Головною темою минулого тижня, яка затьмарила всі інші події не тільки в харківських і українських, а й у світових ЗМІ, стало винесення вироку екс-прем'єр-міністру Юлії Тимошенко.
Україна нечасто удостоюється особливої уваги з боку європейських топ-політиків і найбільших ЗМІ. Проте 11 жовтня у всій Європі, причому, схоже, навіть більше, ніж в Україні, стежили за подіями в тісному залі Печерського райсуду Києва. Всі чекали відповіді на одне питання: чи посадять Юлію Тимошенко? Посадили. На 7 років.
Одразу ж виникло питання: навіщо? Просто тому, що так хотілося? А адже це рішення "незалежного", як любив повторювати президент Віктор Янукович, судового органу коштувало нинішній владі дуже дорого. І серйозність цих ризиків не можна було не розуміти. Маються на увазі, звичайно ж, не внутрішні ризики: всім було зрозуміло, що після "помаранчевої революції" жодних дійсно масових непроплачених акцій на підтримку конкретного політика в нашій країні поки бути не може. Це яскраво проілюстрував мітинг "Батьківщини", що відбувся у Харкові 14 жовтня: на холодному осінньому вітрі пара-трійка сотень активістів мляво висловила свою незгоду з вироком. Не порівняти з тією ж "помаранчевою революцією" - учасників на кілька порядків менше, а головне - тоді люди вірили, що вони здатні щось змінити. Зараз нічого подібного не спостерігається. Не дуже страшні й інші внутрішні ризики, наприклад, можливе об'єднання опозиції перед обличчям репресій: якщо воно і відбудеться, то реальної противаги влади не створить, як і неминуче, але не катастрофічне для влади зростання рейтингу опозиції й особисто Юлії Тимошенко.
Але от ризики зовнішні... Захід неодноразово і недвозначно заявляв, що засудження Тимошенко створить Україні серйозні проблеми. Після винесення вироку реакція міжнародної громадськості послідувала відразу, причому багато хто в Україні здивувався її різкості. У Росії в такому результаті процесу над Тимошенко побачили натяк на неохайність самих росіян при укладенні газових контрактів. У будь-якому разі, Міністерство закордонних справ Росії заявило про очевидний "антиросійський підтекст" у рішенні суду. Реакція Заходу була ще жорсткішою. Намагаючись не зловживати без особливої на те необхідності категоричними формулюваннями, Держдепартамент США прямо закликав владу України звільнити Тимошенко. Представники практично всіх європейських держав як мінімум висловили подив у зв'язку з вердиктом українського суду з питання, що в їхньому розумінні є політичним. Як максимум почали лунати заяви про те, що Україна з такими рішеннями судів не тільки ніколи не стане членом Євросоюзу, але навіть не отримає узгодженого вже договору про асоціацію з цією європейською структурою. Зокрема, керівники урядів найближчих сусідів України - прем'єр-міністри Чехії, Угорщини та Польщі - оголосили, що будуть "протистояти євроінтеграційним процесам України доти, доки Тимошенко знаходиться у в'язниці". А депутати німецького Бундестагу навіть заговорили про необхідність як покарання відібрати в України право на проведення Євро-2012.
Комусь така реакція може здатися неадекватною. Але за що посадили Тимошенко? За великим рахунком, за те, що якісь папери при вирішенні газової кризи січня 2009 р. не були оформлені належним чином. А також за те, що російський газ коштує нам дорого. Відразу варто зазначити, що йдеться про дозвіл кризи, від якої в той холодний січень страждала майже вся Європа. Не те щоб Юлія Тимошенко врятувала Європу від замерзання, і тепер їй усі вдячні. Просто за мірками Заходу це було політичне рішення, і незалежно від своєї правильності чи неправильності воно не повинно потрапляти під кримінальну відповідальність. І якщо Україна прагне до євроінтеграції, то її керівники повинні це розуміти. Так вони і розуміють. Віктор Янукович, явно намагаючись виправдатися перед Заходом, заявив: "Це, безумовно, прикрий випадок, який сьогодні перешкоджає питанню європейської інтеграції України. Він викликає стурбованість у Євросоюзі, і я хочу зазначити, що ми добре розуміємо, чому це так". І продовжив: "Але це неостаточне рішення: попереду ще Апеляційний суд". Президент також натякнув, що було б непогано, якби цей суд проходив уже за новим законом, що декриміналізує статтю, за якою засудили Тимошенко. Можна не сумніватися - якщо цього хоче Янукович, так воно і буде. З двох його бажань - помститися Тимошенко та інтегруватися до Європи - друге начебто має бути сильнішим. Проте спокійного життя і тріумфального повернення Юлії Володимирівні все одно чекати не варто: у спокої її не залишать. Дві інші порушені проти неї кримінальних справи - про нецільове використання коштів від продажу квот за Кіотським протоколом і про придбання "не таких" машин для сільської медицини - ніхто не закривав. А щоб у неї зовсім не було причин розслаблятися, вже після винесення вироку було реанімовано стару справу про зловживання очолюваної Тимошенко корпорації ЄЕСУ.
А в цілому останні події навколо Тимошенко викликають одне відчуття: прикро. Прикро не за Тимошенко - її навряд чи можна назвати втіленням чесності і благородства. Прикро за те, що Україна вкотре прогриміла на весь світ у негативному світлі. І заповнити репутаційні втрати буде дуже непросто.
Повертаючись до харківських реалій, варто, звичайно, звернути увагу на появу в місті нової важливої фігури. На початку тижня був призначений і представлений особовому складу начальник облуправління міліції. Ним став Віктор Козицький, який раніше працював першим заступником начальника управління в Запорізькій області. Насамперед, варто зазначити, що це призначення навряд чи вже дуже потішило керівництво Харківщини. Не тому, що губернатор і мер можуть щось мати особисто проти Козицького: з Харковом він раніше ніяк не був пов'язаний, і відносини з місцевими керівниками йому тільки належить вибудовувати. Однак попереднього головного міліціонера області Михайла Мартинова не без підстави називали людиною Добкіна, і можна припустити, що і його наступником хотіли бачити когось із харківських. Тим більше що Дмитро Лазарєв, який працює зараз у МВС першим заступником начальника Головного управління з боротьби з організованою злочинністю і вважався одним з основних кандидатів на вакантну посаду, кажуть, давно і близько знайомий з Михайлом Добкіним.
Однак головним міліціонером області став не він, а зовсім новий для Харкова чоловік. Сибіряк, який більшу частину своєї довгої міліцейської кар'єри провів в Артемівську Донецької області. У тому самому Артемівську, де райвідділ міліції очолював нинішній міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Так що це призначення можна сприймати як посилення впливу на Харків з центру. А можливо, і як посилення впливу представників Донецького регіону, який став для Козицького рідним.
Серед причин, які вплинули на різкий стрибок у кар'єрі Віктора Козицького, що розвивалася раніше дуже поступово (після дев'яти років роботи на різних посадах в артемівській міліції він очолив місцевий райвідділ, а ще за дев'ять років повернувся до Артемівська на посаду начальника міськвідділу), називають дружбу з Володимиром Сербою, який працював неподалік - у Дружківці і Єнакієвому. У 2010 році Серба (якого, до речі, пов'язують з однією з найбільш міфологізованих постатей у сучасній політиці - близьким до президента країни нардепом Юрієм Іванющенком) очолив Запорізьке облуправління міліції та взяв Козицького до себе заступником. А за півтора року Віктор Козицький і сам очолив обласну міліцію, причому в одній з найбільших і найбільш "міліцейських" областей України.
Якщо відволіктися від політичного підтексту і перейти до постаті Віктора Козицького, то люди, що знали його за роботою в Запоріжжі, характеризують нового начальника харківської міліції як керівника жорсткого, однак вдумливого, який не приймає рішення зопалу. Перші заяви про пріоритети роботи, зроблені ним на засіданні колегії облуправління міліції 14 жовтня, досить-таки шаблонові - оперативне реагування на заяви про злочини, боротьба зі штучним підтягуванням показників роботи міліції. Глобальних кадрових струсів у міліції у зв'язку з приходом нового начальника не очікують, проте декілька довірених осіб на керівні посади він привести повинен. Наприклад, у крісло начальника Харківського міськуправління міліції. Тим більше що зараз ця посада вакантна - управлінням тимчасово керує заступник начальника. А за неписаними правилами міліцейських заступники не займають крісел своїх безпосередніх начальників.
А закінчився робочий тиждень заявою віце-прем'єр міністра Сергія Тігіпка, наслідки якої в недалекому майбутньому відчують усі мешканці України. За його словами, переговори з МВФ свідчать про те, що комунальні послуги в Україні здорожчають на третину, а може, і ще більше. Це далеко не перша заява подібного плану, що лунає цієї осені. Необхідність підвищення тарифів нам доводять різними аргументами: і тим, що без цього уряд не отримає кредиту МВФ, і тяжким станом підприємств комунального господарства, які терплять збитки, і навіть необхідністю зробити однакові тарифи для всіх мешканців країни, за що ратував президент України Віктор Янукович. Директор КП "Харківкомуночиствод" Іван Корінько, наприклад, не так давно заявляв, що тарифи на послуги водопостачання, які зараз діють у Харкові, покривають лише половину собівартості подачі води. Відомо, що на узгодження до контролюючих органів уже подані розрахунки на підвищення тарифів і на воду, і на газ, і на тепло. Для промислових і бюджетних споживачів усі ці послуги, до речі, суттєво здорожчали з 1 жовтня.
Те, що комунальні послуги неминуче здорожчають і для населення, особливих сумнівів уже не викликає. Залишилося зрозуміти, коли і наскільки. Відповідь на друге запитання частково міститься в заяві Тігіпка: нас уже налякали підвищенням на 30% і більше. Значить, якщо тарифи виростуть відсотків на 15-20, то вже не так і страшно... Принаймні, з такої логіки можуть виходити в Кабміні. А щодо того, коли... Навряд чи це станеться цього року. Зрештою, таку обіцянку (не піднімати тарифи до кінця року) ще у травні дав прем'єр-міністр Микола Азаров. А ось на початку наступного року, ще не отямившись від свят, народ цілком може отримати нові ціни на воду, тепло та інші комунальні зручності. Адже рішення про підвищення, судячи з усього, вже прийняте, а відтягувати це питання далі, тобто ближче до парламентських виборів, для керівництва країни резону немає.