.jpg)
Після публікації статті з прогнозом щодо кандидатів у народні депутати у мажоритарних округах у Харківській області ми почали серію інтерв'ю з тими людьми, які вже визначилися зі своїми намірами. Першим гостем рубрики "Вибори-2012" був Степан Гавриш. Ми продовжуємо інтерв'ю з потенційними учасниками "харківського лобі" в парламенті. Сьогоднішній співрозмовник - Андрій Білогрищенко.
- Андрію Івановичу, за яким виборчим округом і від якої партії або ж самовисуванцем ви будете висуватися в кандидати в народні депутати України?
- Я буду балотуватися до Верховної Ради України або за 168-м (Дзержинський район Харкова), або за 169-м (Київський район, частина Московського району Харкова) виборчим округом. На найближчій прес-конференції я відкрито про це заявлю і озвучу свої плани. Поки що остаточно не вирішено, чи піду я на вибори самовисуванцем чи буду висуватися від партії "УДАР" Віталія Кличка.
- А чому вибір припав на партію "УДАР"?
- Мені імпонує програма, з якою виступає Віталій Кличко, його погляди на вирішення економічних проблем, що мають місце в державі, і його пропозиції, пов'язані з розвитком місцевого самоврядування. Мені близьке його бачення економічних моделей будівництва України в цілому. Навіть якщо я стану народним депутатом, йдучи самовисуванцем, мені все одно доведеться працювати з тією чи іншою парламентською фракцією. Найімовірніше, нею стане фракція партії "УДАР", якщо не виникне якоїсь іншої фракції, сформованої безпосередньо мажоритарниками - самовисуванцями.
- Чи надходили вам пропозиції про співпрацю від інших партій?
- Були пропозиції від чотирьох або п'яти партій. Але дві з них влилися сьогодні в ряди об'єднаної опозиції. Інші не можуть розраховувати на потрапляння до парламенту. Тому я прийняв рішення зупинитися на співпраці з партією "УДАР". Хоча я є безпартійним.
- За Київським і Дзержинським районом йдуть досить потужні кандидати в депутати від Партії регіонів, яких активно підтримує міська влада. Вас не лякає така конкуренція?
- Те, що я не боюся сильних конкурентів, я вже довів, балотуючись на пост мера Харкова у 2010 році. Я думаю, навряд чи можна було назвати слабкими конкурентами Геннадія Кернеса або Арсена Авакова. Тому я не боюся опонентів - у мене є з чим йти до виборців. Я знаю ці округи, знаю їх мешканців.
- А що вас пов'язує з цими округами?
- Я балотувався у 2002 р. за Київським районом. Правда, тоді переміг Станіслав Косінов. Але на той час у мене були слабкі фінансові ресурси і, відповідно, небагато можливостей заявити про себе. Цього разу я розраховую на перемогу. У Дзержинському районі ще в 1990-х роках я балотувався до обласної ради - і перемагав. Тому ці округи мені знайомі. Тут багато студентських містечок. Студентів я добре знаю і розумію, оскільки викладав у різних вишах - наприклад, у Харківському університеті технології та організації харчування, в університеті сільського господарства. ВНЗ, у яких я працював, розташовані в Дзержинському або Київському районах.
Взагалі, я завжди активно допомагав молоді, тим же командам КВК, молодим спортсменам. Є почесним президентом обласної федерації айкідо, кендо та суміжних бойових мистецтв. Так що студентська аудиторія дійсно мені близька і знайома. Не кажучи вже про представників наукової сфери. Я і сам учений, кандидат наук. Тому і пов'язує мене з цими округами викладання в інститутах, науково-дослідна робота, робота зі студентами, спортсменами.
- А як ви плануєте вести свою передвиборчу кампанію?
-Насамперед, у рамках закону і максимально спілкуючись з виборцями. Методи, які сьогодні взяли на озброєння деякі кандидати - роздача подарунків, пакетів з продуктами, - мені не імпонують. Такі кроки можуть зіграти навіть негативну роль, спрацювати проти кандидата - і це буде тільки справедливо. Сьогодні виборець уже не той, що 10 років тому: людям потрібна не передвиборча гречка, а принципова позиція кандидата, застава захисту інтересів виборців у парламенті. Я буду продовжувати працювати з людьми, які знають мене, знають мою політичну позицію, мою роботу як громадського діяча на території вищезазначених районів. Упевнений, що можу розраховувати на їх підтримку, оскільки вони завжди можуть розраховувати на мою. Зараз багато людей продовжують звертатися до мене за допомогою з різних питань, у тому числі - з проблемами конкретних мікрорайонів або приватного сектора, хоча я не чиновник, а представник громадської організації. Ось, наприклад, днями приходили виборці Київського району, просили допомогти відстояти озеро і джерело, які потрапили під незаконні "обгородження".
