Російські солдати під час окупації Циркунів здивувалися прасці та вважали, що вони в місті, а не в селищі. Спогадами про дні окупації поділилася місцева шкільна вчителька Надія Ковтун, "Суспільне".
За її словами, перший раз росіяни зайшли до неї вчотирьох. Одному з них зателефонувала дружина і він сказав їй, що перебуває в місті.
"Запитує мене: "Як місто називається?". Кажу: "Там Харків, а в нас село". Відповідає: "Яке це у вас село? У вас вулиці асфальтовані, є кафе".
Надія Ковтун викладає біологію. Вона розповіла, що окупанти не були знайомі зі звичайними елементами побуту. Так, у ванній кімнаті в неї стояла прасувальна дошка, на ній - праска, з неї звисав шнур.
"Росіянин, як виходив із ванної кімнати, зачепився ногою за шнур, падає праска, і виливається вода. Він дивиться і каже: "А це ще що?". Пояснюю, що праска. Він не зрозумів, чому там була вода. Мене це ввело в ступор", - сказала жінка.
Коли її будинок кілька разів обстріляли, Надія переселилася до своєї колеги, але час від часу відвідувала своє житло. В один із таких візитів вони з подругою застали росіян.
"Ми заходимо, а вони сидять у мене в кімнаті. П'ють, щось із собою принесли, щось знайшли. На біду, знайшли в мене серед ліків прострочений димедрол в ампулах. У мене 2017-го року помер син від важкої хвороби, йому призначали це. Не знаю, чому ми їх не викинули, не дійшли, мабуть, руки. Вони вирішили, що в мене є наркотики. Тоді вони вимагали: або завтра я маю їм принести наркотики, або маю десь знайти гроші й купити, але це вже мої проблеми", - сказала педагог.
Наприкінці свого "візиту" окупанти забрали всі продукти, які були в жінки - крупу, борошно, макарони.
"Я була така зла, мені було все одно. Я до одного підійшла, взяла за руку, кажу: "Скажи, будь ласка, за що ти прийшов мене вбивати?". Це запитання застало його зненацька. Він відповідає російською: "Я тебе вбивати не буду". Продовжую: "Ну твій товариш уб'є. Ти забрав у мене всі продукти. Мати є?" - "Є" - "Тепер уяви, що хтось прийшов до твоєї мами і забрав у неї все, залишив її голодувати. Це нормально?". І відібрала в них одну сумку, там були макарони".
14 квітня 2022 року Надія Ковтун зі знайомими наважилися виїхати в Європу через Росію. Вони проїхали Латвію, Литву, Польщу. Жінка розповіла, що в російському місті Шебекіно чіплялися до того, що вони з-під Харкова.
"Один не хотів нас пропускати, хотіли відправити в Муром, Володимир, Липецьк. Він говорив: "Ага, ви з Харкова. Я знаю Харків. Хоч я там і вчився, але я на Харків дуже злий, тому що ви не зустріли наших солдатів і не пустили нас. Я буду дуже незадоволений, якщо Харків не знищать".
За кордоном Надія Ковтун вирішила не зупинятися, повернулася в Україну. До жовтня 2022 року жінка мешкала в Івано-Франківській області у знайомої, а пізніше повернулася в Циркуни. Її будинок розбитий, тож жінка живе в сараї: переобладнала його під кімнату з кухнею, а ще щодня ходить викладати дітям у "Пункт незламності", там хороший інтернет.
"Виходжу на урок і кажу: "Добрий день, діти!". Вони відповідають: "Надія Михайлівна, як ви? Що там у наших Циркунах? Тримайтеся! Ми обов'язково переможемо, чекаємо зустрічі!". Після таких слів іноді плачу, іноді кажу "спасибі", але складається враження, що ми правильно виховуємо дітей: у них є співчуття, співпереживання, біль. Вони все розуміють і кажуть: "Ми переможемо, дочекайтеся!". Усі хочуть додому, де б не жили".
Фото: Суспільне Харків