У передмісті Харкова, де річка Уди тихо несе свої води, розкинулась Удянська стежка — веломаршрут довжиною 4,25 км, створений руками місцевих жителів. Ідея однієї конкретної людини переросла в проект, який об'єднав десятки людей. Сьогодні Удянська стежка - це приклад того, як особиста ініціатива і підтримка спільноти можуть створити затишний простір, цінний кожному, хто любить природу і активний відпочинок.
Від задуму до реальності: як з’явилась Удянська стежка
Усе почалося вісім років тому з ідеї Дмитра Кривобока, мешканця селища Бабаї. Закоханий у велоспорт, він зіткнувся з браком безпечних і комфортних маршрутів неподалік від дому. Узбережжя Удів, хоч і мальовниче, заростало чагарниками, а подекуди було непрохідним. Разом із іншими харків’янами і мешканцями передмістя він тоді брав участь в екологічних акціях із розчищення річки Уди. «І я подумав: чому б не створити щось своє, незалежне від зовнішніх обставин?» — згадує Дмитро (на фото нижче).
У 2021 році він разом із другом узявся до роботи. Із сокирою, ручною пилкою і лопатою вони буквально прорубували стежку через зарості. Завзятість і наполегливість дали результат. У 2022 році Дмитро створив Telegram-групу, яка залучила до проєкту жителів Харкова та передмість. Хтось привозив інструменти, хтось допомагав фізично, а хтось підтримував донатами. За два роки спільними зусиллями хащі вздовж річки перетворилися на повноцінний веломаршрут: була розчищена сама стежка, з’явилися мостики, зони відпочинку, лавки, гойдалки, саморобні вказівники та декоративні фігурки. «Люди почали залишати свої знаки, прикрашати стежку. Це стало чимось більшим, ніж просто тропа у лісі», — розповідає Дмитро.
Бажання і готовність долучитися до якоїсь спільнодії соціологи пояснюють тим, що людина є істотою соціальною, причому не лише за визначенням, але за глибинною потребою бути причетною, що особливо відчутно проявляється у кризові періоди.
Соціальна сутність людини - у постійній взаємодії з іншими: через соціальні зв’язки та спільні дії. Люди прагнуть бути частиною чогось більшого, ніж вони самі. Спільна справа — це спосіб відчути себе корисним, потрібним, включеним. Громадські ініціативи, особливо в умовах війни, кризи, катаклізмів, стають основою для формування відчуття згуртованості, залученості до спільної справи та приналежності до групи. Спільна праця створює міжособистісні зв’язки, які часто міцніші за формальні структури, бо будуються власне на міжособистісній довірі», - зазначає кандидатка соціологічних наук, доцентка Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Олеся Гудзенко.
Її слова підтверджуються і соціологічними опитуваннями. Дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків»* показує, що громадянський активізм став частиною нашого життя: понад 50% опитаних у місті Харків регулярно допомагають сусідам, колегам чи просто знайомим — чи то з домашніми справами, чи з робочими задачами, чи просто емоційно. Майже 30% респондентів іноді беруть участь у волонтерстві, а ще 37% роблять це часто або дуже часто.
Виклики та турбота: що тримає стежку живою
Попри завершення основних робіт, підтримка стежки пристойному вигляді вимагає постійних зусиль. Дмитро щонайменше раз на тиждень виїжджає на «інспекцію»: косить траву, прибирає сміття, лагодить пошкодження. Іноді до нього долучаються інші велотуристи, а в Telegram-групі, яка налічує близько 700 учасників, повідомляють про проблеми на маршруті.
Основна проблема і виклик зараз - вандалізм та безвідповідальність деяких відвідувачів. Мотоцикли та квадроцикли, попри заборонні знаки, руйнують мостики й доріжки. Нещодавно семиметровий місток не витримав проїзду двох мотоциклів із чотирма людьми. Бували випадки, коли підлітки ламали іграшки, скидали фігурки в річку, розбивали лавки.
Ще одна проблема — сміття. Незважаючи на урни та прохання забирати відходи, пляшки й обгортки залишаються на стежці.
«Урни вивозити нікуди, я забираю сміття додому», — зізнається Дмитро.
Він закликає відвідувачів поважати працю інших: не смітити, не ламати, не шуміти.
Фінансування проєкту переважно залишається на плечах учасників. Вони витрачають власні кошти на інструменти, фарбу, цвяхи. Хоча в Telegram-групі є можливість донатити, Дмитро наголошує, що головне — не гроші. «Матеріально нам нічого не треба. Хочете допомогти — привозьте іграшки, прикрашайте стежку. Тільки не крадіть їх потім», — жартує він, хоча за жартом ховаються реальні випадки: за його словами, туї, посаджені вздовж стежки, викопали, а дорогі іграшки - вкрали.
