Минулого тижня Харків ледь не позбувся декількох десятків тролейбусів, що курсують містом. Уперше тема боргу міста за взятий у лізинг транспорт стала надбанням громадськості у 2010 році, коли потрапила у ЗМІ. А сама ця історія тягнеться з 2006 року. Тоді Харків узяв у лізинг, тобто довгострокову оренду з правом викупу, 90 тролейбусів і 10 трамваїв. Транспорт надала львівська фірма "ПЛ Лізинг", яка виграла відповідний тендер. Тролейбуси, передані Харкову, вироблені в Саратовській області Росії, а трамваї - в Челябінській. При укладанні договору говорилося, що транспорт буде викуплений за 5 років, а гроші в рівних частинах виділять державний і місцевий бюджети.
У 2010 році директор львівської компанії Юрій Свідзінський заявив, що Харків не виконує умов договору. За його словами, "ПЛ Лізинг" неодноразово звертався і до мерії, і до "Міськелектротрансу", але жодних заходів для погашення боргу вжито не було. Львів'яни виграли кілька судів, які, ясна річ, зобов'язали "Міськелектротранс" виконати взяті на себе зобов'язання, але, незважаючи на це, лізингові платежі і надалі не надходили в повному обсязі, а з січня 2010 р. оплата припинилася взагалі.
Коментуючи цю ситуацію, Михайло Добкін, за мерства якого й укладався договір лізингу, заявив, що Харків не зможе розрахуватися за транспорт без допомоги держави. За його словами, вибір був зупинений на техніці саме російського виробництва, оскільки вона була оптимальною за ціною. При цьому харківська влада розраховувала на те, що 50% грошей на цей транспорт виділить державний бюджет. Але потім, за словами Добкіна, змінилося законодавство: у ньому з'явився пункт, згідно з яким за кошти держбюджету можна купувати техніку лише українського виробництва.
Потім гроші на харківський лізинговий транспорт планувало дати Міністерство ЖКГ, і навіть говорилося, що Кабмін бере на себе всі борги харківського "Міськелектротрансу" щодо купівлі рухомого складу. У 2010 р. питання виносилося на розгляд українсько-польської комісії, яка працювала у Варшаві за участю прем'єрів двох країн. У вересні 2010-го р. Харківська міськрада прийняла звернення до уряду з проханням погасити борг за лізинговий транспорт, який на той час складав 70 мільйонів гривень. За кілька місяців питання взяла на контроль Адміністрація президента, яка направила до обладміністрації листа з пропозицією дати якусь відповідь компанії-лізингодавцю. Судячи з того, як розвивалася ситуація далі, ніякої відповіді, яка би влаштувала і заспокоїла львів'ян, не було.
Свідзінський неодноразово погрожував вилучити транспорт: хоч за нього і було сплачено більше 50 мільйонів гривень, до повного розрахунку він знаходиться у власності "ПЛ Лізинг". Багато говорилося про блокування рахунків та арешт майна "Міськелектротрансу".
У кінці 2010 – на початку 2011 року сторони начебто домовилися про реструктуризацію боргу, і Харків перевів кілька платежів. Але в другій половині 2011-го р. грошей не надходило. Зараз, за інформацією "ПЛ Лізинг", борг за транспорт - майже 120 мільйонів гривень: це 75 мільйонів власне заборгованості та 44 мільйони штрафу за прострочення. Минулого тижня львів'яни заявили, що таки заберуть тролейбуси. Однак Юрія Свідзінського не пустили до депо, на території якого знаходиться цей транспорт, а потім сторони спішно заявили про спільну прес-конференцію. Проте її проведення ясності в питанні не додало. Було сказано, що завдяки таким собі "новим домовленостям" з міською владою питання про вилучення транспорту відкладене. "У нас відбулася зустріч з міським головою, на якій ми знайшли взаєморозуміння", - підкреслив Свідзінський.
Схоже, ситуація почасти патова. Дійсно, згідно з Кабміну "Про затвердження порядку використання у 2007 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання вагонів для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв)", купівля транспорту може здійснюватися на умовах рівного виділення коштів місцевим і держбюджетом, однак держбюджет виділяє гроші тільки на техніку вітчизняного виробництва. В аналогічній попереднього, 2006 року, коли Харків укладав договір про лізинговий транспорт, - теж згадувалася підтримка вітчизняних виробників транспорту, однак купівля за гроші держбюджету трамваїв і тролейбусів тільки українського виробництва не була імперативом.
