Є райони, які місто любить показувати гостям, а є й такі, що воно ніби ховає за спиною центру. Москалівка — саме з других. За десять хвилин ходьби від площі Конституції, за вигином Лопані, починається зовсім інший Харків: без висоток, без вітрин, з похилими одноповерховими будиночками та дворами, де час ніби зупинився сто років тому. Цей район давно має репутацію «темного» й «неблагополучного», але саме за цією непримітністю ховається одна з найбагатших історій міста — із заводами, замками, церквами та іменами, які знав увесь світ.

Звідки взялася назва

Москалівка — один із найстаріших історичних районів Харкова. Перші згадки про цю місцевість датуються першою половиною XVIII століття: у документах вона фігурує вже в 1724 році як частина Воскресенської парафії, де тоді налічувалося близько шістнадцяти домовласників. Головна ж вулиця — Москальовська — сформувалася пізніше, у першій половині XIX століття, і саме вона дала ім’я всьому району. 

З походженням назви все заплутано, і єдиної достовірної версії немає. За найпоширенішою версією вулиця отримала назву від прізвища домовласників Москалів — таких «у районі» було кілька: Меркул, Фірсан, Тит і зять Меркула Мартин. Меркул Москаль якраз і був одним із тих перших шістнадцяти домовласників 1724 року. 

Друга, не менш популярна версія пов’язана саме зі словом «москаль». Ці землі належали роду Квиток, але в середині XIX століття тут почали роздавати ділянки відставним солдатам-рекрутам — «москалям», які відслужили належні 25 років і накопичили трохи грошей для мирного життя. Краєзнавець Максим Розенфельд описує цей контингент так: люди без кола й двору, які провели чверть століття в армії, принесли на Москалівку свій солдатський побут, що спочатку лякало корінних мешканців — звідси й слава району як небезпечного. 

Є й третя, фольклорна версія — про двох єврейських торговців. Згідно з нею, у цій місцевості розташовувалися крамниці Моськи та Льовки, ділянку між магазинами називали «Моська-Льовка», і з часом ця розмовна назва перетворилася на «Москалівку». Версія гарна, але історики ставляться до неї скептично.

Болото, що стало заводським районом

На початку XIX століття Москальовка була лісистою й болотистою околицею міста, через яку пролягала дорога до села Основа. Але в другій половині століття тут почався стрімкий промисловий злет. Серед полів один за одним почали з’являтися заводи й майстерні: варили мило, пиво та свічки, фасували тютюн, шили рукавички, пресували плитку, відливали чавун. Уздовж Лопані діяли вовномийні, працювали газовий, механічний і чавуноливарний заводи, і на початок XX століття тут налічувалося близько п’ятдесяти підприємств. Швидкому заселенню сприяли залізнична станція «Новоселівка» та прокладення міської конки. 

Головним промисловим спадкоємцем тієї епохи залишається завод «Світло шахтаря», що випускає обладнання для гірничодобувної промисловості. Він веде свою історію від підприємств фон Дітмара, заснованих у XIX столітті. 

Побутові деталі тієї Москальовки сьогодні здаються майже музейними. На перетині Москальовської та Рибасовської досі стоїть маленький будиночок — колишня водорозбірна будка, яку місцеві називали «басейнею». Звели її в 1882 році, коли проклали водопровід: води в будинках не було, і за кожні два відра платили півкопійки. Біля «басейні» завжди товпився народ, і в чергах доходило аж до бійок. А трохи далі, на одноповерховому будинку на Москальовській, 20, у 1869 році повісили першу в районі поштову скриньку — факт, який місцеві краєзнавці відзначають як справді значущий. Тут також працює аптека, якій понад сто років.

Замок купця Гольдберга

Якщо у Москальовці й є архітектурна перлина, то це особняк купця Григорія Гольдберга на колишній Гольдбергівській вулиці (будинок № 104). Двоповерхова будівля за проєктом архітектора Віктора Естровича нагадує середньовічний замок: вхід оформлений у вигляді фортечної вежі, а від крутого схилу даху з рельєфною фігуркою віє готикою.

Побудували його в 1915 році спеціально для голови Міського купецького товариства, купця першої гільдії Григорія Гольдберга. Сьогодні в «замку» розташована санітарна станція. 

