Головна політична новина минулого тижня - перехід Олександра Фельдмана до табору регіоналів: Фельдман подав заяву про вступ до Партії регіонів і ввійшов до відповідної парламентської фракції.
Ситуація виглядає цілком логічною з кількох причин. По-перше, це, безумовно, потрібно самому Олександру Фельдману. Мати бізнес, прив'язаний до влади (а торговий бізнес Фельдмана безпосередньо залежить від рішень мерії), і не перебувати у владі може собі дозволити господар тільки дрібного магазину, але ніяк не найбільшого ринку. Під час опозиційності Олександра Фельдмана у нього були деякі неприємності з міською владою, і це при тому, що він особливо не докучав градоначальникам: опозиційна діяльність Фельдмана не була радикальною і завжди дисонувала з крайнощами Юлії Тимошенко.
По-друге, Олександр Фельдман потрібен регіоналам. Звичайно, збільшення парламентської фракції на одну людину при нинішній розстановці сил у Верховній Раді ніякої ролі не зіграє. Зовсім інша справа - місцева політична ситуація. Найімовірніше, в особі Фельдмана харківські регіонали придбали мажоритарія на парламентських виборах 2012-го року. А це дуже важливо, тому що з кандидатурами на мажоритарні округи у Партії регіонів у Харкові можуть бути проблеми. Кандидат у депутати за одномандатним округом повинен бути добре пізнаваний, мати успішний досвід проведення виборчої кампанії в мажоритарному окрузі і власні кошти на неї і, що важливо, мати бажання сісти у крісло народного депутата. Останнє буде відігравати помітну роль у зв'язку з загальним занепадом парламентаризму в Україні: з зменшенням значущості Верховної Ради помітно знизиться вага кожного народного обранця, а значить, багато потенційніх кандидатів у депутати вважатимуть за краще не вплутуватися в тяжку і витратну виборчу кампанію, щоб потім влитися в ряди 450-ти весільних генералів. Харківських регіоналів, які мають можливості і амбіції балотуватися до парламенту за одномандатними округами, можна перерахувати на пальцях однієї руки. А таких кандидатур знадобиться більше десятка. Звичайно, регіоналам частково на руку грає той факт, що в опозиції, крім екс-губернатора, їх немає взагалі. З іншого боку, протестні настрої в суспільстві можуть підняти на поверхню політичного життя незалежних регіональних лідерів, які сплутають карти в мажоритарних округах. На цьому тлі кожен "багнет" у рядах регіоналів-мажоритаріїв буде на вагу золота. Загалом, Олександр Фельдман - досить цінне придбання для Партії регіонів.
Ще одна новина, пов'язана з Олександром Фельдманом, яку не можна не згадати, - чутки про те, що на основу його бізнес-імперії, ринок "Барабашово", має види напівміфічна особистість українського політикуму - народний депутат-регіонал Юрій Іванющенко, відомий також як Юра Єнакіївський. Губернатор Михайло Добкін, коментуючи ситуацію, ці чутки спростував, заявивши: "Інтересам Олександра Фельдмана як власника ТЦ "Барабашово" нічого не загрожує", - і пояснив поширення подібних чуток тим, що Фельдман - один з потенційних кандидатів у народні депутати за мажоритарним округом, і, можливо, таким чином хтось намагається з ним боротися. Сам Олександр Фельдман навіть натякнув, що за всіма цими чутками можуть стояти шахраї, які прикриваються іменем Юрія Іванющенка, і підкреслив, що ТЦ "Барабашово" надійно захищений юридично, економічно і політично.
Чутки про те, що "Барабашово" змінив господаря, з'являються не вперше. Їх поширення пов'язано, по-перше, з публічною діяльністю Фельдмана, а по-друге, з тим, що ринок є найбільшою для Харкова структурою, а тому всякі домисли негайно стають надбанням широкої громадськості.
Цілком можливо, що якийсь крок з боку Іванющенка все-таки мав місце. Врешті-решт, ринки входять до сфери його бізнес-інтересів, а тому він цілком міг зацікавитися "Барабашово". Щоправда, навряд чи це автоматично означає, що торговельий центр змінив господаря. Найімовірніше, Олександр Фельдман так просто не віддасть свій прибутковий актив кому б то не було, нехай навіть другу президента. Значить, будь-яка спроба відчуження ринку означатиме затяжну війну. А Іванющенко, незважаючи на демонізацію його особистості в ЗМІ, ніколи не вважався рейдером і не був помічений у жодних бізнесових бойових діях, вважаючи за краще не виривати шматки в інших олігархів, а без зайвого шуму підтягувати під себе все, що погано лежить. Звичайно, зараз вплив Іванющенка і Фельдмана незрівнянний, проте сумнівно, що Іванющенко стане витрачати його на війну, яка мало того що не закінчиться без втрат, так ще й загрожує затягнутися на невизначений термін. Ті крихти інформації, які просочилися в пресу про Юру Єнакіївського, говорять про те, що це просто не в його характері.
