Хвиля обурення арештом Юлії Тимошенко хоч і була дуже слабкою, але все ж докотилася до Харкова. Правда, в нашому місті це була вже не хвиля, а бризки: нечисленні прихильники екс-прем'єра помітингували на околиці найбільшої площі Європи лише пару годин. І взагалі, розмов про цю подію було на порядок більше, ніж самої події. Але - про все по порядку.
У понеділок, 8 серпня, заступник голови облорганізації "Батьківщини" з питань агітаційно-пропагандистської роботи Валерій Дудко повідомив, що місцеві БЮТівці завтра розіб'ють на площі Свободи наметове містечко і розпочнуть безстрокову акцію протесту. За словами Дудка, до протесту повинні приєднатися інші опозиційні партії - зокрема, "Удар" та Народний Рух України.
У вівторок - у день, коли повинна була відбутися акція протесту, - Харківський окружний адміністративний суд постановив заборонити її проведення на площі Свободи, бо там заплановані масові святкові заходи. Валерій Дудко у відповідь заявив, що суд прийняв рішення на основі сфальсифікованої заявки "Батьківщини", оскільки партія ще не подавала жодних заявок на проведення мітингу, і додав: "Ми почнемо подавати заявки сьогодні, приблизно за годину. Заявки до міськвиконкому на проведення акції подадуть 18 партій і понад 20 громадських організацій, і якщо хоча б одну з них задовольнять, акція буде проведена".
Слова про 18 партій і 20 громадських організацій лунали дуже переконливо і наводили на думку про масштабність акції. Однак нічого масштабного не сталося. У вівторок ввечері міліція оточила площу і щільним кордоном охороняла спочатку учасників конкурсу дитячого малюнка, а потім - репетицію телевізійного проекту "Майданс". Звичайно, не викликає сумнівів той факт, що ці заходи були приурочені до акції опозиції. Але пізніше, уже на мітингу, стало зрозуміло, що влада, не пустивши опозиціонерів на площу, зробила їм неоціненну послугу. Справа в тому, що на величезній площі була б особливо помітною нечисленність акції. Усього в ній взяло участь за різними оцінками 300-400 осіб. Ці люди зібралися під електронним екраном за виходом з метро "Університет". Усі вони вмістилися на тротуарі між табло і бордюром площі, відразу за яким починався міліцейський кордон.
Цікаво, що у нас до категорії "учасники акції" автоматично потрапляють усі присутні, хоча на цьому мітингу було багато людей, яких важко запідозрити в симпатіях до Юлії Тимошенко або віднести до представників широких народних мас. Це, наприклад, журналісти майже всіх, у тому числі провладних ЗМІ, навколополітична публіка (політологи, оглядачі, активні учасники інтернет-форумів), які вийшла просто подивитися на дійство, депутати місцевих рад від "Батьківщини" і співробітники партійного офісу Арсена Авакова, присутні на заході, що називається, по роботі. Крім того, в акції взяли участь "професійні незгодні" типу представників "Зеленого фронту" або ініціативної групи "Прорвемося!"... Загалом, за вирахуванням журналістів, політичних тусовщиків та професійних пікетників власне "народу" на мітингу було небагато. Саме ці люди в перервах між виступами ораторів неструнко скандували "Юля!" і щільним кільцем оточили виступаючих. Уся інша публіка воліла стояти подалі.
До речі, цікаво, що організатори акції або не змогли, або не захотіли компенсувати її нечисленність креативністю. Єдине, що пропонувалося учасникам, окрім слухання не дуже запальних ораторів і скандування, - збір підписів на підтримку Тимошенко. Відбувалося це в наметі з написом "Власність народного депутата України Володимира Філенка". Очевидно, таким чином Володимир Філенко спробував захистити цю малу архітектурну форму від посягань міліції. Втім, за півтори години після початку акції зазіхати було вже ні на що - захід закінчився. Наостанок голова Харківської облорганізації "Батьківщини" Арсен Аваков заявив, що "з завтрашнього дня в усіх районах міста активісти харківської "Батьківщини" встановлять намети та збиратимуть підписи городян на знак протесту проти політичних репресій в Україні".
Чому реакція на арешт Тимошенко в Харкові була настільки млявою? По-перше, наше місто ніколи не було електоральною вотчиною екс-прем'єра. Друга і головна причина - та ж, що і для всієї країни: українці не бачать у Тимошенко "стовпа демократії". Гасло "Сьогодні Тимошенко, завтра - ти" не знайшло відгуку в рядового українця, оскільки асоціювати себе з Тимошенко, не носячи "Louis Vuitton" і не володіючи такою бурхливою біографією владних і бізнесових злетів і падінь, дуже складно. А холод політичних репресій, яким, за ідеєю, повинно було подути на українців з арештом Тимошенко, досі не відчувся. Причина проста: цей холод стане відчутним, якщо з віртуального простору телебачення або інтернету перекочує в особисте, і тисячі людей відчують на собі чіпкі обійми влади. Це може бути будь-яка розправа (нехай навіть звільнення з роботи) з політичних мотивів, неможливість вільно висловлювати свої політичні уподобання чи лаяти владу і т. д. Поки цього не сталося, вся ситуація з Тимошенко для рядового українця - не більш ніж несподіваний поворот нескінченного серіалу під назвою "Українська політика". Співчувати герою серіалу, звичайно, можна, але навряд чи комусь спаде на думку вийти на його підтримку на площу.
Ситуація з реформуванням "Міськелектротрансу" повинна була завершитися без наслідків: керівництво Департаменту транспорту і зв'язку міськради, представивши невиразні пояснення дроблення на п'ять підприємств, принаймні, пообіцяло не звільняти співробітників. Власне, ніяких масових звільнень і не було. Але наслідки цієї реорганізації все ж сталися, і пов'язані вони з діяльністю "Захисту справедливості" - профспілкової організації, яка останні кілька тижнів посилено вносила плутанину в питання реорганізації "Міськелектротрансу".
Отже, в середу, 10 серпня, стало відомо, що п'ять звільнених співробітників КП "Міськелектротранс" оголосили безстрокове голодування. За словами голови первинної профспілкової організації "Захист справедливості" "Міськелектротрансу" Андрія Ільгова, це водії депо № 3, які були звільнені після страйку співробітників підприємства, що відбувся 2 серпня. Голодуючі і кілька громадських активістів, які їх підтримують, розташувалися в сквері за пам'ятником Леніну на площі Свободи. Протестувальники мали намір голодувати доти, доки їх не відновлять на роботі. Ільгов поспішив додати до цього традиційні вимоги виплатити зарплату, однак очевидно, що причина акції - саме звільнення.
Директор КП "Міськелектротранс" Сергій Почепецький заявив, що "жодна людина не була звільнена з підприємства через участь 2 серпня в акції протесту", і додав, що 4 і 5 серпня було звільнено п'ятеро людей за систематичні прогули й невиконання посадових обов'язків, причому йдеться про порушення трудової дисципліни протягом року. Крім того, він зазначив, що не має наміру реагувати на голодування та вимоги колишніх співробітників підприємства відновити їх на роботі, порадивши звільненим звертатися до суду.
Влада, як завжди, спробувала перешкодити проведенню акції, відправивши до учасників акції міліціонерів і судових виконавців, озброєних відповідним рішенням суду. Поки що ці дії призвели до того, що тепер звільнені голодують без намету. Правда, за час акції відбулося два досить неприємних інциденти.
Перший з них стався 10 серпня близько 23.40 під час виконання рішення суду про розбор наметового містечка. Тоді постраждав журналіст газети "Наше життя" Денис Корнєв. Приїхавши на місце медики констатували у нього підозру на перелом ребер та струс мозку. Обласна організація "Батьківщини", членом якої є Андрій Ільгов, розродилася гнівним зверненням до прокурора області. У ньому зокрема йшлося, що Корнєв "по-звірячому побитий". Уже одна ця фраза викликала сумніви в адекватному висвітленні того, що сталося: наша міліція, звичайно, не відрізняється гуманізмом, але навряд чи стала б по-звірячому бити ні в чому не винного журналіста.
