Минулого тижня тривала реєстрація кандидатів на посаду харківського мера і в депутати місцевих рад. У вівторок, 5 жовтня, міська виборча комісія зареєструвала ще кілька претендентів на мерське крісло: це Володимир Дронов від Народно-демократичної партії, Юрій Орел - від партії "УДАР Віталія Кличка", Олександр Сирота - від партії "Справедливість", Ілля Тимохін - від партії "Нова сила" і Олександр Шармар - від партії "Громадська сила". У четвер, 7 жовтня, офіційними кандидатами на посаду міського голови Харкова стали Олександр Денисенко від Народного Руху України та В'ячеслав Д’яченко від Української соціал-демократичної партії.
Ніхто з новоспечених кандидатів у мери не зробить істотного впливу на розстановку сил. Навіщо ці люди подають документи - незрозуміло. Втім, мерська виборча кампанія - непоганий спосіб повідомити громадськості про своє існування і підняти власну популярність якщо не серед городян, то, принаймні, серед друзів і знайомих.
Більшість кандидатів у депутати, зареєстрованих минулого тижня для участі в місцевих виборах, теж навряд чи вплинуть на ситуацію. Хіба що "Фронт змін" подолає тривідсотковий бар'єр, та партія Віталія Кличка "Удар" завдяки популярності свого фронтмена, може розраховувати на якісь місця в радах. До речі, очолив список партії "Удар" до облради президент Харківського громадського фонду "Харків XXI століття" Олексій Шумілкін - син колишнього мера Харкова Володимира Шумілкіна.
Ідея з вільними економічними зонами й іншими "податковими гаванями" канула в Лету: після недовгої дискусії в Києві вирішили, що ощасливити податковими пільгами окремі регіони недоцільно. Але в Харківській облдержадміністрації, схоже, вірять, що пільги все-таки можна буде отримати, але не для області, а для так званих технопарків. У четвер, 7 жовтня, губернатор Михайло Добкін заявив: "Я висловив побажання, щоб у Харківській і Бєлгородській або ж Курській областях дали можливість реалізувати пілотний проект зі створення технопарків, на базі яких будуть організовані спільні російсько-українські підприємства". Як відзначив Добкін, технопаркам потрібно надати серйозні податкові пільги, а сфери їх діяльності обмежити так, щоб вони спеціалізувалися з виробництва високотехнологічної продукції, у собівартості якої буде велика частка вітчизняної науки.
Займатися створенням пілотного проекту доручено віце-губернатору Юрію Сапронову. Планується, що після підготовки проекту його обговорюватимуть з російською стороною і запропонують міждержавній комісії, щоб вона винесла це питання на розгляд президентів Росії та Україні.
Як буде розвиватися цей проект - сказати складно. Поки він виглядає досить утопічно. Справа в тому, що головний потенційний партнер з організації технопарків - Росія, - вклавши в розвиток власних технопарків близько семи мільярдів рублів, нічого не досягла. І це при тому, що в Росії цією проблемою перейнялися на самому високому рівні: у грудні 2004 р. президент Володимир Путін відвідав технопарки в індійському Бангалорі, після чого і велів уряду вивчити і застосувати заморський досвід. Гроші з державного та місцевих бюджетів були виділені, але "силіконові долини" в Росії так і не з'явилися. Чому? Причини називалися різні. Вищі російські чиновники ремствували на те, що в регіонах не зрозуміли, що це за штука така - технопарк, а тому освоєння грошей пішло невірним шляхом (наприклад, був випадок, коли в одній російській області в план розвитку технопарку включили будівництво ... кладовища). Чиновники з регіонів похмуро бурчали про нестачу коштів. Але, мабуть, найбільш ймовірна причина того, що технопарки в Росії не пішли, - той факт, що ніколи і ніде в світі їх не створювали на порожньому місці. Інфраструктурою зазвичай обростали вже існуючі інтелектуальні центри - університети, дослідницькі центри, наукові містечка і т.д. Причому ці центри мають представляти реальний інтерес для інвесторів, а не доживати свої дні у залишках колишньої слави, заробленої в епоху тоталітарного минулого.
Підстав вважати що в Україні ситуація з науковим потенціалом набагато краще, ніж у Росії, немає. І до речі, у нашої країни є свій досвід створення технопарків. Усього їх 16, проте реально працюючих - три, та й ті назвати "силіконовими долинами" ніяк не можна. Загалом, елементарний здоровий глузд підказує, що якщо інвестиції в науку не йдуть, то перш ніж створювати технопарки, потрібно розробити ефективну і добре профінансовану державну програму розвитку науки і високих технологій (як це, до речі, відбувається в Індії, що вразила своїми технопарками Володимира Путіна ).
Ще одна причина того, що ідея з технопарками може захлинутися, - складність їх оформлення. Для створення технопарку необхідно відповідне рішення Верховної Ради, а до цього через президію Академії наук і Кабмін. Харківські чиновники вирішили стрибнути через голову всіх цих відомств, мабуть, розсудивши, що шлях через росіян, міждержавну комісію і звернення безпосередньо до президента буде коротшим, однак за законом необхідну процедуру пройти потрібно, інакше технопарк не буде технопарком. А процедура узгодження проекту у владних коридорах може зайняти не один місяць і навіть не один рік.
Колишній начальник Харківського облуправління міліції Віктор Развадовський не залишає спроб зайняти крісло головного харківського міліціонера. У середу, 6 жовтня, Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності зобов'язав міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова відновити Віктора Развадовського на посаді начальника ГУ МВС України в Харківській області. У той же день Київський адміністративний апеляційний суд відхилив звернення нинішнього керівника облуправління міліції Михайла Мартинова про перегляд судового рішення про поновлення Віктора Развадовського на посаді начальника ГУ МВС України в Харківській області. Мартинов у зверненні вказав, що рішення про відновлення Равзвадовского на посаді порушує його конституційні права, проте суд залишив це рішення в силі. Міністр МВС виконувати судовий вердикт не поспішає, і не факт, що це взагалі відбудеться. Питання, навіщо взагалі Развадовському вся ця метушня з відновленням на посаді, так і залишається без відповіді.
Минулого тижня колега Мартинова рангом нижче - начальник міськуправління міліції ГУ МВС України в Харківській області Олександр Баранник - вирішив судитися з журналістом. Баранник подав позов до Комінтернівського районного суду Харкова про компенсацію 17 тис. грн. моральної шкоди, завданої йому внаслідок публікації на низці інтернет-ресурсів статті журналіста Сергія Єрмакова "Бізнесмен від міліції". У статті йдеться, що Баранник разом з колишнім працівником правоохоронних органів Андрієм Щетиніним є співзасновником чотирьох фірм. Як повідомила начальник Центру громадських зв'язків облуправління міліції Лариса Волкова, Баранник надав суду документи, що доводять, що він не є співзасновником зазначених фірм, а Щетинін ніколи не працював у міліції. Волкова заявила: "У Баранника немає ніякого особистого бізнесу".
Навіщо Олександр Баранник вирішив привернути увагу громадськості до відомостей, оприлюднених в публікації, - незрозуміло, адже тепер, після того як з'явилася інформація про позов, статтю прочитало набагато більше людей. Усе це тим більше дивно, тому що стаття, яка стала предметом судового розгляду, по-перше, носить явно упереджений характер, а по-друге, була розміщена на малопопулярних інтернет-ресурсах. Очевидно, бажання покарати Сергія Єрмакова, який не один рік пише на кримінальні теми, переважило міркування, що в деяких ситуаціях вигідніше просто промовчати, щоб зайвий раз не привертати до себе увагу.