Чому люди їдуть на Удянську стежку?
Сьогодні Удянська стежка — це не лише велодоріжка, а й туристичний об’єкт із затишними куточками для відпочинку, який приваблює велосипедистів, бігунів, пішоходів і сім’ї з дітьми. Для багатьох вона стала оазисом спокою в буремні часи.
«Це не класична велодоріжка, а радше низка місць для відпочинку, з’єднаних ґрунтовим трейлом. Є столики, лавки, місця для пікніків — усе для гравійних і МТБ-велосипедів», - каже велосипедист Євгеній, який випадково натрапив на маршрут. «Тут тихо, немає машин і мотоциклів, лише природа й річка», — додає Дмитро.
Військовий і велолюбитель Олександр дізнався про стежку через велогрупи в інтернеті. «Ми з дружиною приїхали, побачили природу, річку, цікаві локації, а в кінці — Гуляй-гору. Тепер плануємо повертатися», — розповідає він. Олександр готовий долучитися до благоустрою, якщо буде потреба: «Я пропонував допомогу в групі, але поки хлопці справляються».
Ірина, ще одна велосипедистка, дізналася про маршрут із соцмереж. Для неї стежка — це «море позитивних емоцій, особливо в такий важкий час». Вона переконана, що головне — зберегти створене: «Питання не в тому, щоб покращити, а в тому, щоб не руйнували те, що зроблено з любов’ю».
Сократ, який нещодавно дізнався про стежку від друга, бачить у ній місце для відпочинку від буденності. «Тут можна проїхатися, насолодитися природою, відключитися від усього. Хоча є вузькі ділянки, де треба бути обережним», — зазначає він.
Велосипедист на прізвисько Кіт, який катався стежкою дорогою на дачу, називає її «хорошим, тихим місцем для чілу». Він наголошує: «Найголовніше — щоб деякі особи не руйнували те, що створено. Краще хай принесуть щось хороше в це місце». Кіт навіть мріє про міст через Уди, щоб розширити можливості маршруту.
Володимир, один із перших учасників проєкту, згадує, як допомагав розчищати стежку. «Це місце, де кожен знаходить щось своє. Але підтримувати його — величезна праця. Кожна фігурка потребує догляду, а люди не завжди це цінують», — говорить він, закликаючи поважати працю ентузіастів.
Денис описує стежку як «п’ять кілометрів велокайфу»: за його словами, природна локація виняткової краси та постійна робота Дмитра з утримання стежки роблять поїздки по ній «покатушками принципово іншої якості».
Майбутнє стежки: плани та надії
У Дмитра та його команди чимало задумів щодо Удянської стежки: облаштувати дитячу площадку з пісочницею та гойдалками, встановити більше інформаційних і заборонних знаків, додати плакати із закликами берегти стежку. Євгеній мріє повернутися сюди після війни з друзями та рідними, влаштувати пікнік і навіть спробувати поплавати на сапбордах по Удах.
Проте реальність змушує фокусуватися на ремонті: «Часто ми лагодимо старе, а не будуємо нове», — зізнається Дмитро. Він хоче, щоб про стежку дізналося більше людей, але з умовою: «Приїжджайте, якщо поважатимете правила — не смітити, не ламати, не шуміти».
Удянська стежка — не єдина історія про те, як люди об’єднуються, щоб зробити своє місто чи село кращим. У Харкові активісти ініціативи «Чиста набережна» регулярно виходять на узбережжя Лопані, щоб повернути чистоту міським берегам, так само як волонтери стежки розчищають хащі вздовж Удів. Пошуково-рятувальний загін «Мілена» об’єднує небайдужих, які разом із собаками шукають зниклих людей. По всій Україні громади висаджують «Сади Перемоги», де сусіди разом обробляють городи та діляться врожаєм із тими, хто потребує підтримки. Молодь через програму UPSHIFT у містах і селах запускає різні проєкти — від облаштування парків до екологічних акцій, — додаючи своїм громадам затишку й надії. Як і Удянська стежка, ці ініціативи народжуються з іскри однієї людини, але розвиваються завдяки маленьким вчинкам багатьох. Вони нагадують: навіть у найбуремніші часи спільна справа — це сила, що тримає нас разом.
Координати Удянської стежки - за
*Соціологічне дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» проводилося компанією «Оперативна соціологія» в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Дослідження проведено у 23 громадах України у квітні-серпні 2024 року. Загальна кількість опитаних – 2 391 респондент. Статистична похибка не перевищує 3,3%.
