Минулого тижня стало відомо, що Кабмін виключив АК "Харківобленерго" та ще 19 енергопостачальних компаній України зі списку стратегічно важливих підприємств. Окрім того, уряд вирішив, що плани розміщення та умови продажу державних пакетів акцій енергокомпаній повинні узгоджуватися з Кабміном. Це дало зелене світло приватизації української енергетики.
Зараз вона - державна. Щоправда, із застереженнями. Справа в тому, що у смутні часи неконтрольованої приватизації пакети акцій деяких обленерго встигли купити фінансово-промислові групи. У результаті господарями акцій таких обленерго формально є офшорні фірми, проте шила в мішку не сховаєш, і приватний сектор української енергетики, загалом-то, відомий: найбільші гравці - брати Суркіси, російський бізнесмен Костянтин Григоришин і група "Приват" Ігоря Коломойського. Причому навіть якщо їх частка в акціонерному капіталі енергокомпаній не перевищує 20-25%, ці люди контролюють менеджмент підприємств. Ще в середині 2009 року, коли вкотре виникло питання про приватизацію обленерго (прем'єром тоді була Тимошенко, що, мабуть, пояснює мовчання опозиції з приводу прийдешньої приватизації), цю ініціативу прокоментував . За його словами, приватизація обленерго приведе до того, що фінансово-промислові групи просто доведуть частки своїх пакетів акцій до 100%, формально закріпивши повний контроль над підприємствами. Більш того, на думку Бородіна, той факт, що обленерго вже управляються підконтрольним міноритарним акціонерам менеджментом, робить для інших інвесторів входження в капітал нецікавим.
Ситуація з керуванням обленерго з 2009 року практично не змінилася, зате політична ситуація в країні змінилася радикально. І це неминуче позначиться на становищі галузі. Справа в тому, що головним стримуючим чинником на шляху остаточного переходу української енергетики в приватні руки був Віктор Ющенко, який, перебуваючи на посаді президента послідовно утримував обленерго від приватизації, вважаючи, що це може загрожувати енергетичній безпеці України. Влада в країні змінилася, а разом з нею - і підходи до управління стратегічно важливою держвласністю. На початку березня міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко заявив про приватизацію цього року держпакетів двох енергогенеруючих компаній і п'яти-шести обленерго. Оголошення першого приватизаційного конкурсу слід очікувати в середині 2011 р. Постанова Кабміну від 23 лютого фактично дала формальний старт цьому процесу.
Однак від того, що уряд перестав вважати обленерго стратегічно важливими підприємствами, вони не перестали ними бути. Більш того, енергопостачальні кампанії, загалом, важливіші для економіки, ніж енергогенеруючі. У разі проблем з виробництвом електроенергії провали потужності можна компенсувати за рахунок інших виробників або імпорту електроенергії. Проблеми з компаніями, що постачають електроенергію не вирішиш ніяк - паралельні лінії електропередач і підстанції побудувати неможливо. А проблеми можуть виникнути, - наприклад, через несвоєчасну оплату електроенергії бюджетними або комунальними організаціями. Минулого року в ЗМІ просочувалася інформація про таких боржників "Харківобленерго": КП "ВТП "Вода" (16 мільйонів боргу, конфлікт вдалося погасити завдяки втручанню облдержадміністрації і мерії), Харківський авіазавод (електроенергію відключили на добу, заборгованість на момент відключення становила майже 800 тисяч), університет повітряних сил імені І.Кожедуба (борг - 480 тисяч, від відключення ВНЗ врятував гарантійний лист Міноборони).
У більшості випадків "Харківобленерго" йшло назустріч своїм боржникам-бюджетникам. Чи буде настільки лояльний до їх проблем приватний власник? Навряд чи. Навіщо йому це, адже несплата послуг - це прямий збиток компанії і, відповідно, йому особисто. Звичайно, можна зарегулювати постачання електроенергії законами або підзаконними актами, збудувавши особливий порядок відносин між енергопостачальними компаніями і бюджетними та комунальними організаціями. Тільки робити це треба було набагато раніше: зараз і в майбутньому ухвалення потрібних законів не допустять потенційні господарі української енергетики, лобістських можливостей яких вистачить на те, щоб припинити втручання держави у свою діяльність.
У червні минулого року Антимонопольний комітет України надав кіпрській компанії "Energy Standard Fund Ltd" (афільована з групою "Енергетичний стандарт" російського бізнесмена Костянтина Григоришина) дозвіл на придбання пакета акцій АК "Харківобленерго", що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління компанії . Так, потенційний власник "Харківобленерго" позначений - ним може стати Костянтин Григоришин. утім, це ще далеко не факт. Справа в тому, що Григоришин легко набуває активи і так само легко з ними розлучається, коли підвернеться слушна нагода. Так що господарем "харківського рубильника" може виявитися будь-який з українських "енергетичних королів".
Минулого тижня Харків відвідав той, хто, на його думку, "потрібен країні" - голова Верховної Ради Володимир Литвин. Ніякого особливого резонансу візит спікера не викликав - хіба що дороги перекрили, і тисячі харків'ян змушені були нудитися в заторах. Взагалі, помпа, з якою був обставлений приїзд Литвина, як ніколи дисонувала з реальним становищем голови Верховної Ради. Ця людина вже ні на що не впливає: парламентом керують з Банкової, а спікер перетворився з керівника законодавчого органу в координатора, перетворює в життя волю президента й уряду.
Утім, сам Литвин все ще намагається додати собі якусь вагу, просуваючи новаторський проект під назвою "Рада-3", який передбачає індивідуальне голосування кожного депутата. Досягатися це буде завдяки сенсорній кнопці, яку депутат повинен утримувати під час голосування. Цікаво, що система ця була розроблена тоді, коли головою Верховної Ради був Арсеній Яценюк, і відразу після вступу на посаду Володимир Литвин: мовляв, натискання кнопки можна емулювати за допомогою мобільного телефону. Але чи то систему з тих пір вдосконалили, чи то Литвину здалося незайвим продемонструвати свою боротьбу з депутатами-прогульниками, але тепер спікер - гарячий прихильник "Ради-3". У Харкові він заявив, що удосконалення системи "Рада" - найреальніший і найефективніший спосіб змусити депутатів голосувати тільки за себе.
Правда, на шляху "Ради-3" може стати нездоланна перешкода у вигляді депутатів, які із зрозумілих причин не хочуть бути "прив'язаними" до свого крісла. Але впровадження "Ради-3" може пройти і без участі народних обранців - можливо, для цього буде досить розпорядження Литвина. Відповідь на питання, як саме повинна запроваджуватися нова система для голосування, повинні дати юристи апарату Верховної Ради. Про це Литвин теж розповів у Харкові.
Щоразу, коли йдеться про депутатів-прогульників, у голосах чуються нотки обурення народними обранцями. Хоча насправді нічого особливо страшного в цьому немає. Картки ж ніхто ні в кого не краде, і депутат, який віддав свою картку координатору, ніби заздалегідь голосує, більше того, висловлює свою повну лояльність партії. Перебування депутатів у сесійній залі нічого, по суті, не змінить - обрання за партійним списком призвело до того, що воля кожного окремо взятого депутата розчинилася у волі фракції. Окремі винятки з цього правила нічого не змінюють, а лише підкреслюють загальну партійну дисципліну.
І останнє: минулого тижня майже всі харківські ЗМІ підбили підсумки 100 днів перебування Геннадія Кернеса на посаді мера. Коментарі, загалом, були цілком очікувані: опозиція розродилася гнівними панегіриками, в яких згадувала суперечливе обрання, виділення землі в Лісопарку і взагалі погіршення якості життя, провладні ЗМІ світилися оптимізмом. Харківська філія Інституту ім.Горшеніна провела соціологічне дослідження, відповідно до якого більше половини харків'ян - 50,3% - негативно оцінюють діяльність Геннадія Кернеса за підсумками перших 100 днів його перебування на посаді міського голови.
Незважаючи на те що 100 днів Кернеса викликали певний резонанс, підсумки в даному випадку підводити абсолютно безглуздо - насамперед тому, що і до свого обрання Кернес керував міським господарством як в.о. мера. Та й будучи секретарем міськради, він був чиновником, вплив якого був порівняний із впливом мера. Так що 100 днів мерства по суті нічого не додали до образу. І швидше добре, що все йшло своєю чергою - в будинках було тепло, комунальне господарство всю зиму працювало без особливих збоїв і ексцесів. Зрештою, головне завдання мера - забезпечувати безперебійне функціонування міської інфраструктури. З цим завданням Геннадій Кернес у цілому справляється, а це набагато важливіше за всі "політичні аспекти" разом узяті.