З ім’ям Гольдберга пов’язана й головна церква району — Трьохсвятительська, у народі Гольдбергівська. Побудована вона на пожертви у 1906 році, і найбільше у її зведення вклали брати Гольдберги; розписи всередині виконав Олексій Соколов, учень Рєпіна та Сєрова. Назву обрали не випадково: імена братів — Григорій, Олександр і Василь — частково збігалися з іменами трьох святителів, а іконостас для храму виготовили в Італії. 

За будівництвом церкви стоїть майже романна історія. Григорій Гольдберг, один із найбагатших городян, мріяв очолити купецьке товариство, але заважало віросповідання — єврей у ті часи таку посаду обійняти не міг. Тоді амбітний купець прийняв хрещення, а в дар православній церкві збудував Трьохсвятительський храм. Доля самого Гольдберга залишається туманною: за однією версією, під час революції йому вдалося виїхати за кордон, за іншою — його вбили дорогою.

Район, що народжував геніїв

Попри всі свої архітектурні дива, знаменита Москальовка відома насамперед своїми людьми. Краєзнавець Максим Розенфельд називав її місцем, звідки дуже швидко можна було «з бруду вийти в князі». 

Тут минуло дитинство Клавдії Шульженко. У маленькому й непримітному одноповерховому будинку № 45 на вулиці Володимирській виросла майбутня легендарна естрадна співачка; будиночок зберігся майже недоторканим, а на фасаді встановлено меморіальну дошку.

Буквально по сусідству, на Греківській, мешкав композитор Ісаак Дунаєвський. Майбутній автор безсмертних радянських мелодій навчався на палітурника і паралельно в гімназії. Цікаво, що майбутні знаменитості були фактично сусідами, але познайомилися, за переказами, лише в театрі режисера Миколи Синельникова. 

З Москальовкою пов’язана й медична слава міста — ім’я офтальмолога Леонарда Гіршмана. У 1884 році поруч із механіко-чавуноливарним заводом його власники — прусський підданий Альберт Бельке та дворянка Марія Ремізова — збудували гарний двоповерховий кам’яний будинок. У 1908-му в ньому відкрилася очна лікарня професора Гіршмана, розрахована всього на 10 ліжок, але пацієнтів з усієї імперії лікар приймав з ранку й до пізньої ночі. Лише в 1912 році лікарня переїхала до власної будівлі в Нагірному районі. Коли після конфлікту в університеті Гіршман залишився без клінічної бази й зібрався виїжджати з міста, втрутилася громадськість: у газетах надрукували звернення із закликом жертвувати гроші на лікарню його імені, і за рахунок народних коштів клініку відбудували. У некролозі 1921 року його назвали «великим інтернаціоналістом духу, який нікого не образив і ніколи не збрехав».

Список знаменитих мешканців на цьому не вичерпується. Тут жили поет Володимир Свідзинський, актор і співак Марк Бернес. А на самій Москальовській, у будинку № 44, мешкав художник-мариніст Михайло Ткаченко. Його роботи прикрашали будинки європейських аристократів, його називали «останнім мариністом Російської імперії», але він щороку повертався зі світського Парижа до Харкова. У 1914-му через війну він не зміг повернутися до Франції й провів у Харкові решту життя. 

Москалівка сьогодні

Сучасна Москалівка виглядає інакше, ніж сто чи двісті років тому, але дух старого Харкова тут зберігся, мабуть, краще, ніж деінде. Квартири тут можна орендувати або купити значно дешевше, ніж в інших районах міста, — і це попри близькість до центру. Причина дешевизни проста: у багатьох одно- та двоповерхових будиночках досі немає каналізації та водопроводу. 

Тут немає глянцю та туристичної вишуканості центральних вулиць. Зате є автентичність — та сама, яку неможливо підробити. За кожним двором і кожною вулицею Москалівки ховається своя історія, і старий Харків відчувається тут дуже чітко — справжній, без пафосу та прикрас. Для тих, хто любить не парадну, а живу історію міста, неспішна прогулянка цими вулицями варта набагато більше, ніж будь-яка екскурсія центром.