Однією з центральних подій минулого тижня стали масові протести пільговиків, що прокотилися всією Україною. Кістяком мітингувальників стали чорнобильці та афганці. У Харківській області акції непокори почалися ще позаминулого тижня: спочатку, вимагаючи належні їм гроші, чорнобильці увірвалися до відділення Пенсійного фонду в Лозовій, потім заявили про блокування роботи фонду в Харкові. Правда, акція, анонсована як безстрокова, закінчилася на наступний же день: мабуть, послухавши пояснення й обіцянки місцевої влади і розсудивши, що на регіональному рівні такі питання не вирішуються, чорнобильці перемістилися до Києва. Протести стали більш векторними: їх об'єктами стали не виконавці, а ініціатори рішень - Верховна Рада і Кабмін.
У чому суть проблеми? Суть проблеми - в законопроекті № 9127 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". У вересні парламент прийняв його в першому читанні, і саме щоб не допустити його остаточного затвердження чорнобильці заявили чи не про свою готовність штурмувати центральні органи влади. Цей законопроект можна умовно розділити на дві частини. Перша частина, яка трохи менша, дійсно стосується виконання судових рішень. За цим документом погашення заборгованості на підставі рішень судів здійснюватиметься в порядку та у терміни, встановлені Кабінетом міністрів України, і виходячи з фінансових ресурсів держави, тобто передбачених на це грошей у держбюджеті. Останнє - ключове. Якщо цей законопроект стане законом, то, приміром, чорнобильці можуть скільки завгодно відстоювати у судах свої права на будь-які виплати і навіть чекати позитивних рішень. Це ніяк не гарантує отримання реальних грошей, тому що все буде упиратися не в рішення судів, а в наявність необхідного бюджетного фінансування. Чим керувався законодавець, прописуючи цю норму, в принципі, зрозуміло. За деякими даними, пільговики, які недоотримали належні їм гроші, вже відсудили через суди всіх інстанцій близько 10 мільярдів гривень, і ще на розгляді в судах знаходяться справи на загальну суму ще в 15 мільярдів. Держава закономірно програє такі позови і, за ідеєю, повинна платити. Невиплати можуть стати приводом для звернення до міжнародних судів, і взагалі це нескінченний процес. Саме тому державі потрібно якимось чином стримати це лавиноподібне зростання своїх фінансових зобов'язань. Ну а пільговикам потрібно, щоб належні їм пільги сплачувались. І це теж зрозуміло.
Друга частина законопроекту не має жодного відношення до судових рішень, зате має відношення до цілої низки категорій пільговиків. Згідно з документом, соціальні виплати та пільги чорнобильців, афганців, ветеранів та інвалідів війни, міліціонерів, шахтарів, медиків, учителів та інших категорій пільговиків будуть "вручну" регулюватися Кабінетом міністрів. Тобто чиновники з уряду, грубо кажучи, будуть щорічно вирішувати, кому і скільки дати. Побоювання протестуючих очевидні: фактично, всі закони, що гарантують пільги, діяти перестануть, а в майбутнє безкорисливе милосердя уряду віриться насилу.
Вся ця ситуація в цілому залишила відчуття дежавю. На початку року країна вже пережила серію протестів пільговиків - тоді з приводу законопроекту під номером 7562, який у результаті був знятий з розгляду.
Найцікавіше, що законопроекти № 7562 і № 9127 - це фактично одне і те ж. Принаймні, в тій частині, яка викликає таку негативну реакцію громадськості.
Тобто виходить так. Держава хоче змінити чинну систему пільг, що, загалом-то, зрозуміло. З одного боку, пільги та виплати регламентуються у нас у країні кількома десятками законів і більше ніж сотнею нормативно-правових актів. З іншого боку, за даними Міністерства праці та соціальної політики, в Україні - 13 мільйонів різноманітних пільговиків, що складає 27% населення країни. За словами віце-прем'єра Сергія Тігіпка, пільговиків ще більше: 18 мільйонів осіб, або 40% населення. Причому близько половини з них мають будь-які пільги не за соціальною ознакою, як це прийнято в більшості країн світу, а за професійною. Держава банально не тягне всі ці виплати і хоче змінити ситуацію. Мабуть, було б доцільно, по-перше, нарешті створити реєстр громадян пільгових категорій та порядок його. По-друге, підготувати єдиний закон, який регламентуватиме взагалі всі пільги, причому так, щоб їх виплати були під силу понівеченому держбюджету: насамперед, допомога має бути адресною і виділятися тим, хто її дійсно потребує, тобто не в змозі утримувати себе сам. Причому виділятися не в ручному режимі, залежно від наявності грошей в бюджеті чи бажання мобілізувати якусь категорію населення напередодні виборів, а завжди однаково. А потім потрібно знайти політичну волю і прийняти цей закон, хоча б тому, що системне реформування цієї галузі дійсно необхідне.
