29 січня Євгену Кушнарьову виповнився б 61 рік. П'ять років його з нами немає, але дивна річ - про нього як і раніше продовжують пам'ятати, причому не тільки і не стільки політики, а й прості українці.
За життя він притягував до себе увагу, і смерть не змогла цьому перешкодити. Рідкісний у політиці випадок, коли думка навіть його опонентів однозначна: надто рано пішов він з життя. Ким був Євген Кушнарьов для людей і ким став для держави, з "Вечірнім Харковом" поділився відомий український політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.
У суспільстві не вистачає сильних політиків
- Вадиме Юрійовичу, як ви вважаєте, чому навіть за п'ять років після того, як не стало Євгена Кушнарьова, про нього пам'ятають, і не тільки харків'яни? У чому унікальність цієї людини?
- Перш ніж відповісти, я хотів би розповісти один епізод з роману Ірини Грекової "Кафедра", коли герой після бурхливого обговорення кафедральних справ раптом робить несподіваний для себе і всіх вчинок. Чесний, прямий, справедливий, принциповий вчинок. І характерна остаточна ремарка, епілог роману. Автор пише: "Чим далі він віддалявся від мене, тим він ставав ближчим, величнішим після цього вчинку".
Те ж відбувається в українській політичній історії з Євгеном Кушнарьовим. Чим більше часу спливає від дня його трагічної загибелі, тим більше він цікавий. У ЗМІ вже мало обговорюють сам факт загибелі та обставини, до цього призвели, а як раз акцентують увагу на Кушнарьові як фігурі, яка займала ключове місце на українській політичній сцені понад 15 років.
Євген Кушнарьов - один з небагатьох, хто зумів внести в українську політику власну політичну складову. Адже він не просто відповідав духу часу і відповідав вимогам простих людей. Кажуть, справжній політик той, хто випереджає свій час. Євген Кушнарьов був саме таким політиком, і з кожним роком це проявляється все виразніше. Зараз необхідність у ньому навіть більше, ніж у його час. У суспільстві відчувається колосальний попит на яскравих, сильних, публічних політиків, Україна чекає на нових героїв. Але для того щоб прийняти їх, потрібні критерії, зразки, приклади, на кого варто було б рівнятися.
- На адресу Євгена Кушнарьова нерідко можна почути досить пафосні епітети, наприклад: "надбання новітньої історії України. А в чому, на вашу думку, його головна заслуга?
- Його головна заслуга в тому, що це був політик сенсу. Дуже мало політиків, які вміють думати і діяти одночасно. Часто вони бувають хорошими ораторами, але не людьми практичної дії. А є політики-прагматики, але без високих ідей, без аналізу і стратегічного бачення. Кушнарьов навчив людей бачити сенс у політиці, а не просто ходити голосувати.
Зараз часто згадують дії Євгена Кушнарьова тільки на останньому етапі - як члена Партії регіонів, керівника виборчої кампанії "регіоналів". Але ж Кушнарьов - це ще і лідер демократичного крила КПРС часів перебудови. Молодий партапаратчик, але прогресивно мислячий. Він розумів, що країна знаходиться на зламі і потребує демократичних перетвореннях, але - мирних.
Потім Кушнарьов - перший демократично обраний мер Харкова. Всі сьогоднішні досягнення, та й багато недоліків закладалися тоді, на початку 90-х. Демократія, ринок, реформи - Харків був одним з полігонів. І те, що до Харкова досі прислухаються в центрі й у всій Україні, багато в чому було закладене саме на початку 90-х.
Потім Кушнарьов - один з лідерів організації "Нова Україна", яка активно тоді просувалася на політичній сцені. Вінцем цієї частини політичної біографії Євгена Петровича є керівництво Адміністрацією президента в 1996-1998 рр.
Загальнодемократичні зміни вмонтувались у нову національну суверенну українську державність багато в чому завдяки Харкову - точніше, харківському загальнодемократичному руху й особисто Євгену Кушнарьову. Без цього прогресивного компонента українська державність могла бути викривлена у бік автократизму, як це було характерно для країн Балтії, наприклад.
У політику вже не йдуть юристи, вчителі, лікарі
- Останнім часом з'явилася думка, що Харків, як висловився політолог Дмитро Видрін, "просів" в українському політичному житті. Чому?
