Убивство молодого підприємця-вірмена минулого тижня увійшло до топ-новин і змусило Харків призабути і про вибори, і про Тимошенко, і про перебої з гарячою водою, і про багато іншого. 25-річний Самвел Алексанян був застрелений у неділю у дворі власного будинку на вулиці Данилевського. Кілер випустив аж 13 куль з двох пістолетів і неквапно залишив місце злочину. Друг Алексаняна, який перебував з ним, був поранений, але йому вдалося втекти. Міліція склала фоторобот підозрюваного, ведеться слідство.
Стрілянина в самому центрі міста, у дворі житлового будинку, у вихідний, серед білого дня - це, звичайно, страшно і не додає суспільству спокою. Не дивно, що злочин викликав величезний резонанс. Основна версія, яка відпрацьовуються міліцією, - вбивство пов'язане з бізнесом покійного. Алексанян володів медично-косметологічним центром у Гайдарах, який надавав VIP-послуги, і слідство припускає, що усунення Самвела організували конкуренти. Ще одна версія - коріння злочину слід шукати в бізнесі батька вбитого, який є одним з керівників Курязького домобудівного комплексу. Крім того, є версія, пов'язана з винаходом покійного бізнесмена - обладнанням, за допомогою якого можна наносити малюнок на різні поверхні, в тому числі використовувати його при манікюрі. Вбивство дійсно схоже на бізнес-розбірки: злочини з особистих мотивів зазвичай мають дещо інший почерк. Правда, косметологічний центр, яким керував Алексанян, може бути тільки видимою частиною айсберга, офіційним, усім демонстрованим бізнесом, а насправді вбитий міг займатися ще чим завгодно і перейти комусь дорогу. Деякі питання викликає й особа кілера. Більше десяти пострілів з двох стволів - так може поводитися або дилетант, або не зовсім врівноважена людина. І те, і те наводить на підозри, що у замовника не було достатньо грошей, щоб найняти професіонала. Ще подейкують, що вбитий Алексанян перебував у тій "Mazda", яка в кінці квітня спровокувала велику аварію на перехресті Гіршмана й Мироносицької: чи то сам був за кермом, чи то просто їхав як пасажир. Тоді загинули дружина депутата міськради Євгенія Гуткова і ще одна жінка. Навряд чи ця ДТП якось пов'язане з убивством, але сам факт участі Алексаняна в тій аварії, мабуть, певним чином характеризує особу загиблого.
І ще один момент у зв'язку з цим убивством. Зрозуміло, що такий кривавий злочин не міг залишити суспільство байдужим. Але примітно, що в лавині коментарів і думок постійно лунала думка про "бандитське свавілля" і "спровоковане Партією регіонів повернення до 90-х". Спроба дещо міфологізувати дійсність і до будь-якого негативу пристебнути політику, схоже, стала трендом нашого часу. У Харкові періодично трапляються злочини, які через свою насамперед зухвалість і нелюдяність змушують говорити і пам'ятати про себе. Насамперед, це вбивства інкасаторів. Ще - потрійне і ритуальне вбивства, зґвалтування п'ятирічної дівчинки в дитбудинку, з останнього - напад на військову частину. Такий кримінал, на жаль, має місце постійно, незалежно від політичної ситуації в країні. Зрештою, рівно рік тому, в середині вересня 2011-го, у дворі житлового будинку на вулиці Новом’ясницькій теж убили підприємця. Від ситуації з Алексаняном той випадок відрізняється лише тим, що тоді до виборів був ще цілий рік, і про політику можна було не говорити, а зараз до виборів лише місяць, і говорити про політику треба. Але політика - ні до чого: це жахливо, але в будь-якій країні при будь-якому політичному ладі в будь-який історичний час знаходяться люди, які розглядають фізичне усунення людини як спосіб вирішення якої-небудь проблеми й один із засобів ведення бізнесу. На щастя, це придумала не Партія регіонів, а на жаль, Партії регіонів ніколи не вдасться повністю викорінити подібне.
