Напередодні Дня міста ми починаємо спеціальний проект, ідея якого народилася під час проведення в нашому місті чемпіонату Євро-2012. Нам, журналістам, які живуть і працюють у Харкові багато років, стало трохи прикро за те, що наше місто стало центром паломництва туристів тільки у зв'язку з однією подією - проведенням футбольного чемпіонату. Ця подія, безумовно, знаменна, яскрава, і запам'ятається всім нам на багато років. Але коли місто знову спорожніло, кожен з нас замислився: а якщо б мені, звичайному, по суті, городянину, довелося провести для іноземців чи гостей інших регіонів екскурсію Харковом, що б я показав? І чи достатньо я знаю, щоб зацікавити гостя і передати йому хоч частинку тієї любові, яку відчувають харків'яни до свого рідного міста? Адже Харків - це не тільки Держпром з Дзеркальним струменем. Це безліч загадок і легенд, історій страшних і романтичних, місць моторшних і світло-радісних, місць, цікавих літнім людям і дітям, гламурній молоді та інтелігенції. Ми зважилися на сміливий крок - розробити власний путівник Харковом. Кожен журналіст розробив власний маршрут. З сьогоднішнього дня протягом місяця ми презентуємо всі ці маршрути. Метою спецпроекту не є нагадати про історичні та культурні цінності Харкова і привести факти, які і без того можна знайти в безлічі книг і на безлічі сайтів. Ми - не історики, не етнографи, не краєзнавці. Ми - такі ж харків'яни, може, трохи більше цікаві й спраглі поділитися з іншими своїми відкриттями. Ми не претендуємо на істину в останній інстанції, ми хотіли поділитися своїми знаннями, досвідом та емоціями, які пов'язані у нас з рідним містом, якому днями виповнюється 358 років. З Днем народження, Наше Місто!
Короткий анонс:
Харків. Місто, якого немає.
Харків. Місто духовності.
Харків. Місто культури.
Харків. Місто спорту і досягнень.
Харків. Місто для дітей.
Харків. Місто молоді та гламуру.
Харків. Місто індустрії і науки.
Харків. Місто ментівське. Місто бандитське.
Почати нашу екскурсію ми вирішили дещо незвично. Пропонуємо вам "побачити" як у знакових для міста, так і в цілком буденних місцях "місто, якого немає". Отже, йтиметься про ті будівлі і споруди, які раніше символізували Харків і були прикрасою міста, проте в силу різних обставин були зруйновані. Оскільки з історією не посперечаєшся, то обіцянку відійти від давно відомих фактів тут повністю стримати не вдасться. Але все ж ми спробуємо виділити найбільш цікаві споруди старого Харкова і подивитися на них очима сучасного туриста.
Як і нині, багато з архітектурних символів міста зосереджувалися в самому його центрі. З історичного центру ми і почнемо нашу екскурсію "примарним" Харковом.
На площу Конституції (раніше - Миколаївська площа, площа Тевелєва, площа Радянської України), з якої ми почнемо маршрут, дуже зручно добиратися метро, оскільки в цьому районі сусідять відразу дві станції - "Історичний музей" та "Радянська". Зараз площа зазнає грандіозних змін у зв'язку з реконструкцією. Сьогодні замість "холодильника" (монумент на честь проголошення Радянської влади на Україні), що викликав легкий подив у гостей міста й ностальгічну усмішку у харків'ян площу прикрасила тендітна крилата богиня (монумент Незалежності України). А раніше на цьому місці знаходилося грандіозний будинок - будинок Дворянських зборів.
У 1814 р. харківське дворянство вирішило звестити будинок у місті для проведення зборів, на будівництво було зібрано 128 тисяч 987 рублів, проект був замовлений архітектору Євгену Васильєву. У 1820 році будівля була зведенна і прикрашена гарматами харківської фортеці. У цьому ж році місто відвідав цар Олександр I, і харківські дворяни влаштували в новій будівлі бал на честь його приїзду. Ця споруда була центром світського життя міста, тут влаштовували бали та виставки, давали концерти. Так, у березні 1893 р. у цьому будинку відбувся виступ композитора Петра Чайковського, а раніше проходили виставки картин російських художників-передвижників. Під час Першої світової війни будинок Дворянського зібрання був перетворений на лазарет. Революція 1917 р. і Громадянська війна також торкнулися будівлі: в ній відбувся I Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили радянську владу в Україні. Події, що відбувалися навколо будівлі Дворянських зборів у другій половині 1919 р., були відображені в художньому фільмі "Адъютант его превосходительства".
