Інтернет породив абсолютно нові стандарти подачі інформації й істотно змінив її сприйняття. Ці трансформації досі досконало не вивчені ні психологами, ні соціологами. Тому що, по-перше, всі ці трансформації відбулися дуже стрімко. По-друге, ця середа змінюється постійно: колись ключовим моментом інтернет-спілкування була анонімність, зараз, з розвитком соціальних мереж, анонімність пішла в минуле, колись відео в Мережі було екзотикою, зараз, зі збільшенням пропускної спроможності каналів і потужності серверів, відеоконтент стає настільки затребуваним, що виникають інтернет-телеканали, і так далі. Однак можна виділити декілька тенденцій, які дозволяють окреслити роль інтернету в суспільно-політичному житті.
Інфляція інформації
Перша тенденція - це явище, яке можна назвати "інфляцією інформації": інформації дуже багато, і вона знецінюється. Скандали в Мережі живуть лічені дні, а то й години, тут же витісняються новими інформаційними приводами. У рядового користувача просто немає часу замислитися над тим, чи правильне трактування подій. У цьому випадку спрацьовує принцип "хто заявив перший, той і правий". Протилежна сторона (як правило, це незграбна влада з повільною реакцією) майже завжди виявляється в програші: її виправдання з'являються тоді, коли громадськість уже захоплена іншими скандалами і читати вчорашнє вже нікому нецікаво. Тобто заява "У громадянина Сидорова дочка - повія" має шанс бути почутою. Спростування "У громадянина Сидорова і дочки ніякої немає", що з'явилася наступного дня, не буде почутою майже ніким, і до образу громадянина Сидорова додасться батьківство панянки сумнівної поведінки.
Інфляція інформації породила ще одну особливість - це те, як ми стали інформацію сприймати. Її занадто багато, відповідно, не те що осмислити, але навіть прочитати весь вал інформаційних стрічок та повідомлень соціальних мереж ми не в змозі. Тим не менш, ми залишаємося в курсі поточних подій. Задумайтесь, з чого формується наше сприйняття новин? Що насправді ми читаємо більшу частину часу? Правильно - ми читаємо заголовки.
Взагалі, весь суспільно-політичний сегмент інтернету став інтернетом заголовків. Кілька слів заголовка прочитують сотні тисяч людей, відкривають новину, що лежить під заголовком, - лише тисячі. Це побічний наслідок інфляції інформації перетворив заголовок у наймогутніший інструмент впливу, який став самоцінним. Прикладів може бути безліч. Автор не став мудрувати лукаво і відкрив один з найбільш відвідуваних в українському інтернеті суспільно-політичних ресурсів. Справа була в вихідний, а у вихідні новин набагато менше, але тим не менш... Отже, заголовки. "За МММ в Севастополі агітують прапорами російського флоту" (в новини йдеться про рекламну кампанію "МММ", в якій використані Андріївські прапори, і, природно, до прапорів власне російського флоту вони мають відношення чисто зовнішнє), "Проти захисників мови у Львові порушено справу" (йдеться про те, що порушено справу за фактом групового порушення громадського порядку під час акцій протесту, звинувачення нікому не пред'явлене, так що твердження "порушили справу проти ..." - явна неправда), "У лікарні голодуючій замість допомоги запропонували булочку" (з тексту новини випливає, що булочка - це невдалий жарт головного лікаря, тим не менш, жінка, яка звернулася за допомогою була оглянута і їй призначили лікування лікарськими препаратами, а зовсім не булочкою). Таким чином, заголовки формують громадську думку куди більше, ніж сама інформація, яка під ними ховається, і є досить потужною пропагандистською зброєю.
Інфляція інформації, крім заголовків, породила ще безліч трюків, розрахованих на те, що користувач не встигне дочитати, вдуматися, проаналізувати. Найсвіжіший і забавний приклад прийшов з "Facebook" під час написання цієї статті. У стрічці автора з'явилася , де як ілюстрація дій влади міститься такий текст: "Минулого року з бізнесу пішло 245 000 83 підприємці". 83 в кінці повинно надати інформації достовірності, а довге число - вразити кількістю. Але головне - зверніть увагу, як саме написано число. Розстановка цифр явно покликана приховати очевидну недоладність заявленої кількості підприємців, які пішли з бізнесу. Адже якщо правильно розставити прогалини, то вийде 24500083, тобто двадцять чотири з половиною мільйони підприємців пали жертвою влади. І це в сорокамільйонній країні! Фокус у тому, що ця заява знаходиться в низці аналогічних, надрукованих дрібним шрифтом, та й картинка розміру невеликого. Скільки з нас вникне в суть, а скільки - просто пробіжить очима? І хто може порахувати, скільки ще подібної нісенітниці ми споживаємо, скільки подібної інформаційної цвілі відкладається у нас у головах, позбавляючи здатності поглянути на речі тверезо?..
Сублімація громадянської активності
Друга особливість інтернету - сублімація громадянської активності, викликана інтерактивністю. Про це автор уже , причому . Тому, щоб не повторюватися, зазначимо лише, що інтерактивність інтернету й особливо соціальних мереж, що дозволяє висловлювати своє ставлення до чого-небудь натисненням однієї кнопки на кшталт "Like" в "Facebook", дозволила виявляти соціальну активність, не відриваючись від Мережі. Мільйони людей віддали перевагу віртуальної активністі реальній, тому що це не небезпечно, це комфортно, це просто. Це простіше, ніж піти на прийом до депутата або чиновника, простіше, ніж написати скаргу, простіше, ніж вийти на мітинг, простіше, ніж сходити на вибори... Громадянська активність віртуалізується і йде внікуди. Десяток-другий віртуальних "друзів" можуть лише все так же віртуально висловити своє ставлення до чогось, і майже ніколи це не виходить за межі Мережі. Таким чином, усяке бродіння в умах, виявлене в інтернеті, майже завжди там же і залишається.
Такий стан справ не йде на користь ні суспільству, ні державі. Хоча, звичайно, так би мовити правлячий клас ця ситуація влаштовує: нехай краще лайкають, ніж мітингують. Але з іншого боку, така політика є недалекоглядною, тому що, як показує історія, втрата зв'язку між державою і суспільством завжди призводить до плачевних наслідків.
Сегментація
Здавалося б, інтернет у силу загальної доступності повинен якщо не об'єднувати, то, принаймні, служити засобом комунікації між людьми або групами людей. Насправді все відбувається з точністю до навпаки. Суспільно-політична частина інтернету жорстко сегментована за політичною та світоглядною ознаками. Групи людей, об'єднані однією ідеєю, замикаються в собі, генеруючи своїх героїв, свою систему цінностей, свої моделі поведінки (насамперед, зрозуміло, віртуальної) і навіть свій тезаурус. Вам це нічого не нагадує? Автору нагадує тоталітарні секти.
Чому так сталося? Спочатку в Мережі з'явилася жорстка ідеологічна сегментація суспільно-політичних ресурсів (про причини цього явища автор писав у минулій частині циклу). Кожному з нас куди приємніше читати чи бачити те, що співвідноситься з власними поглядами. Так що читаємо ми здебільшого щось, що здатне не похитнути наші переконання, а підтвердити нашу правоту. Тому цілком природно, що навколо кожного сайту утворилася аудиторія чітко окресленої ідеологічної спрямованості. Якісь "крос-площадки", тобто місця, де ідеологічно різношерстий контент передбачав до дискусії, швидко перестали існувати через непотрібність для спонсорів. У результаті утворилися набори ресурсів, обов'язково відвідуваних лібералами, "лівими", націоналістами, традиціоналістами, прозахідниками, проросійськи налаштованими користувачами і т.д. Звичайно, це не означає, що ніякого перетину немає і ми не споживаємо нічого, крім "свого" контенту. Однак, по-перше, відсоток споживання "чужого" набагато нижчий, а по-друге, ми не схильні до інтерактивності, тобто до якого-небудь обговорення, на ідеологічно чужих майданчиках.
Кожен ідеологічний сегмент породив своїх героїв: Навальний і Портников, Вассерман і Венедиктов, Кургінян і Леонтьєв... Це, як правило, блогери та журналісти, які виступають на "своїх" майданчиках і ніколи на "чужих", люди, що говорять зі "своєю" аудиторією і не адресують своїх думок іншій.
Породив кожен ідеологічний сегмент і свій тезаурус: "Юльки" і "юлеботи", "риги" і "янучари", "ліберасти" і "кремлядь"... Уживання подібних слів маркує користувача, відразу заявляючи його світоглядні позиції і приналежність до групи. Як у підлітків або сектантів.
Соціальні мережі лише посилили цю тенденцію до поділу. Ми так чи інакше формуємо список контактів з людей, нам цікавих, а цікаві нам за невеликим винятком ті, хто розділяє наші погляди. Відповідно, наші стрічки "Facebook", "Twitter" або "Googlе +", за винятком всюдисущих котячих фотографій, повні посилань на ідеологічно близький нам контент.
У чому небезпека такого ідеологічного поділу? Насамперед, у тому, що ми потроху втрачаємо здатність чути опонентів, та й взагалі опонувати. Автор не вірить, що в суперечці народжується істина - швидше, в суперечці народжується балаган, проте чути і розуміти іншу точку зору завжди корисно навіть для зміцнення власних переконань. Окрім того, подібне сегментування відмінно служить маніпуляційним цілям: збиті в стадо користувачі завжди краще сприймають будь-яку інформацію, навіть найабсурднішу. Це, до речі, прекрасно розуміють керівники сект, які прагнуть обмежити спілкування своїх адептів поза сектою. І останнє - сегментування служить каталізатором сублімації громадянської активності, про яку писалося вище. Тому що приналежність до віртуальної спільноти стимулює до віртуальних же дій, тому що спільність, яка може висловити ставлення, створює ілюзію солідарності, заохочує, але - тільки віртуально.
Завершуючи тему сегментації - невеликий відступ для уважних читачів. У третій частині циклу автор писав про відсутність ідеологій у сучасному суспільстві, тут же говорить про жорстку сегментацію за світоглядною і політичною ознаками. Проте ніякого протиріччя тут немає. По-перше, сучасний політикум у дуже невеликому ступені відображає погляди інтернет-користувачів, а самі політики і партії, по суті, не мають серйозної мережевої бази. Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися, наприклад, відвідуваність суто партійних сайтів, їх контент, подивитися кількість "друзів" у соціальних мережах у провідних політиків... Наприклад, у Юлії Тимошенко, яка є одним з лідерів "мережевої громадської думки", в "Facebook" усього 21 тисяча шанувальників.
І друге - політичний сегмент інтернету дуже невеликий. Про це свідчать лічильники відвідуваності найпопулярніших суспільно-політичних ресурсів. Якщо врахувати той факт, що більшість користувачів відвідує щодня не один ресурс і навіть не два, легко порахувати, що політикою в Україні цікавиться приблизно кожен десятий користувач інтернету. Решта буває в Мережі по роботі, йдуть туди за розважальним контентом, відвідують далекі від політики сайти за інтересами і т.д. Загалом, український інтернет - аполітичний, і бурління, що в ньому відбуваються, рідко можуть впливати на суспільні настрої.
Рівень дискурсу
Автор застав ті часи, коли інтернет приходив до нас під писк модемів. Так от тоді, 15 років тому, ситуація була докорінно іншою. Не хотілося б, щоб ці слова сприйняли як старече бурчання "раніше небо було синє", проте з ними, мабуть, погодяться всі, хто мав доступ до Мережі десятиліття тому: раніше рівень дискурсу в інтернеті був набагато вищим.Найімовірніше, справа в тому, що раніше доступ до Мережі через дорожнечу був долею певного кола людей, причому не стільки багатих, скільки тих, хто схильний використовувати інтернет для роботи. Відповідно, мало кому спадало на думку витрачати недешевий трафік і свій час на перегляд якого-небудь демотиватору, який міг пару хвилин грузиться. До того ж раніше інтернет ще не був настільки сегментованим за ознакою спонсорства, знаходилося багато ентузіастів, які дійсно намагалися зробити вільні майданчики для обміну думками, а сайти не переглядали - їх читали.
Потім інтернет став загальнодоступним, і це радикально змінило якість контенту. Ось приклад заголовків, узятих навмання з банерної мережі, що живе в "підвалі" одного з новинних сайтів: , , "Україну лихоманить від НЛО". Навряд чи подібні заголовки могли зацікавити користувачів інтернету 15 років тому.
Звичайно, все це відбилося і на якості суспільно-політичного сегменту Мережі. Ви вже майже не знайдете "серйозних" ресурсів з великими текстами, аналітичними матеріалами, ретельно відібраними і грамотно сформульованими новинними повідомленнями. А якщо і знайдете, то це з 90%-ю вірогідністю буде інтернет-сайт друкованого ЗМІ чи інформагентство, тобто місця, де ще живі традиції друкованого слова та класичної журналістики. Власне інтернет-сайти, що існують як самостійні проекти, в гонитві за кліками користувачів давно підлаштувалися під їхні смаки та інтелектуальний рівень. Яскравий приклад, що особливо вразив автора: коли Верховна Рада приймала новий Кримінальний процесуальний кодекс - найважливіший документ, який змінить життя без перебільшення мільйонів людей, - один з найбільш відвідуваних українських інтернет-ресурсів вибухнув матеріалом, де жваво описувалося, як під час голосування якийсь депутат обмінювався СМС-ками з коханкою. Матеріал цей викликав величезний резонанс у Мережі на відміну від прийняття нового КПК, який, здається, інтернет-громадськість не зацікавив взагалі (спробуйте заради інтересу погуглити цю тему, і ви переконаєтеся в тому, як мляво відреагувала на неї Мережа). Хоча пригоди героя-коханця з депутатським значком і докорінна зміна правоохоронної системи держави - речі, м'яко кажучи, не порівнянні за суспільною значимістю. Таким чином, інтернет формує порядок, який уже майже не корелює з дійсно суспільно значущими темами.
І, звичайно, не можна обійти увагою та інші прояви агресивного ідіотизму користувачів. В інтернет хлинули народні маси. Можете назвати автора снобом, але те, що хлинуло в Мережу разом з ними, не може додати любові до людства. Модератори просто фізично не можуть відслідковувати всі коментарі, роботи, обмежують вживання слів, не встигають за появою нових образ... Загалом, інтерактивна частина Мережі заповнилася інформаційним сміттям, яке носить яскраво виражений негативний відтінок. До того ж у політичному сегменті інтернету з'явилися раніше просто немислимі види заробітку із серії "залиш на форумах 100 лайливих постів проти кандидата Х і зароби 100 гривень".
Усе це не було б так сумно, якби не одне "але". З суспільно-політичного сегменту Мережі майже зникли адекватні люди, які були налякані агресивною дурістю тролів і проплачених коментаторів. Нормальні користувачі, природно, не хочуть вступати в полеміку з ідіотами. В результаті будь-яка інтернет-спільнота, об'єднана за професійною ознакою (форуми та групи в соціальних мережах лікарів, юристів, банкірів і т.д.), успішно існує. А спільнота суспільно-політична, яке за ідеєю маєбути максимально конструктивною в силу загальної важливості обговорюваних проблем, навпаки перетворилося на клоаку.
Чи можна перетворити сучасний медіапростір з маніпулятивного інструменту груп людей на інструмент, що слугуватиме всьому суспільству? Чи можливі незалежні ЗМІ? Чи можна очистити інтернет від інформаційного сміття, повернувши йому властивість, про який мріяли творці, - функцію вільного й комфортного обміну думками та контентом? Відповідь на ці питання одна - ні. З єдиною обмовкою: все це неможливо за нинішньої суспільної моделі, побудованої на основі ліберальних цінностей. Про них ми поговоримо в наступних статтях, присвячених лібералізму - ідеології, яка є основою сучасної демократії.