Тематика найважливіших подій останніх тижнів, в принципі, повторюється: знову всі говорять про нові призначення в центральних органах влади, знову в зоні особливої уваги вітчизняні віп-в'язні. Правда, є у минулого тижня і свої нюанси: якщо раніше весь час згадували ув’язнену харківської колонії Юлію Тимошенко, то тепер на перший план вийшов колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, якому належить повторити шлях екс-прем'єра і відправитися до колонії. Правда, не на сім років, а "всього лише" на чотири. І, на відміну від Тимошенко, сидіти в Харкові Луценко точно не буде: як колишньому співробітникові правоохоронних органів йому гарантована "ходка" в Менську колонію Чернігівської області.
Початок третього місяця перебування Юлії Тимошенко в Качанівській колонії ознаменувався втратою в лавах харківських пенітенціарії: Посаду начальника облуправління залишив міліцейський генерал Анатолій Сліпченко, який керував харківськими виправними установами менше двох років. Офіційно генерал пішов на пенсію, але, безумовно, якби не екс-прем'єр і всі проблеми, пов'язані з її перебуванням в колонії, то пробув би Сліпченко на цій посаді довше. Цікаво, що його чернігівський колега не став навіть чекати прибуття віп-в'язня і поєднаного з цим головного болю: начальник управління Державної пенітенціарної служби в Чернігівській області Іван Кочубей минулого тижня написав заяву про відставку. І хоча в пенітенціарній службі стверджують, що це ніяк не пов'язано з винесенням вироку Луценко, збіг уже дуже красномовний.
Повертаючись до Луценка, варто зазначити, що сидіти йому в будь-якому випадку буде несолодко - навіть у колонії для міліціонерів. Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров навіть заявив про реальну загрозу життю екс-міністра, адже багато хто з колишніх міліціонерів, які відбувають покарання в колонії, відправилися туди саме "завдяки" зусиллям Юрія Луценка, спрямованим на очищення рядів міліції. "Якщо були випадки вбивств у цій колонії, то говорили: це сталося через проблеми зі здоров'ям. Такі речі не розслідують", - нагнітає напругу правозахисник. Може, він і згущує фарби, але картину, як Луценко доводить співкамерникам, що він був хорошим міністром, навіть не хочеться собі уявляти.
Принаймні, суддю, який виносив вирок, він у цьому не переконав. Той вирішив, що колишній міністр - корупціонер, який незаконно роздавав звання і квартири своєму водієві і розбазарював народні гроші на святкування Дня міліції. Міжнародна громадськість в особі європейських держав і міжнародних організацій прогнозовано стала на бік Луценка, назвавши вирок політичним. Підстави вважати вердикт суду особистою помстою колишньому міністру, в принципі, очевидна - надто вже несолідний масштаб пред'явлених йому звинувачень, та й не робив Луценко нічого такого, чого не робили б до нього інші чиновники.
Безумовно, те, що водій міністра в силу близькості до першої особи виявляється в привілейованому положенні при розподілі усіляких благ, - практика хибна. Юрій Луценко, позиціонував себе як борець за справедливість, міг би її в своєму міністерстві та скасувати. І без оренди самого великого і дорогого залу столиці на професійне свято цілком можна було обійтися. Але ж всі ці традиції ввів не Луценко. "Барський кучер" завжди міг швидко отримати те, чого непривілейованим колегам доводилося чекати десятиліттями. А концерт до Дня міліції ще з радянських часів був подією мало не загальнодержавного масштабу, і Луценко тут тільки намагався тримати марку. Може, це і корупція, але нею займалися всі, а посадили чомусь тільки Юрія Луценка.
Іншою яскравою подією минулого тижня стало призначення нового міністра фінансів. Поява на цій посаді маловідомого широкій громадськості Юрія Колобова була прогнозованою. Більш того, його готували на цю посаду ще в січні, коли з Кабміну "пішли" Федора Ярошенка - довірена особа прем'єра Миколи Азарова. Вже тоді аналітики говорили, що спорожніле крісло займе креатура сина президента Олександра Януковича, який розставив близьких собі людей на всі ключові фінансові (Сергій Арбузов в Нацбанку, Олександр Клименко в податковій службі) і силові (Віталій Захарченко у МВС, Ігор Калінін у СБУ) посади в країні. Але тоді Мінфін досить несподівано очолив Валерій Хорошковський. Проте вже за місяць він пішов на підвищення - займатися на посаді першого віце-прем'єра невдячною справою євроінтеграції. А менш гучну, але дуже навіть ключову посаду міністра фінансів зайняв Колобов - представник нині всесильної "сім'ї".
