Минулий тиждень подарував нам кілька подій, що мають пряме відношення до Харкова, але рамки яких водночас не обмежувалися нашим містом. У Римі говорили про Харків у зв'язку з невеликим міжнародним скандалом, організованим мером міста Геннадієм Кернесом, у Дніпропетровську - через спровоковану харківським чиновником велику автомобільну аварію, у Росії, де відбувався чемпіонат світу з шахів, - завдяки блискучій перемозі харків'янки Ушеніної. Та й починався тиждень із події, що претендує на всеукраїнський масштаб, - міні-з'їзду партії "Батьківщина" під стінами харківської лікарні, де проходить лікування-ув’язнення Юлії Тимошенко, - на честь її дня народження.
Але найвеселіше відзначив день народження екс-прем'єра, звичайно ж, Кернес, який вирішив креативно відповісти на факт вивішування в Римі плаката з фото Тимошенко і закликом її звільнити. Мабуть, додатковим подразником для харківського мера стала активна участь у цій процедурі заклятого ворога Кернеса - новообраного народного депутата від "Батьківщини" екс-губернатора Арсена Авакова. Він залишається поки в Італії і чекає, коли українські правоохоронці анулюють рішення про його затримання у зв'язку з отриманням депутатської недоторканності. "Наша відповідь Чемберлену" полягала у вивішуванні на будівлі міськради величезного плаката з фото екс-прем'єра Італії Сільвіо Берлусконі з текстом "Руки геть від Берлусконі! Через нього Італія втратила мільйони! Мерія Риму! Підтримай не тільки українського, але й свого екс- прем'єра!" Тобто римським градоначальникам недвозначно натякнули, що їм варто займатися своїми справами і не лізти в наші, українські.
Цей демарш викликав великий інтерес і українських, і італійських ЗМІ, однак надто вдалим його як за формою, так і по суті назвати не можна. Що стосується форми, то римська мерія вивішує портрети людей, яких вона хоче підтримати (або вшанувати їх пам'ять), уже далеко не вперше. Цього року поряд з фото Тимошенко висіли портрети італійки Емануель Орланді, дочки ватиканського службовця, зниклої безвісти в 1983 році у віці 15 років, і громадянки Ірану Сакіне Мохаммаді-Аштіані, стосовно якої в 2010 році суд виніс смертний вирок за звинуваченням у подружній зраді і причетності до вбивства чоловіка. Рішення про те, чий портрет з'явиться на стіні мерії, у Римі обговорюють депутати і стверджують це шляхом голосування. А у нас все трапилося спонтанно: хоч і було заявлено, що рішення вивісити плакат підтримує "конструктивна більшість міськради", ясно, що насправді питання не обговорювалося. І виходить, що римська акція виглядає як вираження громадянської позиції, а харківська - просто як політичний демарш.
А по суті порівняння Тимошенко з Берлусконі демонструє в першу чергу те, що наша судова система виглядає як мінімум менш гуманною у порівнянні з італійською. Берлусконі - політик дуже неоднозначний, за кількістю кримінальних справ та обвинувачень у різного роду гріхах він легко дасть фору кому завгодно, у тому числі і Тимошенко. Однак Берлусконі, стосовно якого неодноразово виносилися обвинувачувальні вироки, у в'язниці не провів поки жодного дня: усі вироки йому вдавалося скасувати в апеляційній інстанції. Нещодавно італійського екс-прем'єра знову засудили на чотири роки за фінансові махінації (причому термін відразу ж був скорочений до одного року за амністією), проте за ґрати його не відправили, поки не розглянуті апеляції. Є думка, що і не відправлять - не прийнято в Європі садити екс-прем'єрів. Європейські експерти заявляють, що це стало б небажаним і небезпечним прецедентом, що негативно впливає на стійкість політичної системи. Уважається, що цілком достатнє покарання для політика, який проштрафився, - це відставка. Тому Сільвіо Берлусконі, за душею якого, очевидно, чимало гріхів, почувається досить упевнено. У нас же екс-прем'єра садять із задоволенням, причому за ґрати Тимошенко відправили задовго до винесення вироку. Так що порівняння виходить не на користь України - якщо, звичайно, виходити з принципів євроінтеграції та впровадження в нашій країні європейських цінностей. Для прихильників політики "сильної руки" - навпаки: у нас порядок і всі, кому слід, сидять, а в Італії - бардак. Цікаво, саме такої думки і дотримуються автори плаката?
Ще однією цікавою темою тижня стала інтрига навколо призначення нового начальника Південної залізниці. Її багаторічний керівник Віктор Остапчук пішов у народні депутати. Логічно, що на звільнене місце він хотів поставити свою людину, і столичному керівництву запропонували кандидатуру одного з замів Остапчука. Однак у Києві вирішили інакше, і начальником Південної залізниці став перший замначальника Донецької залізниці Олександр Філатов. Залишається констатувати, що кількість топ-чиновників - вихідців із Донбасу в Харкові зростає. Вони вже зайняли ключові посади в правоохоронній сфері, тепер легіонер із шахтарського краю з'явився і в сфері транспортній.
