Головна новина минулого тижня - візит до Харкова патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Привід його приїзду - участь в урочистостях з нагоди 90-річчя митрополита Харківського і Богодухівського Никодима. Напередодні візиту на сайті Української православної церкви Київського патріархату з'явилася інформація про те, що Никодим може бути відправлений на спокій, а харківську кафедру Української православної церкви Московського патріархату очолить керівник Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату митрополит Іларіон. Ставши харківським архієреєм, він автоматично потрапить у постійні члени Священного синоду УПЦ, а отже, «перетвориться в майже безальтернативного наступника київського митрополита Володимира». Українська православна церква Московського патріархату ці припущення спростувала: за її інформацією, по-перше, підстав для заміни Никодима немає, а по-друге, зняттям з посади митрополита відає виключно Священний синод УПЦ, а Московський патріархат не має до цієї процедури ніякого відношення. Можливо, кажучи це, Харківська єпархія Української православної церкви трохи злукавила: будь на те воля Кирила, синод цілком може відправити Никодима на спокій, керуючись виключно турботою про здоров'я дев'яностолітнього митрополита.
Візит патріарха був обставлений з безпрецедентною пишністю. Особливо вразила велика кількість зовнішньої реклами, яка повідомляла, що Слобожанщина вітає патріарха. Чому обласна та міська влада приділили стільки уваги візиту Кирила? Найімовірніше, справа в особистому впливі патріарха Кирила, який визначається одним - його вхожість у кабінети перших осіб відразу декількох держав, насамперед - Росії. Так що прихильність патріарха може конвертуватися в цілком відчутні політичні дивіденди. Тим більше, сам патріарх Кирило великої політики не цурається, більше того, за повідомленнями російської преси, намагається грати в мирських справах роль більш значиму, ніж це дозволяється його духовним статусом.
Деякі місцеві політики спробували надати візиту Кирила політичний підтекст і заодно, звісно, попіаритися. Йдеться про місцеву організацію ВО «Свобода», яка не могла не відзначити візит головного російського церковника. Як завжди підкреслено законослухняні «свободівці» поінформували владу про бажання провести в суботу пікет перед оперним театром, де Кирило мав вітати Никодима. Цікаво, що аналогічне бажання, але, природно, з протилежним ідеологічним забарвленням, виявили «регіонали». Правда, на відміну від «Свободи», яка заявила про участь в акції 70 осіб, Партія регіонів підійшла до питання з розмахом, повідомивши влади про проведення 12-тисячного (!) мітингу на підтримку патріарха.
Міська влада звернулася до суду, який заборонив проведення акцій і «регіоналам», і «свободівцям». Це було воістину соломонове рішення, яке, мабуть, потішило всіх. насамперед, воно повинно було влаштувати «Свободу», представники якої були б без праці відтерті «регіоналами» і просто загубилися б у багатотисячному натовпі. Партію регіонів це позбавило від необхідності організовувати таке масовий захід. Міська влада втратила проблеми, які могли б трапитися, побач раптом патріарх прапори ВО «Свобода», яких на заходах цієї організації іноді більше, ніж самих «свободівців». Та з особливим почуттям полегшення, найімовірніше, зітхнула міліція, з якої впав тягар відповідальності за підтримання порядку на такому численному зборищі.
А «Свобода» все ж акцію провела. Тільки не поряд з патріархом, а вище по Сумській - біля пам'ятника Шевченку. Їх театралізоване дійство з рядженим українцем, що проганяв «патріарха» і «градоначальників», пройшло мирно і тихо, схоже, залишившись непоміченим для всіх, окрім учасників.
Ситуація з органом для Харківської філармонії минулого тижня отримала своє логічне продовження: фонд «Ренесанс» припинив співпрацю з філармонією. Причина - «зрив здачі в експлуатацію нового органного залу, через що до Харкова не можуть доставити німецький орган, будівництво якого сплатив благодійний фонд». У той же вечір пройшла нарада за участю директора філармонії Юрія Янка, голови Харківської облдержадміністрації Михайла Добкіна, мера Харкова Геннадія Кернеса і головного архітектора міста Сергія Чечельницького. На нараді було прийняте рішення запросити будівельників органу до Харкова й обговорити проблему за столом переговорів. При цьому Юрій Янко обережно зауважив, що «поки складно говорити про результат справи».
Але, найімовірніше, рішення, що влаштовує всі сторони, буде знайдене. Звичайно, німці можуть закомизитися, але навряд чи їх мета - нажитися на штрафних санкціях. Фірма буде боротися за свою репутацію і прагнути дотиснути партнерів на предмет підготовки гідного приміщення, щоб інструмент своїм звучанням не ганьбив світле ім'я компанії. Так що в Харкові таки з'явиться ще один храм мистецтва, його будівництво, як і сам орган, нинішня влада запишуть собі в заслугу, влаштують урочисте відкриття залу з обов'язковим концертом і фуршетом, а прикрі неприємності з підготовкою залу і «Ренесансом» будуть забуті.
Але сама ця ситуація змушує замислитися про те, як у нас приймаються рішення і як готуються великі проекти. Як могло статися, що орган майже готовий, але його нікуди дівати? Головною причиною цієї ситуації стало припинення фінансування реконструкції залу в 2009-му році, коли сталася економічна криза, і всім стало не до культури. До того ж за проектом вдарила зміна обласної влади. Звідси - непримиренна позиція «Ренесансу» (нагадаємо, керівником цього фонду є екс-губернатор Арсен Аваков).
Але хіба в 2008-му році, коли приймалося рішення про купівлю органу, не було ясно, що проект не можна завершити без участі бюджетних грошей, а це ризики, причому не тільки економічні, але й політичні? Очевидно, ініціатори проекту просто не припускали, що ситуація може радикально змінитися в гірший бік. Іншими словами, спрацював звичайний для України волюнтаризм, який особливо проявляється тоді, коли йдеться про бюджетні кошти.
Залишається сподіватися, що нинішні чиновники зроблять правильні висновки з ситуації, і при початку проектів, реалізація яких займає більше року, будуть враховувати, що бюджетне фінансування може припинитися, що лобісти проекту можуть позбутися посад, а завершувати його будуть зовсім інші люди.