При цьому сайт "Главное", що входить до медіа-холдингу Арсена Авакова, зробив те, чого для підтримки легенди про побитого журналіста робити не слід: розмістив відео з місця подій. На ньому чітко видно, що Корнєв не виконував журналістських обов'язків, а перешкоджав діям працівників міліції, які намагалися затримати одного з учасників акції. Корнєв учепився в затриманого, а один із міліціонерів штовхнув його. На відео чітко видно, що травми - результат невдалого падіння, а не "звірячого побиття". Та й невідомо, результат чи: постраждалий, якому лікарі діагностували травму шийного хребця, відмовився від томографічного обстеження, яке дозволило б визначити точний час отримання травми. Причина відмови - "не довіряю медичним працівникам".
І ще один цікавий момент: видання "Наше життя" не можна купити в газетних кіосках, а всезнаючий "Google" не видає посилань на цю газету, не пов'язаних з "побиттям" Корнєва. Тобто поза інциденту це ЗМІ ніби і не існує зовсім, що виглядає дуже дивно. Загалом, ситуація зі звірячим побиттям Корнєва - наочна ілюстрація того, як в Україні куються міфи про "переслідування журналістів".
Другий інцидент, пов'язаний з голодуванням звільнених співробітників "Міськелектротрансу", стався в ніч на п'ятницю: 54-річного Сергія Воробйова, який брав участь у голодуванні, відвезла машина швидкої допомоги. Як заявили інші учасники акції, у нього стався гіпертонічний криз через голодування і стрес. Цей інцидент набагато серйозніший, ніж "побиття журналіста". Постраждала людина, яка голодувала, й очевидно, що її стан викликаний саме голодуванням. Тут виникає питання, відповідь на яке не таке однозначна, як здається на перший погляд: хто несе відповідальність за те, що сталося? Якщо Воробйов дійсно був звільнений за систематичні прогули, як це стверджує директор "Міськелектротрансу", то очевидно, що, крім як себе, звинувачувати йому, загалом-то, нікого. А якщо припустити, що має рацію Ільгов, який стверджує, що голодуючі були звільнені за участь у страйку, пов'язаному з реорганізацією підприємства?
Тоді вимальовується зовсім інша картина. Сотні працівників "Міськелектротрансу" найближчим часом вийдуть на роботу з тією лише різницею, що в їх трудових книжках буде вказано інше підприємство. Воробйов - ні. Чому? Бо повірив не керівництву "Міськелектротрансу", а Андрію Ільгову. Найімовірніше, той був більш переконливий, і деякі люди його послухали. При цьому версія Ільгова не підтвердилася - ніяких масових звільнень у "Міськелектротрансі" не сталося. Далі - більше: Ільгов переконав не молоду, загалом-то, людину, що голодування - єдиний шлях відстояти свої права. Воробйов йому повірив удруге. Звичайно, всі люди різні - з різним ступенем навіюваності і кмітливості, але хіба не повинен нести відповідальність той, хто навіює і бреше? Хіба не Ільгов у кінцевому рахунку повинен нести відповідальність за те, що Воробйова забрала "швидка"?
Взагалі, Андрій Ільгов та очолювана ним ініціативна група "Прорвемося!" - це новий для Харкова, але не новий для історії тип людей, яких можна назвати "професійними провокаторами". Неважливо, що їх більше п'янить, - відчуття власної значущості або фінансова підтримка від політиків (тут потрібно зауважити, що місце роботи Ільгова покрите мороком, і джерела його прибутків невідомі). Важливо, що залучити їх до відповідальності не можливо. Хіба що працівники "Міськелектротрансу", розібравшись у ситуації, коли-небудь зловлять Ільгова в темному провулку та наочно продемонструють, що фізично постраждати може не тільки той, хто піддається на провокації, як це сталося з Воробйовим, але і провокатор.