- Справді, просідання є. Я пояснюю це теж тим, що вже п'ять років немає Євгена Кушнарьова. Харків був носієм загальногромадянських політичних цінностей багато в чому завдяки його діяльності. Але тут потрібно згадати не тільки Кушнарьова, а й багатьох нині живих політиків і громадських діячів, які входили до так званої харківської групи і займали ключові позиції в Україні: Володимир Гриньов, Володимир Семиноженко, Віктор Мусіяка, Олег Дьомін. Це був значний десант харків'ян у тіло столичної політики. І, що характерно, всі ці люди були представниками інтелектуальних кіл. Питання: чому цього не відбувається сьогодні? А тому що в країні немає запиту на те, щоб політиками ставали юристи, лікарі, вчителі, які могли б своїм інтелектом, своїм умінням проводити ідеї і давати новий поштовх українській політиці.
- Можливо, запит таки є. Немає пропозицій?
- Є суспільне бажання. Але політичний клас до нього не чутливий. Тому що структура політичного класу сьогодні змінилася: стало більше бізнесменів і вихідців з так званих ресурсних регіонів. Це пов'язано з еволюцією української економіки, яка стала більш примітивною, більш сировинною. Ця економіка чавуну і газу не вимагає великих інтелектуальних ресурсів. Вона вимагає простих виконавців. А якщо немає запиту на інтелект, то у регіонів, специфіка яких полягає саме в науково-інтелектуальному наповненні, менше можливостей на представництво у верхах.
"Кушнарьов був будівельником нації"
- Євген Кушнарьов асоціюється з образом проросійського політика і, звичайно, цьому багато в чому сприяв його виступ на Сєвєродонецькому з'їзді. Як Ви це оцінюєте?
- Ну, що значить проросійський політик? Євген Кушнарьов виступив на захист громадян сходу України. Тоді, власне, Партія регіонів була трансформована з партії донецьких у партію громадян сходу України, які по-своєму інвестують себе в будівництво загальнодемократичної української нації. Кушнарьов - будівельник нації, але не в етнічному її переломленні, а саме в загальносуспільному. Так що він був прогромодянським політиком, а не проросійським. Очевидно, такий штамп з'явився тому, що основна мова спілкування сходу України - російська.
Революція - явище двосічне. З одного боку, за пару днів вирішуються питання, які не вирішувалися десятиліттями, але з іншого - розкріпачується енергія мас. І це може привести до стихії, яку зупинить далеко не кожна гребля. Політикам потрібна мужність, щоб спробувати стати цією греблею. Виступ на Сєвєродонецькому з'їзді і на так званому харківському Майдані носив протверезний характер для Києва. Перефразовуючи слова Леніна: "Кожна революція лише тоді чогось варта, коли вона вміє вчасно зупинитися". І завдяки в тому числі яскравим і емоційним виступам Євгена Кушнарьова, його послідовній позиції голос громадян сходу України був почутий. У результаті революційні пристрасті таки вляглися.
- Євген Кушнарьов був прихильником федералізації, або, як він говорив, європейського регіоналізму. Зараз серед "регіоналів" прихильники цієї ідеї в меншості. Тема застаріла або з'явився інший шлях вирішення протиріч між сходом і заходом України?
- Тема федералізації була дуже популярною в 90-і роки, причому характерно, що точку зору заходу на федералізацію формував В'ячеслав Чорновіл, а сходу - Євген Кушнарьов. Сьогодні ці ідеї не зовсім затребувані. І, можливо, на те є підстави. Зараз головна проблема України - не в протиріччі сходу і заходу, а в тому, що влада відірвана від суспільства. Влада влаштувалася в своєму вимірі, кайфує, харчується гламурними цінностями, а суспільство живе своїм життям - часто відчуваючи повну безнадію. Потрібно засипати рів між суспільством і владою - це головне завдання для нового покоління політиків. Ось тоді можна буде думати про федералізм і новий устрій країни. 20 років минуло, а у нас адміністративно-територіальна начинка - ще з часів СРСР. Як можна далі рухатися? Можливо, потрібно укрупнювати територіальні одиниці, щоб поліпшити бюджетні і податкові відносини, підняти якість послуг на місцях, охорону здоров'я та інше. Але до цього питання ми зможемо приступити не раніше ніж за п'ять років.
"Це якщо і трагедія, то оптимістична"
- Останнім часом у ЗМІ нерідко можна зустріти роздуми на тему трагізму особистості Євгена Кушнарьова. Ви згодні з таким баченням?
- Його трагізм у тому, що він рано пішов. Але це не трагізм його як політика. Політика, який залишив вагомий слід у становленні української держави. Це якщо і трагедія, то оптимістична. Враховуючи пам'ять нинішнього покоління, інтерес до нього простих людей, можна сказати, що політичне життя Євгена Кушнарьова була успішним і не марним. Якщо твої заслуги цінують нащадки, цінує країна - це значить, що, незважаючи на трагічний відхід з життя як конкретної фізичної особи, її життя як політика триває.
Як сказав один філософ, смерть - це початок безсмертя.