Питання про те, хто керує дорогою, важливе у зв'язку з реформуванням, що вже помалу проводиться і ще планується в "Укрзалізниці". Держчиновники всіх рівнів стверджують, що реорганізація не призведе до приватизації та залізничні дороги залишаться державними. Однак на практиці може виявитися, що державними залишаться тільки рейки та нерентабельні електрички, а найбільш "жирні" шматки, перш за все вантажні перевезення, що приносять основний прибуток залізницям, опиняться в приватних руках. Можливо, така доля чекає і на швидкісні "Hyundai", до привабливості подорожей на яких українці вже починають звикати (якщо спочатку через страхітливість цін ці потяги ходили напівпорожніми, то чим далі, тим більше вони наповнюються, так як альтернативи у пасажирів часто просто немає). Адже не дарма їх не передали в управління залізницям, а створили спеціальне підприємство швидкісного руху.
Аби ці процеси (якщо, звичайно, ситуація розвиватиметься подібним чином) проходили якомога гладкіше, донецьке керівництво "Укрзалізниці" зацікавлене в тому, щоб ключові посади займали віддані й перевірені люди. Той же Філатов повинен бути дуже вдячний начальникові "Укрзалізниці" Володимиру Козаку. Адже до того, як стати цього літа першим заступником начальника Донецької дороги, а тепер - начальником Південної, він 13 років не отримував підвищення, займаючи нехай і дуже важливу, проте дещо віддалену від процесу прийняття ключових рішень і управління фінансовими потоками посаду головного інженера дороги.
Звичайно, якби вище керівництво прийняло рішення про передачу вантажних перевезень у приватні руки, то й Остапчук або поставлена ним людина навряд чи почали б протестувати. Однак для реалізації таких неоднозначних процесів краще мати стовідсотково "свою" людину. А в тому, що бажання прибрати до рук рентабельні перевезення у залізничних босів є, сумніватися не доводиться. Пригадується, у 2005 році, за часів недружньої Донецьку влади, спалахнув скандал із приводу вагонів харківського держпідприємства "Укрспецвагон", що дивним чином перейшли у власність донецького "Лемтранс". Тоді вагони зобов'язали повернути. Зараз колишній начальник "Лемтранс" Козак очолює "Укрзалізницю" і займається її реформуванням. І якщо в результаті цих реформ організовувати вантажоперевезення в країні стане "Лемтранс" або близькі до нього структури, то це навряд чи когось здивує.
Була на тижні і гучна НП. У п'ятницю ввечері у Дніпропетровську сталася автомобільна аварія, що викликала серйозний резонанс у Харкові. На жвавому проспекті Дніпропетровська позашляховик "Mutsubishi" вилетів на зустрічну смугу і спровокував побоїще за участю ще трьох авто. У результаті один із водіїв загинув на місці, інші, у тому числі і винуватець аварії, відбулися легкими травмами. Як заявили в міліції, ДТП влаштував п'яний голова однієї з райрад Харківської області. Хто саме - вони не уточнили, пославшись на таємницю слідства, проте відразу ж стало відомо, що йдеться про голову Зачепилівської райради Олега Токаря.
Міліціонери розповіли ще одну цікаву подробицю - уночі до лікарні, де під охороною "Беркуту" перебуває затриманий, намагалися прорватися його друзі і родичі та навіть "поштовхалися" з міліціонерами. Це побічно свідчить про те, що розслідування справи навряд чи буде простим - "друзі і родичі" явно зроблять все можливе для того, щоб скандал зам'яти. Що теж, утім, буде непросто - адже аварія викликала серйозний резонанс, та й сталася не в Зачепилівці. Токар, як і деякі інші люди в керівництві Зачепилівського району, що знаходиться на кордоні Дніпропетровської та Харківської областей, виходець з міста на Дніпрі, однак там його можливості, звичайно ж, незрівнянно нижчі, ніж у себе в районі. Та й дніпропетровська міліція, судячи з усього, взялася за цю справу як за принципову. Так що суду і оргвисновків по партійній лінії (голова райради в Зачепилівці представляє, звичайно ж, Партію регіонів) уникнути навряд чи вдасться.
А з приводу обставин аварії - тут навіть коментувати нічого. Якщо людина ганяє на автомобілі п'яною (а судячи з висловлювань дніпропетровських міліціонерів - усерйоз п'яною) великим містом, то що вона тоді, цікаво, може дозволити собі в рідному районі? Упевненість у власній безкарності тут явно має місце. Для України це взагалі велика проблема: люди, що знаходяться "у керма", починають вважати себе вищою кастою і впевнені, що закони писані не для них. У результаті відбуваються подібні події.
Сталася минулого тижня і одна явно позитивна подія - харків'янка Ганна Ушеніна стала чемпіонкою світу з шахів. Ушеніна, маючи навіть в українській команді не найвищий рейтинг, розібралася з більш досвідченими і маститими конкурентками (наприклад, у фіналі їй протистояла екс-чемпіонка світу) і вперше в історії завоювала для України жіночу шахову корону. Подія знакова для харківського спорту, адже далеко не щодня наші спортсмени радують перемогами на найвищому рівні.