Про виборчий процес у Харкові не говорив за останні два тижні тільки ледачий. Цікаво, що вибори в першій столиці стали актуальними не лише для харків'ян, але і для політично активного населення по всій Україні: причиною цього послужили баталії за крісло мера Харкова між Арсеном Аваковим та Геннадієм Кернесом.
Для Г.Кернеса ці вибори були справою честі. Насилу вибитий у керівництва Партії регіонів (ПР) дозвіл на участь у виборах в якості претендента на крісло мера означало для Г.Кернеса те, що ставлення до нього в рамках партії, залежно від результатів виборів, могло суттєво змінитися. Уявіть собі, що мером Харкова дійсно міг стати А.Аваков: чи не дивно це в одному з найбільш "регіональних" міст України?
Тому грошей, намагаючись підвищити популярність Г.Кернеса, не шкодували, та так, що "чорний піар" від регіоналів зіграв на руку А.Авакову. Ті відеоролики, які були підготовлені "співчутливої" до регіоналів організацією, в дуже дохідливій формі продемонстрували харківському електорату (а саме тим, хто не дивиться канали, підконтрольні колишньому губернатору) рівень регіональної політичної боротьби. Можливо, в цьому був прорахунок, тим більше що якість політичної реклами як в одному, так і в іншому штабі знаходиться на дуже низькому рівні, якість програм - відповідна.
Специфіка поведінки А.Авакова в день виборів (до ранку 1 листопада його головна теза був такою: "Погоджуся з будь-яким законним рішенням ЦВК") і загальна пасивність його передвиборчої діяльності (порівняно з тим же Г.Кернесом) вказують на те, що, мабуть, пост мера Харкова до планів колишнього губернатора не входить. По-перше, навіть якщо б він отримав перемогу на виборах, в найближчий рік Харківська міськрада огола би йому вотум недовіри, по-друге, що також важливо, сам А.Аваков, мабуть, давно мітить у крісло народного депутата. Саме для цього він очолив Харківський БЮТ, саме для цього він витрачав ресурси, щоб показати свій особистий результат і довести лідерові БЮТ, що він потрібна людина в парламенті і адекватна заміна Олександра Фельдмана (як керівник харківської гілки партії).
Стратегії головних конкурентів були теж гранично лінійні. З одного боку - Г.Кернес зі своєю командою "добірних міських управлінців", які в основу своєї політичної реклами вклали принцип: "ми не займаємося саморекламою, ми займаємося реальною справою, і в нас часу на всілякі дурниці немає" (цей принцип також ліг в основу спілкування між кандидатами в депутати від ПР і виборцями, які проводилися так само "планово"). Він же став основою для інформаційної джинси, яка з завидною періодичністю борознила медіапростір першої столиці. З іншого боку - команда А.Авакова, яка за весь період передвиборчої гонки виділилася "сенсаційною" знахідкою в друкарні "Фоліо плюс" і пісенькою "Ніхто крім нас!" (Досить позбавленою смаку, щоб триматися на рівні з іншою регіональної політичною рекламою).
Харків живе далі, результати місцевих виборів сприймаються адекватно більшістю городян. Немає масових акцій протестів (крім того "квазімайдана", який зібрав А.Аваков), немає антагонізму в громадськості. Вибори мера Харкова стали надбанням всеукраїнського масштабу (яке постійно обговорювалося на центральних телеканалах, про який писали найпопулярніші оглядачі), однак тут, у самому місті, не викликали широкого резонансу. Про вибори і про вибір у Харкові стали забувати, це питання, в чому недооцінене, втрачає свою актуальність.
Стало ясно, що частина населення, розчарувавшись у помірних націонал-демократах і соціал-демократах, стала групою, шо співчуває радикальним політичним течіям, того ж ВО "Свобода". Тепер радикальна націоналістична партія має всі шанси потрапити до парламенту вже навесні 2011 р. (якщо для цього буде воля фінансово-політичних груп Віктора Януковича), і навіть незначна фракція націоналістів в парламенті додасть колориту вітчизняному політичному життю і без сумнівів призведе до ще більшого поширення націоналістичної ідеології. Проблема лише в тому, що для Харкова зростання числа прихильників ВО "Свобода" означає появу нових конфліктів, які обов'язково будуть відбуватися між молодими "свободівцями" і старими марксистами (і навіть будівельниками "нової країни"). Це означає, що ВО "Свобода" у Харкові стане грушею для биття (вона вже нею є, але тенденції посиляться).
І якщо українських націоналістів, які успішно зіграли на конфліктах третіх сторін, можна тільки привітати, то цього ніяк не скажеш про партію Сергія Тігіпка "Сильна Україна". Ви помітили, що на агітаційних матеріалах "Сильної України" всюди були написи про "партію Сергія Тігіпка" і його фотографії? Цікаво, що на лицьовій частині рекламних буклетів про кандидатів-мажоритарників також було зображення С.Тігіпка, а самі кандидати знаходилися "всередині" буклету. Це ж стосується і його зовнішньої реклами, і динаміки його політичної риторики. Склалося враження, що вся рекламна кампанія "Сильної України" продовжує працювати над брендом "Тігіпко", проте зростання популярності партії вона не сприяла.
