За два роки з початку справи про тортури двох жінок в Орджонікідзевському райвідділі міліції, вона знову повертається в інформаційні стрічки. Колишній начальник Орджонікідзевського райвідділу Олег Соболєв та його заступник Володимир Салій заявили, що стали жертвами наклепу, і подали до суду позов про відшкодування морального збитку на 1,2 млн. грн. кожен. Збиток міліціонерам повинні компенсувати колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, колишній начальник Харківського облуправління міліції Віктор Развадовський, тодішній помічник міністра внутрішніх справ з прав людини Юрій Чумак та власне МВС. Що цікаво, від будь-яких претензій до потерпілих жінок міліціонери відмовилися.
Після справи Гліба Сканта, який "упав" з вікна третього поверху Київського райвідділу, ця справа стала одним з найбільш гучних звинувачень на адресу харківської міліції. У пресі почали з'являтися невтішні епітети - "садисти у погонах", "нелюди", "фашисти". Юрій Луценко, ще будучи міністром внутрішніх справ, неодноразово заявляв, що винні за це беззаконня будуть покарані. "Я багато з чим стикався на своїй посаді, але щоб крутили плоскогубцями жіночі груди - такий садизм в міліції я бачу вперше", - говорив Луценко. Ця справа коштувала втрати посад начальнику райвідділу Олегу Соболєву, його заступнику Володимиру Салію та трьом рядовим співробітникам міліції: В.Развадовський свого часу звільнив їх усіх. Правда, посади були втрачені лише на час: В.Салій відновився на роботі за рішенням суду в червні 2009 р., О.Соболєв - у серпні. Пізніше В.Салій вийшов на пенсію, а О.Соболєва підвищили до заступника начальника Харківського облуправління міліції. Три міліціонери теж були відновлені на роботі, один з них пізніше навіть отримав орден.
Спробуємо простежити хронологію подій. На харківському плитковому заводі пропало кілька комп'ютерів. За фактом крадіжки було порушено кримінальну справу. Двох співробітниць дизайнерського бюро плиткового заводу Світлану Поміляйко і Наталію Леонову запросили на допит. Вони самі прийшли в міліцію 8 листопада 2008 р. Після цього С.Поміляйко і Н.Леонову розвели по різних кабінетах. С.Поміляйко про події, які відбувалися далі розповіла таке: "На мене наділи наручники як на головного підозрюваного. У коридорі я чула, як кричала Наташа з іншої кімнати, думала, що це психологічний вплив. Але коли зайшла в це приміщення, побачила на столі пакети, одеколон, шапку, ганчірки. Враження було таке, що тут дійсно катували. Мене вмовляли зізнатися в крадіжці, після чого почали бити по голові і по губах. Одягали на голову пакети, поки я не втратила свідомість. Коли прокинулася, все ще була в наручниках. Тортури тривали більше 8 годин. Після цього мене випустили, проте довелося підписати документ про те, що до мене не застосовувалося фізичне насильство та психологічний вплив". За словами С.Поміляйко, вона пробула в райвідділі до 20.00, після чого звернулася до лікарні швидкої і невідкладної допомоги. "У мене виявили закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та інші травми. Тому заяву про побої я подала 10 листопада. Наталя теж подала заяву, її катували плоскогубцями", - розповіла С.Поміляйко. Прокуратура Орджонікідзевського району 12 грудня 2008 р. порушила кримінальну справу за фактом перевищення міліціонерами службових повноважень. А 4 лютого 2010 р. сама ж закрила цю справу. До цього в червні 2009 р. відбувся суд, який виправдав міліціонерів, які нібито катували жінок.
У цій справі є низка цікавих моментів. Момент перший: за словами С.Поміляйко, міліціонери домагалися від жінок зізнань у скоєнні злочину. Однак свідчень вони не дали, і це виглядає дивним. Поміляйко говорить про те, що після тортур її і Леонову змусили підписати папір, де було сказано, що заходи фізичного впливу до них не застосовувалися. І незрозуміло одне: якщо жінок змусили підписати один завідомо неправдивий папір, то чому не змогли змусити підписати другий? "Після того як С.Поміляйко і Н.Леонову допитали міліціонери, їх допитала жінка-слідчий. І якщо б вона побачила, що з жінками щось не так, то не стала б мовчати, оскільки їй не потрібно, щоб в побоях потім звинуватили її", - заявив "SQ" адвокат О.Соболєва Сергій Кравченко. Слідчий була допитана на суді і теж показала, що ні Поміляйко, ні Леонова не висловлювали їй жодних скарг на дії співробітників міліції. Однак той факт, що слідчий не дала свідчення, що викривають її колег, ще не говорить про те, що тортур не було. Всім відомо, що в міліції не люблять виносити сміття з хати.