Замість цього був підготовлений законопроект із завуальованою назвою, який системно не міняє ні перелік пільг, ні принципів їх нарахування, зате викликає страх і агресію у людей. Побачивши ці страх і агресію, влада намагається щось уроздріб пояснити і пообіцяти, а потім законопроект знімається з розгляду. Начебто все - справі кінець. Проте буквально за пару днів з'являється дуже схожий документ, але під іншим номером. І знову все спочатку: з одного боку - виправдувальні пояснення, з іншого - звинувачення у зраді народу, а з третього - безсила злість і як результат - наприклад, знесений паркан біля парламенту. В результаті влада, яка цілком обгрунтовано хотіла щось реформувати, але не зробила цього максимально логічно, виглядає недалекоглядною і несе іміджеві втрати. Реформи, особливо непопулярні, - це завжди важко. Вони вимагають сміливості, політичної волі, а головне - зосередженості виключно на них самих. А доти, доки влада використовуватиме напівзаходи - наприклад, намагаючись якось замаскувати непопулярне перетворення заради політичних дивідендів, - таким же напівзаходом буде і результат.
Минулого тижня заступник харківського міського голови з правових питань Марина Стаматіна з другої спроби була обрана головою Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) адвокатури. Такі комісії діють у всіх областях України та підпорядковані вищій кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабміні. Кожна така комісія складається з двох палат: атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата приймає кваліфікаційні іспити і рішення про видачу свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю. Дисциплінарна палата розглядає різного роду скарги на дії адвокатів і приймає рішення про можливе їх притягнення до дисциплінарної відповідальності. Тобто, грубо кажучи, в руках будь-якої регіональної КДК адвокатури - і батіг, і пряник: комісія має монопольне право вирішити, кому з юристів надати статус адвоката, кому - не надати, а кого можна його позбавити. Ясна річ, що посада керівника КДК адвокатури - хлібна і впливова. Тому як тільки стало відомо про можливе призначення Стаматіної, противники влади заговорили про зловживання і прийдешній вплив мера "на долю кожного адвоката Харкова".
Однак ситуація з обласною КДК адвокатури не така проста. До Стаматіної її очолював Юхим Голянд. Проте повноваження КДК попереднього скликання закінчилися ще на початку 2009 р. У березні того ж року пройшло відповідне засідання, на якому був обраний новий склад КДК. За певний час два адвокати оскаржили прийняті на засіданні рішення в судах. Ці позови дуже довго не розглядалися, однак у їх забезпечення сформувати новий склад КДК було заборонено. Потім один з позовів був задоволений, обрання в березні 2009 р. членів КДК визнане неправомірним, але на це рішення суду була подана апеляція... Починаючи з весни 2010 року рішенням ВККА безпосередні обов'язки харківської КДК виконували аналогічні структури в інших областях України. Тільки у квітні цього року кілька обраних тоді членів харківської КДК заявили про готовність скласти повноваження, що дозволило Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури запустити досить тривалу процедуру формування нового складу Харківської КДК.
Коли діяльність якогось органу паралізована протягом двох з половиною років, а його функції змушені виконувати інші структури, - це ненормально. Ще більш ненормально, якщо така ситуація виникає через якісь внутрішні суперечки членів одного колективу, і керівник цього колективу так довго не в змозі її вирішити. Логічно, що до такого керівника виникають питання у начальства. В середині 2009 р. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури вирішила провести діяльності Харківської КДК адвокатури за період 2006 - 2009 рр. У результаті були знайдені порушення аж на 66 тисяч гривень, ВККА назвала незадовільним виконання покладених на Харківську КДК завдань, що пояснила неналежним виконанням Голяндом своїх керівних функцій, і навіть заявила про його можливе притягнення до дисциплінарної відповідальності. Потім голова ВККА Володимир Висоцький і Юхим Голянд обмінялися відкритими листами - як це зазвичай буває в таких випадках, не дуже змістовними, зате дуже емоційними. Все це - зайве свідчення того, що проблема стояла досить гостро.
