Харківська область — друга в Україні за обсягом нелегального тютюнового ринку. На неї припадає 12% усього тіньового обігу цигарок у країні — більше, ніж в Одеській, Київській чи Львівській областях, і менше лише порівняно з Дніпропетровщиною (18%), свідчать дані . Варто зауважити: приблизно 30–40% території Харківської області виключено з дослідження через активні бойові дії — а значить, реальна картина в регіоні може відрізнятися від офіційних 12%.
Географія та обсяг розповсюдження нелегального тютюну в Україні, інфографіка - Kantar Ukraine
Цифра звучить як абстрактна статистика — доки не розкладеш її на конкретні підпільні цехи, конкретні суми вилученого товару й конкретних людей, які щодня купують цигарки й здебільшого навіть не замислюються, що саме курять.
Загальнонаціональний показник нелегальної торгівлі тютюном в Україні у липні 2026-го досяг 21,6% — це найвищий рівень за останні два роки. Для порівняння: у лютому частка становила 17,6%, у квітні — 19,8%, свідчить те саме дослідження Kantar Ukraine. Тобто ринок не просто існує — він помітно зростає буквально місяць за місяцем.
У грошовому вимірі це означає 36,4 мільярда гривень щорічних втрат державного бюджету через недоотримані акцизи.
Показники нелегальної торгівлі тютюном в Україні за роками, інфографіка - Kantar Ukraine
Є у цій історії момент, який варто зауважити: дослідження Kantar фінансують міжнародні тютюнові компанії. Це створює загрозу певного конфлікту інтересів, оскільки виробники легального тютюну зацікавлені в тому, щоб показувати масштаб тіньового ринку якомога більшим. Водночас факт зростання акцизних надходжень до бюджету — за офіційними даними, близько 26 мільярдів гривень додаткових надходжень у 2025 році саме завдяки підвищенню акцизів — наштовхує на іншу думку: чим дорожчою стає легальна пачка, тим привабливішою виглядає нелегальна альтернатива для частини покупців.
Як війна змінила сам ринок
До 2022 року нелегальний тютюн на Харківщину здебільшого завозили контрабандою — із Росії, Білорусі та тимчасово окупованих територій. За 2020–2021 роки Харківська митниця відкрила 27 проваджень через понад 210 тисяч контрафактних цигарок і майже 295 кг тютюну. Повномасштабна війна закрила звичні маршрути контрабанди з Росії та Білорусі — і злочинні схеми просто перелаштувалися, про що свідчать поліцейські звіти. Замість завезення готового товару з-за кордону — власне підпільне виробництво всередині регіону й збут через месенджери, соцмережі та поштові служби.
Що вже знайшли цього року
Абстрактні відсотки на Харківщині мають цілком конкретні, нещодавні ілюстрації — і це не один випадок, а ціла серія.
► Січень 2026-го, Люботин: силовики з орієнтовним щомісячним доходом близько 3 млн грн, вилучили 190 тисяч цигарок; серед працівників підпілля — двоє військовослужбовців.
Фото - прокуратура України
► Квітень 2026-го, Харків: , продукцію розсилали поштою по всій країні.
► У травні 2026 року правоохоронці . Перша — повноцінна фабрика з виробництва цигарок, яка працювала у дві зміни, без жодного санітарного чи якісного контролю, з тютюном і компонентами невідомого походження. Вилучено понад 120 тисяч пачок сигарет, три виробничі лінії, близько 1,2 мільйона сигаретних фільтрів, майже 400 кілограмів тютюну та 26 тисяч доларів готівкою; орієнтовний щомісячний «прибуток» підпілля оцінили в 10–12 мільйонів гривень, а загальна вартість вилученого — приблизно 22 мільйони гривень.
Фото - прокуратура України
Паралельно викрили канал продажу нелегальних електронних сигарет через соцмережі — ще близько 35 тисяч одиниць вейп-продукції на 15 мільйонів гривень, повідомляла Національна поліція України.
► Липень 2026-го: у рамках трьох кримінальних проваджень на Харківщині підпільного виробництва й розповсюдження підакцизних товарів — цигарок і алкоголю — загальною вартістю близько 28 мільйонів гривень: було знайдено майже 17 тисяч пачок цигарок, 123 літри алкоголю, чотири одиниці обладнання для виробництва тютюнових виробів. Продукцію теж розсилали поштою й кур'єрськими службами по всій країні.
Фото - прокуратура України
Отже, лише за сім місяців 2026 року — щонайменше чотири викритих підпільних виробництва. Деталь, яку варто зауважити в кількох випадках одразу: продукцію з Харківщини розповсюджували по всій країні поштою. Тобто регіон не просто «споживає» нелегальний тютюн — тут є інфраструктура, яка постачає його далі.
Масштаб проблеми видно й у сухій за відповідною статтею Кримінального кодексу (204-та — незаконне виготовлення, зберігання, збут підакцизних товарів): якщо у 2022 році на Харківщині відкрили 9 таких справ, то у 2025-му — вже 30, а за неповний 2026 рік — 21. Загалом із початку повномасштабного вторгнення — 91 справа. А ось кількість вилучень за адміністративні порушення за цей-таки період, навпаки, різко впала — з 131 тисячі пачок у 2022-му до приблизно 7 тисяч пачок на рік у 2025–2026 роках. Це не означає, що товару стало менше: скоріше ринок пішов у тінь глибше, перейшовши з відкритого прилавкового продажу в менш помітні, діджитальні канали, які важче виявити рутинним патрулюванням.
Кіоск за кіоском: де насправді купують
За даними того ж дослідження Kantar, через звичайні роздрібні точки — кіоски та магазини — продають близько двох третин усіх нелегальних цигарок в Україні. Це значить, що нелегальний тютюн на Харківщині — не щось екзотичне, що треба шукати на чорному ринку чи в підозрілих під'їздах. Найчастіше це той самий кіоск біля дому чи той самий магазин, куди людина заходить щодня.
Канали розповсюдження нелегального тютюну в Україні, інфографіка - Kantar Ukraine
Саме це ми й вирішили перевірити — не соціологічним опитуванням, а прямими розмовами з харків'янами, які курять щодня і купують цигарки в тих-таки кіосках і магазинах.
Чому це не лише питання акцизів
Перш ніж перейти до самих розмов, варто пояснити, чому йдеться не тільки про недоотримані податки. Лікарі звертають увагу на цілком конкретний медичний ризик підробленого тютюну: у ньому можуть бути неконтрольовані концентрації хімічних речовин, домішки наркотичних речовин, а також вірусне, грибкове чи бактеріальне забруднення — адже виробництво відбувається поза будь-яким санітарним контролем. Психологи кажуть про «воєнний» контекст: стрес змушує більше людей курити чи повертатися до цієї звички саме під час війни — тобто аудиторія потенційних покупців нелегального тютюну під час повномасштабного вторгнення радше зростає, а не скорочується.
Байдужість, яка коштує мільярди
Ми поговорили з п'ятьма харків'янами різного віку й стажу курця — від двох років до понад тридцяти п'яти — і запитали одне й те саме: де вони купують цигарки, чи помічають різницю в ціні, чи бачили пачки без акцизної марки, чи замислювалися, звідки беруться дешевші цигарки, і що для них означала б підробка в руках.
Відповіді на перші два питання майже у всіх виявилися практично однаковими. Усі п'ятеро купують цигарки в звичайних кіосках або супермаркетах — тобто саме в тих роздрібних точках, через які, за даними Kantar, і проходить близько двох третин нелегального тютюну. І майже всі кажуть, що там, де вони купують, ціна стабільна: «там, де купую, - ціна однакова», - каже Дмитро, курець із 25-річним стажем. Схожу відповідь дають і Денис, і Володимир, і Марія: різниці в ціні в «своїх» точках продажу вони не фіксують, дешевших цигарок там немає - а отже, і підстав замислюватися про походження товару в них не виникає.
А от далі відповіді розходяться — і саме в цьому розходженні, здається, і ховається суть проблеми.
Дмитро має конкретний і доволі показовий досвід: ще у 2000-х роках він купив на вокзалі пачку без акцизної марки — і сигарети виявилися жахливими на смак, із відчуттям, що «страшенно пече в роті». Відтоді свідомо не купує безакцизні сигарети: «Якби точно знав, що в руках контрафакт, — не курив би через той негативний досвід», - каже він. У нього є й чітке розуміння того, що таке контрафакт загалом, хоча над самим виробничим процесом він, за власними словами, не замислюється.
Контрафактні сигарети, фото - прокуратура України
Денис, курець із понад 30-річним стажем, виявився чи не найбільш обізнаним серед усіх: він не просто бачив безакцизні сигарети — купував їх кілька разів, зваблений низькою ціною, хоча й мав підозри щодо якості. Про саме існування підпільних цехів він каже так: «Періодично в пресі з'являються новини про те, що правоохоронці викрили черговий підпільний цех. Ці новини іноді супроводжуються навіть фотографіями, отже у мене є уявлення про те, що і як». А на останнє, ключове питання — чи змінило б щось виявлення підробки в руках — відповідає дуже приземлено: «Будучи завзятим курцем, я навряд чи викинув би підробку. Можливо, відклав би її вбік, на випадок, якщо сигарети закінчаться».
Це, мабуть, найчесніша відповідь із усіх — і водночас найбільш незручна для будь-кого, хто сподівається, що обізнаність сама по собі змінює поведінку. Денис точно знає, що таке контрафакт, бачив новини про цехи, має підозри щодо якості — і все це разом не переважує звичку й нікотинову залежність.
Володимир, курець із 35-річним стажем, демонструє ту саму логіку, хоч і описує її з іронією: на запитання, що б він відчув, дізнавшись про підробку в руках, він жартома малює цілу фізіологічну картину тривоги — «тремор у руках, прискорене дихання, кашель із першої затяжки - і далі все як завжди», — а потім додає прямо: «Якщо серйозно — спеціально контрафакт не купую, але якби була така пачка, це не зупинило б мене від куріння».