Момент другий: одним з головних речових доказів у цій справі служили плоскогубці, які, за словами колишнього начальника облуправління міліції В.Развадовського, міліцейська перевірка знайшла на робочому місці підозрюваних міліціонерів. "Ці плоскогубці й довели факт тортур: на них залишилися сліди епітелію", - заявив тоді Юрій Луценко. Ніякої експертизи, на яку б відправили плоскогубці, ніхто не згадував. Доля цих слідів епітелію взагалі незрозуміла. Ю.Чумак в одній із заяв фактично спростував свого начальника: "Плоскогубці вони (міліціонери - "SQ") перемотували ганчірочкою так, щоб слідів не залишилося. Таке відчуття, що вони курси проходили, як правильно катувати".
У результаті спочатку зник епітелій на плоскогубцях, а пізніше зникли і самі плоскогубці. У постанові про закриття кримінальної справи за фактом перевищення міліціонерами службових повноважень йдеться, що 12 січня 2009 р. прокуратура провела обшук у кабінеті міліціонерів і не виявила там знаряддя злочину. Що й не дивно: як можна виявити знаряддя злочину більше ніж за два місяці після його скоєння? Куди поділися плоскогубці, які раніше знайшла міліцейська перевірка, наразі невідомо. Хіба їх не повинні були вилучити і долучити до справи? А якщо їх вилучили і долучили, то чому прокуратура проводила обшук і шукала їх за два місяці в міліцейському кабінеті, а не стала вимагати їх у міліції? Який взагалі сенс у цьому обшуку в кабінеті, де щодня перебуває маса людей? Невже в прокуратурі вирішили, що людина, яка вчинила злочин, на два місяці залишить головний речовий доказ на місці злочину? Тим більше - працівник міліції. Це дуже цікаве питання залишається поки без відповіді.
Момент третій: у журналі відвідувань міліції, де має скрупульозно фіксуватися, коли громадяни заходять в райвідділ і коли йдуть з нього, сказано, що 8 листопада С.Поміляйко зайшла до райвідділу об 11.15, а вийшла з нього о 14.00. Записи про те, що Н.Леонова відвідувала райвідділ, в журналі немає. Разом з тим, за словами Ю.Луценка та В.Развадовського, плоскогубцями в цей день катували саме цю жінку. Цей простий факт багато говорить про те, як проходить реєстрація відвідувачів у райвідділах міліції. Якщо ж припустити, що журнал говорить правду і Н.Леонової не було у райвідділі, то кого тоді катували плоскогубцями? І чи застосовувалося взагалі фізичний пвлив стосовно Леонової? Найцікавіше, що Н.Леонова майже не давала коментарів у ЗМІ у цій справі і неодноразово писала заяви до суду і прокуратури про те, що не має претензій до працівників міліції, яких підозрювали в тортурах, і не хоче співпрацювати зі слідством у цій справі. Втім, якщо факт катувань мав місце, то жінку можна зрозуміти: не кожному захочеться розповідати про таке пресі і тріпати собі потім нерви судовими розглядами, які тої же С.Поміляйко поки що нічого, крім галасу, не дали. До речі, С.Поміляйко судилася ще зі своїм колишнім начальником, звинувативши його в сексуальних домаганнях. Це була перша справа про сексуальні домагання в історії України. І цей процес С.Поміляйко також програла.
Але це ще не все. У постанові прокуратури сказано, що за інформацією оператора "Київстар" С.Поміляйко зателефонувала зі свого телефону чоловікові своєї сестри 8 листопада о 18.50, тоді як сама Поміляйко стверджувала, що знаходилася в райвідділі до 20.00 і зателефонувала близьким тільки після виходу звідти. "Під час допиту у С.Поміляйко забрали телефон, і вона не знає, хто і куди міг з нього дзвонити", - заявила "SQ" Оксана Станіславська, адвокат Поміляйко.
Відомо, що С.Поміляйко і Н.Леонова проходили перевірку на поліграфі - щоб визначити правдивість їх слів. Прокуратура Фрунзенського району з цього приводу говорить таке: "Свідчння, дані С.Поміляйко під час слідства, не є достовірними в повній мірі; представляється ймовірним застосування співробітниками міліції психологічного тиску до С.Поміляйко; не отримані реакції, які дали б можливість допустити застосування до С.Поміляйко фізичного насильства під час допиту. Крім цього, були отримані позитивні реакції С.Поміляйко при відповіді на питання про її протиправні дії щодо співробітників міліції, в тому числі щодо наклепу на співробітників міліції". Дані перевірки на поліграфі Н.Леонової, за інформацією прокуратури, більш однозначні: "Висновки експертизи ставлять під сумнів правдивість свідчень Н.Леонової про те, що до неї застосовували фізичне насильство". Однак не варто забувати, що це уривки з постанови прокуратури про закриття кримінальної справи за фактом перевищення міліціонерами службових повноважень. Самі результати перевірок жінок на поліграфі публічно ніхто не демонстрував. Прокуратура цілком могла дати неповну інформацію. Та й матеріали експертизи на поліграфі, за словами юристів, не є доказом у суді.
У той же час нічого не відомо про те, чи проходили перевірку на поліграфі три міліціонери, звинувачені у тортурах, жінка-слідчий, яка допитувала С.Поміляйко і Н.Леонову 8 листопада, а також інші можливі свідки. І цей факт говорить про одностороннє розслідування справи. Адже якщо б такі перевірки проводилися, їх згадали б у постанові прокуратури. "Наскільки мені відомо, працівники міліції не проходили перевірки на поліграфі", - говорить Оксана Станіславська. За власною інформацією "SQ", так воно і було. А без цього експертизу не можна вважати повною.
"С.Поміляйко вимагала у лікаря, щоб та продовжила термін її перебування в лікарні до 21 дня. У такому випадку тілесні ушкодження автоматично кваліфікувалися б як середньої тяжкості", - заявив адвокат обвинуваченого міліціонера С.Кравченко. Так це чи ні, але тілесні ушкодження С.Поміляйко кваліфіковані як легкі. А через легкі тілесні ушкодження міліція зазвичай навіть не збуджує кримінальної справи: вони підпадають під кодекс про адміністративні правопорушення. Якщо вірити прокуратурі, судово-медичне обстеження Н.Леонової не виявило в неї будь-яких тілесних ушкоджень, а до лікувальних установ Н.Леонова не зверталася.
Чи був факт тортур? На користь цього, крім заяв і свідчень С.Поміляйко і Н.Леонової, говорять у першу чергу тілесні ушкодження Поміляйко. А саме: синці на плечах, передпліччях і стегнах, забиття голови, а також черепно-мозкова травма і струс мозку, які не враховувалися при визначенні характеру ушкоджень, оскільки "не були підтверджені судово-медичними даними". Пошкодження хоч і формально легкі, але вони не могли з'явитися нізвідки. Та й незрозуміло, якщо чесно, навіщо двом дорослим жінкам вигадувати цю дику історію. Крім того, в червні 2009 р. Н.Леонова заявила журналістам, що підтверджує факт тортур.
З питанням, чи застосовувалися до жінок тортури, "SQ" звернулося до людини, яка на момент подій мала бути найбільш інформованою, - до колишнього начальника облуправління міліції В.Развадовського. "Зверніться з цим питанням до колишнього прокурора Харківської обл. Василя Синчука та до управління внутрішньої безпеки міліції. На підставі перевірок управління внутрішньої безпеки я робив у свій час заяви у ЗМІ. А прокуратура надіслала нам подання на звільнення деяких співробітників міліції, і ми не могли його не виконати", - заявив Развадовський. Прокуратура, як відомо, 4 лютого сказала своє слово з цього справу. До речі, комп'ютери, з крадіжки яких усе почалося, так і не знайшли. Джерело, наближене до правоохоронних органів, повідомило "SQ", що в цій справі головною була навіть не оргтехніка, а інформація, яка в ній зберігалася. І саме інформація найбільше цікавила міліціонерів. Але це - лише версія.
Суд вирішив, що тортур не було. Адвокат С.Поміляйко 6 жовтня подала апеляцію до Апеляційного суду Харківської обл., і якщо суд не перегляне справу, вона, швидше за все, дійде до Європейського суду з прав людини. Проте зовсім не факт, що це допоможе докопатися до правди. Перспективи процесу "О.Соболєв і В.Салій проти МВС" теж поки не ясні. Ні Ю.Луценко, ні В.Развадовський, ні Ю.Чумак жодного разу не згадували в пресі прізвища Соболєва та Салія, тому довести, що ці люди завдали О.Соболєву і В.Салію моральну шкоду своїми висловлюваннями, може бути непросто. А може бути і просто - рішення наших судів по своїй передбачуваності іноді порівнянні з російською рулеткою. Не зовсім зрозуміло, чому О.Соболєв і В.Салій вирішили подати до суду тільки зараз. Адвокат Кравченко каже, що вони просто чекали, коли у них на руках опиняться всі документи, що дозволяють виграти процес. Незрозуміло також, чому подали до суду саме вони, а не троє міліціонерів, прізвища яких безпосередньо фігурували у справі. Дехто говорить, що однією з цілей позивачів був піар у ЗМІ, і, треба сказати, ця мета буде досягнута незалежно від того, чи була вона поставлена. Програми за участю В.Салія та О.Соболєва починають виходити на центральних телеканалах. Якщо процес відбудеться, то йому буде забезпечена увага преси. Піар може бути потрібний у багатьох випадках. Джерело в правоохоронних органах повідомило "SQ", що після виходу на пенсію В.Салій планує зайнятися приватною юридичною практикою, що не дивно для колишніх міліціонерів. Виграний процес про компенсацію моральної шкоди міг би не тільки забезпечити Салію гарну рекламу, але й дати пристойний стартовий капітал для початку своєї справи, якщо, звичайно, зазначені суми вдасться відсудити.
Відповідачі поки утримуються від коментарів у цій справі. Ю.Чумак не без підстав вважає, що все, що він скаже, може бути використано проти нього, тому поки відмовчується. В.Развадовський більше зайнятий своїм поновленням на посаді начальника Харківського облуправління міліції. А Ю.Луценко поки не звертає уваги на кашу, яка заварилася в Харкові. У кінцевому підсумку, всі просто чекають, як будуть розвиватися події і в що вони виллються особисто для кожного - у трагедію або на фарс.