Минулий тиждень був повністю присвячений парламентським виборам, точніше - остаточному встановленню їх результатів. Усі інші події відійшли навіть не на другий, а на третій план. Причому в декількох округах на те, щоб порахувати голоси і визначити переможців тижня не вистачило. На жаль, Україна вкотре потрапила в емісію світових новин, м'яко кажучи, не в кращому світлі: бійки в окружних комісіях і біля них, у тому числі за участю міліцейських спецпідрозділів, натовпи "журналістів" у спортивних костюмах, маніпуляції з бюлетенями і протоколами, звинувачення у фальсифікаціях і підкуп, загадкова зміна імені переможця вже після підрахунку 100% голосів, дивні судові рішення...
Хвалити Бога, Харків цього разу нічим не відзначився - у нас усе пройшло порівняно спокійно. Не те щоб політична культура тут раптом досягла небачених висот, просто результати голосування в 14-ти округах області виявилися досить переконливими, і підстав для скандалів особливо не було. Правда, в двох центральних харківських округах - №168 та 169 - за результатами екзит-полів спочатку опозиція заявила про перемогу своїх кандидатів (а міський голова Геннадій Кернес не дуже впевнено - про перемогу висуванців Партії регіонів з незначною перевагою). Однак цифри, оприлюднені Центрвиборчкомом, продемонстрували цілком комфортну перевагу в цих округах регіоналів-"варягів" Писаренка і Бережниої над своїми опонентами, і опозиція не стала ці результати оскаржувати. Ймовірно, її паралельний підрахунок голосів теж зафіксував неприємні для опозиціонерів результати, а ніяких підтверджень можливих фальсифікацій не знайшлося. "Батьківщина" заявила про деякі виявлені в Харкові порушення і необхідність перерахунку голосів на окремих дільницях, проте виглядає це несерйозно.
Куди більш серйозні бої (іноді - у прямому розумінні цього слова) розгорнулися у деяких округах Центральної і Південної України, де кандидати від опозиції і влади (або самовисуванці, негласно підтримані владою) йшли до фінішу ніздря в ніздрю. На жаль, там, де депутатський мандат "відпливав" з різницею в кілька сотень голосів, у кандидатів, які мають більш широкі можливості, з'являлося бажання "підчистити" ці результати на свою користь. Можна, наприклад, "випадково" переплутати в протоколі голоси за кандидатів, більш тонкий спосіб - вимагати перерахунку голосів на особливо проблемних дільницях, попередньо зіпсувавши бюлетені, в яких проголосували за опонента, щоб їх потім визнали недійсними... В цілому вибори пройшли досить спокійно, але те, що творилося (і продовжує творитися) на десятку округів, уже встигло зіпсувати враження від них.
А значення кожного мажоритарного "багнету" зростає виходячи зі скромних результатів, отриманих Партією регіонів з партійними списками (30% голосів і 72 депутатських крісла) і її бажання сформувати в новому парламенті стабільну більшість. Начебто це можна зробити без проблем за допомогою більш ніж 100 регіоналів-мажоритаріїв, традиційних союзників - комуністів (32 списочники за повної відсутності висуванців партії серед переможців в округах), а також високої частки лояльних до влади серед трохи більше 40 переможців виборів - самовисуванців. Але це можливо тільки за умови, що ніхто не спробує зіграти у свою гру. А неважко уявити, що, наприклад, Петро Порошенко, Ігор Рибаков, Віктор Балога, навіть Володимир Литвин або хтось ще з амбітних і певною мірою незалежних мажоритаріїв спробує "збити" свою депутатську групу, отримати таким чином "золоту акцію" і постійно шантажувати регіоналів, вимагаючи за лояльне голосування непомірну ціну.
Так що влада зараз дуже зацікавлена в тому, щоб за проблемними округами пройшло менше опозиціонерів, що змушує ставитися до "чудес", що відбувається в цих округах, з подвійною підозрою. Адже опозиція в новій Верховній Раді і так буде представлена досить переконливо. Принаймні, спочатку, поки Партія регіонів не переманить чергових "тушок" або не пообіцяє щось дуже серйозне Віталію Кличку. Поки що в опозиції, враховуючи "Батьківщину", "УДАР", "Свободу" та деяких стовідсотково нелояльних до влади самовисуванців, буде не менше, ніж 190 "багнетів". Цього недостатньо, щоб проводити в парламенті свої рішення, однак цілком вистачить, щоб псувати кров майбутній більшості і не давати їй розслабитися ні на секунду.
Пару слів про тенденції, які показала на виборах Харківщина. Партія регіонів залишилася беззастережним лідером у регіоні, отримавши трохи більше 40% голосів. Однак на виборах 2007 р. було майже 50%, а у 2006 р. - більше 50%, так що почивати на лаврах партії влади не доводиться - "покращення" відчули далеко не всі виборці. На другому місці комуністи - 20% голосів, і це безсумнівний успіх порівняно з минулими виборами. Але результат десятирічної давності (виборів 2002 р.) - 30% голосів і перше місце по області - поки недосяжний. Стабільність з деякою негативною динамікою у "Батьківщини" - 15% і втрата приблизно одного відсотка порівняно з минулими виборами. Майже 13% "УДАРУ" порівнювати поки ні з чим - ця партія на виборах вперше. "Свобода" свої майже 4% може записувати собі, безсумнівно, в актив - порівняно з 0,2% п'ятирічної давнини це дуже гарний результат. Менше 2% партії Королевської "Україна - вперед!" - регіональне підтвердження провалу цього проекту на всеукраїнському рівні. Ну і прогнозовано провалилися "Наша Україна" з Соцпартією - "ефективне" партійне будівництво перетворило набрані п'ять років тому відсотки на результат, який починається з цифри 0.
В Харківській області, як і в цілому по Україні, звертає на себе увагу факт посилення радикальних сил - украй праві ("Свобода") і крайні ліві (Компартія) сумарно взяли близько чверті голосів. Чи свідчить це про радикалізацію суспільства і наближення якихось соціально політичних потрясінь? Швидше ні, ніж так. Комуністи ефективно використовували ностальгію за радянським минулим і розчарування у нинішній владі, і під радикальними лівими гаслами взяли свої місця у парламенті. Гаслами вони і залишаться - як поводяться комуністи у Верховній Раді, давно відомо. "Свобода" більш радикальна по суті своїй, проте чи настільки радикальний її виборець? Їм рухало розчарування і бажання оживити парламент, і на барикади він (якщо не станеться нічого екстраординарного) не піде. Та й самі "свободівці" навряд чи захочуть грати роль опудала, і від занадто радикальних і неоднозначних висловлювань, найімовірніше, будуть утримуватися.
Про харків'ян і харківське лобі в парламенті. Повернення до змішаної системи виборів дало можливість дістати для Харківської області 14 мандатів, володарі яких якщо і не будуть постійно займатися проблемами регіону (щодо деяких обранців харків'ян, які не мають тут міцних зв'язків, є сумніви), то хоча б час від часу згадуватимуть про те, де вони обрані. І це непогано, адже з депутатами-списочниками у нас провал - Богословська у регіоналів, Швайка у "Свободи", тріо бютівців, жоден з яких останнім часом не жив у Харкові ("італієць" Аваков, "кияни" Данилов і Немилостивий) та маловідомий балаклієць у комуністів. З таким багажем харківське лобі буде явно поступатися і львівському, і дніпропетровському, не кажучи вже про київське і донецьке, що нараховує десятки депутатів. Є, в принципі, ще кілька не чужих Харкову людей серед мажоритаріїв, обраних в інших областях, - це екс-начальник харківської міліції Развадовський, син екс-голови Дергачівської райадміністрації Кацуби, теж обраного до парламенту (сім'я Кацуб має вагу в "газовій" групі в Партії регіонів), та з великою часткою умовності чоловік Інни Богословської.
Сімейна тема в майбутній Верховній Раді, до речі, досить популярна - в ній будуть брати Клюєви, Балоги й Тягнибоки, троє представників клану Калєтників, батько і син Азарови. Крім того, до парламенту проходять син президента Януковича, сестра голови президентської адміністрації Льовочкіна, син генпрокурора Пшонки, брат харківського губернатора Добкіна, дружина екс-міністра внутрішніх справ Луценка і чимало інших депутатів з родинними зв'язками у вищих сферах.
У Харкові минулого тижня, крім парламентських виборів, великий суспільний резонанс отримало самогубство Олександра Мотилевского - колишнього топ-менеджера АТ "Інвестор", що належить колишньому губернатору Арсену Авакову. Мотилевський, довгий час займав пост віце-президента "Інвестора" з фінансів, а в кінці 2011-го – на початку 2012-го року, коли весь бізнес компанії вже повністю розвалився, виконував обов'язки голови правління, наприкінці весни пішов з "Інвестора", а в останній день жовтня викинувся з вікна багатоповерхівки.
Те, що людина в розквіті сил, нехай навіть і перетворившись з керівника процвітаючої компанії, по суті, в нікого не знайшла іншого виходу зі сформованої ситуації - сумно. Але ще більш сумно, що трагедію Мотилевського, не особливо замислюючись про моральний бік питання, відразу почали активно використовувати в політичній боротьбі.
Аваков заявив, що винні у всьому правоохоронні органи, що "пресували" Мотилевського (в міліції інтерес особисто до нього не підтверджують), і влада, яка развалила "Інвестор". Про свою моральну відповідальність за долю колишніх підлеглих він якось не подумав. Зате про це подумав давній його супротивник - харківський міський голова Геннадій Кернес, який категорично записав смерть Мотилевського на совість Авакова. Зав'язалася заочна полеміка на тему хто правий і хто більший лиходій. В інтернеті з'явилася одна з п'яти передсмертних записок загиблого, в якій міститься образа на Авакова за те, що він у складний час зайнявся вирішенням виключно власних проблем і кинув колектив напризволяще. Про причини самогубства в цій записці не сказано, зате вона представляє Авакова в непривабливому світлі. І саме вона, а не чотири інші, стала надбанням громадськості. Тобто історія виглядає дуже некрасиво як з того, так і з іншого боку, і тих, хто однозначно прав, у цьому конфлікті точно немає. Є трагедія сім'ї, про яку всі якось забули. І є, зрештою, кримінальна справа за фактом доведення до самогубства, порушена міліцією, яка, можливо, все пояснить. Якщо, звичайно, буде розслідуватися не з точки зору політичної доцільності.