Ця будівля формально є частиною медичного закладу. Кілька сходинок, пандус, свіжовідремонтований фасад. Доріжкою сюди прямують лише чоловіки. Не поспішають, тихо перемовляються між собою.

Двері відчиняються, і перше, що відчувається, - не запах ліків, як це зазвичай буває в лікарнях, а тепле повітря з дуже легкими нотками деревини та чистої води. Реєстратура, гардероб, адміністратор. Чоловіки неспішно знімають верхній одяг, перевзуваються. Лікар питає  про самопочуття та чи можна  їх знімати. «Нам уже все можна», - відповідає один із відвідувачів, і всі сміються.

Реабілітаційний центр у Харкові

Новий реабілітаційний корпус обласного госпіталю ветеранів війни запрацював лише кілька тижнів тому. Анатолій лікується в цьому госпіталі вже 25 років - прийшов сюди ще “афганцем” і з того часу повертається регулярно. Каже, що за чверть століття бачив геть різні заклади, але цей корпус не поступається аналогічним у Пущі-Водиці, що славиться своїми умовами.

Зовні це місце - просто черговий відремонтований об’єкт. Але якщо копнути  глибше, то це історія того, як війна, тимчасово зупинивши будівництво, не змогла зупинити ідею зробити краще, ніж було.

Відвідувачі реабілітаційного центру в Харкові

Реконструкція на базі старої автошколи

Директор госпіталю Юрій Федченко розповідає, що будівля корпусу має давню історію: колись тут була автошкола для людей, які освоювали мотоколяски - транспортний засіб радянської доби для людей з інвалідністю. Потім потреба  в такому навчанні відпала, корпус використовувався частково.

Юрій Федченко, директор обласного госпіталю

«Ми поставили перед собою мету реконструювати його під лікувальний центр десь у 2020 році, - каже Федченко. - Більшу частину робіт виконали до кінця 2021-го. А потім настав лютий 2022-го».

Далі - знайома багатьом харківським будівництвам ситуація: все зупинилось. Майже чотири роки корпус простояв у тому стані, до якого його встигли довести до вторгнення - зовні практично готовий, але не введений в експлуатацію, не оснащений, не живий.

Те, що зупинила війна, завершили люди, яких вона навчила не відкладати. Юрій Федченко каже, що зусиль доклали усі - обласна військова адміністрація,  обласна рада, громадські організації, ветеранські спільноти, колектив шпиталю, небайдужі харків’яни… У результаті від старої будівлі залишились хіба що зовнішні стіни та одна несуча конструкція в центрі. Все інше - переплановане під потреби пацієнта XXI століття: нові комунікації, нові перекриття, нове оснащення. Підвальне приміщення пристосоване під укриття.

Згідно з тендерами, опублікованими на Prozorro, на реконструкцію корпусу витратили понад 40 мільйонів гривень. Як уточнила голова Харківської облради Тетяна Єгорова-Луценко, основна частина робіт була профінансована в межах обласної програми «Здоров’я Слобожанщини», також були залучені власні кошти закладу, отримані через Національну службу здоров’я України. Загалом на відбудову та завершення реабілітаційного корпусу спрямовано понад 40 мільйонів гривень, майже 12 із яких на останньому етапі робіт.

Що змінилось у центрі?

Перелік того, що тепер є в корпусі, доволы широкий: басейн із гідрокінезотерапією, зали фізичної та ерготерапії, кріокамера, соляна кімната, підводне витяжіння хребта, лікувальні душі, простори психологічної реабілітації. Одночасно тут можуть проходити лікування до 50 пацієнтів - кожен за індивідуально складеною програмою.

Юрій Федченко особливо зупиняється на кріокамері. Метод не новий у світі, але в українських лікувальних закладах все ще використовується нечасто.

«Є досвід американських госпіталів, зокрема в Сан-Дієго, де відновлюють ветеранів В'єтнаму, - пояснює він. - Кріометоди там - у центрі системи реабілітації. Баскетбольні команди NBA мають кріокамери на кожній базі і використовують їх після важких ігор. Це не екзотика - це робочий інструмент для зняття і фізичного, і психологічного перевантаження».

