Пенсійна реформа назріла давно: існуюча система, при якій відрахування до Пенсійного фонду набагато менші, ніж пенсії, що виплачуються, не тільки тягне бюджетні гроші, але й загрожує повалити всю систему соціального забезпечення, а у кінцевому підсумку - збанкрутувати державу, яка і так перебуває не в кращому фінансовому стані. Тому головна подія минулого тижня - це, безумовно, прийняття у першому читанні закону "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". Пенсійна реформа, про яку так довго говорила влада, ще не відбулася, але був зроблений перший крок до її реалізації. Цей закон гарантує те, за що ратували регіонали, - зниження бюджетного тягаря на утримання пенсіонерів. Щоправда, відбувається це досить м'яко. Напевно, не одна людина в Кабміні напружено думала, як і завдання скорочення пенсіонерів вирішити, і населення не озлобити. Пам'ять про складне прийняття Податкового кодексу, ймовірно, змушувала мізки працювати в режимі кипіння. Але в підсумку заходи, викладені в новому законі, виглядають послідовними і продуманими.
Зокрема, найбільш, мабуть, "вибухонебезпечне" положення реформ - збільшення пенсійного віку для жінок з 55-ти до 60-ти років - супроводжується певним перехідним механізмом, який дозволить тим, хто досяг 55-ти років зараз або досягне цього віку в найближчі роки, вийти на пенсію раніше. Особливого значення набуває поняття "страхового стажу", тобто сумарної тривалості періодів роботи, протягом яких сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду. Для новопризначених пенсій тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі підвищується для жінок з 20 до 30 років і для чоловіків з 25 до 35 років. Цей захід безпосередньо відображає бажання уряду перевести Пенсійний фонд на рейки самоокупності. Торкнулися зміни і військових пенсіонерів, тобто особливої категорії українців, яким пенсія призначається не за віком, а за вислугою років: згідно з новим законом, необхідна вислуга для призначення пенсії збільшується з 20 до 25 років, щоправда, відбудеться це не відразу, а протягом десяти років. Таким чином ті, у кого вислуга 20 з невеликим років, зможуть піти на пенсію, не чекаючи чвертьвікового ювілею служби в погонах.
Ще одна норма повинна потішити вболівальників за соціальну справедливість: максимальну пенсію пропонується обмежити 10-ма мінімумами, тобто 7640 гривнями. Правда, закон не має зворотної сили, і пенсії тих, хто вже встиг піти на спокій, зменшуватися не будуть. Але VIP-персонам, що вийдуть на пенсію після прийняття реформи доведеться розпрощатися з мріями про пенсії в десятки тисяч гривень. До речі, новий закон повинен набути чинності тільки першого вересня. Так, законодавці дали великим чиновникам можливість замислитися над тим, залишити свої крісла прямо зараз, і тоді пенсія буде нараховуватися у режимі "no limit", або ще посидіти на посаді, пішовши на пенсію, розмір якої не буде дотягувати навіть до 1000 доларів, тобто буде просто "злиденним".
Головне політичне питання, пов'язане з пенсійною реформою, - чи варто очікувати "пенсійного майдану"? Відповідь на нього - швидше ні, ніж так. По-перше, законодавець, здається, знайшов розумний баланс між об'єктивною необхідністю врятувати пенсійну систему від колапсу і можливою суб'єктивної оцінки норм закону суспільством. По-друге, закон гарантує, що вже нараховані пенсії зменшуватися не будуть. І по-третє, збільшення пенсійного віку та вислуги відбувається досить м'яко, тобто ніяких різких змін закон не обіцяє. Звичайно, найобразливіше буде потенційним пенсіонерам, вихід яких на пенсію не охоплений ніякими перехідними положеннями. По суті, це переважна більшість працюючого населення. Однак тут повинна зіграти свою роль роз'яснювальна робота влади, яка, судячи з тексту закону, зробила правильні висновки з "податкового майдану", а значить - постарається мінімізувати ризики, пов'язані з можливими спалахами невдоволення.
Михайло Добкін, найімовірніше, не поїде до Львова 22 червня. За його словами, сумніви щодо поїздки у нього виникли після висловлювання з цього приводу лідера ВО "Свобода" Олега Тягнибока. "До вчорашнього дня мої плани були зовсім незмінні. Але вчора я прочитав заяву Тягнибока про те, що різні люди (в тому числі і моє прізвище він назвав) збираються приїхати і топтатися на кістках невинно убієнних НКВС мешканців західних областей України. Це не дослівно, але близько до тексту. Я розумію, під яким соусом з'явилася ця заява, і, найімовірніше, 22 червня може стати продовженням 9 травня. Бути учасником того безчинства, яке там було, у мене бажання немає. Ставати посібником заворушень, які, я так розумію, вже закладені в сценарії, я теж не хочу", - заявив губернатор.
Загалом-то, рішення не їхати - правильне. У всякому разі, більш правильне, ніж рішення їхати, яке було емоційним і прийнятим під впливом моменту - після заворушень у Львові, що відбулися 9 травня. Однак привід для рішення не їхати вибраний не зовсім вдалий: можна подумати, що без заяви Тягнибока візит харківського губернатора до Львова мав шанси пройти гладко. Те, що цей вояж неодмінно придбав би політичне забарвлення, очевидно. Також очевидно, що ймовірність заворушень у Львові в річницю початку Великої Вітчизняної війни досить висока. Напевно, було б правильно дійсно не їхати, але пояснити свою відсутність у Львові 22 червня необхідно перебувати в цей момент у Харкові, наприклад, на прохання місцевих ветеранських організацій.
А взагалі сама ця ситуація виглядає, м'яко кажучи, абсурдною. Губернатор області (посада в державному табелі про ранги немаленька) відмовляється їхати в іншу область, оскільки побоюється, що його візит може стати однією з причин заворушень. Сам цей факт є чи не більшим свідченням того, що Україна рухається до розколу, ніж заворушення, що відбулися у Львові 9 травня. Зрештою, одна справа, коли безладдя влаштовують націоналісти (ситуація для Європи, загалом-то, банальна), а зовсім інша, коли великий чиновник обмежує себе в переміщеннях, побоюючись провокацій з їхнього боку. Виглядає ця ситуація так, як ніби Харківська область і Львівська перебувають у двох різних Українах. Звичайно, ментальні, культурні і політичні відмінності мають місце, але чи варто зайвий раз підкреслювати їх? Тим більше, Михайло Добкін завжди виступав за цілісність країни.
У четвер, 23 червня, відбулася сесія Харківської облради, на якій депутати прийняли кілька програм. Наприклад, програму розвитку роздрібних ринків, яка, на думку чиновників облдержадміністрації, вкрай необхідна, оскільки зі скасуванням ринкового збору місцеві адміністрації можуть втратити будь-який інтерес до розвитку ринків. Окремої уваги заслуговує програма розвитку експортного потенціалу, яка побудована на додаток стимулювання маркетингової діяльності підприємств області інструментами і чинниками маркетингу території. І, мабуть, головна програма, прийнята на сесії,- програма розвитку малого підприємництва до 2015 року. На заходи, пов'язані з розвитком інфраструктури підприємництва, підтримкою програм зайнятості, регуляторною політикою, захистом прав підприємців і т.д., планується виділити майже 55 млн.грн., з яких на частку обласного бюджету доведиться 14 мільйонів. Ці суми в рази перевищують ті, які виділялися на аналогічні програми раніше. Залишається сподіватися, що ці кошти дійсно посприяють створенню в області здорового підприємницького клімату.
І остання новина минулого тижня, що заслуговує уваги, - інформація про великі збиткові харківські підприємства. До їх переліку потрапило КП "Харківський метрополітен", яке за перший квартал 2011 р. отримало 1,9 млн.грн. збитків. Утім, це ще не найбільш збиткове підприємство. Збитки також показали ВАТ "Євроцемент-Україна" (197 млн. 418 тис.грн.), КП "Харківські теплові мережі" (222,8 млн.грн.), ДП "Завод ім. Малишева" (86,96 млн.грн .), КП "ВТП "Вода" (58,5 млн.грн.), ВАТ "Харківгаз" (11,2 млн.грн.), ДП "Харківській завод електроапаратури" (10,96 млн.грн.). Найбільш збитковою харківською організацією виявився "УкрСиббанк", збитки якого склали 4,9 млрд.грн.
Причини збитків начальник Спеціалізованої податкової інспекції з роботи з великими платниками податків у Харкові Галина Феденко назвала різні. У випадку з "УкрСиббанком" це економічна криза, у випадку з комунальними підприємствами, що надають послуги тепло-, газо- і водопостачання, - невідповідність тарифів собівартості послуг. За даними СДПІ, збитки, які декларували перераховані підприємства, не є штучними і викликані об'єктивними причинами.