Крім того, сам С.Тігіпко перестав сприйматися як реальна альтернатива регіоналам на електоральному полі через подвійність його позицій: з одного боку, він критикував дії уряду, з іншого - працював в його складі. Тому політичний проект "Сильна Україна" неможливо віднести ні до влади, ні до опозиції, його аморфність стала великою проблемою як для віртуального образу "Тігіпко", так і для "Сильної України", яка на цих виборах виглядала надзвичайно слабо. Франчайзинг "Сильної України" у Харкові став у чомусь знаковим, Євген Гутков, кандидат на пост мера, був невідомою до недавніх пір людиною ("Сильна Україна" дісталася йому у спадок від "Трудової України"), а його рейтинг є прямим відображенням підтримки "Сильної України" на регіональному харківському рівні.
Політичний проект Арсенія Яценюка у відредагованому вигляді (коригування іміджу політичного проекту) зміг зміцнити позиції по всій Україні, порівняно з "Сильною Україною" цій політичній сили вдалося утримати електорат, який підтримував її на президентських виборах. Біографія голови Харківського територіального представництва "Фронту змін" Олександра Давтяна недвозначно вказує на те, що ця людина готова брати участь у політиці рівно настільки і так, щоб це ніяк не відбилося на його бізнесі. Так що очікувати активності в діяльності цієї політичної сили на харківському рівні не доводиться.
Юрій Орел став сенсацією навіть для знавців харківського регіонального політичного життя. Справа не в тому, що цю людину в Харкові громадськість не знала до місцевих виборів (окрім того, що він належить до сили "УДАР", організованої Віталієм Кличком, і дуже лояльно ставиться до ПР), вона нічого про нього не дізналася і після того, як вибори пройшли, проте результати, які отримав Ю.Орел стосовно затрачених ресурсів, приголомшливі. Рейтинг Віталія Кличка як спортсмена приніс цьому кандидату 1,79% за результатами виборів: "Орел в ударі" - що тут ще скажеш?
Взагалі існує сильний зв'язок між апатією виборців, зростанням протестного голосування і зростанням рейтингів "ідеологічних партій», у тому числі КПУ. Ті голоси старших вікових груп, які раніше зібрав представник ПР на президентських виборах, тепер знову повернулися КПУ. Якщо ПР, користуючись бездоганною підтримкою на сході країни, могла раніше відтягувати електорат КПУ до себе, то після президентських виборів стало очевидним, що діяльність регіоналів не задовольняє ядерний електорат комуністів, який зараз зміцнів і має можливість інтегруватися (а значить, на парламентських виборах він може дати відповідний результат). Алла Александровська, не витрачаючи великих фінансів, як і личить справжньому комуністу, створила черговий інформаційний привід, щоб нагадати виборцю про своє існування, довівши, що значна частина харківських виборців все ще готова її підтримати.
Бінарне, роздвоєне і, як наслідок, конфліктне сприйняття світу в рамках однієї держави ще ніколи не призводило ні до чого хорошого, створюється новий грунт для протистоянь і небажання влади зрозуміти, що вибори - це не тільки волевиявлення "за", швидше це волевиявлення "проти ". А.Авакова підтримували не тільки тому, що вірили в його ефективність, а тому, що не хотіли, щоб Г.Кернес зайняв пост мера. Виявляється, українські виборці намагаються надати мінімальний опір фактичному наказу "голосувати за колір прапора". По суті справи виграний пост мера в Харкові (ледве-ледве виграний) повинен стати першим дзвіночком для керівництва ПР про те, що виборці, де б вони не знаходилися - у Харкові чи Львові, в Києві чи Одесі, - не будуть вибирати персон під диктовку партії, наскільки б потужною вона не була.
Від того, як швидко буде вирішено питання щодо наступних виборів, буде залежати поведінка нових місцевих властей. Нова Харківська міськрада, у якій очікується переважна більшість регіоналів (а до них обов'язково приєднаються "сільноукраїнці"), після остаточного затвердження результатів виборів відновить свою діяльність з рекламування та просування ПР. "Батьківщина" продовжить пасивну критику регіоналів, можливо, проведе кілька акцій, які, природно, спустять у вигляді розпорядження з Києва (такі заходи зазвичай не є ініціативою харківських "бютівців"). Комуністи першої столиці зараз перебувають у скрутному становищі: зростання протестних настроїв збільшує їх електоральну базу, а це, в остаточному підсумку, може призвести до конфлікту з ПР. На парламентських виборах такого толерантного і лояльного ставлення КПУ до ПР у Харкові, яке було на місцевих виборах, не буде, скоріше ми побачимо жорстку боротьбу за виборців і підвищення агітаційної активності комуністів. "Фронт змін" буде залишатися максимально нейтральною політичною силою як у відносинах з ПР, так і з опозиційними силами.
Але не варто ставитися до місцевих виборів як до перспективного майданчику для зльоту на вершину політичного олімпу, місцеві вибори - це миш'як для ініціатив (адже тут усе залежить від практичного вміння вирішувати повсякденні, побутові питання, а не від здатності рішення "глобальних" проблем). Місцеві вибори - це не майданчик до успіху, це побут, який знищує великі ідеї та змушує ідеологів ставати двірниками. Адже чого хочуть українські виборці? Вони хочуть "сильної руки", але менш ніж за рік правління В.Януковича стало ясно, що наступні п'ять років уряди "біло-блакитних" стануть протверезним душем для тих любителів авторитаризму, які замість горезвісноої "сильної руки" отримають лише "простягнуту долоню" .
Від редакції: це перша стаття А.Самброса для ІА "SQ". Запрошуємо читачів висловити свої відгуки та побажання автору.