Пізніше, коли Харків був столицею Радянської України, в будівлі (з 1922 до 1934 рр.) розміщувався Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) - найвищий законодавчий орган УРСР. У 1922-1924 рр. будинок Дворянських зборів був реконструйований та розширений за рахунок сусідніх корпусів готелів за проектом архітектора Олександра Лінецького. Він набув вигляду палацу в стилі російського класицизму з шестиколонним портиком іонічного ордера і куполом на даху. У 1935 р., після переведення столиці до Києва і переїзду уряду, будівля була передана першому в СРСР Палацу піонерів. Напередодні нового, 1936 р., перед ним запалили першу в УРСР новорічну ялинку для дітей. У Велику Вітчизняну війну, під час боїв за місто в 1943 р., будівля була сильно зруйнована. Відновлювати її не стали. Як розповів головний архітектор Харкова Сергій Чечельницький, відновити будівлю вже неможливо, оскільки на цьому місці проходить лінія метро.
Якщо пройти площу Конституції, перейшовши вулицю Університетську, вас може здивувати буйство фарб - ні, не міських вулиць та споруд - а картин, хитромудрих і не дуже, якими буквально рясніє сквер біля Вічного вогню. Тут продають свої роботи харківські художники. А раніше на місці скверу розташовувався Всеукраїнський будинок Червоної армії імені Ворошилова. У XVIII в. навпроти Успенського собору на Університетській гірці були збудовані шість одноповерхових будівель палат присутствених місць за проектом архітектора Ярославського. У 1785 р. старі дерев'яні будинки знесли, а на їх місці довго будували дво- триповерховий кам'яний будинок присутственних місць. У 1805 р. до недобудованого будинку перевели Губернське правління. Будівля мала увігнутий напівкруглий фасад. З її будівництвом була сформована Соборна площа (зараз - Університетська). У 1850 р. було вирішено знести недобудовану будівлю, і до 1854 р. на її місці звели новий триповерховий будинок присутственних місць з прямим фасадом. Після революції в ньому розташувалися різні організації, в тому числі Харківський губком КП(б)У, губвиконком, губернський комітет комсомольців. На початку 30-х років будівля була реконструйована. Реконструкція фасаду та добудова нового крила були виконані в стилі конструктивізму. Після реконструкції у будівлі розмістився будинок Червоної армії. У будівлі так само знаходився зал для глядачів на 1200 місць. Під час війни, в жовтні 1941 р., будівля була зруйнована в результаті бойових дій. На початку 50-х років будинок розібрали і на його місці в 1954 році розбили сквер біля Вічного вогню.
Продовжуючи нашу екскурсію зниклим містом, варто відзначити, що Харків також славився готелями. Так, готель "Метрополь" Шустова був побудований у 1912 - 1913 рр. за проектом архітектора Бориса Корнієнка на розі Миколаївській площі (пл. Конституції) і вулиці Пушкінської. Як писали газети того часу, "був відкритий грандіозний першокласний готель". У готелі було 100 кімнат вартістю від 1 крб. 25 коп. до 15 руб. на добу. Готель був вельми комфортабельним і відповідав кращим зразкам західноєвропейських готелів. Після революції він став називатися "Червоний". Готель також був зруйнований під час війни. Тепер на його місці - житловий будинок, зведений 1955 р.
На площі Конституції розташовувався ще один із символів міста - собор Святого Миколи або Миколаївська церква, збудована 1896 р. за проектом харківського архітектора Володимира Немкіна і названа на честь Миколи Мірлікійського.
Перша Миколаївська церква згоріла 1733 р., а другий храм, побудований у другій половині XVIII ст., розібрали 1886 р., щоб звести новий - у модному тоді "російсько-візантійському" стилі. Миколаївська церква знаходилася навпроти нинішнього магазину "Ведмедик" (цей невеликий за площею магазин на протязі ось уже сторіччя - одне з улюблених місць усіх ласунів Харкова), на протилежному боці площі. Храм був знесений 1930 р., за офіційною версією, у зв'язку з прокладанням трамвайної лінії, що повертала з площі на вулицю Пушкінську - до цього трамваї ходили з Московського проспекту через провулок Короленка. (Зараз трамваї Пушкінською не ходять, а шляхи демонтували, щоб не створювати незручностей іншому транспорту.) Підрив церкви був здійснений невміло, і тому ще півроку робітники розбирали міцну будівлю.