До середини тижня убитого підприємця дещо потіснив з інформаційного простору ще один постраждалий - слава Богу, живий. У четвер, 19 вересня, кандидата в депутати від "Батьківщини" за 169-м округом Олександра Кірша під час зустрічі з виборцями на селищі Жуковського молоді люди "спортивної статури з обличчям, необтяженим інтелектом" облили зеленкою. Лікарі діагностували у нього опік першого ступеня й відзначили, що ще пара сантиметрів - і Кірш міг позбутися зору. Міліція порушила справу за статтею "хуліганство" і заявила, що шукає винних. Після історії з Власенком та зеленкою винних уже ніби як шукали і навіть знаходили, але потім чомусь нічого не сталося. Кірш наполягає, що винних він зобразив на фото, і пояснює подію тим, що насправді він є лідером електоральних переваг у своєму окрузі, а тому злочинна влада вирішила облити його зеленкою. По-перше, цікаво, де логіка? Яким чином це дійство може знизити рейтинг кандидата? Поки що спостерігається діаметрально протилежна ситуація - на інциденті з зеленкою Кірш досить успішно піариться вже тиждень і навіть не знімає забрудненої сорочки, не приховуючи, що це треба для позування телеканалам, які ще не встигли його зняти. А по-друге, цікаво виходить: коли опозиція в залі парламенту кидає в спікера яйця і димові шашки, а "протестно налаштована студентка" б'є міністра освіти букетом по обличчю - це нормальна політична боротьба і взагалі прояв громадянської позиції. А коли опозиційного кандидата опоненти (допустимо, так) обливають зеленкою - це, звичайно, вже нечесно й злочинно. Ще потерпілий Кірш погрожує подати до суду на "громадян Азарова, Добкіна і Кернеса" - правда, не уточнює, до якого, коли і за що. Влада в особі губернатора Михайла Добкіна включилася до нав'язаної гри і не обійшла подію увагою, заявивши, що Кірш вилив собі на голову зеленку з власної ініціативи - піару заради. У цьому якраз певна логіка є, але припущення, що можна ризикувати зором заради депутатського мандата - це, мабуть, усе ж перебір.
На загальноукраїнському рівні зеленка вже вважається харківською "фішкою": два рази в нашому місті обливали (або начебто обливали) Власенка, тепер - Кірша. Користувачі інтернету й бабусі на лавках захоплено дискутують на тему, хто це все придумав, хто кого обливав і чи обливав взагалі. Питання, якщо можна так висловитися, справжності цих зеленочних пригод, чесно кажучи, не хочеться торкатися взагалі: спроби звірення фотографій Власенка та Кірша і з'ясування, куди ж потекла і що забруднила рідина, викликають почуття огиди.
Хочеться поговорити про інше. Сам факт появи на нашій політичній арені зеленки і реакція на це основних політичних опонентів - це свого роду лакмусовий папірець, мірило адекватності сучасного українського політикуму. Не важливо, якій із сторін - регіоналам чи опозиції - належить ця феєрична і воістину мерзенна ідея. Не важливо тому, що одна сторона її придумала й запустила, а інша - слухняно підхопила. Тепер одні звинувачують, інші виправдовуються, ролі періодично змінюються, а суть - ні: зчепившись у цій "боротьбі проти зеленки", прийнявши нав'язані правила гри, політичні опоненти продемонстрували і рівень свого інтелекту, і рівень культури, і рівень ведення дискусії, і головне - те, що ці рівні у них абсолютно однакові. Друге питання - як цей креатив із зеленкою взагалі міг з'явитися? Ясна річ, що в українській політиці вже давно не йдеться про конкуренцію ідей чи програм. Але до конкурування у ступені приниження опонента ще не доходило. І третє питання - цікаво, скільки політики ще збираються дурити суспільство й дискредитувати існуючий політичний устрій? По суті, йдучи голосувати, виборець повинен зробити нелегкий вибір між кандидатом, облитим зеленкою, і кандидатом, звинуваченим у тому, що він облив опонента зеленкою. Це основне, що електорат знає про людей, прізвища яких запропоновані в списку. Все інше, те, що ніби як є головним, - давно відсунуте на другий план. Грубо кажучи, треба віддати перевагу позиції сили або ж вибрати жалість. Подібні моральні терзання, звичайно, мають місце в житті, і це нормально. Але до чого ж тут головний законодавчий орган країни?
