У Харківській області почастішали випадки використання росіянами БПЛА, оснащених боєприпасами, до складу яких входить збіднений уран-238. Ми вирішили детальніше розібратися з тим, що таке «збіднений уран» і чим він небезпечний. Отже, почнемо. 

Що таке збіднений уран

Уявіть собі мішок з квасолею, де майже всі зерна білі, і лише приблизно сім зерен з тисячі — червоні. Природний уран влаштований подібно. Це не один матеріал, а суміш двох дуже близьких різновидів одного й того самого металу — їх називають ізотопами. Зовні та хімічно вони однакові, але поводяться по-різному. Більша частина — це «звичайний» уран (його позначають U-238), а невелика домішка — «особливий» уран (U-235). Саме цей «особливий» уран вміє робити те, заради чого взагалі потрібна атомна галузь: запускати ланцюгову ядерну реакцію. З нього роблять паливо для АЕС і начинку ядерних бомб. «Звичайний» же уран на таке практично нездатний.

Проблема в тому, що в природній сировині «особливого» урану занадто мало — менше 1%. Для палива реактора потрібна концентрація в кілька відсотків, а для бомби — більше 90%. Тому уран доводиться «збагачувати»: на величезних заводах з тисячами центрифуг тонни металу буквально просівають, відокремлюючи рідкісні «червоні зерна» від звичайних «білих».

І ось після цього тривалого сортування виходить дві купки. В одній — концентрат «особливого» урану, який йде в реактори або на зброю. А в другій — все інше, гора металу, з якого «висмикнули» майже все цінне. У цій другій купці частка «особливого» урану падає з природних 0,7% до приблизно 0,2–0,3% — у два-три рази менше, ніж було спочатку. Ось цей залишок і називають «збідненим ураном»: його ніби обікрали, збіднили, позбавили найціннішої частини.

По суті, це промислові відходи. Але відходи незвичайні: важкі як свинець (навіть щільніші), дуже міцні, слаборадіоактивні. Спочатку ніхто не знав, що з ними робити — накопичували на складах. Потім зметикували, як їх можна використовувати. Частина цього матеріалу пішла на цивільні потреби — балансувальні вантажі в літаках, противаги, захист для медичних установок з радіоактивними джерелами. Але основне військове застосування збіднений уран знайшов у двох нішах: бронебійні снаряди та захисна броня.

Як збіднений уран працює в боєприпасах

Принцип дії снаряда зі збідненого урану — кінетичний. Ніякої хімічної вибухівки всередині сердечника немає: пробиття броні забезпечується за рахунок маси, швидкості та фізичних властивостей металу.

  • Снаряд випускається з початковою швидкістю близько 1500–1700 м/с. На дальності бою сердечник зі збідненого урану зберігає енергію, достатню, щоб продавити або пробити сучасну броньовану сталь. У момент удару відбувається кілька критично важливих процесів:
  • Сердечник не «розплющується», як це сталося б з вольфрамовим аналогом, а самозагострюється. Уран має специфічну кристалічну структуру: при ударній деформації він відколюється вузькими смугами, і наконечник залишається гострим протягом усього проникнення. Це значно підвищує пробивну здатність у порівнянні з вольфрамовими сплавами.
  • Висока температура і тертя викликають пірофорний ефект: дрібні частинки урану, що відриваються при пробиванні броні, запалюються. Усередині пробитої машини виникає хмара палаючого металу, що підпалює боєкомплект, паливо і вражає екіпаж термічно.
  • Частина матеріалу перетворюється на аерозоль — найдрібніший урановий пил та оксиди. За різними оцінками, від 10% до 70% маси сердечника при попаданні в броньовану ціль переходить в аерозольну або тверду дисперсну форму.

Де застосовується збіднений уран

В арсеналі НАТО найбільш відомі кілька типів боєприпасів. Це американські 120-мм танкові підкаліберні оперіні снаряди (APFSDS) для гладкоствольної гармати M256 танків M1 Abrams, CHARM 3 — британський 120-мм бронебійний снаряд для танків Challenger 2, PGU-14/B API — 30-мм бронебійний снаряд для авіаційної гармати GAU-8 Avenger штурмовиків A-10 Thunderbolt II. Саме ці боєприпаси масово використовувалися проти іракської бронетехніки в 1991 році.