Але в історії з призначенням Колобова цікавіша все ж не його особистість, а саме схема, за якою зараз проводяться кадрові призначення. А вона говорить про те, що вплив "сім'ї" в Україні все посилюється. Раніше "сірими кардиналами" в оточенні Віктора Януковича називали Ахметова, Пригодського, Іванющенка - тепер це Олександр Янукович. Звичайно, зберігають вплив і вищеназвані олігархи, та інші донецькі, які претендують на провідні ролі, - Клюєв, Колесніков, Азаров, але всі вони явно програють "сім'ї". Про вплив у країні мільярдерів з недонецькою пропискою, наприклад, дніпропетровців Пінчука і Коломойського, можна говорити лише з великою часткою умовності. Про якесь істотне лобі харків'ян, на жаль, взагалі говорити не доводиться. Зберігає поки достатню силу лише група Льовочкін-Бойко-Фірташ, але хто знає, наскільки довго це триватиме...
А говорячи про події суто харківські, варто звернути увагу на кумедну ситуацію, яка склалася з підвищенням тарифів на воду і каналізацію. Про необхідність змінити цей тариф комунальники і міська влада говорили вже давно, підкреслюючи катастрофічне фінансове становище спочатку КП "Вода", потім його об'єднаного з каналізаційниками спадкоємця, в результаті отримав ім'я "Харківводоканал". Ще минулого літа було заявлено, що розрахунки на підвищення тарифів подані на затвердження до відповідних структур у Києві. І ось, нарешті, в лютому новий орган, спеціально створений для регулювання тарифів - Нацкомуслуг, - підвищив тарифи на воду для більшості українських міст. Підвищив не дуже, заявивши, що він поки тільки індексує водоканалам збільшені у зв'язку зі здорожчанням електроенергії витрати.
Здорожчала вода практично у всій Україні з 1 березня. Однак, як виявилося, харків'ян це не торкнулося: Нацкомуслуг забракував подані "Харківводоканалом" розрахунки. "Зараз "Харківводоканал" виправляє виявлені в об'ємному документі недоліки і подасть документи ще раз", - заявив віце-губернатор Валентин Дулуб, виправдовуючи комунальників. А вони, мабуть, проявили чи то некомпетентність (часу для підготовки документів адже було предостатньо, та й більшість колег з інших міст із цим завданням впоратися змогли), чи то зайву жадібність (не варто виключати, що помилки були викликані бажанням якнайбільше підвищити тарифи). Що ж, харків'янам поки від цього тільки краще - яка-ніяка, але економія. Якщо, звичайно, тарифи не вирішать підняти "заднім числом".
І на завершення ще про один курйоз. Видатний режисер Микита Михалков перед президентськими виборами в Росії випустив на телебаченні фільм явно агітаційного формату. В принципі, це навіть не фільм, а авторська телепрограма під назвою "Російський філософ Іван Ільїн", в якій маститий режисер вихваляє монархістські погляди колись напівзабутого, а зараз активно пропагованого в Росії діяча першої половини ХХ століття Ільїна. Розхвалюючи особистість і погляди Ільїна, Михалков намагається донести до росіян досить суперечливі, але дуже актуальні для сучасної Росії ідеї: "Сильна влада - добре, демократія - погано", "Призначувана вертикаль влади - добре, виборність чиновників - погано".
І як приклад того, як погано виглядають чиновники, які обираються, Михалков продемонстрував добуті з надр інтернету знамениті кадри запису ролика нинішнього губернатора Харківщини Михайла Добкіна під час перебування його кандидатом на посаду мера Харкова. Кумедні діалоги Добкіна і Геннадія Кернера,я кий керував записом ролика, тоді стали сенсацією в інтернеті і побили всі рекорди переглядів. Однак навіщо було використовувати їх для ілюстрації внутрішньополітичних процесів у Росії, зрозуміти важко. Тим більше що Михалков і команда, яка працює з ним, не врахували головного: Михайло Добкін працює зараз саме на призначуваній згори посаді у вертикалі державної влади. Що з логікою пропагованих у фільмі ідей не співвідноситься взагалі ніяк.
В принципі, харківський губернатор на конфуз 66-річного режисера міг би і не звертати уваги. Але він вирішив публічно відповісти, спробувавши надати ситуації вигляд жарту і попутно натякнути на свої симпатії до Путіна і політики "міцної руки". "Не чекав, що ви так високо оціните мої скромні можливості впливу на вибір ваших співвітчизників. Щиро бажаю вам успіхів у реалізації намічених цілей, тим більше що наші симпатії збігаються", - додав туману Добкін. Ось така дивна історія вийшла.