Марія — єдина з п'ятьох, хто формулює своє небажання купувати безакцизні цигарки як принципову, а не лише смакову чи «з досвіду», позицію: «Не купую безакцизні цигарки, тому що вважаю, що з цигарок має сплачуватися податок». Вона також єдина згадує сучасний канал продажу нелегального тютюну — Telegram-канали й торгівлю вроздріб, а не лише кіоски.
А Людмила, наймолодша з опитаних — їй близько 20, курить лише другий рік, — дає, мабуть, найлаконічнішу й водночас найточнішу ілюстрацію того самого принципу байдужості: вона знає, що такі цигарки виготовляють у підпільних цехах, бачила пачки без акцизу — і на останнє запитання відповідає так: «Якби я хотіла покурити — я би покурила і підробку».
Що показують ці відповіді
Якщо звести ці п'ять голосів до одного висновку, він буде не про те, що харків'яни свідомо підтримують тіньовий ринок. Висновок інший: для більшості курців легальність чи нелегальність пачки в руках — питання десятого порядку, яке поступається ціні, звичці й смаку. Навіть ті, хто чітко розуміє механізм — що таке акцизна марка, звідки беруться підпільні цехи, чому дешевше може означати небезпечніше, — визнають, що це знання не переважило б звичку курити.
Саме в цьому, імовірно, і полягає пояснення того, чому Харківщина — друга область в Україні за обсягом тіньового тютюнового ринку. Нелегальний товар продають не з-під прилавка в завулку, а в тих-таки кіосках і магазинах, куди люди заходять щодня; він не виглядає принципово інакше за легальний; а головний бар'єр, здавалося б, очевидний — ризик для здоров'я через відсутність будь-якого контролю якості виробництва, — на практиці стримує далеко не всіх, навіть тих, хто про цей ризик прекрасно знає.
Десь на цьому стику — між 12% тіньового обігу, мільярдами гривень бюджетних втрат, підпільними цехами на мільйони гривень і п'ятьма буденними відповідями харків'ян — і ховається найголовніше: проблема нелегального тютюну на Харківщині не вирішиться лише спецопераціями проти виробників. Доки для пересічного курця різниця між легальною й нелегальною пачкою залишається абстрактною — а не відчутною різницею в смаку, безпеці чи ціні, — попит на дешевший товар нікуди не зникне, скільки би підпільних цехів не викрили правоохоронці.
Що можна зробити
Якщо спецоперації самі по собі проблему не вирішують, то що тоді працює? Однозначної відповіді нема — радше кілька заходів, які мають діяти одночасно, на різних рівнях: від податкової політики до звички окремого курця.
- Баланс акцизної політики. Занадто різке й часте підвищення ціни на легальний товар не лише наповнює бюджет, а й підштовхує частину покупців у тінь, і цей ефект варто враховувати при кожному наступному підвищенні акцизу, а не лише рахувати очікувані надходження.
- Контроль над роздрібною торгівлею. Якщо через кіоски та магазини, за даними Kantar, проходить близько двох третин нелегального тютюну, саме ці точки — а не лише підпільні цехи — мають бути під регулярним прицілом.
- Технологія — і пояснення, як нею користуватися. З 1 листопада 2026 року електронні акцизні марки з DataMatrix-кодом на пачках цигарок і алкоголю мають стають обов'язковими; покупець зможе відсканувати код через застосунок «Дія», звірити виробника й походження товару та перевірити статус марки — активована вона (товар у продажу) чи вже погашена. Але наявність технології ще не означає, що нею скористаються: Денис чи Володимир роками визначали легальність пачки «на око», і без окремої інформаційної кампанії — простого пояснення в «Дії», на упаковці, в касах — звичка сканувати код навряд чи сформується сама собою.
- Виробничий трейсинг — поки лише законопроєкт. Є й ініціатива щодо самого виробництва тютюнової сировини — законопроєкт №15372, який Верховна Рада 15 вересня 2026 року прийняла лише в першому читанні, «за основу». Якщо його ухвалять остаточно, виробників зобов'яжуть вести єдиний реєстр із GPS-прив'язкою земельних ділянок, посилять вимоги до відеоспостереження на виробництвах і складах, запровадять дистанційний контроль транспорту й єдині правила обліку ваги та вологості сировини.
- Профілактика й підтримка тих, хто хоче кинути. Ризики від споживання тютюну невідомого походження варто доносити системно — так само системно, як держава вже інформує про програму «Скринінг здоров'я 40+». Війна й стрес змусили більше людей курити або повернутися до цієї звички — а отже, поруч із контролем ринку має бути й підтримка для тих, хто зараз хотів би кинути.
Жодна з цих ініціатив окремо не замінить головного: треба, щоб для пересічного Дмитра, Дениса чи Людмили легальна пачка стала відчутно, а не абстрактно відрізнятися від нелегальної. Але разом ці ініціативи принаймні ставлять питання не лише перед поліцією, а перед самим покупцем — у кіоску, з телефоном у руках, - а також перед державою — про те, як саме вона балансує податки, контроль і просту людську звичку.
