Андрій Куликов. "Виробництво теле- і радіоновин"

Телеведучий і журналіст Андрій Куликов сьогодні, 22 березня, в інформаційному агентстві "STATUS QUO" провів семінар-тренінг у рамках проекту "Практична журналістика". Тема семінару - "Виробництво теле- і радіоновин".

Журналісти та редактори зі ЗМІ Харкова і Харківської, Донецької та Луганської областей під керівництвом А.Куликова розробляли приблизний випуск міських новин, обговорювали, який з новинних сюжетів важливіший, а який повинен бути розміщений у кінці випуску, вибирали прийоми і інструменти, які потрібно використовувати при побудові новин. Особливу увагу А.Куликов приділив значенням професії репортера, вмінню будувати командну роботу, правилам спілкування з джерелами інформації. У тренінгу взяли участь 40 журналістів, дивитися тренінг і задавати питання тренеру могли всі охочі за допомогою онлайн-трансляції.

Пояснюючи роль журналістики в сучасному українському суспільстві, А.Куликов зазначив, що відносити журналістику до влади або називати її "четвертою гілкою влади" неправильно: вона скоріше є містком між владою і соціумом. "Мені не подобається, коли журналістику називають четвертою владою. Це означає, що нас зараховують до того, що не любить більшість людей", - зазначив журналіст. За його словами, українське суспільство в цілому довіряє засобам масової інформації, але боїться журналістів. "Більше журналістів бояться тільки співробітників ДАІ і податкової служби", - підкреслив телеведучий.

Розповідаючи про структуру українських новин і методи побудови новинних випусків, А.Куликов зазначив, що в українських ЗМІ не завжди вірно вибудовуються відносини між журналістом і редактором, журналістом і ведучим, журналістом і оператором: часто немає тієї взаємодії, яка необхідна для виготовлення якісного продукту. Через те, що робота операторів в українських ЗМІ недооцінена і розглядається як вторинна, випуск сюжету відбувається за таким сценарієм: журналіст пише текст, а потім намагається знайти "картинку", якою можна цей текст проілюструвати. В західноєвропейських ЗМІ, за словами А.Куликова, першочерговою є саме "картинка", яку повинен описати текст журналіста: в ідеалі відеоряд сам по собі, без тексту, повинен давати уявлення про події. "Чому у нас так відбувається? Тому що журналіст перебуває в польоті творчості, коли пише. Але журналістика повинна бути насамперед інформативною, а максимум інформації несе якраз кадр", - заявив А.Куликов.

На його думку, емоційне забарвлення в устах ведучого, а також використання кадрів мультфільмів, комедій, музичних творів та інших подібних прийомів у новинах - зайві. "Класичні новини будуть мати найбільший попоит завжди", - зазначив журналіст. Розмірковуючи про універсальність журналістів і так званий конвергентний ньюзрум, коли журналіст може виконувати також роль оператора і монтажера, телеведучий сказав, що є прихильником роботи новинних творчих груп, у якій кожен з учасників процесу професійно виконує свою роботу. При побудові випуску новин, на думку А.Куликова, необов'язковою, а іноді, і зайвою є логічна зв'язка між сюжетами, особливо коли сюжети намагаються пов'язати занадто штучно. Те, що новини культури і спорту часто розміщують у кінці випуску, відомий телеведучий теж не вважає догмою. За його словами, важливість матеріалу багато в чому визначається особистим сприйняттям продюсера або редактора каналу, і те, як поданий матеріал, багато в чому визначає його значущість. "Існує думка, що найкраще запам'ятовується те, що бачиш останнім. Насправді це не так: у пам'яті найкраще відкладається те, що людина бачить першим", - зазначив журналіст. Говорячи про зовнішній вигляд журналістів у кадрі, А.Куликов зазначив, що охайний і непомітний зовнішній вигляд є обов'язковою умовою для тих, хто працює на телебаченні. "Якщо ви хочете, щоб глядач вам довіряв, на вас не повинно бути дуже дорогого одягу, яскравих прикрас. Для чоловіків кращим є класичний піджак і краватка, для жінок теж бажаний класичний одяг і зібране волосся. І ніякого хутра, штучного або цього: воно виглядає в кадрі неохайно", - підкреслив А.Куликов.

Відео. Частина перша.

Частина друга