Примітно, що досить довго місцева влада Харкова силами міського бюджету свої зобов'язання намагалася виконувати. Як сказано у зверненні до Кабміну, сума договору фінансового лізингу, укладеного у 2006-му р., становила 120 мільйонів 250 тисяч гривень. У 2006 році на умовах співфінансування було виплачено 835 тисяч. А у 2007 - 2009 роках виплати здійснювалися тільки за кошти місцевого бюджету, і було погашено майже 42 мільйони гривень. Якщо застосувати схему фінансування в рівних частинах, яку хотіла використати харківська влада, то виходить, що міський бюджет виплатив за транспорт 46 мільйонів з 60, тобто погасив 75% свого боргу. Якби у 2010 році виплати не припинилися і тривали тими ж темпами, то Харків віддав би всю свою частину. Але ясна річ, всі ці розрахунки не є аргументом для львів'ян. Для них транспорт брав Харків і місцевий "Міськелектротранс", загальний рівень розрахунків уже після закінчення терміну дії договору складає всього 40%, а те, як і за рахунок чого міська влада спочатку планувала розраховуватися, не уявляє, та й не повинно бути зовсім нецікавим.
Міська влада, беручи транспорт у лізинг, орієнтувалася на певну схему фінансування. І звичайно, зараз вона не хоче брати на себе зобов'язань, які в її баченні може або навіть має виконати держава. Плюс, напевно, грає роль чинник... надії, чи що: мерія розраховує, що те, що частково оплачено і вже кілька років перебуває в Харкові й експлуатується, ніхто забирати не буде. Тим більше, подібні загрози - забрати - лунають уже дуже давно, але так і не стали реальністю. Та й чисто юридично і технічно здійснити це буде непросто: виконавча служба, як видно, не поспішає йти назустріч львів'янам. Однак ця надія, що ситуація "розсмокчеться" сама собою, може зіграти з містом злий жарт. По-перше, через цю історії Харків однозначно несе іміджеві втрати і відверто ризикує своєю репутацією надійного ділового партнера. Виходить, що мерія продовжує купувати транспорт, у тому числі в лізинг, оснащує його GPS-навігацією, виділяє кошти на зарплати працівників вічно збиткового комунального транспорту, вкладає гігантські гроші в розважальний парк Горького, але при цьому не повністю виконує взяті раніше фінансові зобов'язання. А по-друге, якщо ситуація не буде хоча б поступово вирішуватися, коли-небудь транспорт усе ж можуть відібрати. Багато чого залежить від того, які масштаби придбає цей скандал і до якого рівня дійде. Це стане не тільки іміджевим, а й чисто "господарським" ударом для Харкова: місто захлинеться, якщо позбудеться, грубо кажучи, третини своїх тролейбусів. Хочеться вірити, що мерія цього не допустить - хоча б тому, що це вже точно не в її інтересах.
Пару останніх тижнів увагою громадськості володів головний місцевий опозиціонер - Арсен Аваков, - і здавалося, що про головного опозиціонера всієї країни - Юлії Тимошенко - потихеньку почали забувати. Проте минулого тижня український в'язень номер один нагадала про себе.
Отже, Служба безпеки України звернулася до Київського районного суду Харкова з клопотанням встановити для екс-прем'єр-міністра, лідера ВО "Батьківщина" Юлії Тимошенко і її захисту термін ознайомлення з кримінальною справою до 28 березня. За інформацією СБУ, Тимошенко не ознайомилася з жодним томом з 71 тому кримінальної справи, а її захисник Сергій Власенко ознайомився з одним томом зі 190 сторінок. Клопотання було задоволене. Коментуючи ситуацію, Власенко заявив, що СБУ "як завжди, перекрутила обставини справи", і він подасть апеляцію на це рішення суду.
Ці події розвіяли кілька інтриг. По-перше, з приводу суду, який розглядатиме другу справу Тимошенко. Найімовірніше, це і буде Київський районний суд Харкова, на території якого знаходиться обулправління СБУ. Теоретично був можливий розгляд справи в одному із судів Києва - за місцем скоєння злочину. Вибір на користь Харкова, безумовно, грає проти Тимошенко. Звичайно, суд у справі екс-прем'єр-міністра будуть висвітлювати всі великі ЗМІ, однак столиця є столиця: там і іноземних кореспондентів та представників міжнародної громадськості побільше, і з протестно налаштованими громадянами трохи краще, і резонанс би в результаті вийшов сильнішим. Скільки людей на підтримку Юлії Володимирівни здатний "делегувати" Харків, уже можна було побачити під час серії січневих мітингів. Звичайно, центральний апарат "Батьківщини" може мобілізувати під стіни суду десант з інших регіонів. Проте якщо перший вирок був у підсумку прийнятий без особливих протестів, то другий уже точно пройде, як то кажуть, "по накатаній".