Збіднений уран застосовується і для захисту. Танк M1A2 Abrams у модифікаціях з кінця 1980-х має броньові модулі з урановими вставками, що підвищують стійкість до кінетичних снарядів. Аналогічні технології у відкритих джерелах згадуються для окремих машин інших армій.

Росія також має у своєму розпорядженні боєприпаси зі збідненим ураном — зокрема, для 125-мм танкових гармат. Подробиці російських розробок у цій сфері відкрито не публікуються.

Бойове застосування: від Перської затоки до України

Масово збіднений уран вперше був використаний у війні 1991 року в Перській затоці. За даними американських військових, під час операції «Буря в пустелі» було випущено близько 290 тонн боєприпасів зі збідненим ураном — переважно по іракській бронетехніці. Снаряди A-10 розстрілювали колони вантажівок, БТР і танків на «Дорозі смерті» в районі Ель-Джахри.

Далі були Балкани. Під час бомбардувань НАТО Боснії в 1994–1995 роках і Югославії в 1999 році було застосовано, за даними Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), близько 11 тонн збідненого урану. Основні точки застосування — Косово, Південна Сербія, район Сараєво.

У 2003 році під час вторгнення в Ірак було випущено, за різними оцінками, від 140 до 170 тонн боєприпасів зі збідненим ураном — більша частина в міських боях, зокрема в Багдаді та Ель-Фаллуджі.

До 2026 року прямих доказів застосування Росією боєприпасів зі збідненим ураном в Україні не було — при тому, що в її арсеналі вони є давно: це танкові підкаліберні снаряди сімейства «Свинець» (3БМ59 і 3БМ70) для 125-мм гармат Т-72, Т-80 і Т-90, чиї уранові сердечники задокументовані і в радянських довідниках, і в дослідженнях Міжнародної коаліції за заборону уранової зброї (ICBUW). 

20 травня 2026 року, коли СБУ повідомила, що на уламках російської ракети Р-60 класу «повітря-повітря», встановленої на модифікований ударний дрон «Герань-2» і застосованої по Чернігівській області в ніч на 7 квітня, було зафіксовано рівень гамма-випромінювання 12 мкЗв/год — значно вище природного фону; за результатами експертизи уражаючі елементи бойової частини містили збіднений уран (ізотопи U-235 і U-238). 

Важливе застереження: речник Повітряних сил Юрій Ігнат пояснив, що йдеться про штатний урановий сплав у сердечнику радянської ракети Р-60, а не про спеціально встановлену радіоактивну начинку — тобто це не «брудний боєзаряд», а використання старого радянського боєприпасу, що конструктивно містить збіднений уран, на новій платформі доставки.

У чому полягає небезпека

Небезпека збідненого урану має подвійну природу: радіологічну та хімічну, причому в більшості реальних сценаріїв хімічна токсичність як важкого металу виявляється більш значущою загрозою.

Внутрішнє опромінення

Цілісний снаряд або необроблений шматок збідненого урану сам по собі мало небезпечний зовні: альфа-випромінювання не проникає крізь одяг і шкіру. Проблема виникає, коли уран потрапляє в організм — через вдихання аерозолю, проковтування частинок разом із їжею та водою або потрапляння у відкриту рану.
Усередині тіла альфа-частинки завдають локальної шкоди клітинам тканин: у легенях, кістковій тканині (уран накопичується в кістках замість кальцію), нирках. При вдиханні частинки оксидів урану можуть затримуватися в легенях на роки, поступово розчиняючись і розподіляючись по органах.

Хімічна токсичність

Уран — важкий метал, і як будь-який важкий метал при потраплянні в кровотік він токсичний. Головний орган-мішень — нирки. При значному внутрішньому зараженні у людей фіксується порушення функції ниркових канальців, білок у сечі, ознаки нефротоксичності. За шкалою токсичності важких металів уран ставлять між кадмієм і свинцем.