Кріокамера - це обшита деревом невеличка кімната: візуально вона скоріш нагадує лазню, тому не віриться, що там холодно. Але лікар показує табло: у першій камері - майже мінус 24, у другій - майже мінус 73 градуси. Пацієнти проходять обидві, залишаючись у другій на три хвилини. За словами Федченка, ця процедура ефективна у лікуванні посттравматичного стресового розладу: фізичний стрес від низької температури витісняє стрес психологічний.

Табло кріокамери в реабілітаційному центрі

У басейні близько 10 відвідувачів - тренер-фізіотерапевт проводить заняття. Поруч - обладнання для підводної тракції хребта, струйний та інші види лікувальних душів. Далі по коридору - соляна кімната: тиха музика, на пуфах сидять люди, хтось дивиться телевізор, хтось гортає телефон.

У басейні встановлений підйомник - пацієнт на кріслі колісному може опуститися у воду і піднятися назад. Туалетні та душові кімнати також враховують потреби людей з обмеженими можливостями. На всіх табличках, крім звичайного тексту, - шрифт Брайля.

Басейн у реабілітаційному центрі

Для кого працює новий центр?

Госпіталь має статус обласного закладу для ветеранів, але з переходом на фінансування через Національну службу здоров'я спектр його відвідувачів розширився. Сьогодні сюди може прийти будь-який громадянин з електронним направленням від лікаря. Пріоритет - ветерани та люди, які потребують реабілітації після поранень чи тривалих захворювань. Усе безкоштовно: заклад фінансується за сімома пакетами НСЗУ, матеріально-технічна частина - з обласного бюджету.

Басейн у реабілітаційному центрі

Влад Якименко - військовий, у цивільному житті очолює штаб Спілки ветеранів АТО Харківської області. Зараз проходить реабілітацію через проблеми з хребтом і неврологією.

«Чудовий центр, - каже він. - Апаратура дозволяє відновити здоров'я. Кріокамера, басейн, соляна кімната - все це реально працює. Хто хоче - отримує і психологічну допомогу. Вона тут є».

«Ми розуміємо, що реабілітація - це не тільки тренажери. Це повернення людини до життя», - каже Юрій Федченко. Саме тому в корпусі працюють не лише фізіотерапевти, але й ерготерапевти, які вчать пацієнтів заново користуватися кухнею чи побутовими приладами, а також команда з психологів, психотерапевта та психіатра.

Соляна кімната у реабілітаційному центрі

Михайло - цивільний. Зараз він приходить тут курс реабілітації і може порівнювати: це не перший подібний заклад у його досвіді:

«Мені здається, це унікальне місце: на невеликій площі - дуже багато якісних послуг і дуже гарне ставлення. День розписаний по годинах, кожна хвилина має сенс. Парафін, гальванізація, ампліпульс, кріокамера, басейн, аеробіка у воді, масаж, ін'єкції - повний спектр. І все безкоштовно, все включено».

Голова Харківської обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко наголошує, що відкриття реабілітаційного корпусу - це внесок у збереження та відновлення людського капіталу Харківщини. За її словами, відбудова регіону - це не лише відновлені будівлі, а передусім здоров'я людей, їхня можливість повернутися до повноцінного життя, родини та професійної діяльності. Саме тому проєкти, де до спільної справи долучаються влада, громади, благодійники і небайдужі люди, формують не просто інфраструктуру - а довіру, солідарність і відчуття єдності.

Один центр - і мільйони людей, яким він потрібен

Відкриття реабілітаційного корпусу в Харкові - важлива подія, але її варто бачити на тлі масштабу проблеми. За даними Асоціації прифронтових міст та громад, щороку понад 250 тисяч людей потребують фізичної та психологічної реабілітації - військові, цивільні, діти. У майбутньому кількість ветеранів та постраждалих може зрости до 5–6 мільйонів. Всесвітня організація охорони здоров'я вже назвала реабілітацію та ментальне здоров'я серед найвищих пріоритетів для України.