Друга інтрига, що розвіялася - коли, власне, суд почнеться. Ще в січні було абсолютно незрозуміло, скільки Тимошенко та її захист будуть знайомитися з матеріалами справи. Тепер цей час обмежений 28 березня. За інформацією СБУ, екс-прем'єр не прочитала ще жодної сторінки з 70 томів кримінальної справи, і її захист цього факту не спростовував. Що заважає Юлії Володимирівні читати матеріали - незрозуміло абсолютно. Керівництво колонії навіть люб'язно звільнило екс-прем'єра від необхідності працювати, тобто і час, і можливості для ознайомлення зі справою у Тимошенко є. Конкретного пояснення цьому факту не дав і Сергій Власенко. Він лише традиційно згадував про погане самопочуття Тимошенко, ніби натякаючи, що в цьому причина і того, що справа не читається, і того, що Юлія Володимирівна не була присутня на засіданні суду.
З самопочуттям Тимошенко, до речі, нічого не прояснилося. За запевненням її прихильників, почувається вона зле, проте від огляду запропонованими Міністерством охорони лікарями як і раніше відмовляється. Юлія Володимирівна хоче консультації західних фахівців, і минулого тижня між її захисниками і Міністерством охорони велася суперечка, якщо не сказати - торг, з приводу того, скільки в складі комісії буде лікарів, яким Тимошенко довіряє, а скільки - делегованих Міністерством охорони здоров'я. Сторона Тимошенко наполягає, що в складі консиліуму не повинно бути українських лікарів, МОЗ пропонує паритет. Взагалі, у МОЗ, схоже, керуються простою і очевидною думкою: якщо людина дійсно відчуває серйозні труднощі зі здоров'ям, більш того - страх за своє життя, то вона шукає допомоги у фахівців. Оскільки Тимошенко поводиться з точністю до навпаки, ясна річ, виникають думки про симуляції, а слова про жахливе самопочуття викликають сумніви. У кінці тижня з'явилася інформація, що в понеділок, 13 лютого, Тимошенко оглянуть медики з Канади та Німеччини (лікарі Червоного Хреста, до речі, відмовилися від участі в медобстеженні Юлії Володимирівни). Генпрокуратура заявила, що буде "сприяти забезпеченню організації обстеження", проте в її повідомленні теж говориться і про українських фахівців. Ось це розпливчасте "сприяти" разом з нагадуванням про вітчизняних медиків наводить на думку, що сперечання з приводу медогляду та складу комісії, який його проведе, можуть вестися ще нескінченно довго.
Як видається, Тимошенко вирішила і далі дотримуватися обраної ще під час першого розгляду тактики зневаги до суду. І це незважаючи на те, що така лінія поведінки послужила їй не найкращу службу: ніколи хамство не зможе замінити конструктивність і спокійну гідність, і рано чи пізно це стає очевидним навіть найбільш нерозважливо відданим прихильникам. Ну і звичайно, слова про погане самопочуття покликані зміцнювати образ мучениці, який так старанно створюється і так нещадно експлуатується Юлією Володимирівною і її прихильниками. Юлія Володимирівна ніби не розуміє, що такими діями вона сама, своїми власними зусиллями, як би викреслює себе з активної політики: раніше - вона сама щось робила, пропонувала, дозволяла чи ні, а тепер - з нею щось роблять і їй дозволяють чи ні. Та й питання про те, чи потрібен виборцю настільки нездоровий лідер нації, залишається відкритим.
Окрім того, минулого тижня Юлія Тимошенко втратила статус заарештованої і перейшла в статус засудженої: 9 лютого закінчився термін її арешту у справі про перекладання боргів корпорації "Єдині енергетичні системи України" на держбюджет, і СБУ не просила його продовжити. У зв'язку з цим інтернет облетіли заголовки на кшталт "Тимошенко переведуть до загальної камери?". Справа в тому, що поки екс-прем'єр перебувала у статусі заарештованої, вона утримувалася в камері ділянки СІЗО Качанівської колонії. Цей статус вона втратила, і виникло питання про камеру. Відповідаючи на нього, начальник управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області Євген Бараш зазначив, що Тимошенко звернулася до начальника колонії з проханням залишити її в тій же камері, і це прохання було задоволене. Не змінилися й побутові умови утримання лідера БЮТ. Це явно свідчить про те, що скільки б не говорилося про підступи влади в її маніакальному бажанні буквально зжити Тимошенко зі світу, Юлія Володимирівна продовжує залишатися віп-ув’язненою. Особистий масажист, потрібний масажний стіл і камера на вибір: навряд чи пересічні ув'язнені колонії можуть похвалитися такими умовами утримання.
Однак як би там не було, два тижні затишшя, які передували усім цим подіям навколо екс-прем'єра, наочно показали: якщо ніяких дійсно нових інформаційних приводів і подій, пов'язаних з Тимошенко, не буде, а вона просто буде відбувати термін, про неї дійсно почнуть забувати. І ніякі приправлені гаслами мови або скрашенная плакатами мітинги не допоможуть.