Другого серпня президент Віктор Янукович підписав закон "Про державний земельний кадастр". Земельна реформа стартувала. Її основне завдання - нарешті організувати ринок землі. Він і зараз має місце бути, але повноцінним його назвати складно. Українська земля, яку ура-патріоти вважають "головним багатством країни", не врахована практично ніяк: скільки землі в Україні, на двадцятому році незалежності не знає точно ніхто. І вже тим більше складно сказати, чия вона: місцеві ради виділяли землю "від струмка до паркану", на велику кількість земельних паїв, виділених колишнім колгоспникам, так і не отримані акти на право власності. Великі сільгоспвиробники орендують землю за копійки, дозволяючи собі навіть не завжди розраховуватися за неї з селянами, а нечисленні фермери все намагаються прорватися через наскрізь корумповані структури Держкомзему для легалізації користування земельними ділянками... Все це можна охарактеризувати одним словом - безлад. Так що земельна реформа в Україні назріла давно.
Для її успішної реалізації необхідно визначитися з двома складовими: перша - що продавати, друга - як продавати. Перша складова - підписаний Януковичем закон про кадастр. Друга - законопроект "Про ринок землі", який чекає свого затвердження у Верховній Раді. У ньому детально описані суб'єкти ринку землі та механізми її продажу. Саме цей документ повинен стати фундаментальним зведенням норм, на основі яких буде сформований ринок землі в Україні.
Підміна понять
До закону "Про державний земельний кадастр" особливих питань немає, і в необхідності його прийняття ніхто не сумнівався: зрештою, навести лад у земельних справах потрібно було давно. Тим більше, напередодні формування ринку землі необхідно, щоб кожна земельна ділянка була належним чином врахована. Законопроект "Про ринок землі" навпроти викликає масу питань, головне з яких стосується переліку учасників цього ринку.
На перший погляд здається, що автори законопроекту (а народжений він у Кабміні) вирішили ввести вільний ринок землі, зробивши його при цьому не зовсім вільним. Документ встановлює масу обмежень, які, за ідеєю, повинні заспокоїти громадськість і спростувати політиків, які стверджують, що набуття чинності цим законом призведе до того, що українська земля стане власністю олігархів. Цих обмежень дуже багато, і деякі експерти вже заявили про те, що після набуття чинності законом ніякого ринку землі в Україні не з'явиться. Принаймні, у найближчі роки. Однак при більш детальному розгляді виявляється, що ринок землі в Україні буде, причому цілком повноцінним. Мабуть, єдине реальне обмеження - участь у цьому ринку іноземців. Усе інше - можливо. У тому числі і зосередження сотень тисяч гектарів сільськогосподарських земель в одних руках.
Отже, головне положення законопроекту - про те, хто має право купити українську землю сільгосппризначення. Це можуть бути громадяни України, фермерські господарства, створені відповідно до закону, а також держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування. На цьому все. Іноземці з цього ринку забираються. Більше того, законопроект окремо обумовлює, що якщо земельна ділянка виявилася у власності іноземця або юрособи з іноземним капіталом, вона має бути продана протягом року, інакше буде відібрана в судовому порядку.
Юридичних осіб у переліку потенційних власників землі теж немає. Саме цей факт дозволив говорити про те, що нормального ринку землі в Україні не буде. Однак насправді ці особи в переліку можливих власників є. Це фермерські господарства. Зараз їх частка в сільгоспвиробництві країни незначна, і тому є об'єктивні причини. Основна - не багато людей, які працюють на землі, хочуть оформляти себе як фермерів. Справа в тому, що фермерське господарство - це юрособа з усіма витікаючими наслідками: бухгалтерією, податками, звітністю і т. д. А займатися обробкою землі можна, не будучи офіційно фермером. Мабуть, єдина причина, з якої фермерам варто легалізувати свій статус, - доступ до банківських кредитів. Є ще один можливий стимул - держпідтримка фермерства, проте в Україні на ці цілі виділяються мізерно малі суми.
Отже, фермерське господарство - це юридична особа, причому, що цікаво, зараз ця юрособа нічим не відрізняється від приватного підприємства. Раніше закон про фермерство припускав, що для реєстрації фермерського господарства, крім усього іншого, необхідно виконати дві умови. Перше - охочий зареєструвати фермерське господарство мав пройти спеціальну комісію, яка підтвердила б його профпридатність. Друга умова - потенційний фермер зобов'язаний був пред'явити копію документа, що засвідчує наявність у нього у власності або в оренді земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Так, раніше фермером могла стати людина, у якої є реальний досвід ведення сільськогосподарської діяльності і яка вже має в користуванні землю. Зараз ці обмеження зникли. Правда, норма про те, що реєстрація фермерського господарства проводиться тільки після отримання в користування земельної ділянки, залишилася, однак документально підтверджувати факт наявності землі не потрібно. Та й досвід роботи на землі ніби має бути, але не для реєстрації господарства, а для отримання у власність земельної ділянки. І для того, щоб цей досвід засвідчити, не потрібно ніяких комісій: треба лише надати документи, перелік яких поки не затверджений. (Враховуючи тенденцію, можна припустити, що список цей буде досить ліберальним.) Окрім того, раніше порядок реєстрації фермерських господарств дещо відрізнявся від порядку реєстрації інших комерційних структур, а в кінці минулого року в законі про фермерство з'явилася норма про те, що "фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб".
