"У Харкові відкрили Єдиний дозвільний центр" - саме під таким заголовком вийшла більшість новин, пов'язаних з відкриттям центру на Червоношкільній набережній. Хоча насправді ця установа працювала аж з 2004-го року, правда, за іншою адресою. Так що правильніше було б назвати цю новину "Єдиний дозвільний центр переїхав до нового приміщення". За своє багаторічне існування ніякого особливого внеску у святу справу боротьби з корупцією та спрощення проходження дозвільних процедур центр не вніс. У будь-якому разі, про результати його роботи влада воліла не говорити. (До речі - в сусідньому Донецьку аналогічна структура тільки за минулий рік зареєструвала більше 6 тисяч пакетів документів для отримання дозвільних паперів і проконсультувала 15 тисяч осіб.)
Презентований минулого тижня центр, за задумом обласної та міської влади, повинен вивести дозвільну роботу на новий рівень. Цьому покликане посприяти нове приміщення, програмне забезпечення та сайт, на який викладуть інформацію про документи, необхідні для ведення підприємницької діяльності. Крім того, Єдиний дозвільний центр отримав нового керівника - ним стала Тетяна Чечетова-Терашвілі, дочка постійного героя політичних ток-шоу нардепа-регіонала Михайла Чечетова, судячи з інтерв'ю харківським телеканалам - дама дуже діяльна.
На тлі бравурних репортажів про відкриття центру не пролунало жодного скептичного голосу. Хоча привід для скепсису є. І справа не тільки в тому, що Єдиний дозвільний центр існував і раніше і, по суті, ніяк не змінив ситуацію з отриманням підприємцями дозвільних документів. Річ у самих механізмах роботи центру.
Андрій Проскурін, директор Департаменту підприємництва та споживчого ринку міськради, за кілька днів до відкриття центру пояснив: "У центрі у кожного заявника буде вибір: звернутися до представника конкретного дозвільного органу або до державного адміністратора. Останній визначить необхідний перелік документів і сформує так звану "дозвільне справу", яка заноситься до єдиного державного реєстру". Піти першим шляхом підприємцю буде дуже непросто: справа в тому, що не всі представники відомств перебувають у центрі постійно. На сайті міськради опублікований графік їх прийому, з якого випливає, що, наприклад, представник управління земельних відносин проводить у центрі одну годину на тиждень, управління з культури і туризму - дві години, МНС - дві години, ДАІ - дві години два рази на місяць. Іншими словами, ймовірність застати потрібного чиновника невелика. Звичайно, можна ознайомитися з графіком, але судячи з кількості годин, що виділяються чиновниками на роботу в центрі, черги до них будуть неабиякі, і є ймовірність не потрапити на прийом взагалі. Завдання значно ускладниться, якщо треба буде отримати не один документ, а декілька. Підприємцю потрібно буде прийти в понеділок з трьох до чотирьох, потім у середу з дев'яти до десяти і так далі. Що зробить підприємець? Просто об'їде потрібні відомства, не чекаючи появи необхідного чиновника в центрі.
Другий шлях виглядає більш перспективним: державний адміністратор сам збере всі потрібні документи і переправить їх чиновникам. Але і тут є проблема - гарантій успіху в цьому випадку ніхто не надає. Справа в тому, що хабарі в дозвільній системі нерідко беруться не за сам дозвіл, а за те, що чиновник обходить для прохача перешкоди, ним же, чиновником, придумані. Це можуть бути, наприклад, апріорі нездійсненні вимоги для отримання ліцензії, і прохач чує від чиновника: "Я, звичайно, можу піти вам назустріч, порушивши інструкції. Але є ще начальник, у якого потрібно буде це підписати... Ну ви мене розумієте..." І прохач "розуміє", простягаючи конверт. Найбанальніший з подібних варіантів - відсутність яких-небудь бланків: "У вас усі документи в порядку, але бланків немає, їх фізично немає... Але можна звичайно спробувати..." Тут на світло знову з'являється конверт, і потрібний бланк - звичайно, у вигляді виключення , - знаходиться. Корупція, яка стала в Україні без перебільшення окремою індустрією, породила масу подібних прийомів відбирання грошей у населення.
У цій ситуації державний реєстратор перетворюється по суті в того ж прохача, яким також можуть чинити перешкоди. Відповідно, гарантій успіху реєстратор не може дати ніяких. На відміну від своїх конкурентів. На перший погляд, Єдиний дозвільний центр - річ відносно нова і конкурентів мати не може, але вони є, причому у великій кількості. Це юридичні фірми, які відкривають все що завгодно "під ключ". Тут підприємцю не доведеться стояти в чергах: з ним поговорять максимально довірливо і пригостять кавою, а головне - йому дадуть чіткі гарантії того, що за наявності необхідних документів усі дозволи будуть отримані вчасно. Щоправда, за окрему плату, в яку увійдуть витрати на "вирішення питання" з чиновниками та послуги адвокатів. Але це мало кого зупиняє, тому що вирішувати питання із чиновником безпосередньо- клопітно і дорожче, ніж через юридичні фірми, тому що їх працівники заходять чиновницькі кабінети давно второваними доріжками і мають знижки як постійні клієнти.