Минулого тижня Михайло Добкін розставив крапки над "і" у ситуації зі стадіоном "Металіст". Він заявив, що коли реконструкція стадіону закінчиться, держава хоче бачити свою частку власності в ньому: "Приблизне співвідношення може бути таке: 70% стадіону - у власності у держави, 15% - в області та міста, решта - в Олександра Ярославського". За словами губернатора, зараз йде робота над визначенням цього співвідношення, в тому числі спільно з Ярославським. Добкін запевнив, що після прийняття остаточного рішення жодна зі сторін не відчує себе обдуреною, а також додав, що після реконструкції стадіон на деякий час передадуть в управління ФК "Металіст" або структурі, яка з ним близько пов'язана, тому що в міста й області немає грошей на утримання цього величезного спорткомплексу.
Заява ця знаменна, насамперед, співвідношенням часток держави та інвестора, яке озвучив губернатор. Останні півтора-два роки Олександра Ярославського, звичайно, не називали власником стадіону, однак саме він приймав високих гостей, демонструючи успіхи у підготовці міста до Євро-2012, тобто вів себе як повноправний господар реконструюються. Але, як виявилося, головний харківський інвестор Євро не стане господарем стадіону в цілому.
І ще один цікавий момент: раніше спроби звернути увагу на подальшу долю реконструйованих об'єктів викликали обурення і звинувачення мало не в замаху на святе. Тепер же про це говорить губернатор, причому говорить гранично конкретно. Це, безумовно, позитивний момент, тому що йдеться про комунальну власність, і абсолютно очевидно, що рішення про її подальшу долю повинні прийматися публічно.
Проект "Село майбутнього", запущений облдержадміністрацією півроку тому, минулого тижня став набувати реальних обрисів. Стало відомо, що ведуться переговори про співпрацю в рамках цього проекту з трьома фондами. Один з них - Фонд молодіжного кредитування, який погодився у цьому році виділити на реалізацію проекту 5 млн.грн. За словами заступника голови Харківської облдержадміністрації Юрія Сапронова, участь у проекті цього фонду означає, що молода родина зможе взяти кредит на житло на 30 років під 2,5% річних. Якщо це сім'я з однією дитиною, значить, відсотки вона платити не буде взагалі, якщо народжується друга дитина - то мінус 25% тіла кредиту. Так можна буде залучити майбутніх мешканців "Села майбутнього".
Звичайно, створення подібних місць - позитивний момент: за словами Сапронова, "так ми вирішимо проблеми зайнятості молоді, відродження села та продовольчої безпеки". Однак проект, подібний "Селу майбутнього", виглядає занадто громіздким і в організаційному, і у фінансовому плані. Зрештою, в Харківській області достатньо напівпокинутих сіл з такою-сякою інфраструктурою, і створювати село з нуля навряд чи є сенс: можна спробувати відродити село, запустивши програму фінансової допомоги нечисленним фермерам або невеликим господарствам.
Але це - тільки фінансова сторона питання. У "Села майбутнього" може бути один аргумент "за", який переважить всі фінансові міркування. Проект "Село майбутнього" абсолютно природно нагадує радянські колгоспи або ізраїльські кібуци - тільки без ідеологічної складової. А ось ця складова може виявитися винятково важливою. Для тисяч молодих людей, що не знайшли місця в системі своєрідної української ринкової економіки, ідея щодо замкнутого суспільства, заснованого на принципі рівності праці і споживання, може виявитися чи не більш привабливою, ніж вигідні умови кредитування. Щоб додати в проект "Село майбутнього" ідеологічну складову, потрібно лише видозмінити господарські відносини всередині неї: створити не "співтовариство вільних фермерів", а "вільне фермерське співтовариство", коли самостійним суб'єктом господарювання буде не фермер, а група фермерів. Ось тут і буде важливо те, що систему побудують з нуля, як це хоче зробити облдержадміністрація, тому що спільнота, по суті, не пов'язана з місцевими районними органами влади, буде дійсно самодостатньою.
Звичайно, крім коригування структури "Села майбутнього", потрібно буде провести величезну роз'яснювальну роботу із залученням молодіжних організацій, а головне - виробити для проекту виразну ідеологію, яка і стане локомотивом для молоді. У тому, що це відбудеться, можна не сумніватися: ідея загальної рівності, незважаючи на неабияку дискредитацію новітньої історії, ніколи не втратить своєї актуальності, особливо для молодих людей. Звичайно, не варто очікувати поголовної явки молоді в село, однак і тих, хто відгукнеться, з лишком вистачить на десятки "Містечок майбутнього".
Так, проект "Село майбутнього" може дати старт принципово новим для України господарським відносинам, які органічно вирішать проблеми зайнятості молоді на селі та забезпечення міста продовольством.