Забруднення навколишнього середовища

Це, мабуть, найбільш довгостроковий і спірний аспект. Після потрапляння снаряда в ціль частина матеріалу залишається у вигляді твердих осколків і розплавлених крапель, частина — у вигляді уранового пилу, який може розноситися вітром на сотні метрів від точки удару. Далі починається повільна корозія: уран у ґрунті окислюється, частково переходить у розчинні сполуки, проникає у ґрунтові води та ґрунтові горизонти.
Період напіврозпаду U-238 становить 4,5 мільярда років — практично вічність за людськими мірками. Це означає, що радіологічний фон у місцях застосування не знижується, і забруднена територія вимагає обстеження, локалізації гарячих точок і, в ідеалі, очищення.

Що показали дослідження

Картина з медичними наслідками неоднозначна. Програма ООН з навколишнього середовища проводила польові обстеження в Косово (2000–2001), Сербії та Чорногорії (2002), Боснії та Герцеговині (2003) та Іраку. Висновки: в обстежених точках дійсно фіксувалося локальне забруднення, насамперед — у радіусі кількох метрів від пробитої бронетехніки та в місцях падіння боєприпасів, що не розірвалися. Уран виявлявся в підземних водах, але в концентраціях, як правило, що не перевищують рекомендації ВООЗ для питної води.

Всесвітня організація охорони здоров’я у своїх оцінках вказувала, що популяційних, статистично значущих ефектів від бойового застосування збідненого урану (зростання лейкемії, вроджених вад тощо) масштабні епідеміологічні дослідження не підтверджують, але зазначала, що у людей із прямим контактом — солдатів, які обслуговують пошкоджену техніку, ліквідаторів та мешканців околиць місць прямих влучень — має проводитися індивідуальне медичне спостереження.

При цьому в районах застосування збідненого урану — на півдні Іраку, в Сербії, в Косово — медики та незалежні організації фіксували локальні кластери онкологічних захворювань і вроджених аномалій. Причинно-наслідковий зв'язок саме з ураном у цих випадках залишається предметом наукової дискусії: ці ж території зазнавали впливу звичайних боєприпасів, нафтопродуктів, руйнувань промислової інфраструктури. «Синдром війни в затоці» у американських ветеранів також неодноразово пов'язували зі збідненим ураном, але пряма кореляція у великих дослідженнях Міністерства у справах ветеранів США не була встановлена.

Правовий статус

Незважаючи на тридцять років дискусій, окремого міжнародного договору, що забороняє збіднений уран, не існує. Боєприпаси з DU не підпадають під Конвенцію про хімічну зброю (це не хімічна зброя), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (це не ядерна зброя) та Конвенцію про касетні боєприпаси.

Генеральна Асамблея ООН ухвалила кілька резолюцій, що закликають держави виявляти «обережність» при застосуванні DU та надавати дані про його використання, але ці резолюції мають рекомендаційний характер. Серед країн, що виступають за заборону, — Куба, Венесуела, низка арабських держав. Велика Британія, США, Франція та Ізраїль традиційно голосують проти або утримуються.

Міжнародний комітет Червоного Хреста та низка правозахисних організацій (ICBUW — Міжнародна коаліція за заборону уранової зброї) домагаються превентивної заборони, апелюючи до принципів міжнародного гуманітарного права про «недискримінаційний характер» зброї з тривалим екологічним впливом. Юридично питання залишається відкритим.

Що важливо розуміти

Збіднений уран — це не «брудна бомба» і не «ядерна зброя». Це ефективний протитанковий боєприпас з унікальними фізичними властивостями та довгостроковими екологічними наслідками. Головний ризик він створює не в момент пострілу, а після — у місцях прямих влучень, де залишаються металеві осколки та аерозольний пил, і де територія потребує обстеження та санітарної обробки.

Для України це означає практичне завдання: на тих ділянках фронту, де застосовуються боєприпаси зі збідненим ураном, після деокупації буде потрібно радіологічне картування, локалізація гарячих точок, вилучення пошкодженої техніки та очищення ґрунтів. Цей досвід вже накопичено на Балканах та в Іраку — і він показує, що завдання є вирішуваним, але дорогим і тривалим.