Незважаючи на заяви опозиції, харків'яни або не вважають, що їх вибір вкрали, або харків'янам усе одно, вкрали у них вибір чи ні, чи не все одно, але не настільки, щоб вийти з протестом на площу. А може, особистість головного харківського опозиціонера не надихнула громадян на масову демонстрацію протестних настроїв. Як би там не було, харківський "майдан", про який говорила опозиція, виявився пшиком. У вівторок, 9 листопада, пройшов мітинг на підтримку Авакова, на якому замість обіцяних десяти тисяч осіб було близько трьох. Окрім того, заявлена як безстрокова акція закінчилася досить швидко - за кілька годин.
Ще один цікавий момент: аполітичність мітингу, про який говорили його організатори (акція була покликана відстояти свободу вибору, а не підтримати Авакова), так і не вдалося дотриматися. На мітингу домінували прапори БЮТ і "Батьківщини", а на плакатах фігурували написи типу "Наш мер - Аваков" і "Харків, не ГЕПнись!".
Після вельми бляклого "майдану" опозиція розбила на площі Свободи наметове містечко - було встановлено вісім наметів. При цьому вдалося зробити акцію аполітичною - прапори "Батьківщини" над наметами не майоріли, а гасло було тільки одне: "Ми не за Авакова, ми не за Кернеса - ми за чесні вибори!". Незважаючи на жахливі заяви Андрія Ільгова про можливий розгін наметового містечка, цей "острівець демократії" існує і понині і, найімовірніше, залишиться на площі до настання холодів. Розганяти протестуючих владі не з руки: по-перше, це приверне до них непотрібну увагу, а по-друге, нечисленність акції є наочною демонстрацією того, що протестний ресурс вичерпаний - ніяких потрясінь і "майданів" в осяжному майбутньому не передбачається. Ця наочність грає на користь влади - тепер у відповідь на всі розмови про "тисячі незадоволених" можна буде відповісти: "Підіть на пл.Свободи та перерахуйте цих незадоволених".
У всьому цивілізованому світі масові акції протесту - це спосіб заявити про щось владі. У нас же - виключно інструмент у політичній боротьбі. Причому інструмент цей у силу своєї досить низької ефективності використовується опосередковано - лише для того, щоб хтось у Києві зміг розповісти про "хвилі протесту, що прокотилися країною". Те, що ці хвилі представляли собою пікети в кілька десятків людей, що часто виходять постояти пару годин з метою трохи заробити, завжди залишається за кадром. Роками спостерігаючи цю картину, українці перестали сприймати участь у масових мітингах як спосіб донести до влади свою думку. Тому акції стають усе менш численними, а розмови про "майдани" сприймаються з іронією.
У цій ситуації таїться велика небезпека. По суті, масова акція протесту є єдиним екстреним каналом комунікації між народом і владою. А в Україні цей канал нівельований і фактично не працює. У підсумку маємо картину, коли проти редакції нового Податкового кодексу виступають від сили кілька тисяч підприємців у кожному обласному центрі. Проти нового Трудового кодексу не протестує взагалі ніхто, хоча спробуй уряд Франції протягнути через парламент подібний документ, Єлисейський палац на наступний день був би розібраний по цеглинці розлюченим натовпом. До речі, у Франції - країні, яка за чисельністю населення не дуже відрізняється від України, - на знак протесту проти збільшення пенсійного віку щодня (!) на вулицю виходили більше трьох мільйонів осіб (для порівняння - "майдан" 2004-го за найоптимістичнішими оцінками зібрав мільйон протестуючих). У нас у відповідь на непопулярні заходи влади - фактично тиша. Мабуть, саме цим пояснюється спокійне ставлення європейців до протестних настроїв в Україні. З одного боку, вони чують від опозиційних політиків розповіді про мільйони незадоволених, а з іншого - цих незадоволених просто не бачать. Мабуть, їм, європейцям, які звикли до акцій протесту, в яких беруть участь сотні тисяч людей, незрозуміло, чому українці, якщо незадоволені, не виходять на вулиці.
На полях судових битв минулого тижня опозиція терпіла одну поразку за іншою. 9 листопада Харківський апеляційний адміністративний суд не задовольнив скаргу кандидата на посаду харківського міського голови Арсена Авакова на відмову суду першої інстанції задовольнити позов про перерахунок голосів на виборах міського голови. Так, апеляційний суд залишив без змін рішення адміністративного суду, яким представникам А.Авакова відмовлено у задоволенні позову за всіма сімома пунктами, у тому числі і щодо перерахунку голосів на виборах мера. Суддівська колегія відзначила, що "вибори мера Харкова пройшли належним чином і без порушень". Представникам позивача не вдалося довести факти порушень.
Буквально на наступний день Арсен Аваков подав до Київського окружного адміністративного суду позов щодо бездіяльності Центральної виборчої комісії при відмові в розгляді скарги Авакова на бездіяльність Харківського міськвиборчкому. Але і тут опозицію спіткала невдача: у п'ятницю, 12 листопада, Київський апеляційний адміністративний суд відхилив цей позов.
У четвер, 11 листопада, Аваков подав ще один позов до Харківського окружного адміністративного суду до Харківської міської територіальної виборчої комісії. Аваков знову попросив суд визнати протиправними дії Харківського міськвиборчкому, провести повний перерахунок голосів на виборах мера Харкова, а також скасувати протокол міськвиборчкому про підсумки виборів міського голови. І цей позов суд відхилив.
До невдячної справи оскарження результатів виборів у Харківській області у понеділок, 8 листопада, приєднався правозахисник, кандидат у депутати міськради від партії "Зелена планета" Євген Соловйов. Він подав до Харківського окружного адміністративного суду позов про перерахунок голосів виборців на виборах до міськради за партійними списками. Соловйова збентежила різниця кількості виборців, зареєстрованих для різних видів голосування: для виборів мажоритаріїв була одна кількість, для виборів за партійними списками - інша. На думку Соловйова, ця різниця могла серйозно вплинути на результати голосування, тому що кількість виборців має бути однаковою. Також Соловйов побажав, щоб суд зафіксував факт різниці кількості виборців у цих списках. Він заявив, що це може стати достатньою підставою для перерахунку голосів і на виборах мера.
Як саме різниця в кількості виборців у списках може стати підставою для перерахунку голосів, правозахисник не уточнив. Та й не міг уточнити - подібних норм законодавство не містить. Суд навіть при великому бажанні нові законодавчі норми винаходити не може, а тому Харківський окружний адміністративний суд відхилив позов Соловйова про скасування результатів виборів у Харкові.
Загалом, немає для опозиції в судах щастя. Юлія Тимошенко заявила про свою підтримку наміру кандидата на посаду мера Харкова Арсена Авакова звернутися до Європейського суду з прав людини щодо фальсифікацій під час виборів мера міста. За її словами, те, що наразі відбувається під час судових процесів, в яких оскаржуються результати виборів, свідчить про заангажованість судової системи. "До українських судів звертатися немає ніякого сенсу", - підкреслила вона.
Проте користі від подібного звернення, найімовірніше, не буде. Справа в тому, що Європейський суд не є вищою інстанцією стосовно судової системи держави-учасниці Конвенції про захист прав людини. Тому він не може скасувати рішення, винесене національним судом, і не має права давати розпорядження про вжиття заходів, що мають юридичні наслідки. Все, що може зробити Європейський суд з прав людини, - призначити "справедливе задоволення претензії" у вигляді фінансової компенсації матеріального збитку і моральної шкоди, а також відшкодування стороні, яка виграла всі витрати.
Складно собі уявити, в яку суму оцінить суд розмір збитку, нанесеного Арсену Авакова. Можливо, ухвалить виплатити зарплату мера за каденцію, яка не відбулася. Але швидше за все, наміри звернутися до Європейського суду так і не будуть реалізовані.