Із середини вересня майже одночасно з харківського ефіру зникли три канали. Їх керівники звинуватили у трагедії владу і почали писати до всіх інстанцій, влада від цієї ситуації цілком очікувано відхрестилася, спробувавши уявити неприємності телеканалів як результат внутрішніх конфліктів їх засновників. Але шум про придушення свободи слова стоїть такий, що дійшов уже до президента та міжнародних організацій. На перший погляд ситуація здається очевидною: стався черговий наступ на свободу преси. Але чи так усе просто?
Про всі перипетії телевізійної війни можна прочитати тут, а тому - відразу про дивацтва.
Дивацтво перше. Звернення не за адресою
Коли в людини з якоїсь причини відключають телефон, то людина, як правило, не пише з цього приводу листів до президента і не звертається до комітету Верховної Ради або прокуратури. Вона йде до телефонної компанії з метою з'ясувати, що відбувається. Керівники харківських телекомпаній жодного разу не звернулися до провайдерів, які, за словами менеджменту каналів, відрізали їх від ефіру. Не звернулися ні усно, ні письмово. Про це заявив директор компанії-провайдера "Українські цифрові комунікації" Максим Цзян (УЦК забезпечували передачу сигналу "А/ТВК" і "Фори"). А представники каналів це і не спростовували. Очевидно, малося на увазі, що й не треба зовсім звертатися до провайдерів, тому що безглуздо. Справа в тому, що від самого початку вся риторика з приводу "розправи над опозиційними телеканалами" будувалася на твердженні, що якісь співробітники провайдерів розповіли керівникам каналів про те, що за всіма відключеннями стоїть харківський мер Геннадій Кернес: мовляв, він натиснув на провайдерів, змусивши їх відключити мовлення телестудій.
Однак ліберальна громадськість від харківського мера не в захваті, тому для неї чергове бездоказове твердження про підступність Геннадія Кернеса особливих доказів не потребує. Зовсім інша справа - провайдери. Їх використання як інструменту для відключення почало викликати серйозні сумніви. Керівники провайдерів стверджують, що нічого не відключали, і їхньої провини в зникненні сигналу немає. Більше того, через пресу вони закликають канали надіслати технічних фахівців і почати розбиратися. А у відповідь - тиша. Тобто не тиша, звичайно, а ураган пристрастей з приводу "наступу на свободу слова". Тільки весь цей ураган проходить повз провайдерів, які, спостерігаючи за "боротьбою за демократію", просто знизують плечима і нарікають на іміджеві втрати.
Знайти прямі докази того, що провайдери діяли за вказівкою влади, зі зрозумілих причин неможливо. Зате непрямих доказів можна було б здобути скільки завгодно. Для цього потрібно було завалити провайдерів листами, оббивати пороги їхніх офісів і ретельно фіксувати бездіяльність. Тим більше, камер і операторів у телеканалів вистачає. Фіксувати та демонструвати усіма можливими способами - викладати в Інтернет-відео, прикладати відписки провайдерів до звернень до всіх інстанцій і взагалі всіляко підкреслювати якщо не факт тиску з боку мерії, то хоча б те, що провайдери не хочуть вирішувати проблему.
Але нічого цього не відбувається. Має місце звичайна політична риторика, спрямована проти міської влади. Складається парадоксальне відчуття, що вихід цих телеканалів в ефір не потрібен самим телеканалам. Вірніше, їх власнику.
Дивацтов друге. Власнику все одно
Арсен Аваков, фактичний власник "Фори", "А/ТВК" та "АТН", зараз перебуває за кордоном, і, схоже, те, що відбувається не особливо його хвилює. У всякому разі, за весь час, що минув з моменту відключення каналів, Аваков зробив тільки одну заяву, та й то вельми абстрактну. З одного боку, власники українських медіа дуже не люблять "світити" себе саме як власників ЗМІ, за наївностю вважаючи, що ця "віддаленість" зробить їх медіаресурси більш об'єктивними в очах читачів або глядачів. Але з іншого боку, ситуація вже не просто критична, а катастрофічна. До того ж відключені канали самі себе позиціонують як опозиційні, а не як незалежні. А тому грати в якусь "віддаленість" - безглуздо.
Чим пояснити таку мляву реакцію людини, у якої відбирають, по суті, єдині реальні медіаактиви? (Інтернет-сайт "Главное" та однойменну газету навряд чи можна назвати впливовими ЗМІ.) Очевидно, вся справа в тому, що ці медіаактиви власникові просто не потрібні. Політичне майбутнє Арсена Авакова, якщо воно взагалі буде мати місце (у чому багато хто вже сумніваються, передрікаючи екс-губернатору "тяготи і злигодні" еміграції), залежить від одержання на виборах наступного року депутатського мандата. Тільки мандат цей буде отриманий, найімовірніше, не в результаті боротьби в мажоритарному окрузі, а шляхом включення до прохідної частини списку "Батьківщини". Чому? По-перше, висуватися за "мажоритаркою" означає вступити у відкритий конфлікт з місцевими регіоналами, які напевно будуть намагатися захопити всі округи. А відкритих конфліктів Аваков намагається уникати - мабуть, обгрунтовано побоюючись за свій бізнес. Тим більше, у кримінальній справі, пов'язаній з АТ "Інвестор", флагманської структурою холдингу Авакова, вже заарештовано троє людей. Так що відкрито конфліктувати з владою головному опозиціонеру області явно не з руки.
По-друге, висування Авакова за мажоритарним округом ще не означає його потрапляння до парламенту. Аваков, звичайно, єдиний місцевий опозиціонер, який реально може претендувати на перемогу за "мажоритаркою". Але і регіонали це розуміють, а тому намагатимуться виставити проти Авакова найбільш "прохідного" кандидата, який до того ж буде посилений адміністративним ресурсом.
Загалом, шлях до Верховної Ради для Арсена Авакова один - через список. А для цього шляху медіаактиви взагалі не потрібні. Тобто як би непогано попрацювати на благо партії в медіапросторі, але в Україні при формуванні списків набагато важливіші фінансові вливання до партійної скарбниці або особиста відданість лідеру. Як така партійна діяльність мало кого цікавить. До того ж володіння телеканалами пов'язане з великими фінансовими витратами. Не секрет, що майже всі харківські канали (як, утім, і інші суспільно-політичні ЗМІ) не окупаються й утримуються за рахунок засновників. Схема "вкладення в контент - рейтинг - надходження від реклами" в Харкові не працює, тому як вкладень у телебачення власники каналів довгі роки не робили, вважаючи за краще вичавлювати все можливе з самого факту наявності частоти. Так що Арсен Аваков, втрачаючи трьох телеканалів, скидає з себе ще й серйозний фінансовий вантаж. Причому скидає красиво - з гучним політичним шумом, який, до речі, сам по собі вже політична діяльність, причому діяльність вельми не витратна. Виріши екс-губернатор просто продати телеканали, прогресивна громадськість сприйняла б це як зраду. А так - усі задоволені: й Арсен Аваков, який позбувся валізи без ручки, і міська влада, для якої ця валіза була джерелом головного болю, і "передова громадськість" в особі професійних активістів, які із захватом танцюють навколо цієї валізи. Незадоволені тільки ті, кого цей чемодан годував, - співробітники телеканалів. Саме вони виходять на пікети, пишуть листи до всіх інстанцій і з відчаєм волають до городян. А городян, схоже, ситуація не хвилює. Це і є третє дивацтво.
Дивацтво третє. Народ мовчить
Пов'язане дивациво це з полярністю і при цьому, як не парадоксально, одноманітністю новинного телевізійного простору Харкова. Життя міста-мільйонника дуже різноманітне, а іноді навіть захоплююче, але новинні телевізійні служби - й опозиційні, і провладні - працюють за одними і тими ж шаблонам.
Типовий сюжет опозиційного каналу виглядає так: кадри прорвалася труби (дахи, що потекли, розбиті дороги і т. д.), інтерв'ю з городянами, які клянуть владу ("Скаржилися, писали, але результату ніякого"), і в кінці сюжету голос диктора, що повідомляє : "На ремонт комунікацій (дахів, доріг і т.д.) міська влада виділила енну кількість мільйонів гривень". Тобто прозорий натяк на те, що влада для блага городян нічого не робить, а тільки краде.
Типовий сюжет провладного каналу: кадри побудованого дитячого майданчика (шкільної їдальні, відремонтованої дороги і т. д.), інтерв'ю з городянами, які хвалять владу ("І не чекали вже - і на тобі! Дякувати міській владі за те, що вона є!"), і в кінці сюжету голос диктора, що повідомляє: "На будівництво дитячих майданчиків (харчування школярів, ремонт доріг і т.д.) міська влада виділила енну кількість мільйонів гривень ". Тобто прозорий натяк на те, що це ще не кінець, і влада буде продовжувати радувати тішити всілякими благами.
Загалом, і з того, і з іншого боку - начебто правда, але дивитися ці під кальку зроблені "новини" у харків'ян, очевидно, немає бажання. А тому зникнення одного з полюсів цієї новинної жуйки нікого не схвилювало. (Звичайно, зникни раптом з ефіру провладні новини, громадськість теж злегка здивувалася б смужкам на екрані, але тут же перемкнула би канал на "Інтер", "1+1" або "Євроспорт" і забула про зникнення місцевого каналу.) Звідси і мізерно мала явка на акції протесту, організовані відключеними телеканалами, і загальна інтонація на інтернет-форумах - "Нема каналів, ну і добре, все одно не дивився". Та й про кількість листів, спрямованих телеглядачами до Адміністрації президента, Верховної Ради і Генпрокуратури (з таким звернулися до харків'ян АТН-щики), керівництво каналів воліє скромно замовчувати.
Хто винен у тому, що місцеві новини не користуються попитом серед харків'ян? Звичайно, це не журналісти, які чесно відпрацьовували свій хліб, роблячи те, що він них вимагали. Винні власники і керівники каналів, які не змогли або не захотіли пояснити власникам, що володіти ЗМІ - це не те ж саме, що володіти пекарнею або асфальтовим заводом. Володіння таким активом, як телеканал, те саме володіння дорогим спорткаром: можна, звичайно, використовувати його щодня, ганяти по бездоріжжю і возити на ньому цемент. Однак від такої експлуатації спорткар швидко розвалиться. А можна використовувати спорткар за призначенням - лише іноді побігати на ньому по ідеальній дорозі з метою насолодитися швидкістю або під'їхати на який-небудь гламурний захід. Тоді спорткар довго не втратить свого товарного вигляду і споживчих властивостей. А харківські телевізійні новинні служби через частого використання власниками для вирішення виключно політичних завдань перетворилися на продукт, не придатний для вживання глядачами.
Зникнення з ефіру трьох харківських каналів розкрило серйозні проблеми місцевого телебачення. Звичайно, зникнення телеканалів саме по собі - подія вкрай неприємна, проте є у ній позитивний момент. Можливо, тепер власники телевізійних медіа та інших ЗМІ нарешті переглянуть своє ставлення до них і зрозуміють, що ЗМІ - це не тільки інструмент для вирішення нагальних політичних завдань, а й актив, який вимагає вкрай обережного до себе ставлення. (Про соціальну відповідальності в даному контексті говорити навіть не доводиться.)
Що до зниклих телеканалів, то цей факт, схоже, не хвилює ні їх власника, ні глядачів, ні тим більше владу. Єдина потерпіла сторона - співробітники цих медіа, які, схоже, незабаром втратять роботу. Саме ці люди якраз ні в чому не винні, і саме вони, на відміну від власників та керівників каналів, політиків, чиновників, громадських діячів та інших сторін, так чи інакше причетних до конфлікті, гідні співчуття.
Втім, можливо, журналісти і технічний персонал відрізаних від ефіру телекомпаній роботу собі усе ж таки знайдуть. Де? Та там же, на тих же телеканалах, які можливо знову вийдуть в ефір, але будуть мати вже інший менеджмент і, відповідно, іншу концепцію мовлення. Припускати це дозволяє поява на горизонті претендентів на володіння каналами "Фора" й "А/ТВК", у тому числі вже згаданого Максима Цзяна. Ці люди зараз у судовому порядку відстоюють свої права на володіння медіаактивами. При цьому вони не приховують, що першим кроком у разі визнання їх прав власності стане заміна керівництва каналів. Так що зниклі канали, цілком можливо, знову з'являться в ефірі.