Ще одна церква - Мироносицька, побудована у 1813 - 1819 рр. за проектом архітектора Васильєва, розташовувалася на місці скверу Перемоги та Дзеркального струменя. Сюди ви можете потрапити з площі Конституції пішки, пройшовши вул. Сумською у напрямку пл. Свободи. Церква була капітально перебудована у 1890 р. архітектором Михайлом Ловцовим: були прибрані два престоли теплого храму, зруйновані дві стіни, що розділяли теплу і холодну церкви, збільшені висота стелі і вікна, товсті колони замінені тонкими і зроблене центральне калориферне опалення. Також оновили внутрішнє оздоблення храму, перестелили підлогу, були позолочені ікони. В кінці 1905 р. у храмі зробили електричне освітлення. Пізніше була побудована нова дзвіниця в стилі ростовських храмів XVII століття, друга в місті за висотою, після Олександрівської дзвіниці Успенського собору. Після встановлення радянської влади Мироносицька церква ще якийсь час функціонувала, поки не була знесена 11 березня 1930 р. На її місці планували побудувати будівлю "Театру масового музичного дійства", в якому б поєднувалися цирк, театр і кінотеатр, але в підсумку побудували тролейбусний парк, який був зруйнований під час війни. Зараз тут розбитий сквер Перемоги і красується сучасний символ міста - Дзеркальний струмінь - біля якого щовихідних, влаштовуючи фотосесії, норовлять побачити своє віддзеркалення у воді молодята (існує така прикмета: якщо побачити своє віддзеркалення у фонтані, то спільне життя буде довгим і щасливим).
Ще одна цікава будівля на вулиці Сумській (у районі Сумської, 39) була побудована в кінці 70-х - початку 80-х рр. XIX в. на кошти цукрозаводчика Харитоненка. За проектом архітектора Болеслава Міхаловського був побудований великий триповерховий корпус університетського студентського гуртожитку. Але у зв'язку з розширенням медичного факультету цю будівлю передали йому. У подальшому факультет був перетворений на самостійний Медичний інститут, і будинок служив його головним корпусом аж до війни, під час якої був зруйнований.
Взагалі, вулиця Сумська дужепостраждала під час Великої Вітчизняної війни. Так, пройшовши Сумською у бік центральної нині пл. Свободи, на розі Сумської та Іванова (раніше - Ветеринарної) ви побачите будівлю Харківської облдержадміністрації. Гарна будівля Губернських зборів в стилі неоренесансу, побудоване за проектом одеського архітектора Адольфа Мінкуса в 1898 - 1900 рр., яка розташовувалося тут раніше, теж не дожила до наших днів. У 1914 р. до нього прибудували новий корпус за проектом архітектора Віктора Величка. А в 1931 - 1932 рр. обидві будівлі були надбудовані і перебудовані для ЦК КП(б)У в стилі конструктивізму за проектом архітектора Якова Штейнберга. У роки війни цей будинок, у якому після переведення столиці до Києва містився обком Компартії України, був зруйнований, а на його місці був зведенний Будинок рад.
Завершуючи нашу екскурсію, хотілося б згадати ще одну релігійну споруду, яка зникло вже після закінчення війни - німецьку кірху.
Як відомо, до 1899 р. вулиця Пушкінська називалася Німецькою. Дістатися сюди з пл. Свободи ви зможете або проїхавши одну станцію метро - від станції метро "Університет" до станції "Пушкінської", або пішки - через вулицю Іванова, що з’єднує Сумську та Пушкінську.
Після відкриття Харківського університету 1805 р. міська Дума відвела тут ділянки для поселення 23-х сімей іноземних ремісників, запрошених до Харкова засновник університету Василь Каразін. З часом у районі Пушкінської утворилася німецька колонія. Лютеранська релігійна громада придбала ділянку, що знаходилася в районі сучасного будинку по вул.Гоголя, 2 (потрапити на цю невелику харківську вуличку з Пушкінської ви зможете, якщо повернете до скверу на площі Поезії, а потім - праворуч, або ж з вулиці Сумської через все той же сквер, але повернувши ліворуч). Тут у 1830 р. був побудований лютерансько-євангелічний храм за проектом інженера Окінчіця. Він мав вигляд базиліки (великого залу) з 4-х-колонним портиком к класичному стилі. У 1913 р. на цьому місці за проектом петербурзького архітектора Гергардт була побудована кірха в неороманському стилі з високою дзвіницею та годинником. У кірсі було 800 сидячих місць, вона вміщала до тисячі чоловік. Боротьба радянської влади з релігією призвела до того, що в 1938 р. лютеранська громада Харкова була закрита через нечисленність, а будівля кірхи поступово старіла.
У середині 50-х років у Харкові розгорнулася компанія боротьби з архітектурними надмірностями і тими спорудами, які псували вигляд міста. До останніх віднесли і будівлю кірхи. У 1958 р. її знесли, а на її місці був збудований багатоповерховий житловий будинок з магазином "Поезія". Цей будинок не має архітектурної цінності, він побудований за типовим проектом "хрущовських" серій.
Як зазначив головний архітектор міста, йому було б цікаво відтворити кірху, але, на жаль, це вже неможливо.