- Пам'ятається, балотуючись у мери Харкова у 2010 році, ви заявляли про перешкоди і спроби зірвати вашу виборчу кампанію. Не думаєте, що зараз ситуація може повторитися?
- Сьогодні, вже ґрунтуючись на досвіді, я роблю кроки, які дозволять мені уникнути тиску, випробуваного тоді. Я прекрасно розумію, що мені не дадуть можливості розміщувати свою рекламу на білбордах: ще тоді, у 2010 році, місцева влада заборонила розміщувати мої рекламні щити на території Харкова. Тоді я оголосив конкурс, запропонував 10 тисяч кожному, хто розмістить мій білборд у Харкові. Незважаючи на це, ніхто не відгукнувся. Була тільки одна пропозиція - розмістити рекламу за територією міста, в Дергачівському районі. Навіть рекламу громадської організації, де фігурувале моє прізвище, зірвали з усього громадського транспорту. Хоча всі договори були оплачені наперед, автобуси з цією рекламою проїздили містом максимум два тижні. Договори були розірвані рекламістами в односторонньому порядку, грошей ніхто не повернув, природно. Тому я чітко розумію, що в цій виборчій кампанії розраховувати на зовнішню рекламу не доводиться.
- А на що ви тоді розраховуєте?
- Ви знаєте, в будь-якому випадку спрацює реклама "з вуст у вуста". Я розраховую, що в цих районах - Київському та Дзержинському - працює багато активних і свідомих людей, які, обговорюючи різні питання, зможуть передавати один одному інформацію, поширювану нами через газети, листівки, особисті зустрічі. Дуже важливо донести до людей, що не просто є такий Андрій Білогрищенко, а що я буду балотуватися до Верховної Ради з певною програмою, з певними пропозиціями.
- Тоді питання: ви балотуєтеся до Верховної Ради, а з чим туди йдете? У вас є певні напрацювання, проекти?
- Безумовно, вони є, їх багато. Крім того, різні ідеї та пропозиції постійно виникають під час моїх зустрічей з харків'янами. Наприклад, до мене надходило багато звернень, пов'язаних з роботою тренерів дитячих і юнацьких спортивних шкіл. Мало хто знає, що тренер дитячої спортивної школи сьогодні не прирівнюється до вчителя. Тобто людина, яка працює з дітьми, виховує молодих спортсменів, на відміну від, наприклад, учителя фізкультури в школі, позбавлена відповідних пільг і надбавок, має більш коротку відпустку і так далі. Це потрібно вирішувати законодавчо.
Що стосується специфіки Дзержинського та Київського районів: для мене дуже важливо рішення проблем, пов'язаних із зайнятістю, особливо працевлаштуванням молоді. Існують проблеми з екологією, оскільки в цих районах багато будинків і вулиць, які підтоплюються навесні. Також чимало питань, пов'язаних із соціальним захистом населення. Все це потрібно формулювати в конкретні пропозиції для законодавчих актів. Окрім того, є моя програма, яка була оприлюднена, коли я був кандидатом у мери. Вона й сьогодні актуальна. З неї я візьму найважливіше, те, що необхідно вирішувати на законодавчому рівні.
- Ви не залишите цих проблем, будете домагатися їх вирішення незалежно від розвитку подій?
- У будь-якому випадку буду просувати ці питання, робити все, щоб мої пропозиції реалізовувалися через фракції, які пройдуть до Верховної Ради. Тобто незалежно від результатів виборів я передам усі свої пропозиції фракції партії "УДАР", і вона буде намагатися їх реалізувати.
- Андрію Івановичу, після виборів мера харків'яни менше чують про вас, про вашу діяльність. Скажіть, чим ви займалися останнім часом, скажімо, останні роки два?
- Активно займався громадською діяльністю. Я і зараз залишаюся президентом громадської організації "Харківські сузір'я". Ми допомагаємо молодим спортсменам, які виступають на міжнародних змаганнях, юним талантам, які розвиваються за підтримки нашої організації. "Харківські сузір'я" продовжують представляти Харків на різних рівнях як місто талановитих поетів, музикантів, спортсменів, науковців. Якщо говорити про мене, то я нікуди не зник. Просто сьогодні різко обмежені мої можливості для участі в різних телепроектах або телепрограмах, оскільки керівництво міста зосередило у своїх руках місцеві канали. В результаті доступ на ці телеканали для мене закритий. Тому я намагаюся доносити свою позицію через газети, радіо, безпосередню участь у заходах, що проводяться нашою організацією.
- Що з вашим бізнесом? Нічого нового в Харкові не створили після ТОВ "Tobacco"?
- Зараз у мене немає бізнесу в Харкові. Після виборів 2010 року його повністю знищили. Нічого нового я не відкривав, не створював. Усі мої спроби реалізувати які б то не було бізнес-проекти ні до чого не призвели: я був попереджений, що тут, у Харкові, мені нічого зробити не дадуть, дозволів, які необхідно отримати для створення і ведення бізнесу на території міста, я не отримаю. А збирався, наприклад, відкрити виставковий центр з презентації російських і білоруських товарів. Я не став піднімати скандал з приводу порушення принципу рівності в можливості займатися підприємницькою діяльністю, оскільки це навряд чи комусь цікаво, а зосередив свою увагу на тому, щоб організувати бізнес в інших регіонах. А в Харкові я займаюся тільки громадською роботою.
- Андрію Івановичу, хотілося б ще поговорити про початок вашої політичної кар'єри. Ми знаємо, що ви виходець із комсомолу, зі студентства активно займалися громадською і політичною роботою...
- Так, я завжди був людиною активною, ще в школі очолював культмасовий сектор. У студентські роки я був учасником команди КВК, членом збірної області з боксу, грав у вокально-інструментальному ансамблі. І в складний період розвалу комсомолу - 1987-й рік - на одній з дискотек до мене підійшов перший секретар Сумського міськкому комсомолу (тоді А.Білогрищенко навчався в Сумському філіалі Харківського сільськогосподарського інституту ім.В.Докучаєва - "SQ") і запропонував спробувати себе на комсомольському поприщі, очолити одну з комсомольських організацій. Я відразу сказав, що не звик до протоколів, зборів, що я жива людина і люблю вести за собою людей у тому напрямку, який усім цікавий. Мене запевнили, що як раз такі люди і потрібні в комсомолі. Це був уже активний час перебудови, тоді шукали нових лідерів. І з 1987-го року я був одним з тих людей, які буквально за рік запропонували демократичну платформу в комсомолі. В газеті ми опублікували статут "Спілки молоді", який йшов як альтернатива комсомолу. Причому головний редактор цієї газети за тиждень звільнився. Але цей статут був підтриманий молоддю Сумської області. Так я став неформальним лідером. Окрім того, тоді ж на противагу першому секретареві обкому комсомолу моя кандидатура була запропонована в кандидати в члени ЦК Компартії України.
Тоді ідея переформатування, демократизації партії і комсомолу буквально витала в повітрі. У Харкові будівництво демплатформи в міській організації КПРС очолив завідувач оргвідділу міськкому партії Євген Кушнарьов.
Але мої критичні погляди багатьом не подобалися. Все робилося для того, щоб я якнайменше брав участь у різних форумах, з'їздах. І я бачив, що вже нічого хорошого чекати ні від комсомолу, ні від Компартії не доводиться. Тому що функціонери, які були при владі, не хотіли ніякої перебудови і всіма силами чинили опір спробам змінювати щось у комсомолі і партії. Тоді я прийняв рішення - в 1990-му році пішов з комсомольської роботи, вступив до аспірантури і зайнявся наукою.
Якщо сьогодні говорити про найбільш активних людей, які проводили в Україні демократичні реформи, то всі вони були комсомольськими лідерами періоду перебудови. В останні два-три роки перед розвалом Союзу до комсомолу приходили люди, що мали власну думку і не боялися її відстоювати. Оскільки вибір керівників, секретарів комітету комсомолу вже дійсно відбувався відкрито, обирали людей, які мають певний авторитет у суспільстві. Це були далеко не ті роки, коли в секретарі комітету комсомолу вибирали пай-хлопчика чи пай-дівчинку, щоб вони виконували вказівки згори. Про себе можу сказати, що я б ніколи не став комсомольським функціонером, скажімо, за часів Брежнєва, Андропова, Черненка і так далі. Коли я працював у комсомолі, був уже зовсім інший час. Це були одні з кращих років у моєму досвіді самореалізації. Я реалізувався як молодіжний лідер, познайомився з багатьма цікавими людьми, які хотіли змінити суспільство. Ми проводили молодіжні форуми, музичні й творчі вечори, які не влаштовували у філармонії.
