про туризм, говорить обережно: «Нам треба буде наново продумувати напрямки. Тому що зараз ті запити, які в нас є щодо туризму, - то це лише військовий туризм».
Це чесна відповідь чиновника в умовах, коли туризм - справді не перший пріоритет. Але за нею ховається і важливий посил: запит вже є. Він трансформований, він інший - але він є. І після завершення активної фази бойових дій він має всі шанси зрости.
Яким може бути туризм Харківщини після війни? Не таким, яким він був до 2022 року. Але, можливо, кращим - якщо підійти до цього свідомо.
Перший і найбільш очевидний напрямок - туризм пам'яті та свідчень. Міжнародний досвід підтверджує, що руйнування може перетворитися на точку притягнення. Варшава, знищена на 85% під час Другої світової війни, відбудувалася і перетворила саму свою історію на частину туристичного образу: Старе місто, відновлене фактично за архівами і картинами, сьогодні є об'єктом спадщини ЮНЕСКО. Мостар у Боснії після війни на Балканах зробив своїм символом відновлений Старий міст - знак не лише архітектурного, а й культурного відродження.
Салтівка, Харків, літо-2025
Але - і це принципово важливо - ані Варшава, ані Мостар не стали «містами руїн». Вони стали містами відновлення, і ця різниця колосальна. Харків має потенціал обрати саме другий шлях.
«Харків уже зараз став одним із символів стійкості України. У міжнародному сприйнятті місто асоціюється не лише з руйнуваннями, а й зі спротивом, роботою університетів, музеїв, театрів, волонтерських і культурних ініціатив навіть в умовах постійної небезпеки», - наголошує Ганна Дорошенко. - Це вже є брендом - ненавмисним, але реальним.
Другий напрямок - туризм слобожанської ідентичності. Садиби, палацово-паркові ансамблі, природа, гастрономія, культурні маршрути - весь той потенціал, який не встигли повноцінно розкрити до 2022 року. Шарівський палац, маршрут через Наталіївку і Краснокутський дендропарк, відновлений (або хоча б законсервований) музей Сковороди - це не ностальгія, а реальна основа для туристичного продукту.
Третій напрямок - промисловий і урбаністичний туризм. Олексій Толкачов говорить про це з особливим ентузіазмом: «Є величезний незадіяний потенціал індустріального туризму. Потенціал харківських заводів-гігантів, промислових об'єктів - це може бути дуже цікаво для розвитку цілого напрямку туризму». І окремо він говорить про фінансову архітектуру дореволюційного Харкова: «Варто приїхати на площу Конституції у Харкові та озирнутися навкруги - величні будівлі комерційних банків та бірж, які були фінансовим центром всієї країни! Такого немає в жодному іншому місті України!»
Харків, весна-2026
Четвертий напрямок - «тихий туризм», відновлення і ментальне здоров'я. Студенти кафедри туризму університету Бекетова цього року посіли друге місце у всеукраїнському конкурсі «Леви туризму» з проєктом «Тиха течія» - мережею маршрутів психоемоційного відновлення в межах програми «Подорож до себе». Це не випадковість: запит на такий туризм колосальний - серед ветеранів, ВПО, людей, які хочуть відновитися після тривалого стресу. Черкащина вже активно розробляє цей напрямок. Харківщина має потенційні умови для нього - природа, сільські території в безпечних районах, - але потрібні тиша, безпека та системна робота.
Умови, без яких нічого не вийде
Туризм як один із векторів відновлення - реалістична концепція. Але не безумовна. Є кілька речей, без яких вона залишиться красивою ідеєю в презентаціях.
Перша і безумовна умова - безпека. Без завершення активних бойових дій, розмінування територій і відновлення базової інфраструктури говорити про туристичні маршрути у більшості районів Харківщини неможливо. Це очевидно, але варто проговорити, бо деякі дискусії пропускають цей крок.
Друга умова - рішення щодо власності й управління пам'ятками. Досвід Шарівського палацу показує: проблема не завжди у грошах. Іноді проблема в тому, що не оформлені документи про право власності, не визначені умови оренди, немає прозорих механізмів державно-приватного партнерства. Олексій Толкачов мав готові плани, ресурси й партнерів - і все було заблоковано на рівні паперів.
Після війни Україні знадобиться новий підхід: можливість передавати пам'ятки громадським організаціям і благодійним фондам за символічну орендну плату або у власність - але з чіткими охоронними зобов'язаннями, контролем за реставрацією і санкціями за порушення. Не «хтось викупить і зачинить», а «хтось візьме і відновить за правилами». Це різниця між втраченою спадщиною і врятованою.
Будівля ХОВА, літо-2025
Третя умова - цифрова інвентаризація. Єдина відкрита база туристичних ресурсів регіону, яка відображає актуальний стан об'єктів, рівень пошкоджень, безпекову ситуацію, туристичний потенціал, транспортну доступність. Така база дозволить і планувати маршрути, і залучати міжнародних інвесторів, і пріоритизувати відновлення.
Четверта умова - міжнародна підтримка: ідеться про ЮНЕСКО, різноманітні фонди підтримки культурної спадщини, програми ЄС. Але її ефективність залежить від того, чи є в регіоні партнери, які можуть ці ресурси освоювати, - і від того, чи є чітке бачення, куди їх спрямовувати. Черкаський досвід показує: локальна активність і зрозумілий запит - це вже половина справи.
П'ята умова - підтримка малого бізнесу. Туризм неможливий без кав'ярень, місцевих гідів, садиб для ночівлі, транспортних послуг. Відновлення цього середовища вимагає окремих інструментів: податкових пільг, грантових програм, спрощених дозвільних процедур.
Питання ідентичності
Є ще одне питання, яке виходить за межі прагматики: яким буде образ Харківщини після війни?
Це важливо не лише для туризму. Образ - це те, що визначає, як регіон розуміє сам себе, як залучає інвестиції, як позиціонується у медіапросторі. «Харків - місто, яке вистояло» - це одна оповідь. «Харків — місто з трьохсотлітньою культурою Слобожанщини, університетським духом і архітектурою авангарду» - це інша. Найкращий варіант поєднує обидва.
Олексій Толкачов мріє про Харків як велике місто, відновлене і подане через туристичний наратив: «Часто все українське сприймають як сільське - хатинки під солом'яними стріхами тощо. Але Харків - це зовсім інший образ українського. Потужний, багатий, величний та амбітний».
Благовіщенський собор, Харків, літо-2025
Ганна Дорошенко говорить про те, що новою основою туристичного бренду Харківщини можуть стати теми незламності, культурної пам'яті, відновлення та переосмислення спадщини. «Це вже буде не той туризм, який існував до 2022 року, але він може стати глибшим, відповідальнішим і більш ціннісно наповненим».
Обидва образи - не суперечать, а доповнюють одне одного. І саме їх поєднання може дати Харківщині туристичний образ, відмінний від будь-якого іншого регіону України.
Замість висновку: не «коли закінчиться війна», а «починаючи з сьогодні»
Ключова пастка в дискусіях про туризм і відновлення - відкладати все на «після перемоги». Звичайно, повноцінний туристичний розвиток неможливий без безпеки. Але підготовка - можлива і потрібна вже зараз.
Вже зараз можна займатися цифровою інвентаризацією об'єктів. Вже зараз можна розробляти нові туристичні стратегії і маршрути - принаймні для відносно безпечних районів. Вже зараз можна вирішувати питання власності й управління пам'ятками, щоб після завершення бойових дій не починати з нуля. Вже зараз можна налагоджувати партнерства з міжнародними інституціями. Вже зараз можна розвивати онлайн-присутність - і приклад «Музею майбутнього» в Сковородинівці показує, що навіть зруйнований об'єкт може жити в цифровому просторі.
Черкащина, яка перебуває в тилу, вже тестує ці підходи - і результати є. Харківщина, яка перебуває на передовій у всіх сенсах, може готуватися до моменту, коли умови зміняться. Потенціал нікуди не зникне разом із зруйнованими будівлями. Він у культурі, у людях, у пам'яті про те, чим був і чим може стати цей регіон.
Туризм на Харківщині - це не питання «чи» або «коли». Це питання «як» і «за яких умов». І відповідь на нього можна починати формулювати вже сьогодні - поки іде війна і поки ще є що зберігати.
Наталія Кобзар, Харків
Назарій Вівчарик, Черкаси
Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту "Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції", який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи
