Багато молодих хлопців та дівчат хочуть бути журналістами, часто дуже смутно уявляючи собі, де краще вчитися на журналіста і з чим вони зіткнуться, почавши працювати. Професія журналіста має попит, однак попит на цьому ринку явно менше, ніж пропозиція. У Харкові, наприклад, журналістів готують на кафедрі журналістики філологічного факультету та на кафедрі медіа-комунікацій соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Крім того, є різноманітні курси, семінари та майстер-класи від журналістів. Однак навіть відмінне навчання у виші та відвідування семінарів успішних журналістів не гарантує молодим спеціалістам працевлаштування. Прийшовши влаштовуватися на роботу, вони можуть з гіркотою виявити, що не знають і не вміють нічого з того, що дійсно потрібно знати і вміти в цьому ЗМІ. Для того щоб допомогти майбутнім журналістам зрозуміти, чого хоче від них роботодавець і що їх чекає на обраній професійній ниві, ми задали низку питань журналістам та медіа-менеджерам. З їх думками ми пропонуємо познайомитися студентам, які тільки починають свою кар'єру на медіа-просторі країни.
Сергій Гулевський, директор Харківської обласної державної телерадіокомпанії:
- Я думаю, найкраще навчитися журналістиці в редакції ЗМІ. Там навчать прикладній журналістиці, а не теорії. А вища освіта потрібна більше для розширення загального кругозору та підвищення інтелектуального рівня.
Журналіст - це людина, якій до всього є діло. Ця риса або є в людині, або її немає. Людина не активна, інтроверт, навряд чи досягне успіху на цьому терені.
На мій погляд, журналістика - це чи не єдина професія, де немає гендерної нерівності. Навіть навпаки - чоловіки іноді тут у меншості.
Можу навести приклади успішних кар'єр - Ларрі Кінг і Опра Уїнфрі. З ближчих нам виділив би Савіка Шустера. З молодих - Мустафf Найєм. Хоча ці люди працюють на стику журналістики і шоу-бізнесу, і незрозуміло, чого там більше. Тобто вони не тільки журналісти, але і шоумени. Рано чи пізно журналіст потрапляє на телеекран, а там діють закони шоу, там інший рівень. І навіть журналістам, які пишуть, доводиться пристосовуватися до законів телевізійного формату.
Щодо мене, то я займаюся не стільки журналістикою, скільки адміністраторською роботою. І навіть більше редактор, ніж журналіст. А прийшов я в журналістику усвідомлено, тому що не міг інакше. Я не вірю, коли хтось говорить, що прийшов у цю професію вимушено, від безнадії. Той, хто це говорить, - не журналіст. Я вирішив займатися журналістикою, тому що мене тягнуло до неї, і це було сильніше за мене.
До нас на телебачення з профільної журналістською освітою приходить працювати приблизно половина з робітників. Ми беремо до себе тих, у кого є потяг до журналістики незалежно від їхньої освіти. Не факт, що людина з журналістською освітою буде працювати краще, ніж той, у кого освіта інша. Перший виїзд "у поля" показує людину. Буває, людина з освітою журналіста не затримується у нас, у той час як випускник мало не хімічного факультету швидко розбирається в проблемах і відмінно працює.
Ганна Журба, керівник прес-центру ІА "МОСТ-Харків":
- Хорошим журналістом може бути, звичайно, і людина без профільної освіти. Однак якщо порівнювати кар'єру з будинком, то на якомусь етапі людина може відчути, що його дому не вистачає глибокого міцного фундаменту. Можливо, профільну освіту варто отримувати, коли людина вже попрацювала журналістом. Багато хто з тих, хто приходить вчитися на журфак, просто не усвідомлюють, у яку професію вони приходять. Відповідальність журналіста за те, як він впливає на свідомість навіть однієї людини, набагато вище відповідальності представників усіх інших професій.
Я розрізняю два типи кар'єри журналіста. Перша - кар'єра в класичному варіанті, коли людина поліпшує своє соціальне і матеріальне становище. Але можна працювати в Москві або Києві, отримувати багато грошей і при цьому не користуватися жодним авторитетом у колег, не бути журналістом, а бути просто підставкою під мікрофон. А можна ходити в стоптаних черевиках, жити в однокімнатній квартирі на Салтівці і бути великим журналістом. Щоб зробити кар'єру першого типу, потрібно мати невеликий базовий набір знань, вміти ладнати з людьми і бути дуже орієнтованим на успіх - міняти свої погляди в залежності від того, в якому ЗМІ працювати вигідніше. Однак для того, щоб стати великим журналістом, насамперед потрібно бути, як каже один мій знайомий, "фахівцем по правді". Хоча б для самого себе. Як тільки журналіст переступає через свої погляди, наступає на горло власній пісні, пише або говорить те, що суперечить його переконанням - він перестає бути журналістом і перетворюється на інструмент для набору тексту.
Журналістика вимагає пасіонарності. Це не робота з дев'яти до шести, це професія, якою треба жити. З вдалих, на мій погляд, кар'єр можу відзначити роботу Сергія Рахманінова з "Дзеркала тижня", великий фахівець по правді. Андрій Капустін. Трохи в іншій сфері - Костянтин Кеворкян, це людина, що сформувала свій напрямок історичної журналістики, що межує з літературою. Савік Шустер - це приклад не журналіста, а геніального медіа-менеджера. Олександр Мартиненко, керівник "Інтерфакс-Україна", приголомшливий журналіст, також поєднує в собі риси медіа-менеджера.
На жаль, я стала журналістом абсолютно випадково. Я приїхала до Харкова, звернулася до ректора ВНЗ, де я навчалася, з проханням зробити мені знижку за навчання, і він запропонував мені працювати в обласній газеті. Це була газета обласної адміністрації, я прийшла туди кур'єром, а потім мені запропонували щось написати. З цього все й почалося. Дуже багато моїх колег опинилися в журналістиці випадково, вони за освітою історики, хіміки, фізики.
Більшість молодих людей, які закінчують журфак, поринають у реальну роботу і не хочуть працювати в цій професії. Це не офісна робота, не продаж чого-небудь. Якщо людина цим не живе, вона працювати не буде. Я думаю, в журналістиці відбувається природний відбір, і залишаються тільки ті, у кого вистачає на це моральних сил.
Ігор Піддубний, головний редактор газети "П'ятниця":
- У першу чергу, роботі журналіста навчають навколишні люди, команда, з якою доводиться працювати. Саме вони формують сприйняття молодого журналіста. Останнім часом якось мало стало яскравих зірок-журналістів, а причина навчальних закладах, які в випускають їх.
Точно не знаю, якими якостями треба володіти, щоб стати журналістом. Неможливо сказати напевно - кому що допомагає діяти і розкриватися. Не рекомендував би молодим хлопцям і дівчатам займатися журналістикою, вона немов "виїдає" людину зсередини. Після неї ніщо навколо вже не здається таким райдужним і цікавим. У певний момент життя журналістикою легше займатися чоловікам, за інших обставин - жінкам. Взагалі головне, щоб робота годувала, щоб людина могла нормально заробляти на життя.
Мене, можна сказати, життя змусило займатися журналістикою. Закінчив курси начальників телецентрів, стажувався на факультеті журналістики Віденського університету.
Прикладом успішної журналістської кар'єри я б назвав Олега Юхта, людини, яка вже давно й успішно займається своєю справою. Сергій Потімков - до нього є довіра людей. Олена Конопля, велика розумниця, багато чого досягла.
Якщо людина талановита і може писати, то нехай пише. До мене приходять молоді журналісти-стажисти, і все, що вони можуть робити, - писати. Це добре, але у них абсолютно немає досвіду роботи, наприклад з камерою, відео. Тому виникає питання, навіщо і чому їх там, у ВНЗ, навчають?
PR-консультант, директор PR-агентства "Ostrogliad PR Consulting" Тетяна Острогляд: (закінчила ХНУ ім.Каразіна за спеціальністю "Журналістика", має п'ятирічний досвід роботи журналістом):
- Найкраще навчатися журналістиці на практиці, в редакціях ЗМІ. Українські ВНЗ, принаймні поки, не дають нічого, крім загальної гуманітарної бази. Потрібно з першого курсу йти працювати в редакцію.
Я поважаю уїдливих, думаючих, що вміють аналізувати інформацію журналістів. Відомі і шановні харківські журналісти і медіа-менеджери - це Зураб Аласанія, Олег Юхт, Олена Конопля. Відзначу, що жінок-журналістів, за статистикою, більше. Серед начальників - редакторів, директорів видань - більше за чоловіків.