Чи зможе харківський Єдиний дозвільний центр скласти конкуренцію численним "вирішувачам питань" з юридичними дипломами? В принципі - так. Ключовим чинником для досягнення цієї мети буде зовсім не відремонтоване приміщення або кількість комп'ютерів, а те, яку позицію займе керівник центру, що у свою чергу буде залежати від чистоти намірів і рішучості влади. Для того щоб центр запрацював так, як заявлено, і завдав скільки-небудь відчутного удару по корупційних схемах у дозвільній системі, реєстратори повинні не просто збирати і розсилати документи, а буквально боротися за кожного клієнта, не боячись йти на конфлікт з чиновниками, які цілком можуть чинити роботі центру перешкоди. Ось тут і знадобиться підтримка міської та обласної влади, тому що один у полі не воїн, навіть якщо цей один - дочка впливового нардепа.
У вівторок, 31 травня, стало відомо, що прокуратура Харківської області порушила кримінальну справу стосовно колишніх посадових осіб Дергачівської райдержадміністрації за фактом продажу в приватну власність 7,1 га землі лісового фонду. За інформацією прокуратури, голова Дергачівської райдержадміністрації у грудні 2005 р. підписав розпорядження, згідно з яким 18 га земель, з яких 7,1 га - землі лісового фонду спочатку були віддані в оренду акціонерному товариству, а пізніше - продані. Однак згідно з Лісовим та Земельним кодексами землі лісового фонду не можуть передаватися у приватну власність.
Головою Дергачівської райдержадміністрації у 2005 р. працював Михайло Жорник, батько одного з керівників хлібозаводу "Салтівський" і депутата міськради від БЮТ Андрія Жорника. А Михайло Жорник після того, як покерував райдержадміністрацією, очолював облуправління агропромислового розвитку і вважається людиною з команди екс-губернатора Арсена Авакова. Загалом, політична підоснова цієї кримінальної справи очевидна. Але найімовірніше не та, про яку напевно не забудуть заявити опозиціонери. Навряд чи тут справа в "переслідуваннях з політичних мотивів": Михайло Жорник і його син не є в харківській опозиції знаковими фігурами, діючій владі ніяк не докучають, і тиснути на них не має ніякого сенсу.
Скоріше справа в тому, що прокуратура просто намагається притягнути до відповідальності тих, кого можна залучити. Горезвісна "владна вертикаль", з більшим чи меншим успіхом вибудовувана кожним новим президентом, зазвичай настільки міцна, що притягнути до відповідальності чинного чиновника більш-менш високого рангу практично неможливо. Але коли ця вертикаль валиться і вчорашній чиновник позбавляється підтримки, правоохоронці починають робити свою роботу.
Ще одна подія, яка може трактуватися як переслідування опозиції, - перевірка на хлібозаводі "Салтівський". У вівторок голова правління ЗАТ "Хлібозавод "Салтівський" Андрій Руденко повідомив, що близько 9.30 на підприємство прибули люди в масках, які почали проводити обшук у приміщеннях і обшукувати співробітників. Руденко заявив, що не знає, на якій підставі і з якого приводу проходить обшук . Начальник центру громадських зв'язків облуправління міліції Лариса Волкова повідомила, що співробітники податкової інспекції та управління з боротьби з економічними злочинами проводять на заводі планову перевірку, а бійці "Беркута" знаходяться там "для фізичного захисту".
У п'ятницю, 3 червня, прокуратура озвучила кілька інше трактування подій. За словами начальника слідчого управління прокуратури Харківської області Олександра Бабікова, перевірка проводилася в рамках розслідування кримінальної справи, порушеної за ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Йдеться про ухилення від сплати понад 9 млн. грн. податків. Бабіков відзначив, що фігурантами цієї справи є посадові особи одного з господарських товариств, а не Салтівського хлібозаводу. Ці посадові особи зберігали на території заводу документи, у зв'язку з чим і проводився там обшук.
Схоже, що версія прокуратури - єдино вірна, хоча б тому, що залучення "Беркута" для планової податкової перевірки підприємств зовсім не "нормальна практика", як заявила Волкова. Інша справа - проведення обшуку у справі про ухилення від сплати податків на мільйони гривень, коли об'єктом обшуку стають документи, доступ до яких може бути обмежений фізично, і присутність "Беркута" не буде зайвою.
Чи є ця кримінальна справа черговою справою прокуратури із серії "порушуємо, коли можемо", як і справа стосовно Дергачівської райдержадміністрації? На перший погляд - ні. У будь-якому разі, Бабіков особливо підкреслював, що посадові особи Салтівського хлібозаводу ні при чому. Але хлібозавод - підприємство, що охороняється, і навряд чи документи могли опинитися там без відома його співробітників. І обшук на Салтівському хлібозаводі навряд чи був можливий у той час, коли його керівнику протегував губернатор. Так що, найімовірніше, і ця справа - одна з тих, які можна розслідувати лише після того, як деякі особи перестали займати високі пости.