У 2025 році в Україні працювало майже 500 реабілітаційних відділень, які  проводили 12 тисяч сеансів за добу - це утричі більше, ніж у 2022 році. Згідно з даними МОЗ, у Харкові та області є 29 закладів, які можуть надавати реабілітаційну допомогу у стаціонарі. Утім, служби реабілітації все одно залишаються перевантаженими,  а чим ближче до фронту - тим складніше забезпечити потребу у реабілітації - через брак кадрів, складність маршрутів тощо. Харків - саме таке місто, де подібних закладів потрібно більше, ніж є зараз.

Хто долучився до реконструкції?

Микола Тітов - голова Ради почесних громадян Харківської області - розповідає про те, як рада вирішила допомагати шпиталю, так само буденно, як Юрій Федченко розповідає про роботу центру. Без героїзму - просто люди зібрались і вирішили, що так буде правильно.

Микола Тітов, голова Ради почесних громадян Харківської області

Рада об'єднує 72 особи, яким присвоєно звання Почесного громадянина Харківської області. Кожному виплачується невелика стипендія. Тітов запропонував акумулювати ці кошти і спрямовувати їх шпиталю адресно, під конкретний запит закладу:

«Ми вирішили: допомагаючи реабілітаційному центру, ми допомагаємо кожному захиснику, незалежно від підрозділу. Якщо людина отримала поранення - вона рано чи пізно потрапить сюди на відновлення. Ми не йдемо в аптеку і не купуємо щось навмання. Ми передаємо лише те, чого в закладі взагалі немає, або те, що вже застаріло».

За час повномасштабної війни Рада передала госпіталю та іншим медичним закладам 12 одиниць обладнання на загальну суму понад 2,5 мільйона гривень.

Останній внесок до реабілітаційного корпусу: голландський електронний мікроскоп, електрокардіограф і інтерактивна панель для супроводу гідрокінезотерапії - великий екран, на якому інструктор показує вправи, а пацієнти в басейні їх повторюють.

«Це було бажання допомогти, об'єднатись навколо спільної мети і зробити щось конкретне. А тепер, коли ми бачимо, як це все працює, як люди відновлюються - це надихає продовжувати», - каже Микола Тітов.

Саме ця логіка - не чекати, поки будуть сприятливі обставини, а об'єднатись і зробити - зробила план про корпус реальністю. Обласна рада виділила фінансування. Адміністрація підтримала. Ветеранські організації долучились. Почесні громадяни - люди, які можуть просто отримувати свої стипендії, - спрямували їх на обладнання для тих, хто захищає їхнє місто. Кожен зробив своє. Разом вийшло те, що не вдалося би поодинці.

Не «як було», а краще

Харків у цій війні навчився кількох речей, яких не вчать у мирний час. Одна з них - не чекати ідеальних умов, а будувати, відновлювати, відкривати попри обстріли, попри брак коштів, попри те, що невідомо, яким буде завтра.

Реабілітаційний корпус - не великий об'єкт за мірками міста. Але він показовий саме тому, що в ньому видно логіку, яка, сподіваймося, стане нормою відбудови: не повернути те, що було, а зробити краще, ніж було. Стара автошкола для мотоколясок не стала просто відремонтованим приміщенням - вона стала сучасним реабілітаційним центром із кріокамерою, басейном із підйомником і новітнім обладнанням для лікування опорно-рухового апарату.

Персонал реабілітаційного центру

Тут відновлюються ветерани, які захищали Харків. Афганці, які захищали іншу країну в іншу епоху. Цивільні, чиє здоров'я підточила нескінченна воєнна реальність. Усі - безкоштовно і поки що - без черг.

Юрій Федченко, підсумовуючи, говорить про те, чого ще не вистачає:

«Хотілося б більше площ, зали для тренажерів, томограф, нове рентгенівське обладнання. Меж немає. Але ми над цим працюємо».

Анатолій до цього часу вже пішов - кудись углиб коридору, на чергову процедуру. Завтра він знову повернеться сюди - щоб почуватися краще, ніж було.

*Адреса реабілітаційного центру не публікується з міркувань безпеки

Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту "Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції", який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи