Я не вважаю себе винною
Ось уже кілька місяців кінно-спортивний клуб "Аллюръ", на території якого крім прокату коней знаходиться приватний звіринець, є об'єктом пильної уваги представників Держекоінспекції, зоозахисників, журналістів і просто небайдужих до долі тварин харків'ян. На ситуацію, що склалася навколо звіринцю, існує два кардинально протилежних погляди. З одного боку - біологи і захисники тварин Яроцькі, які стверджують, що тварини утримуються в жахливих умовах і їх потрібно негайно рятувати, з іншого - співвласниця звіринцю Олена Таранченко, яка переконує всіх, що це вона рятує тварин, від яких відмовляються господарі. Зрозуміти, хто ж у цій історії "благодійник", а хто "шкідник", не так просто, тому автор спробував не тільки висвітлити думки обох сторін, але і поглянути на ситуацію в зоопарку на власні очі.
Подружжя Володимир і Марина Яроцькі, біологи за освітою, кілька років спостерігали за клубом, за станом тварин, які там утримуються, а коли побачили, що умови їх утримання не тільки не поліпшуються, а й погіршуються, стали бити на сполох. Вони звернулися до громадської організації "Національний екологічний центр", там склали скаргу до Міністерства екології, Держекоінспекції і Генпрокуратури. Серед захисників тварин була і Кіра Макогонова, яка раніше відвідувала КСК "Аллюръ'" і залишала там свого коня. Але до цієї історії ми повернемося трохи пізніше.
Після звернень зоозахисників, звіринець відвідали з перевіркою представники екоінспекції та ветеринарної служби. В результаті перевірки було виявлено низку порушень. Зокрема, умови утримання тварин не відповідали їх потребам: клітини тісні і брудні, тварини не отримують необхідного харчування, хворіють, деякі з них страждають нервовими розладами, а на території клубу панує антисанітарія.
Екоінспекція всі матеріали передала до Харківської міжрайонної природоохоронної прокуратури, яка, в свою чергу, звернулася до Київського районного суду Харкова, щоб привернути власницю зоопарку до адміністративної відповідальності за ст. 88-1, ч.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення ("Порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах").
7 вересня відбулося судове засідання, на яке власниця тварин не з'явилася. За словами Таранченко, про майбутнє засідання її ніхто не сповістив. Суд виніс рішення закрити справу у зв'язку з відсутністю в діях власниці звіринця правопорушень. Але все це здається трохи дивним, якщо врахувати той факт, що навіть сама Таранченко зізнається, що не все гаразд.
"Так, я згодна, що клітки трохи затісні, але ми їх розбудовуємо, насамперед - для лева і леопарда. Я не вважаю себе винною, не вважаю, що я роблю щось погане. Адже має бути таке місце, куди людина може принести тварину і віддати, де її не будуть питати, чому вона це робить, не будуть засуджувати. Якщо до таких місць закриють двері, як бути тваринам?" - заявила Таранченко.
Активісти помітили, що видовий склад і кількість тварин у зоопарку постійно змінюються. Їхні припущення про контрабанду та торгівлю тваринами підкріпили клітини, призначені для транспортування тварин, що знаходяться на території "Алюру". Але прокуратура не виявила фактів незаконної торгівлі.
З цього приводу у заступника начальника Держекоінспекції в Харківській області Анатолія Винника свої припущення: "У мене склалася така думка, що у громадянки Таранченко є сильні, впливові покровителі, і протизаконні діяння з тваринами - це чорний бізнес".
Питання про торгівлю тваринами власницю звіринця нітрохи не збентежило. Таранченко стверджує, що розпродає тільки приплід, а "корінних" мешканців ніколи не продасть. Вона дивується, чому всіх так зацікавив саме "Аллюръ'", і всі звинувачення називає абсурдними. "Я навіть не читаю того, що про нас пишуть, у мене немає на це часу", - говорить вона. Хоча в ході бесіди стає зрозуміло, що про все, написане в ЗМІ, Таранченко більш ніж обізнана й готова опонувати.
"Хтось писав, що у муфлона маленький загончик без накриття, але, вибачте, ми муфлона не закриваємо. Або написали, що на лузі стоїть лоша. Я його що на площі Свободи поставила? Хтось худий, хтось товстий. Чому всі тварини повинні бути за якимось одним стандартом? І за верблюдами доглядають, але людина, яка за ними стежить, не буде ходити з транспарантами. Тварини у нас не агресивні - це ще одне підтвердження того, що з ними ніхто жорстоко не поводиться. Те, що ми їх не тримаємо в клітках, - чудово", - підкреслила Таранченко.
Що говорить закон?
Наскільки взагалі законне існування такого зоопарку і які документи потрібно мати для його утримання, "SQ" поцікавилося у юриста Олени Хитрової. За її словами, відповідно до Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього середовища № 429 від 30.09.2010, приватні особи можуть утримувати в неволі диких тварин для задоволення своїх естетичних потреб, на що і посилається Таранченко.
При цьому повинні бути створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, дотримані норми Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження", необхідні документи, що підтверджують законність придбання дикої тварини, а догляд за тваринами повинен здійснюватися під керівництвом кваліфікованих фахівців. Чинне законодавство України закріплює, що власник диких тварин повинен мати документи, що підтверджують законність їх вилучення з природного середовища, ввезення на територію України з інших країн, а також документи, що підтверджують факт обміну або купівлі-продажу тварин. Окрім того, у відповідності до ст. 8 закону про захист тварин, утримання диких тварин у неволі можливе лише за наявності відповідного дозволу, виданого Міністерством екології та природних ресурсів України.
Відвідавши "Аллюръ'", я хотіла пересвідчитися в наявності всіх перерахованих вище документів. Але жодних документів на тварин на руках у Таранченко не виявилося. Всі вони нібито в адвоката, який далі буде відстоювати інтереси власниці нелегального зоопарку в апеляційному суді, куди звернулися зоозахисники. Припустимо, все так і є, але якщо врахувати, що про зустріч з Таранченко було домовлено заздалегідь і документи нас цікавили не в останню чергу, виглядає все це підозріло.
Законодавством України не встановлено будь-якого обмеження з кількості диких тварин, понад яку необхідно проводити реєстрацію місця їх утримання як зоологічного парку. Також потрібно враховувати, для яких цілей утримуються ці тварини: естетичних, або з метою отримання прибутку. Якщо це тільки естетичні цілі, то закон не містить прямих вказівок про необхідність яких реєстраційних дій.
"Я була в різних інстанціях, ніхто досі не знає, як узаконити такий вид діяльності, якщо я не отримую прибутку. Я не хотіла і не хочу використовувати своїх тварин для наживи. Якщо мені скажуть, як це оформити, я оформлю", - говорить Таранченко.
При цьому власниця зоопарку сама собі суперечить: з одного боку, вона не бере грошей за відвідування зоопарку, з іншого - не приховує, що розпродає приплід, хоча і більш простих тварин, а не екзотичних, які в рази дорожчі. Від останнього, безумовно, прибуток вона отримує.
Клуб або "хазяйський двір"?
А тепер повернемося до конфлікту між Макогоновою, яка виступає на боці зоозахисників, і власницею звіринця Таранченко.
Господиня "Алюру" стверджує, що собака Макогонової з червня цього року живе у неї, і не розуміє, чому зоозахисниця, яка звинувачує її в жорстокому поводженні з тваринами, не забере в неї свого улюбленця. "Йде зима, і я не зможу утримувати тварину, на стайні собака не виживе, а додому я його забрати не можу"- каже власниця звіринця. До того ж, як запевняє Таранченко, Макогонова не розплатилася з нею за постій коня, якого вона тримала в стайні близько року.
За версією Макогонової, вона взяла собаку з притулку на прохання Таранченко, привезла до "Аллюру'", а коли прив'язалася до тварини і спробувала її забрати, то не змогла. Вона стверджує, що всі ці звинувачення - неправда, Таранченко вона нічого не повинна, а собаку забрати не може через погрози, що надходять від господині кінного клубу.
У той же час, відвідавши "Алюръ'", я не побачила особливих перешкод, які могли б завадити забрати собаку. Англійський бульдог Зорг вільно переміщається територією, він не прив'язаний, охоче відгукується на кличку.
Зізнатися чесно, приїхавши до "Аллюру", я шукала худих, виснажених, замордованих звіряток, з хворобами і ранами, як заявляли зоозахисники. Але, на свій подив, виявила цілком угодованих тварин, які не особливо скаржаться на життя. Лев мешкав у новій клітці, просторішій, ніж попередня. Але ось видовий склад дійсно дуже скоротився: не було вовків, леопарда, мавп, макак, дикобразів, лисиць, які, як стверджують зоозахисники, раніше знаходилися на території. За словами господині, багато з цих тварин обов'язково повернуться, як тільки власники поліпшать для них умови, адже на все потрібні кошти, яких не вистачає. Не побачила я і пелікана без крила - він в цей час "десь ходив".
У той же час неприємно вразило відчуття якоїсь занедбаності. Територія відверто брудна, завалена горами мотлоху, на який натикаєшся буквально скрізь. І все б нічого, якби заклад не був заявлений як кінно-спортивний клуб. Для приватного двору, може, все й не так погано, але для місця, що претендує на статус клубу, - дуже сумнівно. Безумовно, тримати таку територію в ідеальній чистоті вельми складно, але прибрати палиці, залишки старих черевиків, пластмасові виделки, що валяються на землі, старі рами і подібні абсолютно непотрібні речі - цілком посильне завдання.
Також незрозуміло, де зберігаються продукти для тварин. Адже крім старих неробочих холодильників, що використовуються для зберігання якихось речей, інших на території клубу я не помітила. Надати території більш доглянутого вигляду просто необхідно, це стосується і клітин з тваринами.
Важко однозначно сказати, хто в цій історії правий, а хто винен. На жаль, у наш прагматичний час, людина допомагає тваринам за власною ініціативою, автоматично потрапляє під підозру. Що ж, за свої гроші утримувати та лікувати цих тварин без усякої вигоди? Природно, це викликає як мінімум здивування. Зізнаюся, мені самій це здається дивним. Але господиня "Алюру" стверджує, що має право витрачати свій прибуток на що завгодно, адже це не заборонено законом. З цим не посперечаєшся. Але чи вистачає Таранченко тих грошей, які вона отримує від прокату коней, від їх продажу і від оренди денників, на утримання такого великого господарства, на лікування тих тварин, які потрапляють до неї хворими? Або ж доводиться шукати інші шляхи отримання прибутку? Залишається сподіватися, що суд все ж внесе ясність у цю заплутану історію, адже "канат", який раз у раз перетягують на себе обидві сторони конфлікту, - це все ж живі істоти, які потребують певних умов і турботи.
 |
 |
 |
 |
Ще фото зоопарку - тут.
Новини по темі - тут.
Відео прес-конференції - тут.