Загалом, тепер фермерське господарство - це те ж приватне підприємство. Що це означає? Україну після прийняття закону "Про ринок землі" очікує небувалий сплеск фермерського руху. Великі бізнесмени, чиї інтереси лежать у сфері сільгоспвиробництва, стануть "фермерами" і почнуть реєструвати на себе фермерські господарства десятками. Це треба буде робити для того, щоб подолати обмеження на кількість землі, якою може володіти приватна особа і фермерське господарство, - 2100 гектарів. До речі, цю цифру законодавець, схоже, взяв "зі стелі". У США, наприклад, середня площа, займана фермою, - 400 акрів, що складає приблизно 162 га. При цьому американський фермер, звичайно, має набагато більше технічних можливостей для обробки землі, ніж український. І безумовно, така гранична площа закладалася українськими законодавцями явно не для потреб окремо взятого фермерського господарства.
Правда, процес зосередження земельних ділянок у руках великих сільгоспкапіталістів буде нешвидким. По-перше, земельний кадастр складуть не відразу, і процес викупу землі буде йти слідом за обліком земельних наділів. А впорядкування займе точно не один місяць, а за оцінками деяких фахівців - і не один рік. По-друге, за нової нормативної ціни сільгоспземель, яка буде встановлена вже розробленою постановою Кабміну і склала 19,9 тис.грн. за гектар, багатьом великим сільгоспвиробникам буде вигідніше продовжувати орендувати земельні наділи: середня вартість оренди складе близько 700 грн. за гектар на рік, причому орендну плату можна видавати не грошима, а сільгосппродукцією.
Цікаво, що зміни до закону про фермерство, які спрощують процедуру реєстрації фермерських господарств, були внесені зовсім недавно: останнє - 17 липня. Так, складається стійке відчуття, що з фермерських господарств цілеспрямовано роблять гравців на земельному ринку. Чому саме фермерські господарства, а не всі юридичні особи, як очікували багато аналітиків? Відповідь проста: по-перше, саме слово "фермерський" передбачає роботу на землі, а не спекуляції нею, що важливо для формування позитивної громадської думки. По-друге, за рік-два після ухвалення закону чиновники будуть з гордістю рапортувати про те, що більша частина сільгосппродукції виробляється у фермерських господарствах, і піднесуть це як очевидний успіх земельної реформи. Хоча насправді "фермерські господарства" не будуть такими з економічного укладу: їх основною функцією стане володіння земельними наділами. А левову частку сільгосппродукції, як і раніше будуть давати великі сільгоспвиробники.
Міфи
Чи варто журитися з приводу того, що уряд укотре зіграв на руку великому капіталу, залишивши ні з чим малий бізнес, яким, по суті, є фермерство? Однозначно - ні. Вся справа в міфі, який дуже люблять повторювати місцеві чиновники. Міф цей звучить так: фермерство - основа сільського господарства. При цьому часто посилаються на західні країни, іноді вставляючи вражаючі цифри про кількість фермерських господарств у Німеччині та США.
Правда, українські чиновники чомусь замовчують, що фермерство в західних країнах - заняття невигідне. Фермери там існують не за рахунок виробленої ними продукції, а за рахунок державних субсидій. У країнах Євросоюзу на одного зайнятого в сільському господарстві з бюджету щорічно виділяється 19,2 тис. доларів, у Канаді - 14,1 тис. доларів, США - 36,9 тис. доларів, Японії - 29,8 тис. доларів. У рамках системи сільськогосподарського субсидування та сільгосппрограм Європейський союз щорічно витрачає до 50 мільярдів євро, що в деякі роки становило майже половину (!) усього бюджету ЄС.
При цьому годують країни "золотого мільярда" аж ніяк не фермери, а великі корпорації, які збирають по п'ять урожаїв суниці на рік і вирощують картоплю на заводах. У цих корпораціях корови не пасуться на пасторальних галявинах, а майже знерухомлені для швидкого набору ваги. Ці корпорації щосили використовують генно-модифіковані організми, які разом з останніми науковими досягненнями дозволяють збирати врожаї, недоступні для традиційного землеробства. Крім того, такі компанії працюють за замкненим циклом - від вирощування та переробки до дистрибуції. Звичайно, жоден фермер подібної конкуренції не витримає. Фермерські господарства ще присутні у виробничих ланцюжках корпорацій, проте їх роль неухильно знижується.
Навіщо тоді розвинені країни виділяють такі величезні кошти на фермерів? Справа в тому, що в західних країнах фермерство - проект не стільки економічний, скільки соціальний. Підтримка фермерства запобігає загрозі надлишкової міграції сільського населення до міст, безробіття і масових протестів.
Загалом, фермерство - це не та форма сільськогосподарського виробництва, за якою майбутнє. Тим більше, в Україні, яка, на відміну від країн ЄС, просто не в змозі субсидувати фермерів. А без підтримки ззовні останнім просто не вижити. Досить сказати, що ціна сучасного комбайна сягає 100 000 євро. Чи багато фермерів можуть дозволити собі таке придбання навіть з використанням фінансових інструментів - лізингу та кредитів?
Але міф про фермерство як основу сільського господарства, на жаль, як і раніше домінує в суспільній свідомості. Саме тому уряд змушений маскувати своє цілком здорове бажання надати землю тим, хто зможе її найбільш ефективно використовувати, тобто великим капіталістам. Загалом, в основі законопроекту "Про ринок землі" лежить підміна понять, і "фермерами" в Україні стануть зовсім не фермери. Однак це той рідкісний випадок, коли не варто бити на сполох.