- Досвід такої роботи став вам у нагоді в подальшому житті?
- Я отримав найцінніший досвід - досвід спілкування з людьми, досвід організатора. Коли я вступив до аспірантури, багато моїх організаторських якостей були поміченими. Я став старостою декількох груп аспірантів. У спілкуванні з викладачами я міг спокійно відстоювати свою позицію, висловлювати незгоду з тим чи іншим питанням, чого не могли собі дозволити інші, ті, хто не пройшов школи полеміки та реалізації своїх можливостей. Усе це дозволило мені стати першим стипендіатом Державного комітету з науки. Я виграв всеукраїнський науковий конкурс. На той момент я займався продуктами харчування, що володіють радіопротекторними властивостями, розробкою нових видів продуктів і запропонував теорію, що йде врозріз з традиційною. І мені тоді говорили: як ти можеш сперечатися з доктором наук?! Я не скажу, що знав більше, - я просто по-іншому дивився на проблему. У підсумку моя наукова робота перемогла, випередивши праці дуже вагомих учених. А я отримав фінансування Державного комітету з науки, завдяки чому була відкрита наукова лабораторія. Під моїм керівництвом - молодого кандидата наук - працювали професора, доктори наук, старші наукові співробітники. Разом зі мною вони реалізовували той проект, який я запропонував.
Хочу сказати, що завжди дуже складно виходити на загальне обговорення з тими питаннями, які традиційно вважаються незручними, будь то наука, політика чи щось інше. Коли ти пропонуєш альтернативний шлях вирішення тих же міських проблем, це завжди зачіпає інтереси різного роду керівників. Хоча історія вчить, що саме завдяки альтернативним точкам зору в суспільстві щось змінювалося на краще.
Якби я був керівником міста, то не дотримувався б позиції, притаманної для сьогоднішньої міської влади, - не враховувати альтернативну точку зору на будь-яку проблему, яка сьогодні є в місті - будь то демонтаж трамвайних колій по вул. Пушкінській, ситуація з Лісопарком і так далі. Це нормально, коли є інші думки. Але реакція міської влади на тих, хто відстоює протилежну точку зору, часто має не просто гостру, а образливу форму, іноді навіть із застосуванням сили. Таким шляхом неможливо ні побудувати гармонійне суспільство, ні знайти оптимальні шляхи вирішення проблеми. Діючи по-своєму, треба хоч частково враховувати іншу точку зору. Тоді це буде оптимально. А одна точка зору може бути хибною, що у результаті призведе до поганих наслідків. Я досить багато спілкувався з керівниками інших регіонів і знаю, як вони реагують на дискусії. Ви знаєте, такого гострого неприйняття альтернативної думки, як у нас у місті, я не зустрічав ніде. Не йдеться про те, щоб не вирішувати якісь питання. Йдеться про те, яким шляхом їх вирішувати. І в будь-якому випадку необхідно враховувати думку більшості. Якщо на те пішло, так ця більшість формує місцеве самоврядування.
- Як ви думаєте, якою буде реакція на вашу заяву про участь у виборах?
- Я точно знаю, що як тільки я з'являюся на якихось політичних форумах або заходах, то обов'язково виникає активність, і це мене тішить. Думаю, що моя участь у виборах до Верховної Ради в будь-якому випадку пожвавить виборчий процес і дасть виборцеві додаткові можливості для того, щоб свідомо зробити демократичний вибір. Для цього я маю намір максимально доносити інформацію не тільки про себе, а й про інших учасників процесу. Виборці мають право знати про позиції кандидатів з важливих для суспільства питань. Я буду піднімати наболілі питання, буду говорити про ті проблеми, які потрібно вирішувати в регіоні і в моїх округах, буду пропонувати шляхи вирішення. Можливо, ці пропозиції спробує реалізувати інша людина, яка переможе на виборах. Але якщо вони будуть почуті - значить, говорив я не дарма.