У вівторок Верховна Рада розглянула в першому читанні законопроект, який вводить кримінальну відповідальність за наклеп. Як це зазвичай буває з одіозними документами, прийнятий він був напрочуд раптово і дивно бадьоро - "за" проголосували 244 картки регіоналів, комуністів, позафракційних депутатів і представників Народної партії Литвина. Запропонований законопроект піддався нещадній критиці не тільки з боку опозиції, що традиційно, але і європейських інститутів і представників ЗМІ. Сумніви в його доцільності висловили навіть деякі депутати правлячої партії, а також спікер Литвин. Ганна Герман клятвено пообіцяла, що в такому вигляді президент документ не підпише.
Від кримінальної відповідальності за наклеп Україна відмовилася більше 10 років тому - у 2001 році, коли перестав діяти Кримінальний кодекс 1960 року і був запроваджений новий. Потім наклеп кілька разів намагалися повернути до переліку кримінально караних злочинів, але, тим не менш, досі питання честі й гідності громадянина, недоторканість його ділової репутації залишаються у сфері цивільного права. Законопроект регіонала Журавського пропонує вважати наклепом "навмисне поширення явно неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її репутацію, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки". За це передбачений штраф або виправні роботи. Якщо зазначені вище дії вчинені шляхом "демонстрування в творах або засобах масової інформації або ж слідчим, прокурором, суддею", то вони можуть каратися обмеженням волі або відлученням від професії. Якщо ж поширені відомості містили звинувачення в скоєнні злочину, то за це можна отримати і реальний тюремний термін.
У принципі, поява подібної ініціативи - посилити відповідальність за тиражовану звідусіль брехню - зрозуміла: потік звинувачень, що буяють милими подробицями якими обмінюються українські політики, невичерпний, а говорять вони деколи таке, що волосся стає дибки. Тому ідея якось зарегулювати цю сферу не така вже й погана. Але її реалізація як завжди підкачала. Головне науково-експертне управління цілком обґрунтовано розкритикувало запропонований законопроект. Основна претензія - питання честі, гідності, репутації успішно регулюються чинним цивільним правом, а в цілому в Кримінальному кодексі зібрані злочини, які несуть значну суспільну небезпеку, і наклеп до них віднести не можна. Тому криміналізація цієї статті недоцільна. Крім того, є деякі питання і до формулювань. "Поширення" - це поширення де? У засобах масової інформації - це зрозуміло. А з трибуни Верховної Ради, в соціальних мережах або в ліфті при бесіді з сусідом - це поширення? Не дуже зрозуміло, що автор документа вкладав у поняття "тяжкі наслідки". У законопроекті сказано, що якщо ці самі наслідки призвели до матеріальних збитків, то тяжкими вони вважаються, коли перевищують неоподатковуваний мінімум у 50 разів. По-перше, виникає питання, в чому ще може виражатися тяжкість наслідків, окрім матеріальних збитків? Честь, гідність і репутація - це дуже тонкі речі, і нанесену їм шкоду складно уявити в кількісному відношенні. Як же буде визначатися тяжкість злочину? І по-друге, хто її визначатиме? Як видно, суддя. Виходить, що ці найбільш тонкі і дуже суб'єктивні, особисті поняття будуть віддані на відкуп по суті сторонній людині. Загалом, якщо законопроект стане законом, з його застосуванням можуть виникнути проблеми.
У зв'язку з цим абсолютно не ясно, яка гостра необхідність змусила регіоналів ось прямо зараз виносити цей документ до сесійної зали. Запропонувавши сирий, неопрацьований текст, правляча партія знову стала об'єктом критики опозиції: мовляв, після прийняття закону будь-якого неугодного журналіста можна буде запроторити у в'язницю, тому що грань між наклепом і критикою буде встановлювати "найсправедливіший і найгуманніший у світі український суд". Парочку традиційних стусанів отримали регіонали від декількох європейських організацій. І, що теж важливо, цим законопроектом зараз, напередодні виборів, партія влади примудрилася налаштувати проти себе журналістів. Заради чого це робиться і хто в правлячій верхівці санкціонує подібні сумнівні комбінації, незрозуміло абсолютно.