Минулого тижня ситуація нарешті вирішилася. Чи отримає Марина Стаматіна після обрання на посаду можливість певною мірою впливати на роботу харківських адвокатів? Так, отримає, хоча навряд чи її або Геннадія Кернеса цікавить "доля кожного адвоката Харкова". Чи потрібно було нарешті розрубати вузол протиріч і відновити нормальну роботу місцевої КДК адвокатури? Так, потрібно, бо якщо якась структура є, вона повинна функціонувати, а для цього - ще і контролюватися. До того ж особистий адвокат такої людини, як Геннадій Кернес, напевно хороший спеціаліст (до речі, всі оприлюднені кимось претензії з приводу призначення Стаматіної лежать виключно в політичній площині і ніяк не стосуються її професійних якостей). Так що дуже може бути, що затяжний конфлікт у харківській КДК адвокатури розв'язалася не гіршим чином.
Минулого тижня в школах Харківської області сталося два інциденти. У понеділок учениця 9-го класу ліцею у Близнюках випадково розпорошила в кабінеті газовий балончик, через що, само собою, її однокласники потрапили на огляд до лікаря. У четвер не прийшли на заняття більше 25 учнів школі у Зачепилівському районі. Обидві ці ситуації неприємні, але настороженість викликають навіть не самі ці випадки, а неузгодженість в їх оцінці, продемонстрована різними службами.
З приводу випадку в Близнюках Міністерство охорони здоров'я повідомило про госпіталізацію 14 школярів у зв'язку з впливом дратівної речовини на верхні дихальні шляхи. Заступник директора Близнюківського ліцею з навчально-виховної роботи в свою чергу розповів, що після інциденту дітей відвели до лікаря, їх оглянули, але госпіталізувати не стали, і наступного дня всі ці підлітки вже прийшли на заняття. Можна було б нарікати на неповну поінформованість або некоректність формулювань МОЗ і забути, але тут ситуацію прокоментувала ще й обласна прокуратура. За її інформацією, 15 ліцеїстів були поміщені на денний стаціонар. Вісьмох з них наступного дня виписали, і вони пішли до школи, а ще семеро продовжують залишатися під наглядом лікарів.
З приводу ситуації в Зачепилівській школі теж пролунав просто хор різних думок. Спочатку МНС України поінформувало про те, що 26 учнів цієї школи не вийшли на заняття і у них нібито підозра на отруєння: в повідомленні МНС нездужання дітей пов'язувалося з уживанням капусти в шкільній їдальні. У свою чергу в облСЕС розповіли, що деякі діти не прийшли до школи за сімейними обставинами, у двох - дійсно ознаки отруєння, але у більшості - прояви респіраторної інфекції. У санстанції окремо відзначили, що шкільна їдальня не має до цієї ситуації жодного стосунку. Однак у версії, оприлюдненій директором школи, з'явилися і санстанція, і їдальня: за словами керівника школи, у деяких дітей були нудота і блювота, їх оглянули лікарі і відправили по домівках, а СЕС перевірять їдальню і магазини, що працюють неподалік від школи. Начальник Головного управління охорони здоров'я Харківської облдержадміністрації Олександр Галацан припустив, що у дітей не харчове отруєння, а ротавірусна інфекція ("кишковий грип"), яка традиційно загострюється восени. Остаточного висновку СЕС про те, що ж все-таки відбулося, ще немає, але їдальня начебто виключена зі списку причин, які могли викликати захворювання школярів.
Те, що ситуації коментуються так вроздріб, може мати два пояснення: або по лінії системи освіти є свого роду вказівка зверху, що закликає по можливості приховувати будь-якого роду інциденти в школах, або в деяких офіційних службах має місце занадто поспішне оприлюднення неперевіреної або неточної інформації. І перше, і друге не може не засмучувати. Замовчати щось повністю виходить далеко не завжди, а різного роду чутки часом приймають просто жахливо далекі від реальності форми. А неперевірена інформація, яка ще й суперечить іншій інформації, лякає сильніше, ніж неприємна правда, але сказана в унісон. Не кажучи вже про те, що будь-яка офіційна інстанція повинна нести відповідальність за достовірність розповсюджуваних відомостей. Випадки в Близнюках і Зачепилівці - сигнал про те, що різного роду службам варто працювати більш злагоджено. Хоча б з метою не допустити паніки і не підірвати залишки довіри до себе.