Для журналісткої професії важливі амбіції, впевненість, що саме я зміню світ. І гуманітарний склад розуму. Куди ще йти працювати з таким набором?! Але в таких обсягах, у яких зараз випускають ВНЗ, журналісти не потрібні. Якщо люди не працювали під час навчання, вони виходять з вишів не готовими до реального життя. Як роботодавець маю сумну статистику. Не тільки в журналістиці і в PR-галузі, але і у всіх інших галузях жахливі показники: лише 2% молодих претендентів підходять як співробітники. І криза ніяк цю цифру не змінила.
Вікторія Маренич, начальник управління преси та інформації Харківської облдержадміністрації:
- Коли я ще студенткою починала працювати на Харківському держтелебаченні - це була класна школа. Поруч працювали маститі професіонали, ці чудові люди підказували мені, і їхні поради були дуже до речі. Коли я викладала в університеті ім. В.Каразіна на відділенні журналістики, то посилено працювала з п'ятьма студентами, даючи їм практичні знання. Їх я і бачу в харківських ЗМІ.
Киянам більше пощастило, у них є хороша матеріальна база і для підготовки теле-і радіожурналістів. Вчитися при такому підході, як у нас, нелегко, але цікаво. Ти розумієш, що те, про що розкажуть на лекціях, які можна, скоріше, назвати майстер-класами, потрібно тут же застосовувати в роботі. У нас на приїзд до міста перших осіб збирається всього 10 камер, з урахуванням харківських представництв всеукраїнських каналів. У нас фізично їх просто більше немає. У Києві близько десятка збирається на рядову подію.
У будь-якому випадку журналіст повинен пам'ятати про те, що він працює не тільки для себе, а й для людей. Журналісти намагаються утримувати увагу публіки, роблячи все більш "криваві" сюжети. Але ж людей цікавлять не тільки катастрофи, особливо в нинішній час.
Дитина, яка вступає на журфак, повинна відразу зрозуміти, що їй потрібно буде буквально "пахати", щоб залишитися в професії. І потрібно дати зрозуміти студентам, що коли вони закінчать "орати і сіяти", то і врожай знімати потрібно буде самостійно.
Приклад вдалої кар'єри - це коли людина все для себе вирішує сама. Це саме його кар'єра і його сходинка, на яку він піднявся. Зараз все більше журналістів їдуть працювати до Києва через оплату праці, яка там вище від того, що там більше супутникових і кабельних телеканалів, журналів і газет.
Я закінчила телевізійну кафедру в Київському університеті і дуже хотіла працювати тележурналістом, мені шалено подобається ця робота. Але мені також подобається поєднувати роботу журналіста з роботою на держслужбі.
Студент, який отримує професію журналіста, повинен розуміти, що він буде вчитися своєму ремеслу все життя. Але в той же час він повинен усвідомлювати, що до моменту одержання диплома повинен стати повноцінним фахівцем. Зараз у професії журналіста дуже багато складнощів, у тому числі і морального характеру, і я щаслива, що моя дочка сказала "Я ніколи не буду журналістом". Вона бачить, як у нашій країні складно бути журналістом. Складно їм бути і в мегаполісі, і в районній газеті, адже піти у районі просто нікуди. І виходить ситуація із серії "Журналіст міняє професію", тільки не на час, а назавжди.
Шеф-редактор журналу "Губернія", директор ТРК "Оріон" Олександр Швець:
- Перш ніж вибирати професію журналіста, молодій людині потрібно критично оцінити, чи підходить вона їй, чи є у неї необхідні якості. Мені, наприклад, цікавий увесь світ, цікаві люди і їхні справи. Коли я беру інтерв'ю в людини або записую бесіду з нею у студії, я завжди намагаюся побачити, чим вона цікава, що я можу почерпнути від спілкування з нею. Якщо молодій людині теж цікаві політики, діячі культури і весь світ, якщо вона допитлива, то їй треба йти у журналістку.
Як і в минулому, так і зараз в Україні існують дві потужні школи журналістики з гарними викладачами, хорошою навчальної матеріальної базою. Одна - у Київському національному університеті в інституті журналістики, друга - у Львівському національному університеті на факультеті журналістики. Це традиційно найсильніші установи з підготовки журналістських кадрів. Недарма більше половини людей, які закінчили ці ВНЗ, так чи інакше працюють у журналістиці. Я вважаю, що молоді найкраще навчатися в тих місцях, де є база для професійної підготовки.
Досвід підготовки журналістських кадрів у Харківському національному університеті і всі конфлікти, які навколо цього відбувалися, показали, що навчати журналістів повинні як теоретики, так і практики, а також повинна бути солідна матеріальна база. Повинні бути спецкурси, семінарські заняття або майстер-класи, які викладають досвідчені журналісти. Але потрібно пам'ятати, що не кожен журналіст здатний викладати. Втім, і не всі теоретики можуть працювати в ЗМІ. Тут потрібно знайти золоту середину, і тоді буде хороший ефект. Але мушу зазначити, що залучити до викладання досвідчених журналістів не так просто. Якщо б сьогодні, цього року мені запропонували йти викладати спецкурс з журналістики, я був би змушений відмовитися. Я займаюся журналістикою реальної, і відволікатися на викладацьку діяльність у мене немає часу. Але приходить час, коли людині хочеться передати свої знання, і хто знає, можливо, і я займуся викладацькою роботою. Поки я передаю свої знання своєму колективу.
Питання потреби ринку праці ЗМІ в молодих фахівцях дуже актуальне і гостре. Справа в тому, що журналістами не стають відразу після отримання диплома. У роботодавця в ЗМІ сьогодні величезна проблема - приходять молоді люди після закінчення вишів, але вони не є журналістами, і їх треба вчити. Вийшов парадокс, випускають журналістів багато, а на роботу приходить мало, або приходять не здатні працювати журналістами. Тому мені здається, що підготовку журналістів треба систематизувати, об'єднавши журналістські школи області в одну потужну школу, і створити базу для підготовки кадрів. Хотілося б, щоб у Харкові був свій Інститут журналістики. Він міг би працювати для всього східного регіону України - готувати кадри, наприклад, для Донецька і Дніпропетровська, але успішне рішення цього завдання малоймовірне.
Старший викладач кафедри журналістики Харківського національного університету ім.Каразіна (ХНУ) Володимир Фоменко (працював начальником відділу в інформагентстві "Укрінформ"):
- Вчитися журналістської професії краще у виші за фахом "журналістика", де загальні дисципліни грамотно підібрані і збалансовані. Майбутній журналіст повинен отримати максимально широку підготовку - від уміння грамотно викладати свої думки до розуміння основ політики, економіки, історії, релігії і т.п. Окрім загальних дисциплін необхідні спеціальні.
На кафедрі журналістики ХНУ є дві форми занять у малих групах - творчі майстерні та наукові семінари. На початку третього курсу викладачі "презентують" свої майстерні та семінари, і студенти самі вибирають, де будуть навчатися в найближчі три роки. Мета майстерні - відпрацювання навичок підготовки журналістських текстів під керівництвом викладача. Багато таких текстів виходять потім у ЗМІ. Науковий семінар дозволяє студенту аналізувати практику журналістики з наукових позицій, нерідко використовуються для аналізу і власні публікації в ЗМІ.
З третього курсу багато студентів починають співпрацювати зі ЗМІ. Особливо ті, хто реально хоче стати журналістом. Для викладача-практика складається цікава ситуація, коли на заняттях бачиш хлопців, з якими буквально вчора спілкувався на прес-конференції чи іншому заході. Тоді виникає особливо довірча атмосфера в аудиторії.
Журналіст-практик бажаний у системі вишівської підготовки журналіста. Але вміння писати тексти і сюжети самому зовсім не гарантія того, що людина зуміє навчити інших. Потрібно володіти методикою викладання (у спорті схожа ситуація, - великий спортсмен не завжди може стати великим тренером, і навпаки). Практик звичайно може працювати тільки як сумісник. Виникає проблема сполучення, причому, в декількох площинах. З одного боку - навчальний розклад, з іншого - випуск новин, смуг, сюжетів... Проблема вирішується в індивідуальному порядку і важко. І ще, чим вище професійний рівень журналіста, тим вище його посадовий статус у ЗМІ, і тим складніше йому поєднувати свою роботу з викладанням. Потрібно багато додатково читати, в ідеалі- писати наукові статті. Рівні оплати викладача і кваліфікованого журналіста дуже різняться на користь медіа, тому єдиним стимулом для роботи у ВНЗ може бути бажання навчати.